Давід Рікардо-економіст промислового перевороту в ХVII ст

Міністерство освіти і науки України 
ДВНЗ «Криворізький національний університет» 
Криворізький економічний інститут

Кафедра економічної теорії  
та підприємництва

Індивідуальна робота

з дисципліни

 «Історії економіки та економічної думки»

на тему: «Давид Рікардо – економіст періоду переходу від мануфактурної промисловості до великої промислової індустрії XIX ст.»

Студентки 1-го курсу: 
фінансово – кредитного факультету  
спеціальності 
«Фінанси і кредит» 
Богдан М. О. 
Науковий керівник:  
Білоус М. О.

м. Кривий Ріг - 2014р.

Зміст

 

 

 

 

Вступ

В своїй роботі я розглядаю одну з яскравих особистостей класичної політичної економії Англії, послідовника і одночасно опонента окремих теоретичних положень спадщини великого Адама Сміта – Давіда Рікардо, як економіста періоду переходу від мануфактурної промисловості до великої промислової індустрії XIX ст.

Наприкінці XVIII століття в економіці Англії (і багатьох інших країн) відбувся промисловий переворот.  
Розпочався перехід від мануфактури до великого машинного індустріального виробництва (заводів, фабрик), великого землекористуванню.  
Промислова революція супроводжувалася такими подіями:  
• високі темпи економічного розвитку;  
• різке збільшення числа міського населення за рахунок притоку з сільської місцевості;  
• використання на великих підприємствах некваліфікованої праці робітників, а також жінок і дітей;  
• зростання інтенсивності праці, з одночасним зменшенням розміру заробітної плати; 
• набуття безробіттям масового характеру;  
• зростання нерівності серед людей;  
• виникло протистояння між промисловцями і землевласниками;  
• інфляція і швидке зростання цін в результаті війни між Англією і Францією.

Найбільш повне вираження системи класичної буржуазної політичної економії знайшли в працях Давида Рікардо (1772- 1823) – економіста промислової революції. Він виступив зі своїми економічними працями на початку XIX ст. в період промислового перевороту, коли був здійснений перехід від мануфактурної до великої промислової індустрії. Англія перетворилася на країну з колосальними фабричними містами, що постачає своїми виробами весь світ і виробляє майже все за допомогою складних машин. Промислова революція привела до перетворення всіх колишніх суспільних відносин, до ламання старих укорінених відносин, економічним базисом яким було дрібне виробництво.  
В ході промислового перевороту відбулися також великі соціально-економічні зрушення в сільському господарстві. З збанкрутілих дрібних землевласників виділився сільськогосподарський пролетаріат, а з куркульської верхівки села - великі фермери - капіталісти, які, орендуючи великі земельні ділянки, повели своє господарство за допомогою найманих робітників.  
Швидко розвивалися кредит, банки і біржі.  
У той же час різкішими ставали класові відмінності. Положення найманих робітників різко погіршилося, збільшилася конкуренція серед робітників, зростало безробіття, подовжувався робочий день, збільшувалася інтенсивність праці.  
Давид Рікардо був ідеологом великої буржуазії, що грала в боротьбі з феодалізмом прогресивну роль. Практична діяльність Рікардо було надзвичайно різноманітна: він був біржовим маклером, викладачем математики, двічі обирався шерифом, був членом англійського парламенту. Парламентську трибуну він використав для пропаганди своїх прогресивних ідей, вимагаючи свободи торгівлі, критикуючи протекціонізм і політику уряду з питань грошового обігу. Розробляв і вдосконалював різні теорії,  такі як: теорію вартості, теорію капіталу, теорію ренти, теорію заробітної плати і прибутку, теорію грошей і принципи порівняльних переваг.

 

1. Давид Рікардо - економіст епохи промисловості

Давид Рікардо (1772--1823) — видатний представник класичної буржуазної політичної економії. Він народився в сім'ї лондонського біржового маклера. Два роки навчався в торговій школі. З 14 років допомагає батькові в його біржових і торгових операціях.

  Одруження в 21 рік без благословення батьків могла обернутися для Д. Рікардо важкими випробуваннями бідності. Адже вступаючи в шлюб, він відмовився від своєї релігії, вигнаний батьком, порвав з родиною будь-які стосунки, маючи всього при собі 800 фунтів стерлінгів. Д. Рікардо залишалося розраховувати лише на удачу від отриманої ним професії маклера на біржі. Однак навпаки, через 5-6 років, коли у нього було вже троє дітей (всього було їх вісім), природні здібності і талант допомогли йому досягти успіху в біржових операціях без опіки батька і домогтися достатнього фінансового благополуччя, щоб дозволити собі поєднувати діяльність бізнесмена з вивченням колись непізнаних в належній мірі математики, природознавства та інших наук. Через 12 років Д. Рікардо кинув заняття біржового брокера, поклавши початок своїх мільйонів, які, за низкою оцінок, становили суму в 40 млн. франків. До 38 років Д. Рікардо стає великою фінансовою фігурою, власником власного будинку в аристократичному кварталі Лондона та особистої заміської резиденції.

Якийсь час він працював викладачем математики, двічі обирався шерифом, а з 1819 до 1823 р. був членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з приводу економічних питань. Його перші економічні праці були присвячені проблемам грошового обігу.

У 1817 році Д. Рікардо опублікував свою головну працю "Основи політекономії і оподаткування".

У своїй роботі "Основи політекономії  і оподаткування " Рікардо поділяє позицію Сміта, що багатством, нації є продукти матеріального виробництва, а головним джерелом суспільного багатства є праця.

Однак будучи більш послідовним, він заявляє, що вартість визначається виключно працею: "вимірюванню вартості робочим часом є абсолютним, загальним законом". Він уточнює, що виняток із правила становить лише дуже обмежене коло не відтворюваних товарів (творіння мистецтва, вина особливого смаку тощо), вартість яких визначається рідкістю.

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Причому він не лише розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками. Як і Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтереси промислової буржуазії і рішуче виступає проти лендлордів. Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства — тобто економічного зростання,— то Рікардо розглядає розподіл як фактор зростання. У передмові до першого видання своєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту і заробітну плату),— головне завдання політичної економії» В передмові до третього видання Рікардо підкреслює намагання більш повно, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.

Говорячи про Д. Рікардо, варто також відзначити, що за чотири роки до своєї смерті він повністю залишив бізнес. Це рішення ним було прийнято не стільки для того, щоб, використовуючи своє досить пристойне фінансове становище, продовжити подальші наукові пошуки у галузі економічної теорії, скільки із бажання на державному рівні втілювати в життя власні економічні ідеї. Саме з такою метою у 1819 р. Д. Рікардо, зробивши необхідні «грошові витрати», домігся обрання у члени Палати общини англійського парламенту від однієї з виборчих дільниць Ірландії. Не приєднавшись офіційно до жодної парламентської фракції, Д. Рікардо дотримувався незалежної позиції з усіх проблем.

У парламентських промовах він рішуче виступав за скасування «хлібних законів», підтримував вимоги про лібералізацію економіки, вільну торгівлю і друк, недопущення обмеження права зборів тощо.

Ще однією важливою віхою в біографії Д. Рікардо, як свідчать дослідники життєвого шляху цього вченого, є заснування в 1821 р. першого в Англії клубу політичної економії.

 

2. Методологічні основи дослідження

Рікардо був економістом періоду промислового перевороту, коли в Англії бурхливо розвивався капіталізм, ще більш рельєфно виявилась класова структура суспільства.

Починаючи знайомство з кращим твором Д. Рікардо - «Основи політичної економії і оподаткування» (1817 р.), - слід звернути увагу на те, що вже в передмові до книги він у властивій йому лаконічній формі висловив власне розуміння двох, на його погляд, ключових проблем економічної теорії.

По-перше, солідаризуючись з А. Смітом, він також виділяє в суспільстві три основні класи (власники землі; власники грошей і капіталу, необхідного для її обробки; робітники, працею яких вона обробляється) і три види доходів (рента, прибуток, заробітна плата ).

По-друге, дав своє трактування «головного завдання політичної економії», яка полягає, за його словами, в тому, «щоб визначити закони, які управляють розподілом доходів».  
 
Рікардо в «Основи політичної економії і оподаткування» заклав базові принципи модельного методу в дослідженнях економічної теорії. Основні положення методології дослідження Рікардо такі:

• система політичної економії, представлена як єдність, підпорядкована закону вартості;
• визнання об’єктивних економічних законів, тобто законів, що не залежать від волі людини;
• кількісний підхід до економічних закономірностей, тобто Рікардо зробив спробу знайти кількісне співвідношення між такими категоріями, як вартість, заробітна плата, прибуток, рента, тощо;
• Рікардо прагнув виявити закономірності, виключаючи випадкові явища, тобто дотримувався абстрактного методу.

За Д. Рікардо, саме класові відносини лежать в основі процесів розподілу доходів у суспільстві, оскільки він був упевнений, що ріст доходів капіталістів (прибуток) обов’язково знижує дохід робітників (заробітну плату) і навпаки, вбачаючи у цьому жорстокий закономірний зворотний зв'язок.

Рікардо першим в історії економічної науки в основу своєї теоретичної системи свідомо поставив трудову теорію вартості, з позиції якої розглядав усі економічні процеси, закони і категорії.

Відповідно до концепції «природного порядку» А. Сміта головною умовою примноження багатства країни, яке розглядається як сукупність вироблених життєвих благ, Д. Рікардо вважав вільну конкуренцію та інші принципи економічного лібералізму. Лише за умов вільної конкуренції, підкреслював він, «інтереси індивіда і цілого не зіштовхується» , а режим вільної конкуренції «в цілому, з тими чи іншими практичними відступами, є найбільш доцільним і найбільше відповідає інтересам нації». Це показує, що найбільш досконалим суспільством Рікардо вважав суспільство, де найповніше реалізуються принципи вільної конкуренції і вільного підприємництва, тобто капіталістичне.

 

3. Теорія вартості

Теорія вартості, як і в А. Сміта займала одне з центральних місць у його дослідженнях, Д. Рікардо присвятив перший розділ своїх «Основ політичної економії і оподаткування». Тут він сперечається зі своїм видатним попередником, заперечуючи подвійне трактування вартості А. Смітом, наполягаючи на її трудовому походженні. «Вартість товару або кількості якогось іншого товар, на яку він обмінюється, - наголошує Рікардо, - залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка сплачується за цю працю». Таким чином, Д. Рікардо вперше продемонстрував свою прихильність до трудової теорії вартості.

Д. Рікардо зробив дуже суттєві і принципові застереження і коментарі. Один з них: «мінова вартість» зумовлює, поряд із кількістю і якістю праці, рідкість товару і що про відносні ціни на товари варто говорити лише тоді, коли їх кількість може бути збільшена працею людини і при виробництві яких конкуренція не зазнає ніяких обмежень.

Або інший приклад: «Але якщо я говорю, що праця є основою будь-якої вартості, і що відносна кількість її визначає (майже цілком) відносну вартість товарів, то це ще не означає, що я не беру до уваги різницю в якості праці і складність порівняння години чи дня праці в одній галузі промисловості з працею тієї ж тривалості в іншій.

 Оцінка праці різної якості швидко встановлюється на ринку з достатньою точністю і значною мірою залежить від зрівнювального мистецтва робітника і напруги виконуваної ним праці».

З положень, висловлених Д. Рікардо щодо категорії «вартість», виділимо ще два, які по праву входять до «золотого фонду» класичної політичної економії. Суть їх полягає в наступному.

По-перше,  гроші як товар при зниженні своєї вартості зумовлюють необхідність росту заробітної плати, що в свою чергу «незмінно супроводжується підвищенням ціни товарів».

По-друге, гроші як всезагальний засіб обміну між усіма цивілізованими країнами «розподіляються між ними в пропорціях, які змінюються з кожним удосконаленням торгівлі та машин, із кожним збільшенням труднощів при  добуванні їжі та інших предметів життєвої необхідності для зростаючого населення ». Ці цілком логічні судження і привели Д. Рікардо до висновку про зміну вартості грошей як товару, залежно від їх кількості в обігу.

Автор «Основ політичної економії і оподаткування» був абсолютно правий у своєму переконанні про пряму залежність зниження рівня мінової вартості товарів від зростаючого використання на їх виробництво основного капіталу, вказуючи на те, що чим більшу частку становить основний капітал, тим більше буде це падіння. 

4. Теорія капіталу

Категорію капітал Д. Рікардо характеризував як «частину багатства країни, яка використовується у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин та іншого, що необхідне, щоб привести в рух працю». Тут його позиція збігається з поглядами інших представників класичної політичної економії, що зверталися до теорії капіталу, але на відміну від них, він зумів показати, що через нерівності прибутку на вкладений капітал останній «переміщається із однієї діяльності в іншу».

Рікардо розглядав капітал як «вічну» категорію, частину багатства, що витрачається з метою майбутнього виробництва. Водночас він зробив крок уперед порівняно з А. Смітом у трактуванні основного й оборотного капіталів. Рікардо розрізняв їх залежно від характеру зношуваності та часу обороту.

 

 

5. Теорія ренти

Теорія доходів Д. Рікардо значно збагатила класичну політичну економію аналізом суті ренти, прибутку і заробітної плати.

Ним розроблені цікаві концепції щодо цих категорії, які отримали неоднозначну оцінку як його прибічників, так і опонентів.

Рікардо, на відміну від фізіократів, які вважали, що рента є даром природи, доводить, що природа у створенні ренти не бере участі і не визначає рівень цін. Джерелом ренти є не родючість землі, а праця робітників, зайнятих у сільському господарстві.

Концепція Д. Рікардо про ренту зберігає свою актуальність і в наш час. Головні її ідеї полягають у тому, що рента завжди платиться за користування землею, оскільки її кількість небезмежна, якість - неоднакова, а із зростанням населення починають оброблятися нові ділянки землі, гірші за своєю якістю і розташуванням, що потребують більших витрат праці, за якими визначається вартість сільськогосподарських продуктів.