Основні етичні категорії

Зміст

 

Вступ..........................................................................................................................3

1. Поняття категорії етики та  їх історичний характер..........................................4

2. Добро і зло як центральні етичні категорії........................................................5

3. Категорії етичного  вибору, вчинку, моральної діяльності (норма, кодекс, звичай, традиція, принципи, ідеали)......................................................................8

4. Категорії, що передають  етичні характеристики людини (совість,  честь, гідність, справедливість).......................................................................................10

5. Сенс життя і щастя.............................................................................................13

Висновок.................................................................................................................15

Список використаної літератури..........................................................................16

 

Вступ

 

Актуальність теми реферату обумовлена тим, що, по-перше, категорії етики  відображають багатоманітні зв’язки  людей, бо будь-яка людська діяльність має моральний аспект. По-друге, завдяки  їм дається загальна позитивна чи негативна оцінка поведінки людей. По-третє, вони стимулюють піднесення людини над сущим і прагнення до належного. По-четверте, етичні категорії орієнтують людину на творчі пошуки, на збереження та реалізацію власної індивідуальності при моральному виборі, розширюючи тим самим обрії людської свободи. По-п’яте, вони задають енергетичний потенціал, пробуджують нереалізовані життєві сили людини.

Метою реферату є визначення категорій  етики, таких як: добро і зло, справедливість, обов’язок і відповідальність, совість, гідність і честь, сенс життя і щастя. Розглядаючи характерні особливості етичних категорій, виділимо, перш за все, їх полярність, яка фіксує внутрішні суперечності морального буття людини та суспільства (добро – зло, честь – безчестя, справедливість – несправедливість, тощо). Ця полярність етичних категорій не є випадковою: вона виражає саму сутність морально-етичного як принципової можливості для людини здійснити вибір в напрямі або позитивного життєствердження, або негативізму та руйнацій щодо умов і засад людськості взагалі.

Для написання реферату використовувались  навчальні посібники таких авторів, як Лозовий А.В., Панов М.І., Тофтул М.Г., Петрушенко В.Л.

 

1. Поняття категорії етики  та їх історичний характер

 

Будь-яка наука включає в свій зміст так званий категоріальний каркас – сукупність найбільш важливих та загальних понять, які окреслюють якісні особливості предмету її пізнання. Етика також базується на цілій низці таких понять, що називаються категоріями етики. Саме в них в концентрованій формі фіксується та виражається той зміст морально-етичних явищ та процесів, який не можна обминути в наших намаганнях зрозуміти цих аспектів нашого життя. Категорії етики дають можливість прояснити історичний характер моральних уявлень, окреслити їх оціночно-орієнтувальну роль в людських взаєминах, виділити та окреслити найбільш важливі складові моральної свідомості та моральної діяльності.

Моральна свідомість як важлива  складова моралі є своєрідним сплавом почуттів, уявлень, переконань, норм, принципів, ідеалів, оціночних суджень, у яких виражається її духовна сторона. Моральна свідомість є відбиттям життєво-практичного та історичного досвіду людей. [1]

Адекватно осягнути мораль як цілісний феномен можна лише з допомогою  системи категорій етики.

Термін "категорія" перекладається із давньогрецької мови як твердження, ознака, визначеність. В звичайному слововживанні цим словом позначають розряди або класи якихось речей чи явищ: наприклад, досить часто вживаються вирази "категорії працівників", "категорії товарів" та ін.

Категорії етики – фундаментальні поняття, які виражають специфіку  моралі, моральних стосунків, моральної  діяльності під кутом зору співвідношення в них добра і зла. Етичні категорії  – форми пізнання моралі, моральної  свідомості, моральної діяльності. Особливість етичних категорій проглядається вже у міркуваннях Сократа, який вперше продемонстрував, що їх зміст не може бути визначеним через вказування на якість речі чи спостережувані ситуації життя: їм немає наочно наданого відповідника у дійсності, а вони постають характеристиками людської діяльності. [2]

 

2. Добро і зло як центральні етичні категорії

 

Добро і зло як явища морального плану фіксуються відповідними етичними категоріями. Для етики як науки, а також для моралі та моральності  це є фундаментальні категорії, від змісту яких залежать усі інші етичні уявлення, а також і всі інші найважливіші поняття та категорії етики. Самий факт існування в людському житті таких прямо протилежних орієнтирів як добро і зло свідчить про найважливіші особливості тої ситуації, в якій перебуває людина. Ми добре знаємо про те, що людина в своїх діях різноманітного плану як правило має можливість вибору, проте це може бути досить різний вибір: вибір засобів дії, часу та умов дії, вибір варіантів організації наших доцільних дій та вчинків, нарешті, вибір найбільш прийнятного чи оптимального витрат матеріалів та енергії в діяльності. [2]

Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення Інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.

На відміну від прекрасного (абсолютної вселюдської цінності) добро адресується  людині не в художньому образі, а  в натуральному вияві.

Людині постійно доводиться вдаватися  до категорій "добро" і "зло", оскільки без співвіднесення з ними джерелом і критерієм моральних  вимог не може бути ні її свідомість, ні громадська думка. В історії людства  відомо немало подій і фактів, коли хибні уявлення про добро і зло призводили до трагічних наслідків (хрестові походи, інквізиція, фашизм). Тому з'ясування природи та сутності добра і зла є надзвичайно важливою і відповідальною справою.

З розвитком етики сформувалися численні точки зору на проблему сутності добра і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи — моральний абсолютизм і моральний релятивізм.

Згідно з абсолютистською етичною  концепцією добро часто ототожнювали з духовним началом (у Платона  — з освіченою душею), а зло  — з матеріальним, тілесним. Душа, мовляв, має божественне джерело, а тіло обтяжує душу різноманітними ницими пристрастями. Тіло як матеріальне, речовинне має потяг до подібного собі — до матеріальних предметів (багатства, їжі, напоїв тощо), а душа — до нематеріальних явищ (ідей, істини).

Основним недоліком абсолютистських  концепцій є канонізація і  догматизація існуючої моралі, що нерідко  призводить до ригоризму (непохитного  втілення якогось принципу в життя), а іноді й фанатизму, аскетизму, ханжества й фарисейства, тобто  удаваної набожності, доброчесності, лицемірства. Проте відмова від визнання абсолютного моменту в моралі й добрі породжує ще гірші наслідки. Йдеться про етичний релятивізм (відносність).

Позитивним у релятивізмі є  визнання моменту відносного в кожній існуючій моралі, а також у тому, що вважається добром за будь-якої історичної епохи. Основна помилка релятивізму полягає в нездатності чи небажанні виявити абсолютне вселюдське в моралі (властиве всім історичним епохам у різних народів), її загальні тенденції розвитку.

Сучасні етики теж не дають однозначного тлумачення добра і зла, пояснюючи  це такими особливостями:

1. Поняття "добро", яке охоплює всі позитивні моральні явища, якщо й буде визначеним, то виявиться беззмістовною абстракцією.

2.  "Добро", як правило, виконує в моральному судженні роль предиката (логічного присудка), і спроби поміняти місцями суб'єкт і предикат закінчуються невдачею.

3.  Безмежна багатоманітність виявів добра, невичерпна застосовуваність поняття "добро". Проте це не е винятком. Наука завжди має справу з багатоманітністю досліджуваних явищ, яку прагне спершу звести до "одноманітності" шляхом виявлення в них спільних істотних властивостей.

4.  Люди, мовляв, різняться між собою, тому загальне добро не може бути однаковим для всіх (це ще стверджували софісти і скептики).

5.  Відсутність достатніх підстав, щоб вважати добро або об'єктивною властивістю буття, або суб'єктивним станом психіки людини, оскільки неможливо встановити, де воно існує, локалізується, де його шукати — у предметах і явищах об'єктивного світу чи в душі. На цій основі виникають сумніви, чи існує воно саме по собі, безвідносно до зла, взагалі. [3]

 

3. Категорії етичного вибору, вчинку, моральної діяльності (норма, кодекс, звичай, традиція, принципи, ідеали)

 

Найпростішим  елементом морального феномену є моральна вимога, а етична категорія "моральна вимога" — результатом виявлення того спільного, що втілене в розвинутих формах моральних вимог (нормах, правилах, приписах, заповідях), з'ясування їх об'єктивної основи.

Об'єктивною основою моральних вимог є історична необхідність жити, діяти, поводитися згідно з виробленими людством неписаними нормами, без дотримання яких неможливо досягти гармонізації стосунків між людьми, суспільного прогресу, розвитку особистості.

Моральна вимога — найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності

Ця вимога не піддається жорсткій, однозначній інтерпретації  і характеризується імперативністю, всезагальністю, всепроникливістю та безособовістю.

Моральні вимоги формулюють по-різному: як моральну норму, моральне правило, моральний припис, заповідь.

Моральний вибір  — акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи  свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей І  способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.

Аналіз проблеми морального вибору пов'язаний із з'ясуванням  таких феноменів, як моральний намір  і моральна спонука.

Моральний намір  — рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного  результату. Це вольова установка людини, результат її попередньої духовно-емоційної діяльності, зокрема усвідомлення моральних завдань, конкретизації цілей, вибору відповідних засобів тощо.

Моральна спонука  — чуттєва форма, в якій виявляються  мотив і намір до здійснення відповідного вчинку. За своєю психологічною природою вона є рушійним імпульсом, емоційно-вольовим спрямуванням, яке визначає відповідні дії людини.

Моральним вважають лише такий вибір, за якого людина керується моральним мотивом  — внутрішньою, суб'єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні чинники. Споріднені з ним поняття "стимул", "намір", "ціль" характеризують ідеальний аспект вчинку. Мотив відіграє при цьому особливу роль, оскільки він є духовно-емоційною підставою вчинку.

Результатом виявлення  необхідних і загальних ознак  стійких позитивних моральних якостей  людини є поняття "чесноти (доброчесності)", а аналогічних ознак стійких  негативних моральних якостей — "моральні вади (пороки)". Носієм їх може бути одна й та сама людина.

Ідеалом вважається щось винятково досконале, таке, що є вищою метою прагнень людей. Ідеал є багатозначним поняттям. Ідеальними вважають довершені, позбавлені вад, недоліків предмети, явища, процеси  тощо (ідеальний слух, ідеальна форма, ідеальний вихід із конфліктної ситуації). Інколи вони можуть тільки здаватися такими.

Моральний ідеал — найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної  особистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала.

Моральний ідеал є орієнтиром для  самовдосконалення особистості, завдяки  йому людина оцінює поведінку інших  людей. Прагнучи самовдосконалюватись, особистість не може обійтися без  морального ідеалу, який допомагає їй орієнтуватись у світі моральних цінностей, обирати оптимальну лінію поведінки, життєву позицію. Ідеал підносить людину, сприяє зміцненню її духовно-емоційних сил, необхідних для самореалізації.

Отже, моральний ідеал є нескінченним процесом пошуку досконалості, його не можна ототожнювати з жодною історичною особою, з жодним художнім героєм. [3]

 

4. Категорії, що передають етичні  характеристики людини (совість,  честь, гідність, справедливість)

 

Майбутнє як втілення ідеалу, зокрема  й ідеї добра, немислиме без справедливості. Віра в її торжество є неодмінною передумовою високоморального буття людини. Ця віра, однак, не повинна бути сліпою, а має ґрунтуватися на знанні природи і сутності справедливості. Без цього не побудувати суспільства на засадах справедливості.

Справедливість — загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права.

Знання суті й принципів справедливості може істотно вплинути на моральні уявлення людини. Традиційно справедливістю вважають порядок співжиття людей, який відповідає гуманістичним уявленням про природу і сутність людини та її невід'ємні права, про гармонійне узгодження потреб та інтересів особистості, суспільства й людства. Справедливість загалом має об'єктивний характер. Якщо заохочення чи покарання застосовують свавільно, то про справедливість у цьому випадку не може бути й мови. Справедливість як самостійна владна сила діє відповідно до характеру вчинку, абстрагуючись від будь-яких особистісних симпатій та антипатій. Тому богиню правосуддя Феміду зображують в образі жінки, очі якої зав'язані, а в руках — ваги (терези). Феміда зважує добро і зло наосліп, прагнучи, щоб ніяка пристрасть не схитнула чаші терезів. Проте є в справедливості й момент умовного, що помітили прибічники доктрини суспільного договору. Одним із наслідків умовності справедливості вважають вимогу послідовності й несуперечливості в діяльності і поведінці людини, яка іноді ставиться вище від об'єктивності.