Суть та форми міжнародної підприємницької діяльності

 створення спільного  підприємства, вигідне тим, що  дає можливість

 вирішувати певні політичні,  ресурсні, загальноекономічні питання.

 Країни, на території  яких базується спільне підприємство, маютьможливість збільшувати свої матеріальні та фінансові ресурси,

 розвивати національну  науководослідну базу, запозичувати  передові

 технології та управлінський  досвід, збільшувати експортні надходження

 у вигляді податків  на прибутки спільних підприємств,  підвищувати

 кваліфікацію працюючих.

 Для безпосередніх  партнерів створення спільних  підприємств корисне

 тим, що дає можливість  вирішувати виробничоекономічні  та маркетингові

 проблеми і в кінцевому  рахунку одержувати більш високі  прибутки.

3. Регулювання міжнародного  бізнесу

3.1 Мета та рівні регулювання  міжнародного підприємництва.

 Регулювання міжнародного  підприємництва, здійснюване переважно  через

 належну організацію  зовнішньоекономічної діяльності  суб'єктів

 господарювання, має таку  множинну мету[5]:

1) стимулювання прогресивних  структурних змін в економіці,

 зовнішньоекономічних  зв'язків суб'єктів підприємницької  діяльності;

2) створення сприятливих  умов для інтеграції економіки  України в

 систему світового  поділу праці та її максимально  можливе наближення до

 ринкових структур  розвинутих країн;

3) здійснення захисту  економічних інтересів України  в цілому і

 конкретних суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності  зокрема;

4) надання однакових можливостей  для ефективного господарювання  всім

 суб'єктам підприємницької  діяльності.

 Окремі функції регулювання  міжнародної підприємницької діяльності

 практично здійснюють  державні органи законодавчої  та виконавчої влади.

 Регулювання міжнародної  підприємницької діяльності здійснюється  на

 трьох рівнях: національному,  міжнародному і наднаціональному .

 Система регулювання  міжнародної підприємницької діяльності  на

 національному рівні  охоплює такі складові[4]:

1) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній  валюті,

 різноманітні майнові  та інтелектуальні цінності, цінні  папери, торгові

 марки тощо);

2) вимоги до результатів  діяльності іноземного партнера (масштаби

 діяльності, частка ринку,  рівень імпортної технології, професійна

 підготовка кадрів);

3) трансферт прибутку  іноземного інвестора (обов'язкове  створення

 резервного фонду зі  зберіганням його в банку країни, що приймає;

 фіксація розміру трансфертного  капіталу і прибутку відповідно  до

 правил валютного регулювання  та угод про валютне співробітництво);

4) інвестиційні пільги  та обмеження (субсидії, пільгові  позики,

 звільнення від податків  та їхнє часткове повернення, застосування

 прискореної амортизації);

5) гарантії дотримання  прав іноземного партнера (залучення  у

 вітчизняне правове  поле; збереження існуючих пільг  протягом

 інвестиційного циклу;  відмова від заходів конфіскаційного  характеру).

 Зазвичай на міжнародному  рівні регулюються[4]:

1) ідентифікація інвестицій  та інвесторів (визначення не  тільки

 усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися  після

 укладання угоди або  підписання договору; зазначення  тих юридичних

 осіб, які вважаються  національними суб'єктами господарювання

 країниучасниці відповідної  угоди);

2) умови імпорту й заохочення  іноземного капіталу (політика

 «відкритихдверей» державпартнерів у спільній підприємницькій діяльності;

 зобов'язання країни, що  приймає, стосовно стимулювання  іноземних

 інвестицій);

3) переказування коштів (фіксація  країною базування достатніх

 гарантій щодо безперешкодного  переказування коштів у встановлені

 терміни);

4) розв'язання суперечок  господарського та фінансового  характеру

(дрібних — компетентним  судовим чи адміністративним  органом

 країни, що приймає;  складніших — Міжнародним центром

 урегулювання інвестиційних  суперечок);

5) норми поведінки іноземних  партнерів (загальні поняття,  принципи і

 норми, яких мають  дотримувати іноземні підприємці  та які сприяють

 створенню позитивного  іміджу зарубіжного партнера).

 На наднаціональному  рівні в рамках інтеграційних  утворень регулювання

 міжнародної підприємницької  діяльності здійснюється відповідно  до угод

(договорів), що фіксують  взаємовідносини між багатьма  країнами. Таке

 поточне регулювання  відбувається у тім разі, коли  забезпечуються

 вільний рух капіталів  і гармонізація економічної політики

 країнучасниць.

 При здійсненні регулювання  міжнародного бізнесу використовуються

 адміністративноправові, економічні та соціальнопсихологічні  методи.

 Адміністративноправові  методи регламентують господарську  діяльність,

 форму власності на  засоби виробництва та результати  діяльності,

 механізм розв'язування  конфліктних ситуацій в судовому  порядку тощо.

 Економічні методи  проявляються в результаті реалізації  підприємницької

 діяльності шляхом  надання кредитів і дотацій,  здійснення відповідної

 податкової та митної  політики. Соціальнопсихологічні методи

 регулювання міжнародного  бізнесу становлять собою формування  певної

 ідеології, громадської  думки щодо місця та ролі  міжнародного бізнесу в

 суспільному відтворенні.

 Названі методи регулювання  міжнародного бізнесу в тій  чи іншій

 країні, в той чи  інший період можуть використовуватися  в різному

 співвідношенні. Проте  незалежно від того, якому із  них тимчасово

 надається перевага, всі  вони покликані сприяти суб'єктам  міжнародного

 бізнесу у піднесенні  його ефективності. Тільки завдяки  комплексному

 застосуванню адміністративноправових,  економічних та

 соціальнопсихологічних  методів регулювання суб'єкти  міжнародного

 бізнесу мають можливість  реалізувати закони та нормативноправові  акти

 щодо міжнародного  підприємництва, на належному рівні  здійснювати

 прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення та  аудит,

 сповна використовувати  соціальноекономічні чинники активізації

 основної продуктивної  сили суспільства працівника.

1.2 Регулювання міжнародного  бізнесу в Україні.

 Регулювання зовнішньоекономічної  діяльності в Україні здійснюється  з

 метою[8]:

 Ш забезпечення збалансованості  економіки та рівноваги внутрішнього

 ринку Україні;

 Ш стимулювання прогресивних  структурних змін в економіці,  в тому

 числі зовнішньоекономічних  зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної

 діяльності України;

 Ш створення найбільш  сприятливих умов для залучення  економіки України

 в систему світового  поділу праці та її наближення  доринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

 Регулювання зовнішньоекономічної  діяльності в Україні

 здійснюється[5]:

 Ё Україною як державою  в особі її органів в межах  їх компетенції;

 Ё недержавними органами  управління економікою (товарними,  фондовими,

 валютними біржами,  торговельними палатами, асоціаціями,  спілками та

 іншими організаціями  координаційного типу), що діють  на підставі їх

 статутних документів;

 Ё самими суб'єктами  зовнішньоекономічної діяльності  на підставі

 відповідних координаційних  угод, що укладаються між ними.

 Регулювання зовнішньоекономічної  діяльності в Україні здійснюється  за

 допомогою[5]:

1. законів України;

2. передбачених в законах  України актів тарифного і  нетарифного

 регулювання, які видаються  державними органами України  в межах їх

 компетенції;

3. економічних заходів  оперативного регулювання (валютнофінансового,

 кредитного та іншого) в межах законів України;

4. рішень недержавних  органів управління економікою. які приймаються

 за їх статутними  документами в межах законів  України;

5. угод, що укладаються  між суб'єктами зовнішньоекономічної

 діяльності і які  не суперечать законам України.

 Україна самостійно  формує систему та структуру  державного регулювання

 зовнішньоекономічної  діяльності на її території.

 Державне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності  має

 забезпечувати[5]:

1. захист економічних  інтересів України та законних  інтересів

 суб'єктів зовнішньоекономічної  діяльності;

2. створення рівних можливостей  для суб'єктів зовнішньоекономічної

 діяльності розвивати  всі види підприємницької діяльності  незалежно від

 форм власності та  всі напрями використання доходів  і здійснення

 інвестицій;

3. заохочення конкуренції  та ліквідацію монополізму в  сфері

 зовнішньоекономічної  діяльності.

 Держава та її органи  не мають права безпосередньо  втручатися в

 зовнішньоекономічну  діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком

 випадків, коли таке  втручання здійснюється згідно  з цим та іншими

 законами України.

 Найвищим органом, що  здійснює державне регулювання

 зовнішньоекономічної  діяльності, є Верховна Рада України.  До

 компетенції Верховної  Ради України належать[5]:

1. прийняття, зміна та  скасування законів, що стосуються

 зовнішньоекономічної  діяльності;

2. затвердження головних  напрямів зовнішньоекономічної  політики

 України;

3. розгляд, затвердження  та зміна структури органів  державного

 регулювання зовнішньоекономічної  діяльності;

4. укладання міжнародних  договорів України відповідно  до законів

 України про міжнародні  договори України та приведення  чинного

 законодавства України  у відповідність з правилами,  встановленими цими

 договорами;

5. встановлення спеціальних  режимів зовнішньоекономічної діяльності

 на території України;

6. затвердження списків  товарів, експорт та імпорт  яких підлягає

 ліцензуванню або забороняється. 

 Кабінет Міністрів  У країни [5]:

 Ё вживає заходів  до здійснення зовнішньоекономічної  політики України

 відповідно до законів  України;

 Ё здійснює координацію  діяльності міністерств, державнихкомітетів та відомств України по регулюванню

 Ё зовнішньоекономічної  діяльності; координує роботу торговельних

 представництв України  в іноземних державах;

 Ё приймає нормативні  акти управління з питань зовнішньоекономічної

 діяльності у випадках, передбачених законами України;

 Ё проводить переговори  і укладає міжурядові договори  України з питань

 зовнішньоекономічної  діяльності у випадках, передбачених  законами

 України про міжнародні  договори України, забезпечує  виконання

 міжнародних договорів  України з питань зовнішньоекономічної  діяльності

 всіма державними органами  управління, підпорядкованими Кабінету

 Міністрів України,  та залучає до їх виконання  інші суб'єкти

 зовнішньоекономічної  діяльності на договірних засадах;

 Ё відповідно до  своєї компетенції, визначеної  законами України,

 вносить на розгляд  Верховної Ради України пропозиції  про систему

 міністерств, державних  комітетів і відомств органів  оперативного

 державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності, повноваження

 яких не можуть бути  вищими за повноваження Кабінету  Міністрів України,

 які вона має згідно  з законами України;

 Ё забезпечує складання  платіжного балансу, зведеного  валютного плану

 України;

 Ё здійснює заходи  щодо забезпечення раціонального  використання коштів

 Державного валютного  фонду України.

 Національний банк  України[5]

 Ё здійснює зберігання  і використання золотовалютного  резерву України

 та інших державних  коштовностей, які забезпечують  платоспроможність

 України;

 Ё представляє інтереси  України у відносинах з центральними  банками

 інших держав, міжнародними  банками та іншими фінансовокредитними

 установами та укладає  відповідні міжбанківські угоди;

 Ё регулює курс національної  валюти України до грошових  одиниць інших

 держав;

 Ё здійснює облік  і розрахунки по наданих і  одержаних державних

 кредитах і позиках,  провадить операції з централізованими  валютними

 ресурсами, які виділяються  з Державного валютного фонду  України у

 розпорядження Національного  банку України;

 Ё здійснює інші  функції відповідно до Закону  України "Про банки і

 банківську діяльність" та інших законів України. Національний  банк

 України може делегувати  виконання

 Ё покладених на  нього функцій банку для зовнішньоекономічної