Давід Рікардо-економіст промислового перевороту в ХVII ст

Переконливими є названі ним ренто утворювальні фактори: неоднаковий природний потенціал ділянок і різна віддаленість їх від ринків, де може бути реалізована отримана з них товарна продукція.

Очевидно, що для Д. Рікардо, як і для інших класиків, земля є не відтворюваною і розглядається як фізичний ресурс, а не економічний. Тому в нього не тільки земля, але й рента виступають як «вільний дар землі».

Але оскільки обмежений фонд землі використовується тільки одним способом та із закономірним зменшенням віддачі, Д. Рікардо висловлює застереження: «Праця природи оплачується не тому, що вона робить багато, а тому, що вона робить мало. Чим скупіше стає вона на свої дари, тим більшої ціни вона потребує за свою роботу».

Тому цікаво відзначити, що за часів Д. Рікардо побутувала думка (його вперше висловлював Джеймс Мілль) про те, що ренту як дохід слід було б вилучати у вигляді податку на користь держави.

 

Але якби рентні суми перейшли від землевласників до орендарів, ціни на сільськогосподарську продукцію і середня норма прибутку в сільському господарстві залишились би такими самими, оскільки перехід доходу не позначиться на граничних витратах виробництва зерна.

 

Тому для Д. Рікардо положення про ренту не виходило за рамки суто наукових проблем, а його теорія диференціальної ренти знаменує перша поява маржиналістського підходу в економічній теорії.

 

6. Теорія заробітної плати і прибутку

Погляди Д. Рікардо на заробітну плату, або, як він писав, «природну» і «ринкову ціну праці», напевно, склалися під впливом теоретичних поглядів Т. Мальтуса, який «попереджав» людство про катастрофічні наслідки, якщо темпи зростання населення будуть випереджати приріст необхідних засобів для існування людей.

У будь-якому разі, характеризуючи «природну ціну праці» як можливість робітника утримувати своєю працею себе і сім'ю, оплачуючи витрати на їжу, предмети першої необхідності і зручності, а «ринкову ціну праці» як плату, яка складається під впливом реального співвідношення попиту і пропозиції на працю, Д. Рікардо зробив вельми сумнівний прогноз з приводу перспективного рівня заробітної плати у суспільстві у зв'язку з темпами народонаселення.

На підтвердження свого песимістичного прогнозу Д. Рікардо зазначав також, що підвищення заробітної плати буде завжди не в тій мірі, «щоб робітник мав можливість купувати настільки ж багато предметів комфорту і необхідності, скільки він купував до підвищення ціни на ці товари». Що правда, досліджуючи «закони», які регулюють заробітну плату, він зробив принципове застереження, що обґрунтована ним тенденція заробітної плати до падіння може мати місце тільки в умовах «особистої і вільної ринкової конкуренції» і тоді заробітна плата не буде «контролюватися втручанням законодавства».

Неоднозначні судження висловив Д. Рікардо щодо формування, динаміки і перспектив росту прибутку підприємця.

При цьому він так само виходив із сумнівного положення про те, що «прибуток залежить від високої чи низької заробітної плати, а заробітна плата – від ціни предметів життєвої необхідності…тому, що кількість усіх інших потрібних предметів може бути збільшена майже безмежно».

Як і у випадку із заробітною платою, в умовах вільної конкуренції, на думку Д. Рікардо, «прибуток має природну тенденцію падати, тому що з прогресом суспільства і зростанням населення, яке потребує додаткової кількість їжі, члени суспільства отримують заробітну плату при затратах більшої і більшої праці».

Однак при цьому він додав: «На щастя, ця тенденція, це, так би мовити, прагнення прибутку, призупиняється через повторні проміжки часу завдяки удосконаленням у машинах, які використовуються у виробництві предметів життєвої необхідності, а також відкриттям в агрономічній науці, які дозволяють нам зберегти частину праці, і таким чином знизити для робітника ціну на предмети першої необхідності ».

 

7. Теорія грошей

Відомо, що система монометалізму, або, як ще говорять, система золотого стандарту, що означає закріплення за золотом монопольної ролі грошей, встановилася в Англії в кінці XVIII ст., а в 1816 р була законодавчо закріплена. Тому теоретичні позиції Д. Рікардо з теорії грошей базувалися на положеннях, характерних для форми золотомонетного стандарту, відповідно до якого зумовленій законом кількості золота, що викарбувана на монеті для обігу, відповідав вільний і гарантований розмін паперових грошей.

При цьому, залишаючись прихильним трудової теорії вартості, автор «Основ» писав, що «ні золото, ні якийсь інший товар не можуть бути завжди досконалою мірою вартості усіх речей».

Крім того, Д. Рікардо був прихильником кількісної теорії грошей, пов'язуючи зміну їх вартості як товарів з їх (грошей) кількістю в обігу.

Щодо паперових грошей, то над Рікардо тяжів досвід нерозмінного паперово-грошового обігу. Купівельна спроможність паперових грошей дійсно визначається, в основному, їх кількістю. Скільки б не було випущено їх, усі вони будуть являти собою ту кількість повноцінних золотих грошей,  яка необхідна для обігу. Коли, скажімо, паперових гривень стане вдвоє більше, ніж потрібно золотих, кожна паперова гривня знеціниться удвоє. Проте Рікардо не бачив принципової різниці між паперовими грошима і золотими, вважаючи золото по суті знаком вартості. Він вбачав у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності і багатогранності їх функцій.

 

8. Принципи порівняльних переваг

Якщо у певній країні нагромадилося надто багато золота, то в ній підвищуються товарні ціни, і стає вигідним ввозити в неї товари з-за кордону. У торговому балансі країни створюється дефіцит, якщо доводиться розраховуватися золотом. Воно «відтікає» з країни, ціни знижуються, приплив зарубіжних товарів призупиняється і встановлюється рівновага. При нестачі золота в країні все відбувається в зворотному порядку. Таким чином, діє автоматичний механізм, який вирівнює торговельний баланс і розподіляє золото між країнами. Отже, Д. Рікардо робить висновок на користь вільної торгівлі. Він сформулював положення про порівняльні переваги у вигляді особливого принципу або закону. Рікардо формулює такий принцип: «При системі повної свободи торгівлі кожна країна, природно, витрачає свій капітал і працю на такі галузі промисловості, які дають найбільші вигоди».

Незважаючи на те, що принцип порівняльних переваг, сформульований Рікардо, враховує лише один фактор виробництва – працю, завдяки чому набув особливої ясності, простоти і переконливості, галузь його застосування може бути розширена і розповсюджена на всі фактори, які беруть участь у виробництві. Подальший свій розвиток цей принцип одержав у моделях шведських економістів Е. Хекшера і Б. Уліна, які розглядали два фактори виробництва – капітал і працю.

Отже, аналіз Рікардо порівняльної переваги свідчить про те, що коли починається торгівля і кожна країна зосереджує зусилля у своїй сфері порівняльної переваги, то всі мають вигоду. Робітники різних країн можуть отримати більшу кількість споживчих товарів за ту саму кількість праці, коли країни спеціалізуються у своїх сферах порівняльної переваги і обмінюють власну продукцію на товари, для виробництва яких у них не зовсім сприятливі умови.

Досліджуючи закономірності економічного розвитку суспільства, в якому панують принципи необмеженої вільної конкуренції підприємців і свободи торгівлі, Д. Рікардо, мабуть, не передбачав того, що в умовах економічного лібералізму (і це підтвердив практичний досвід світової цивілізації) неминучі обмежуючі їх тенденції і як наслідок - кризи невідповідності виробленої товарної продукції і послуг платоспроможному попиту на ці товари та послуги, тобто так звані кризи надвиробництва, або ж кризи недоспоживання. Подібна криза вперше сталася в 1825 р. на батьківщині вченого через два роки після його смерті.

Таким чином, можна твердити, що Д. Рікардо визнавав «закон ринків Сея», тобто догму про безкризовий і рівноважний стан економіки при повній зайнятості. Він писав: «Продукти завжди купуються за продукти або послуги, і гроші служать тільки мірилом, за допомогою якого відбувається цей обмін. Певний товар може бути вироблений у надлишковій кількості, і ринок буде до такої міри переповнений, що не буде навіть відшкодовано капітал, витрачений на цей товар. Але це не може статися одночасно з усіма товарами ».

Висновок

Отже, можна сказати що Д. Рікардо був  економістом періоду переходу від мануфактурної промисловості до великої промислової індустрії XIX ст. Він виступив зі своїми економічними працями на початку XIX ст. в період промислового перевороту, коли був здійснений перехід від мануфактурної до великої промислової індустрії.

Головне завдання політичної економії Рікардо бачив у визначені законів, що керують розподілом продукту між класами.

Рікардо, розрізняючи споживчу і мінову вартість, вважав, що остання зумовлюється кількістю витраченої праці, а також величиною і тривалістю капіталовкладень.

Ціна товару в короткостроковому періоді визначається попитом і пропозиціє, а в довгостроковому – витратами на виробництво товару.

Заробітна плата, за Рікардо, являє собою прибуток найманого робітника, плату за працю.

Заробітна плата залежить від демографічних процесів. Чим більша пропозиція робочих рук, тим нижча заробітна плата працівників, і навпаки. Тенденцію до падіння заробітної плати можна зупинити, запровадивши контроль заробітної плати з боку держави.

Прибуток, на думку Рікардо, є надлишком вартості над заробітною платою; це продукт неоплаченої праці робочого. Зростання продуктивності праці є одним зі способів збільшення прибутку.

На думку Рікардо, рента – це надлишок вартості над середнім прибутком, який утвориться за рахунок різної родючості та місцеположення земель. Підставою для отримання ренти є власність на землю. До чинників, що створюють ренту, Рікардо відносив:

• різну родючість земельних ділянок;
• місцеположення ділянки відносно ринку збуту продукції.

Рікардо правильно охарактеризував диференціальну ренту як різницю між вартість продуктів сільського господарства на кращих і на гірших ділянках.

Головною умовою зростання економіки він вважав стійкий грошовий обіг.

Найкращою базою грошової системи Рікардо вважав золото. Можлива заміна золота на паперові гроші. Але за твердим курсом. Цінність паперових грошей залежить від їх кількості в обігу.

Рікардо сформулював теорію порівняльної переваги. У цій теорії Рікардо довів вигідність міжнародної торгівлі на основі зіставлення порівняльних витрат. Тобто якщо різні країни володіють порівняльною перевагою щодо різних експортних товарів, то міжнародний поділ праці та торгівля між цими країнами є взаємовигідними. 
Проблемне питання

Для аналізу зміста та результативності господарського відродження окремих країн Заходу після Другої світової війни, я обрала Німеччину та Великобританію.

З Другої світової війни, як і з Першої, Німеччина виходить переможеною. Її втрати у цій війні значно перевищують втрати у попередній. Економіка знаходиться в жахливому стані. Зруйновані міста та села, залізничні та автошляхи, порти. Відповідно до міжнародних угод Німеччина поділена на чотири зони окупації. В країні водночас функціонували декілька економічних порядків — окупаційних владних структур та місцевого самоврядування. Надзвичайно велику роль відігравав «чорний ринок». Масове безробіття, знецінення грошей, нестача продовольства, яка пом’якшувалася лише завдяки допомозі США, практичний перехід до натуральних відносин, що охоплював усі сфери суспільного життя, визначав і надзвичайно низький рівень ділової активності та високий рівень спекуляцій.

Оздоровлення економіки Німеччини вимагало рішучих заходів. Активні пошуки концепції економічного відродження привели до формування та впровадження ідеї соціального ринкового господарства, автором якої був міністр економіки Баварії професор Людвіг Ерхард. Відповідно до розробленої ним програми вирішальна роль відводилася ринку — регулятору всієї економіки, здатному забезпечити найнижчі ціни при максимальній господарській продуктивності, що в свою чергу повинно було надати можливість провадити ефективну соціальну політику.

Першим кроком у реалізації програми була грошова реформа, яка стала важливою передумовою загальної реформи економічного механізму. Через 3 дні після грошової реформи була проведена реформа цін, які були відпущені на свободу. Розрегулювання цін та заробітної плати відбувалося поступово, але швидкими темпами. Успіх реформи був очевидним: зникає «чорний ринок», магазини наповнилися товарами, зростання цін призупинилося приблизно через півроку.

Успіх економічної реформи багато в чому був обумовлений поєднанням сприятливих факторів. Стабілізація фінансової та грошово-кредитної системи стали необхідною передумовою успіху.

Істотну роль в успіху перетворень та виходу з кризи відіграла зовнішня підтримка (економічна допомога за планом Маршала, а також постачання палива, продовольства, насіння, добрив по інших каналах). У німецьку економіку передавалися американський транспорт та інша власність американської армії. З коштів Фонду європейської програми відбудови надавалися на пільгових умовах кредити. Досить важливим фактором було й те, що держава різко обмежила видатки на оборону та підтримку безпеки. Надзвичайно важливим було й те, що уряд міцно тримав у руках важелі управління, своєчасно корегуючи економічний курс. Держава підтримувала галузі, які відчували труднощі, особливо вугільну промисловість, металургію, електроенергетику.

Реформа, проведена урядом Ерхарда, створила передумови для економічного відродження Німеччини. Вже до початку 60-х років вона повернулася в десятку найбільш економічно розвинутих держав світу. ФРН стає провідною країною Західної Європи, випереджаючи в своєму розвитку своїх колишніх переможців. Країна стала ініціатором створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Великобританія вийшла переможницею з Другої світової війни, але втрати її були надзвичайно великими. Економіка потребувала надзвичайних заходів для виведення її з кризового стану.

У липні 1945 р. після перемоги на виборах до влади приходить лейбористський уряд на чолі з К. Еттлі, який розпочав реформи, спрямовані на перехід до «демократичного соціалізму». Так, з метою підтримки повної зайнятості провадиться часткова націоналізація базових галузей — енергетики, транспорту, кам’яновугільної та сталеплавильної промисловості, а також інфраструктури. В руках держави опинилися Англійський банк, авіаційні компанії, аеропорти та автомобільні шляхи.