Структура міжнародної економіки

 

Внутрішньогалузева форма  МПП характеризується поділом праці  поміж різними галузями одного роду виробництва (до останніх належать промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво, торгівля). За кількістю учасників має місце дво- або багатосторонній внутрішньогалузевий МПП.

 

Міжродова форма МПП характеризується поділом праці поміж різними  родами виробництва. Навіть якщо спеціалізація та обмін мають місце між певною галуззю промисловості, наприклад, автомобілебудуванням, та одним підрозділом сільського господарств наприклад, рослинництвом , йдеться про міжродовий МПП , бо галузі належать до різних родів виробництва.

 

Народногосподарська форма  МПП характеризується розподілом економічної  діяльності між країнами у масштабі їх національних економік, концентрацією  зусиль окремих країн на виробництві  певної товарної частини ВВП, що призначена для продажу на міжнародних ринках.

 

Однією з головних матеріальних основ розвитку міжнародної економіки  є усуспільнення виробництва, як чинник і наслідок міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва. Усуспільнення виробництва - це поєднання багатьох уособлених національних виробничих процесів у єдиний міжнародний виробничий процес. Головною формою усуспільнення виробництва є міжнародне економічне співробітництво.

 

Міжнародне виробниче  співробітництво - це система економічних  відносин між державами, фізичними  та юридичними особами різних країн  з приводу здійснення відтворювального процесу на макро-і мікрорівні. В сучасних умовах його провідною формою є міжнародне виробництво.

 

У навчальній і науковій літературі існує декілька точок зору на сутність міжнародного виробництва. Головні з них базуються на таких основних принципах:

 

- міжнародне виробництво охоплює весь кругообіг промислового капіталу, що оперує в міжнародній економіці;

 

- до міжнародного виробництва доцільно віднести тільки ті процеси у сфері виробництва, коли підприємства різних країн включені до єдиного технологічного ланцюга виготовлення кінцевої продукції;

 

- міжнародне виробництво має місце тільки тоді, коли за національні кордони виходить виробниче кооперування, засноване на одиничному поділі праці.

 

Важливими формами міжнародного виробничого співробітництва виступають: спільне координування виробництва  і реалізації продукції на основі спеціалізації та кооперування; промислове співробітництво у формі міжнародної  торгівлі; науково-технічне співробітництво; спільне підприємництво; діяльність міжнародних корпорацій; вільні економічні зони.

 

У сфері міжнародного виробництва  найвиразніше проявляється роль транснаціональних  корпорацій (ТНК), спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон  тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва в сучасних умовах припадає від 30% до 50% матеріального, фінансового й технологічного обороту міжнародної економіки.

 

Зокрема, транснаціональні корпорації контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частку торгівлі послугами, 80 % посівних площ, що спеціалізовані на експорті сільськогосподарської  сировини. Загальний обсяг продажів ТНК та їхніх зарубіжних філій значно перевищує загальносвітовий експорт.

 

ТНК виступає однією з провідних  форм міжнародних корпорацій. Міжнародні корпорації - це великі виробничі об'єднання, тобто об'єднання промислових, торговельних, транспортних або банківських фірм, діяльність яких виходить далеко за межі країн базування і забезпечує їм найсприятливіші позиції у виробництві. Згідно класифікації ООН на рубежі XX-XI ст. до міжнародних корпорацій відносять лише великі фірми з річним оборотом більше 2-х млрд. дол. (більше 4-х млрд. дол. - для фінансових корпорацій); що мають філії і дочірні компанії не менш, ніж у 6 країнах світу; значну частку продаж, що здійснюються за межами країни базування; а також відповідну частку закордонних активів у їх загальній структурі. Виділяють три групи міжнародних корпорацій: ТНК, багатонаціональні корпорації, міжнародні корпоративні союзи. Домінуючою формою виступають ТНК - національні монополії із закордонними активами та правом власності і контролю над діяльністю всієї корпорації, в тому числі її закордонних філій.

 

Головними мотивами міжнародної  експансії ТНК є, по-перше, значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції. По-друге, суттєве зниження витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів і залучення дешевої сировини та робочої сили. По-третє, контроль над технологічними трансферами, значення яких в сучасних умовах зростає. Таким чином, ТНК виступає головним суб'єктом міжнародного виробництва.

 

Винятково сприятливі умови  для розвитку міжнародного виробництва  створюються у вільних економічних  зонах. Вільні економічні зони - це частина національного економічного простору, анклав, де використовується певна система пільг, яка не застосовується на інших територіях держави. Розрізняють безмитні зони або зони вільної торгівлі, експортні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг (off shore), імпортно-промислові зони. В міжнародній економіці існує майже 3 тис. вільних економічних зон, які обслуговують понад 10% обсягів міжнародної торгівлі.

 

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація  та кооперування виробництва.

 

Міжнародна спеціалізація  виробництва виражається у диференціації  національних виробництв, концентрації їх зусиль на виробництві товарів  та послуг у відповідності до абсолютних і відносних переваг країни з  метою задоволення потреб суспільства  у глобальному масштабі. Тобто суб'єкти національної економіки, приймаючи участь в міжнародному виробництві, випускають певні товари, які створені робітниками конкретних професій на підприємствах, що розташовані на певних територіях. Міжнародна спеціалізація виробництва існує у трьох формах: предметній, професійній та територіальній.

 

До основних видів предметної міжнародної спеціалізації виробництва  відносять спеціалізацію виробництва  готової продукції; подетальну (виробництво  та обмін між підприємствами частинами, компонентами продуктів) та технологічну або постадійну спеціалізацію (поділ  єдиного технологічного процесу  на окремі стадії між підприємствами різних країн).

 

Домінуючим видом предметної спеціалізації у сучасному світовому  господарстві є спеціалізація виробництва  готової продукції. За існуючими прогнозами ця тенденція розвитку МПП буде мати місце і в майбутньому. Відносно новою і якісно вищою модифікацією міжнародної спеціалізації виробництва готової продукції виступає спеціалізація по створенню комплектного устаткування та систем машин, що забезпечують повну механізацію та автоматизацію виробничих процесів при спорудженні промислових об'єктів "під ключ".

 

Невід'ємним від спеціалізації  виробництва є міжнародне кооперування виробництва, яке проявляється в  узгодженні та об'єднанні спеціалізованих  виробничих процесів суб'єктами різних національних економік для виготовлення кінцевої продукції. Міжнародне виробниче кооперування, як форма МПП, зберігає обидві його характерні риси: спеціалізацію (кооперанти на договірній основі розмежовують поміж собою виробничі обов'язки щодо спільного створення узгодженої продукції) та обмін (за умови збереження кооперантами своєї господарської самостійності).

 

Міжнародне виробниче  кооперування являє собою історично  обумовлену, вищу форму розвитку кооперації. Водночас, будучи відносно самостійним розвиненим економічним феноменом, міжнародне виробниче кооперування характеризується власними специфічними рисами:

 

1. Виробничі зв'язки здійснюються  поміж різними власниками (на  відміну від таких складних  видів кооперації, як фірми, промислові  об'єднання, ТНК, де мають місце  виробничі зв'язки у межах однієї  форми власності). Обмін поставками здійснюється через товарний обмін, що потребує зміни власників і відповідних правових відносин.

 

2. Заздалегідь договірний  характер, тобто кооперанти у  юридичному порядку розмежовують  виробничу спеціалізацію.

 

3. Зазвичай міжнародне  виробниче кооперування носить  комплексний характер, охоплюючи  всі стадії відтворювального  процесу, в тому числі і науково-дослідницьку  діяльність, до- та післяпродажне  обслуговування тощо.

 

Взаємопов'язаність міжнародної  спеціалізації і кооперування виробництва  забезпечує єдність світового виробничого  процесу на всіх його стадіях відповідно до рівня розвитку продуктивних сил  і характеру економічних відносин.

 

Виробниче кооперування, як певна система відносин, характеризується сферою реалізації, галуззю діяльності та методами співпраці. Основними сферами міжнародного кооперування є:

 

1) виробничо-технологічна  співпраця, що включає передання  ліцензій та прав власності,  розробку та узгодження виробничої  документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості  продукції та послуг, удосконалення  менеджменту, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих  програм;

 

2) торговельно-економічні  процеси, пов'язані з реалізацією  продукції;

 

3) післяпродажне обслуговування техніки. Методи міжнародного кооперування виробництва:

 

- підрядний метод або підрядне кооперування передбачає угоду між підприємствами різної національної приналежності відносно спеціалізації. Цей метод має поширення у промисловості та будівництві;

 

- взаємна часткова спеціалізація означає часткову спеціалізацію кооперантів на виготовленні кожним з них специфічної проміжної продукції, вузлів, агрегатів на основі використання індивідуальних ресурсів і наступну їх поставку один одному для виготовлення власного кінцевого продукту. Цей метод поширений між фірмами, які за характером своєї діяльності знаходяться у прямій двосторонній виробничій залежності;

 

- реалізація фірмами різної національної приналежності спільної програми створення кожною з них власного кінцевого продукту або єдиного продукту (від науково-технічного проектування до післяпродажного обслуговування);

 

- спільне будівництво промислових об'єктів;

 

2. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України з питань митного регулювання» від 28 січня 1994 р.: «Мито — це державний податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України».

Мито як податок та види мита встановлюються тільки законом. Мито треба розглядати як обов'язковий внесок, платіж, плату, що доручено збирати митним органам при ввезенні (пересиланні) товару на митну територію чи вивезенні товару з митної території України. Цей внесок є невід'ємною складовою частиною такої процедури.

Митна вартість товару —  це термін для визначення спеціальної  вартості товару, а саме, це вартість товару, яка застосовується для цілей:

— обкладення товару митом, ПДВ, акцизним збором;

— зовнішньоекономічної та митної статистики;

— державного регулювання торговельно-економічних відносин, які пов'язані із вартістю товару, включаючи здійснення валютного контролю зовнішньоторговельних акцій і розрахунків банків по них згідно із законодавчими актами України.

 

Відповідно до різних критеріїв, що застосовуються для визначення митних платежів, розрізняють мита за об'єктом  оподаткування та способом нарахування.

За об'єктом оподаткування  мито поділяється на:

1) імпортне;

2) експортне;

3) сезонне.

Імпортне мито є диференційованим і залежить від країни походження товарів:

• до товарів, що походять з країн, що розвиваються, (додаток № 1 до Єдиного митного тарифу) в межах товарних груп 1—24 застосовуються преференційні ставки мита;

• до товарів, що походять з  країн (економічних союзів), які користуються в Україні режимом найбільшого  сприяння (додаток № 2 до Єдиного  митного тарифу), а також до товарів, що походять з країн, що розвиваються, в межах товарних груп 25—97 застосовуються пільгові ставки мита;

• до решти товарів застосовуються повні (загальні) ставки мита.

Сезонне мито встановлюється для оперативного регулювання ввезення і вивезення окремих товарів  на строк до 4 місяців залежно  від сезону.

За способом нарахування (ст. 7 Закону) мито поділяється на:

1) адвалерне — нараховується у відсотках до митної вартості

товару;

2) специфічне — нараховується у встановленому грошовому

розмірі на одиницю товару;

3) комбіноване — поєднує обидва названих види мита.

Теорія митної справи ще не досконала. Тому інколи можна зустріти застосування термінів «мито» і «ставки мита» в одному (тотожному) значенні — «мито», «митне податкове обкладання».

З метою захисту економічних  інтересів держави до товарів, що ввозяться, можуть тимчасово застосовуватися  такі види мита:

♦ спеціальне (особливе) — встановлюється у кожному конкретному випадку як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію в таких кількостях або на таких умовах, що завдають шкоди вітчизняному виробнику, а також захід для припинення недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України;

♦ антидемпінгове — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів за цінами, значно нижчими ніж їх нормальна вартість у країні вивезення, якщо такий імпорт створює загрозу або завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів або організації їх виробництва в Україні (так, ввезенням курячих стегон підірвано вітчизняну птахову індустрію). Ставка (розмір) антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу на момент експорту і заявленою ціною при його імпорті на митну територію України;