Європейська інтеграція Туреччини і України: порівняльний аналіз

Пропоненти ж включення цих країн, навпаки, підкреслюють значний прогрес, досягнутий в політичній сфері, та закликають не спостерігати зі сторони, а координувати цей процес із середини, допомагаючи демократичним перетворенням цих країн вже в рамках Союзу [8].

Політичні інструменти взаємодії України та Туреччини з ЄС

Після розгляду заявки Туреччини 1959 року між Туреччиною та Європейським економічним співтовариством 12 вересня 1963 року була підписана Анкарська  угода, згідно з якою Туреччина ставала  асоційованим членом ЄЕС. Угода передбачала створення митного союзу між ЄЕС та Туреччиною в три етапи, що приведе до повного членства останньої. 20 липня 1970 року між Туреччиною та Європейськими співтовариствами була підписана угода, яка передбачала можливість повного членства Туреччини. Важливим інструментом взаємодії Туреччини та ЄС на сучасному етапі є митний союз, який вступив в силу 1 січня 1996 року.

Договірно-правовою базою  відносин Україна – ЄС є Угода  про партнерство та співробітництво (14 червня 1994 року), що стала основою  діалогу між двома сторонами в усіх сферах. Угода доповнилась галузевими угодами, такими як Угода між ЄСВС і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997 року), Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом у галузі ядерної безпеки (23 липня 1999 року) та ін. Важливими документами ЄС щодо України стали План дій щодо України від 6 грудня 1996 року, спільна стратегія ЄС щодо України (грудень 1999 року) тощо.

Економічні  „за” та „проти”

Серед головних переваг, заради яких ці країни прагнуть в ЄС, є соціальна безпека, стабільний економічний розвиток, отримання дивідендів з економіки масштабів, спеціалізації та кращого розподілу ресурсів. Європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, підвищення рівня життя, залучення передових технологій і т.д. Для країн, яким бракує ефективно діючих інститутів, вступ до ЄС (і до валютного союзу) може допомогти контролювати інфляцію, створити стабільний ринок капіталу, вільно отримувати інвестиції, технології та ін.

Головними вимогами до країн-кандидатів до вступу в ЄС є, згідно з Копенгагенськими економічними критеріями, функціонуюча ринкова економіка та здатність конкурувати та витримувати тиск ринкових сил на ринку ЄС. Туреччина має всі правові та інституціональні засади ринкової економіки. Після створення митного союзу вона скасувала всі митні збори для європейських країн на промислові та оброблені сільськогосподарські продукти, ввела спільний митний тариф, прийняла спільну конкурентну та торгівельну політику ЄС, підписала угоди про вільну торгівлю з країнами, які мають подібні угоди з ЄС, і т.д. Тобто, загалом, незважаючи на певні проблеми, такі як відсутність макроекономічної стабільності, хронічна інфляція, Туреччині вдалось задовольнити економічні критерії на вступ до ЄС, і значний рівень інтегрованості і навіть комплементарності турецької економіки з європейською є найкращим свідченням прогресу, досягнутому в економічній сфері. А у випадку вступу Туреччини до ЄС, можливості економічної інтеграції можуть бути використані ще більш повно [9, 61].

З точки зору економічної  відповідності нормам ЄС, Україна  далеко відстає від рівня розвитку Туреччини, що пов’язано з об’єктивними труднощами, з якими стикається країна з перехідною економікою. Показники  соціально-економічного розвитку України  – далеко не найкращі в Європі, а про прогрес на шляху до євроінтеграції можна говорити лише після глибоких структурних перетворень економіки, наближення її до європейського рівня.

На сьогоднішній день ЄС для України є найбільшим торгівельним партнером після країн СНД, хоча економічна взаємодія зазвичай носить обмежений характер (щодо номенклатури товарів, форм економічного співробітництва). Так, за даними Державного комітету статистики України, за період січень-червень 2006 року у зовнішній торгівлі товарами між Україною та країнами-членами ЄС спостерігались протилежні тенденції: зменшення обсягів експорту товарів з України (на 0,2 %, доля ЄС становить 27,9 % загального обсягу експорту) при одночасному збільшенні їх імпорту з Союзу (на 28 %, 33,1 % загального імпорту). При чому український експорт складається переважно з чорних металів, енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки, руди і т.д. Незважаючи на несприятливий інвестиційний клімат в Україні, ЄС залишається найбільшим інвестором в українську економіку. За згаданий період об’єм прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС становив 73,7 % порівняно із 54,8 % у попередньому періоді [10]. Загалом, торгівля між Україною та ЄС характеризуються нестабільною динамікою зростання.

Тобто, перешкод економічного характеру на шляху до інтеграції Туреччини та України вистачає. ЄС усвідомлює, що вступ країн з такими демографічними показниками та низьким рівнем ВВП на душу населення може внести певну соціальну та економічну напругу. Так, наприклад, інтенсифікуються проблеми соціального характеру (високий рівень безробіття в ЄС), що буде пов’язано з конкуренцією з боку дешевої робочої сили з нових країн-членів. Хоча, навпаки, беручи до уваги проблему старіння населення в Європі, міграція населення може додати певну динаміку європейській економіці, сприяючи підвищеній мобільності та зростанню кількості активного населення. У випадку Туреччини, це ще і побоювання соціального та цивілізаційно-культурного розряду, адже Європа вже стикнулась з проблемою імміграції турецької робочої сили до ЄС і з проблемою інкорпорації цих турецьких анклавів у суспільство (наприклад, у Німеччині).

Якщо для країн ЄС насущною може стати проблема імміграції дешевої робочої сили, то для Туреччини  та України актуальними є проблеми зворотнього характеру – еміграція висококваліфікованої робочої сили. Певний ризик загострення цих проблем існує, але, на думку багатьох експертів, у разі певних регулювань з обох сторін міграційних процесів та покращення внаслідок інтеграції загальної атмосфери в цих країнах-претендентах, появи нових можливостей працевлаштування, в довгостроковій перспективі ці підводні рифи можна обійти. Серед інших негативних наслідків інтеграції для України та Туреччини можуть бути фінансовий тиск через зобов’язання цих країн робити внески, невитримання конкуренції національними виробниками внаслідок відкритості економік, що може призвести до зростання безробіття тощо.  

В цілому, автор вважає, що в короткостроковій перспективі  певні труднощі, пов’язані з економічною  адаптацією, неминучі. Але в більш довгій перспективі можна сподіватись, що жертви перехідного періоду виправдають себе.

Культурно-цивілізаційні  мотиви

У сучасному світі, що характеризується процесами глобалізації під гаслами модернізації та вестернізації, спостерігається також зворотній процес сплеску національної свідомості, „повернення до свого коріння”. І дуже часто будь-які інтеграційні проекти, а особливо Європейський Союз з його безпрецедентним інтеграційним рівнем, сприймається багатьма людьми як цивілізаційний проект, схильний до культурної гомогенізації, як такий, що руйнує національну та релігійну ідентичність.

Тому дуже важливим є  усвідомлення того, що участь у цьому  інтеграційному проекті, навпаки, може допомогти повніше виразити свою культурну самобутність та зберегти свою національну ідентичність, створити дійсно мультикультурне суспільство, яке зможе нівелювати напруження та агресію, спрямовану на людей з інших груп. 

Думається, що, незважаючи на світський характер європейського  інтеграційного проекту, релігія відіграє вирішальну роль на рівні масової свідомості. І тому випадок Туреччини складний ще й через своє релігійне наповнення. Добрим знаком є те, що з проекту Конституції ЄС виключили будь-яке нагадування про християнство як основу європейської ідентичності. Сам принцип „єдність в різноманітті” передбачає створення культурно-цивілізаційного простору не на засадах уніформізму, а взаємообміну та взаємозбагачення культур.

У складний період, коли теза про „зіткнення цивілізацій” дуже часто знаходить своє практичне втілення, така мусульманська держава як Туреччина, що відкрито засуджує фундаменталістський екстремізм та не виступає проти самого існування західноцентристської міжнародної системи, може розцінюватись Європейським Союзом як надійний партнер у справі налагодження міжкультурного діалогу [11, 6]. Тому, наголошують всі турецькі високопосадовці, Туреччина може привнести в європейський інтеграційний проект унікальний історичний досвід, слугуючи моделлю для інших [12, 9].

З іншого боку, на тезу про те, що Туреччина може виступити як посередник при діалозі різних культур, як бастіон проти ісламського фундаменталізму, знаходиться своя антитеза, що це буде більше нагадувати „теорію про вовка всередині отари, який зобов’язаний захищати овець від зграї” [13, 292]. Начебто всі ті спільні для європейців цінності насправді не притаманні туркам, не вкоренились в їх свідомості, а є лише надбудовою над ісламським базисом. І для середнього європейця подібні міркування культурного плану відіграють іноді більш значущу роль, ніж економічні, роблячи православну Україну більш привабливою в їх очах, ніж мусульманську Туреччину. Хоча стосовно європейської ідентичності України теж часто виникають сумніви через значний російський культурний вплив [14].

Безперечно, позитивним для подолання в масовій свідомості певних пересторог культурного плану та руйнування негативних установок є активна інформаційно-освітня програма, як в рамках ЄС, так і його країнах-партнерах, яка, не зважаючи на кінцевий результат їх переговорного процесу, дала б змогу суспільствам ближче узнати одне одного та мати уявлення про сутність євроінтеграційних процесів.

Висновки 

Очевидно, що стратегія  вирішення всіх насущних питань, які  постійно адресуються до ЄС, визначить  кінцеву тактику ставлення Союзу до України та Туреччини. Саме курс, який буде обрано – на інтеграцію вшир чи вглиб, на збереження цивілізаційної гомогенності чи побудови мультикультурного суспільства і т.д. – кристалізує перспективи приєднання цих країн до цього інтеграційного проекту. Важливо, на нашу думку, прийняти як даність те, що процес обговорення вступу до ЄС не несе на собі риси „політичної фінальності” – тобто, що це не відворотній, наперед заданий процес, що насамперед залежить від країни-кандидата (не применшуючи, звичайно, значимість схильності країни до виконання умов вступу). Потрібно усвідомити, що ЄС переживає процес самоідентифікації, самовизначення і що саме від результату цього процесу залежить „європейське” майбутнє наших країн. Тобто не лише внутрішні проблеми країн-претендентів гальмують процес їх прийняття, але і проблеми, які витікають із самої еволюції ЄС.

Що стосується порівняння євроінтеграційного потенціалу України  та Туреччини, на сьогоднішній день саме турецьке, а не українське членство знаходиться на порядку денному. Україну, як і Туреччину, бажають привернути до Європи, але, в порівнянні з Туреччиною, вона ще повинна пройти складний шлях перетворень, щоб бути серйозним претендентом на вступ до Союзу.

Перед ЄС стоїть дилема, від розв’язання якої залежить його майбутнє. Адже прийняття таких країн як Туреччина та Україна може стати як екзистенціальною загрозою через низьку поглинаючу здатність ЄC, що призведе до повної некерованості, так і імперативом розвитку. Головним завданням сьогодення для Європейського Союзу є збалансування його спроможності розширення з завданнями політичної доцільності – недопущенням перетворення таких важливих гравців як Україна та Туреччина в ізольовані та нестабільні країни-аутсайдери. 

Література:

1. Верне Д. Турция, Украина: общая битва? 17 декабря 2004 (“Le Monde”) // http://www.inosmi.ru/translation/215749.html
2. Інтерв’ю міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка інтернет-виданню DW-WORLD.DE, 12 травня 2006 року // http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/ publication/5780.htm
3. Gordon P., Taspınar O. Turkey on the Brink // The Washington Quarterly. – 2006. - №3. – P.57-70.
4. Baç M.M. Turkey’s Accession to the European Union: Institutional and Security Challenges // Perceptions. – 2004. - №3. – P. 29-43.
5. Rachman G. The Death of Enlargement // The Washington Quarterly. – 2006. - №3. – P.51-56.
6. Relations between Turkey and the European Union // http://www.mfa.gov.tr/MFA/ForeignPolicy/MainIssues/TurkeyAndEU/EU History.htm
7. Baç M.M. Op. cit.
8. Analysis of Policy Debate on the European Future of Turkey and Ukraine in Four Central European States, 13 December 2005 // http://www.inosmi.ru/print/215749.html
9. Belke A. Turkey in Transition to EU Membership: Pros and Cons of Integrating a Dynamic Economy // Perceptions. – 2005. - №1. – P. 53-61.
10. Експрес-доповідь Держкомстату України від 21.09.2006 „Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу за січень-червень 2006 року” // http://www.ukrstat.gov.ua/
11. Öniş Z. Turkish Modernisation and Challenges for the New Europe // Perceptions. – 2004. - №3. – P. 5-28.
12. Cem I. Turkey and Europe: Looking to the Future from a Historical Perspective // Perceptions. – 2000. - №2. – P. 5-10.
13. Цит.по: Mejri M. Turkish Membership of the EU: The Centrality of “Cultural Difference” // Turkey and the European Union: 2004 and beyond/ Ed. by A.Clesse and S.Taşhan. – Luxembourg: Dutch University Press, 2004. – P.282-298.
14. EU Nervous About Ukraine Joining. December 11 2004. // http://www.cabalamat.org/weblog/art_379.html

Вересень 2006 р.