Правовий нігілізм як антипод правової культури

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

 

 

 

 

Реферат

“Правовий нігілізм як антипод  правової культури ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Виконала:

студентка юридичного факультету I курсу V групи  
Кірназ Софія Олегівна

Київ -2011 
ПЛАН

Вступ

1. Поняття  та види юридичного нігілізму.

2. Основні  риси українського правового  нігілізму.

3. Шляхи подолання  правового нігілізму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тенденції суспільного розвитку, соціальні  процеси, що відбуваються сьогодні в  Україні та інших пострадянських країнах, обумовлюють необхідність глибокого теоретичного дослідження  проблеми правового нігілізму в  цілях розкриття його сутності, висвітлення  механізму зародження та розвитку нігілістичних  тенденцій у правосвідомості, факторів, що сприяють їх поглибленню, розробки класифікації видів та рівнів правового  нігілізму.

Кожний  нормативно-правовий акт, будь-які правовідносини, перш ніж реалізуватись у практичній діяльності, проходять через своєрідний “фільтр” - юридичні знання, оцінки, установки, стереотипи тієї чи іншої особи. Без  врахування особливостей відображення різних юридичних явищ в індивідуальній, груповій та загальносоціальній свідомості право не може належним чином здійснювати  свої основні функції - досягнення стану  стабільності, впорядкованості існуючих суспільних відносин та забезпечення їх подальшого поступального розвитку.

Завдяки зусиллям вітчизняних та зарубіжних правознавців, на сьогодні накопичено значний теоретичний та соціологічний  матеріал з проблематики правового  нігілізму. Існують досить чітко  сформульовані поняття правосвідомості  і правової культури, досліджені їх структурні елементи, види, функції. Однак  більшість вчених, як правило, не приділяє належної уваги такому негативному  явищу у сфері правосвідомості, як правовий нігілізм. Деякі автори взагалі про нього не згадують, інші - обмежуються лише самою загальною, схематичною характеристикою.

Між тим  правовий нігілізм не є якимось сугубо специфічним, абстрактним поняттям, що цікавить лише вузьке коло фахівців. Це явище, яке  пронизує всі сфери  соціальної життєдіяльності, безпосередньо  впливає на стан законності і правопорядку в суспільстві. Сьогодні правовий нігілізм є однією з суттєвих перешкод на шляху розбудови громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави. Досягти реальних успіхів у реформуванні суспільства  в умовах економічної кризи та політичної нестабільності можливо  лише за умов усунення деформацій правосвідомості та підвищення рівня правової культури населення.

Проблема  подолання негативного ставлення  до права, до практики його безпосередньої реалізації та застосування набула особливої  актуальності після прийняття нової  Конституції України, у якій одним  з базових принципів, що визначають магістральний напрямок розвитку українського суспільства, закріплено принцип верховенства права.

Успішна реалізація принципу верховенства права  у суспільстві, що трансформується  в напрямку від тоталітаризму  до демократії, залежить від багатьох факторів як об’єктивного, так і  суб’єктивного характеру. Перш за все, потрібен комплекс якісно нових, внутрішньо узгоджених нормативно-правових актів, зорієнтованих на створення реальних умов для всебічного розвитку особистості, захист її прав та законних інтересів. Однак наявність самих досконалих законів, прийнятих з урахуванням  загальновизнаних міжнародних стандартів - це ще не є гарантією того, що право  займе належне місце у системі  соціальних регуляторів. Тому необхідно  також підняти на якісно новий  рівень діяльність виконавчих, контрольно-наглядових, судових органів держави, привести її у повну відповідність до нових  соціальних цінностей і пріоритетів. Слід пам’ятати й про те, з  яким “багажем” наблизилось наше суспільство до епохи радикальних  перетворень: патерналізм, зрівняльний  підхід до соціальної справедливості, відсутність досвіду правового  спілкування... В умовах перехідного  періоду всі ці реалії тоталітарного  минулого є суттєвими перешкодами  для розвитку суспільства.

 

 

 

 

 

1. Поняття та види юридичного  нігілізму

Правовий нігілізм  (нігілізм - від лат. nihil - ніщо, нічого) - крайній прояв правового невігластва, відкидання або ігнорування права, юридичних норм і загальноприйнятих правових цінностей, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій. Як антипод правової культури правовий нігілізм породжує правопорушення навіть кримінального характеру.

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігілізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою  — самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Виділяють наступні види правового  нігілізму:

- загальносоціальний (відчуження  суспільства від права), груповий (негативне сприйняття права тією  чи іншою соціальною групою) та  індивідуальний (нігілістичне ставлення  до права окремими особами);

- егоцентричний (право оцінюється  негативно тому, що воно накладає  обмеження на поведінку людини, перешкоджає досягненню особистих  цілей), групоцентричний (сприйняття  права залежить від того, наскільки  воно повно і справедливо враховує  інтереси групи, до якої належить  суб’єкт) та просоціальний (право  розглядається як таке, що не  має ніякої цінності, оскільки  воно не відповідає моральним  нормам і загальносоціальним  уявленням про справедливість);

- ідеологічний (теоретично обгрунтований,  базується на власному розумінні  тим чи іншим автором закономірностей  функціонування суспільства; зокрема,  його прикладами є погляди  Штирнера, Шестова, Ніцше, Прудона,  теоретиків соціалізму, синдикалізму, анархізму та лівого радикалізму), професійний (різні прояви неповаги  до права, до закону у сферах  законотворчості, правозастосування  та правоохоронної діяльності) та  буденний (неповага до права базується на особистому досвіді осіб, що не мають юридичної освіти, та проявляється у їх повсякденному житті).

Існують наступні види правового нігілізму:

- абсолютний (повне невизнання  права як соціальної цінності) та відносний (сумнів, скептичне  ставлення до окремих правових  інститутів та сфер правового  регулювання);

- конструктивний (націлений на  створення більш досконалих регуляторів  суспільних відносин, ніж право)  та деструктивний (руйнівний,  такий, що не має ніякої позитивної  програми, не пропонує ніякої  прийнятної альтернативи);

- теоретичний (право втрачає  свою цінність для суб’єкта, але  він, в силу різних причин, продовжує  вести себе правомірно) та практичний (негативне ставлення до права  знаходить свій прояв у поведінці  людей);

- активний (проявляється у скоєні  правопорушень, у свавіллі чиновників) та пасивний (коли громадяни не  приймають участь у виборах,  референдумах, не звертаються за  допомогою до державних органів);

- “гедонічний” (його носій отримує  задоволення від свого нігілізму,  він використовує кожну нагоду  для того, щоб порушити правові  приписи) та “аскетичний” (він  полягає у демонстративному невикористанні  своїх прав навіть тоді, коли  вони є цілком доступними);

- первинний (виникає як безпосередня  реакція на певні юридичні  явища) та похідний (його коріння  - у негативному ставленні до  будь-яких соціальних цінностей  - до культури, моралі, релігії);

- стійкий (заснований на глибокому  внутрішньому переконанні суб’єкта  у відсутності цінності права)  та нестійкий (негативне сприйняття  права обумовлюється зовнішніми  обставинами, має епізодичний  характер);

- явний (відкритий, свідомий) та  потайний (що приховується під  показною повагою до закону  або навіть не усвідомлюється  самим індивідом);

- конформістський (нігілізм, що  формується під впливом існуючих  у найближчому оточенні стереотипів  і забобонів) та принциповий  (нігілізм опозиції);

- раціональний (формується у результаті  дії аналітико-синтетичного апарату  мислення) та емоційний (грунтується  на афективно-почуттєвих оцінках  правової дійсності);

- нігілізм сили (виникає у суб’єкта, який досяг певного рівня у  соціальній ієрархії та який  має потреби більші, ніж це  може бути досягнуто за допомогою  правових засобів) та нігілізм  слабкості (нігілізм особи, що  не знайшла гідного місця у  житті, нігілізм відчаю та пригнічення).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Основні риси українського правового  нігілізму

Правовий нігілізм українського суспільства  радянського періоду виник не на голому місці: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрания національної самобутності народу — все це, говорячи словами О. Герцена, «вбило всяку повагу до законності» у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні  під час її входження в СРСР — результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання того часу.

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1) теоретичній (ідеологічній), коли  в унісон з марксистсько-ленінською  теорією на державному рівні  обґрунтовувалися ідеї:

а) про відмирання держави і права  при соціалізмі — і тим самим  істотно принижувалася роль права;

б) про перевагу всесвітньої пролетарської  революції над правами людини;

в) про перевагу постанов комуністичної  партії над законами, вторинність  права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності — економіку і політику, та ін.;

2) практичній, коли відповідно до  офіційної ідеології:

а) була накопичена величезна кількість  нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і  чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;

б) встановлені державою правові  норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення  законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

в) правозастосовні та правоохоронні  органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена і укорінена  форма деформації правосвідомості  населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні  можна вважати:

— невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

— низьку правову культуру;

— слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін. (див. § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

Спеціальними  засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

1) якість законів та інших  нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади  і налагодженість механізму її  дії. Наявність розвинутої державної  структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

3) високий рівень правосвідомості,  який дозволив би закону працювати.  Збереження самобутності правової  культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів  правоохоронної системи, що сприятиме  подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридіїчної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

Носії правового нігілізму мають низький  рівень правосвідомості і правової культури, з одного боку, і тверду впевненість у вседозволеності  і правильності своїх дій - з другого. Право вони вважають лише якоюсь примхою, незначною перешкодою для досягнення власних цілей.