Структура міжнародної економіки

Структура міжнародної економіки

 

Структуризація міжнародної  економіки можлива за багатьма критеріями. Головні з них - рівень розвитку національних економік; форми міжнародних економічних відносин та їх регулювання; регіональні інтеграційні угрупування; об'єкти світового ринку.

 

1. Рівень розвитку національних  економік визначається:

 

- обсягом ВВП на душу населення;

 

- ефективністю факторів виробництва;

 

- станом наукових досліджень і наукових досягнень;

 

- демографічною ситуацією, наявністю кваліфікованих кадрів;

 

- рівнем доходів і рівнем споживання населення;

 

- часткою та характером взаємодії економічних укладів, механізмів ринкового саморегулювання, державного й громадянського регулювання економіки;

 

- ступенем інтегрованості національних економік у міжнародну економіку.

 

За рівнем розвитку національної економіки універсальним є поділ  країн на розвинуті країни або  промислово розвинуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються (рис. 1.4). Докладніше про національні економіки зазначених країн йтиметься в темі 2.

 

Структура міжнародної економіки  за рівнем економічного розвитку країн

 

2. Наступний критерій структуризації  міжнародної економіки - форми  міжнародних економічних відносин  та їх регулювання.

 

Ускладнення міжнародного економічного життя закономірно зумовлює об'єктивну  необхідність регулювання міжнародних  економічних відносин. Головним суб'єктом такого регулювання є держава (табл. 1.2). Пов'язані з цим проблеми та шляхи їх вирішення більш докладно розглядатимуться в наступних темах.

 

Таблиця 1.2

 

Форми регулювання міжнародних  економічних відносин

 

Міжнародне регулювання  та нагляд

 

 

Економічні

 

 

Фінансові

 

Міжнародні організації

 

Форми МЕВ

 

 

Міжнародна торгівля

 

 

Міжнародний рух факторів виробництва

 

 

Міжнародні валютно-фінансові  відносини

 

Державне регулювання

 

 

Регулювання зовнішньої торгівлі

 

 

Регулювання руху факторів виробництва

 

 

Валютне, банківське та

 

фіскальне регулювання

 

Мікроекономічна політика

 

 

Макроекономічна політика

 

Базові поняття

 

 

Світове господарство

 

Світовий ринок

 

Міжнародний поділ праці

 

 

3. Певна структуризація  міжнародної економіки можлива  за критерієм належності країн  до регіональних інтеграційних  угрупувань.

 

Важливими передумовами економічної  інтеграції країн є спільність економічних  інтересів, компліментарність національних господарських механізмів, достатній  рівень індустріального розвитку, а  також територіально-географічна  близкість. З огляду на зазначене найбільш сталими та впливовими є наступні регіональні інтеграційні угрупування: а) європейське - ЄС; б) євразійське - СНД; в) північно-американське - НАФТА; г) південно-східно-азійське - АСЕАН.

 

4. За характером економічних  об'єктів ринкових відносин в  міжнародній економіці виділяють  наступні складові світового  ринку: ринок товарів та послуг; ринок робочої сили; ринок капіталів;  валютний ринок; ринок цінних  паперів.

 

Сукупність організаційно-правових форм, що обслуговують світовий ринок  та забезпечують нормальний режим його функціонування, складає світову  інфраструктуру. До її складу входять водна, повітряна, залізнична та автомобільна транспортна системи; енергосистема; мережа інформаційних комунікацій (супутникова, космічна, Інтернет); міжнародна система національного рахівництва; уніфіковані міжнародні стандарти тощо.

1.4. Рух міжнародної економіки:  форми, напрямки, чинники. Матеріальні  основи розвитку міжнародної  економіки

 

Процес утворення міжнародної  економіки як цілісної системи ще не завершився і займатиме тривалий проміжок часу. Тому у її визначенні значною мірою підкреслюється не стільки завершеність процесу, скільки його спрямованість і рух, який має визначені форми і напрямки.

 

Важливою формою руху міжнародної  економіки є функціонування, яке  виражається у стаціонарній взаємодії  змістовних складових і якісних  параметрів міжнародної економіки.

 

Розвиток (прогрес) міжнародної  економіки виступає як незворотна закономірна  зміна змістовних складових та якісних  параметрів міжнародної економіки  в напрямку їх покращення та удосконалення. Протилежним цьому напрямку є регрес, який проявляється у погіршенні й занепаді змістовних складових і якісних параметрів міжнародної економіки.

 

Важливою детермінантою  розвитку міжнародної економіки  є новітні ресурси, що модифікують  організаційно-господарські способи  функціонування економік різних країн. Глибинною основою даного процесу виступають зміни у власності на засоби виробництва та глобалізація економічних процесів. Відбувається поступове структурне зближення національних господарств за найважливішими загальноекономічними пропорціями, адаптуються їхні галузеві та міжгалузеві структури. Водночас залишається доволі виразним поділ країн світу на центр та периферію.

 

Особливими формами руху міжнародної економіки є відхилення від загальноцивілізаційного вектора (тренда) еволюції та "тупиковий" рух (безперспективний, що не має майбутнього) окремих складових і якісних  параметрів міжнародної економіки.

 

Серед основних чинників розвитку міжнародної економіки слід виділити:

 

- матеріальні, які представлені інтернаціоналізацією виробництва, міжнародним поділом факторів виробництва та усуспільненням виробництва;

 

- соціально-економічні, які виступають у формі міжнародних економічних відносин та загальних економічних законів;

 

- неекономічні, які детермінуються законами та закономірностями руху політичної, соціальної та духовної сфер сучасного світу;

 

- природно - екологічні, які детермінуються законами та закономірностями руху навколишнього середовища;

 

- ступінь адекватності економічної політики об'єктивному стану міжнародної економіки та її середовища.

 

З огляду на особливості форм і напрямів руху міжнародної економіки  необхідно розглянемо докладніше основні  чинники розвитку міжнародної економіки.

 

Важливими матеріальними  основами розвитку міжнародної економіки  виступають інтернаціоналізація виробництва, міжнародний поділ праці та усуспільнення  виробництва.

 

Інтернаціоналізація виробництва (від лат. inter - між та nationis - нація) - об'єктивний історичний процес виникнення та поглиблення взаємозв'язків та взаємозалежності між національними  господарствами різних країн, що обумовлений  розвитком міжнародної спеціалізації  та поділу праці. Інтернаціоналізація  виробництва виражає специфічну форму усуспільнення виробництва  у світовому масштабі та охоплює  продуктивні сили і виробничі  відносини, проявляється у всіх сферах: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Інтернаціоналізація виробництва складає об'єктивну основу розвитку всіх форм МЕВ.

 

Інтернаціоналізація виробництва  почалася за доби великої машинної індустрії. Вона означає вихід продуктивних сил за національні кордони, їх взаємодію й формування міжнародних продуктивних сил, які використовуються людством або окремими країнами (їх групами) спільно, незалежно від їх соціально-економічного та політичного устрою. Інтернаціоналізація охоплює практично всі країни світу, галузі та види діяльності. Це означає, що реальністю є закон інтернаціоналізації виробництва, який детермінує поглиблення та розширення, перш за все, соціально-економічних та організаційно-економічних зв'язків національних економік.

 

Саме завдяки інтернаціоналізації  здійснюються головні умови збалансованого економічного розвитку. Вузькість внутрішніх ринків, нестача сировини, палива, засобів виробництва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи міжнародної економіки в єдине ціле. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність міжнародної економіки, зростає її органічна цілісність. Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення.

 

Сучасними тенденціями та характерними рисами інтернаціоналізації  виробництва є:

 

- зростання кількості галузей, виробництв та видів економічної діяльності, які розраховані на інтернаціональне використання і споживання їх продукції;

 

- поглиблення міжнародного характеру не тільки загального та часткового, але й одиничного поділу праці;

 

- домінуючий розвиток міжнародного кооперування виробництва у формі заздалегідь узгодженого постачання товарів та послуг;

 

- інтернаціоналізація руху людського капіталу;

 

- розвиток розгалуженої світової інфраструктури.

 

Інтернаціоналізація виробництва  є економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення  виробництва. Передумови міжнародного поділу праці (МПП) формуються в процесі суспільного поділу праці за родом діяльності і його просторової диференціації.

 

Сучасні продуктивні сили потребують такого поділу праці, який робить економічно неефективним або  навіть просто неможливим забезпечення виробничих та інших потреб кожної окремої країни лише за рахунок її власних сил. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального розвитку виробництва.

 

Міжнародний поділ праці - це вищий ступінь розвитку суспільного  територіального поділу праці між  країнами. Він спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних та якісних співвідношеннях.

 

Характерні ознаки МПП:

 

1. Специфіка сфери діяльності. МПП виражає структуру міжнародної економіки, відносини між двома або більше національними економіками. Суб'єктами МПП виступають підприємства різної національної приналежності.

 

2. Своєрідність шляхів  впливу на структуру національної  економіки. Якісні зміни внутрішнього поділу праці в країні (ВПП), що відбуваються під впливом НТП, прямо змінюють структуру народногосподарського комплексу. Участь країни у МПП впливає на перебудову народногосподарської структури опосередковано, шляхом пристосування національної економіки до потреб інших країн, учасниць МПП. Участь у МПП дає можливість країні сконцентрувати свої зусилля на виробництві тих товарів, для яких у неї існують якнайкращі абсолютні та відносні умови, переваги, розширити виробництво цих товарів до масштабів, достатніх для задоволення як власних потреб, так і потреб країн-партнерів шляхом експорту. Водночас участь у МПП дозволяє країні відмовитися від виробництва товарів, де ці переваги мінімальні, забезпечити їх споживання шляхом імпорту.

 

3. Відмінності обсягів  повноважень суб'єктів МПП. Насамперед йдеться про значне зростання економічної ролі держави як суб'єкта МПП. Держава не тільки здійснює самостійні економічні акції на міжнародних ринках, але й опосередковує зовнішньоекономічні зв'язки національних товаровиробників шляхом зовнішньоекономічної політики. Більш того, держава може впливати не тільки на поведінку національних товаровиробників, а й усіх учасників МПП. Водночас вплив держави на міжнародні процеси обмежений міждержавними угодами та нормами міжнародного права.

 

4. Масштабність. Номенклатура  товарів, що обмінюються у межах  МПП, є більш вузькою, ніж  у межах ВПП, у тому числі  і за причинами специфіки національної  формули споживання. Підтвердженням цьому є той факт, що обсяг міжнародного товарообігу на рубежі XXXI ст. значно менший сумарного ВВП всіх країн світу.

 

На формування міжнародного поділу праці й ступінь залучення  до нього окремих країн (груп країн) впливають наступні фактори:

 

- природно-географічні - відмінності  у кліматичних умовах, території,  чисельності населення, економіко-географічному  положенні, наявності природних  ресурсів, моря чи виходу до  моря, великих річок чи озер  тощо;

 

- соціально-економічні - стан  людського капіталу, науково-технічний  прогрес; технологічна структура  економіки; продуктивність факторів  виробництва; ступінь соціальної  диференціації; особливості історичного  розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних  традицій; соціально-економічні форми  національного виробництва і  зовнішньоекономічних зв'язків;  ступінь монополізації виробництва  та ринків; розвиток нецінових  форм конкуренції тощо;

 

- духовні - національні традиції, релігійна ситуація, тип культури, ідеологія тощо.

 

Певний, а іноді й вирішальній  вплив на міжнародний поділ праці  справляють також політичні фактори, серед яких виділяють правовий режим  економічної діяльності, ступінь  демократизації суспільства, рівень державного суверенітету, міжнародні позиції в  ООН та на світовій арені в цілому, співвідношення політичних сил у  країні, характер і ступінь впливу державних інститутів на економічні процеси, геополітичні інтереси та зміни  політичної карти світу, єдність  цілей соціально-економічного розвитку тощо.

 

У залежності від рівня  реалізації МПП виділяють внутрішньогалузеву, міжгалузеву, міжродову та народногосподарську  форми МПП.

 

Внутрішньогалузева форма  МПП виражає концентрацію зусиль підприємств різних країн, які належать до однієї галузі національної економіки, на виробництво певних предметів, в  тому числі деталей, агрегатів, вузлів та взаємний обмін цими предметами.

 

Існують різновиди внутрішньогалузевого МПП:

 

МПП, що оснований на частковій  предметній спеціалізації, коли та чи інша країна концентрує свої зусилля  на виробництві лише одного виду продукції  з усієї номенклатури;

 

МПП, що базується на багатовидовій  предметній спеціалізації, коли країна-учасник  виробляє декілька видів даного предмету;

 

МПП, оснований на універсальній  предметній спеціалізації, коли країна-учасник  спеціалізується на виробництві  усієї номенклатури продукції даної  галузі.