Економічний розвиток: його сутність, цілі та принципи

 Економіка по своїй  суті не є статичною. Вона  знаходиться в постійному розвитку  через вдосконалення її структурних  елементів і зв’язків між ними, тобто вона динамічна і розвивається  від одного рівня рівноваги до іншого, проходячи певні цикли. Тому рівновага є лише вихідний стан економічної динаміки, а сама ринкова рівновага завжди відносна. Розвиток економіки здійснюється не прямолінійно, по шляху підйому, а циклічно.

 Альтернативою до  концепції коливань економічних циклів є концепція циклу зростання – коливання економічної активності навколо тривалої тенденції. Тобто свідченням циклічних коливань економіки є коливання таких показників економічної активності:

• темпів приросту ВВП;
• темпів зростання обсягів продажу;
• загального рівня цін;
• рівня безробіття;
• рівня інфляції;
• рівнів завантаження виробничих потужностей тощо [3, c.131].

 Цикл – це падіння  між двома падіннями обсягів  національного виробництва, або  між двома кризами.

 Довжина хвилі економічного циклу характеризує ділянку зміни факторного показника від початку циклу до його повного завершення:

L = X – X ,

де L – довжина хвилі;

X , X - зміна факторного  показника від початку циклу  до 

його завершення.

 Показник амплітуди  відображає різницю між максимальним і мінімальним значеннями результативного показника:

A = Y - Y ,                                             (1.3)

де A – амплітуда коливань;

Y , Y - максимальне та  мінімальне значення 

результативного показника.

Показник частоти відображає кількість циклів ділової активності, що повторюються за одиницю часу (10, 15 років тощо):

H = T/L ,                                           (1.5)

де H – частота;

T – часовий період [1, c. 439-440].

 Окремі економічні  цикли суттєво відрізняються  один від одного за тривалістю та інтенсивністю (Рис. 1.1.), проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз.

  
Рис.1.1. Цикл ділової (економічної) активності

 Але чому економіка  розвивається не рівномірно, а  ривками, чому за розвитком  відбувається повернення і лише після нього знову поновлюється поступальний розвиток? «Це відбувається виключно тому, - стверджує Шумпетер,- що нові комбінації виникають не через рівні проміжки часу, як це слід було б очікувати згідно з загальними принципами вірогідності. Як правило, нові комбінації з’являються у більшому числі».

 Якщо в галузі, яка знаходиться  на підйомі занадто багато  підприємств, то внаслідок надлишку  продукції норма підприємницького  прибутку падає, скорочуються  інвестиції, послаблюється підприємницька  діяльність, припиняється розвиток і встановлюється рівновага, яка є відправною точкою для здійснення нових комбінацій і нового розвитку.

 В основу концепції економічного  циклу Й. Шумпетера покладено  поняття «нововведення» . Нововведення  виводять систему з рівноваги  і приводять її до буму у сфері капіталовкладень. Фаза процвітання змінюється рецесією – боротьбою за повернення до рівноваги. Однак коли сили, які тягнуть економіку до спаду накопичуються, система прямує до депресії. Під час депресії сили поновлюються , що сприяє пожвавленню і економіка іде до рівноваги. Нові нововведення тягнуть економіку в новий цикл розвитку.

 Вчений наголошував, що сенс  економічного розвитку полягає  не в новому стані рівноваги,  а в переході до нього, оскільки  будь-який новий стан буде зруйновано. Депресія не повертає економіку до попереднього стану рівноваги. В результаті кожного наступного циклу здійснюється перехід до стану рівноваги на більш високому рівні, до нової траєкторії нормального кругообороту. В цьому суть циклічного процесу економічного розвитку.

 Й. Шумпетером було завершено  формування моделі цикла, який  складається з чотирьох фаз:  процвітання, рецесії, депресії  і відновлення. Ці фази циклу  були, до деякої міри, конкретизовані  і увійшли в наукову і навчальну  літературу як фази: піднесення, кризи, депресії і пожвавлення. Опис фаз економічного циклу традиційно починається з опису фази під назвою криза.

 Ознаки кризи (падіння, рецесії):

• перевиробництво товарів порівняно із платоспроможним попитом на них;
• різке падіння цін, зумовлене перевищенням пропозиції над попитом;
• падіння обсягів виробництва, і, як наслідок, падіння норми прибутковості;
• зростання запасів;
• зростання кількості банкрутств;
• підвищення рівня безробіття;
• падіння рівнів доходів;
• потрясіння кредитної системи.

 Ознаки депресії (стагнації, застою):

• скорочення запасів;
• призупинення різкого падіння цін;
• припинення падіння виробництва;
• зменшення позикового відсотка.

 Ознаки пожвавлення та піднесення(експансії):

• зростання виробництва;
• підвищення загального рівня цін;
• зменшення рівня безробіття;
• скорочення запасів;
• зростання рівня доходів;
• розширення кредиту [3, c.131-132].

 Піднесення досягає  максимуму, який називається процвітанням, або бумом. Після закінчення  цієї фази починається фаза  падіння. Цикл економічного розвитку  завершився, проте економіка за цей час піднялась на новий більш високий рівень.

 Класифікація економічних циклів  здійснюється за:

1. функціональним критерієм – тим полем економіки, яке вони охоплюють (кон’юктурні, структурні, фінансові тощо);
2. часовим розрізом – тривалістю кожної фази та всього циклу (сезонні, річні, короткострокові, середньострокові, довгострокові тощо);
3. територіальним розрізом – простором, який охоплює цикл (мікроцикли одного підприємства чи виробу, групи виробів; галузеві, регіональні, національні, глобальні);
4. тривалістю:
• однорічні (сезонні);
• 3 – 5 річні цикли Кітчина – Крума;
• 7 – 11 річні цикли Жугляра;
• 17 – 18 річний будівничий цикл (С.Кузнеця);
• 45 – 60 річні цикли Кондратьєва;
• вікові логістичні цикли (150 – 350 років);
• тисячолітні [1, c.458].

 Короткострокові (цикли Кітчина) економічні цикли являють собою коливання ринкової кон’юнктури під впливом змін попиту і пропозиції, конкуренції і ціни. Вони спостерігаються у сільському господарстві, сфері послуг і в банківському секторі. Ці сфери є найбільш чутливими щодо механізмів життєзабезпечення і економічні агенти реагують більш оперативно на будь-які відхилення у протіканні економічних процесів.

 Середньострокові (цикли  Жугляра, цикли Кузнеця) економічні цикли визначаються періодом відтворення і оновлення основного капіталу, початку і кінця циклу ( періоду від кризи до кризи).

 Довгострокові (цикли Кондратьєва) економічні цикли, або «довгі хвилі» відображають довготермінові тенденції економічного розвитку, включають фази підвищення і пониження Основним елементом довгострокової циклічності є динамічний НТП і пов'язане з ним економічне зростання і ті соціально-економічні процеси які його обумовлюють. Корінні науково-технічні перевороти являються матеріальною основою динаміки довгих хвиль.

 Якщо розглядати фазу пожвавлення у циклі Кондратьєва, говорив Й. Шумпетер, то можна бачити, що вона знаходиться досить близько до загальної рівноваги, оскільки у цій фазі існує зв'язок між трьома складовими розвитку. В інших випадках періоди, які являються фазами процвітання або депресії, по Дж. Жюгляру можуть бути частиною кругового руху, який змінює природу самого циклу Жюгляра. Таким чином, кожний цикл Кондратьєва утримує в собі декілька циклів Жюгляра – декілька циклів Кітчина, а процес економічного розвитку характеризується декількома взаємопов’язаними циклічними ритмами.

 На цей час створена  досить завершена теорія економічних  циклів на макрорівні, проте ця  проблема поки що не отримала  відповідного висвітлення на  мікрорівні, хоча будь-які досягнення  і негаразди в економічній сфері залежать від економічної поведінки економічних агентів в первинній ланці економічної системи – на підприємстві. При аналізі економічної циклічності слід враховувати, що джерело нестабільності економічної системи більш високого порядку (макроекономічної системи) знаходиться в системах більш низького порядку (мікросистемах).

 Особливості сучасного  економічного циклу:

• зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну;
• повні цикли (відстань між піком і дном) істотно відрізняються між собою за тривалістю;
• починаючи з другої половини ХХ ст., відбувається скорочення фази економічного падіння, тимчасом як фаза розширення виробництва стає тривалішою;
• кризи повторюються частіше, але вони менш глибокі [3, c.132].

 

 

 

2. Типи та  моделі економічного розвитку

 

2.1 Типи економічного розвитку

 

Тип, або типологія (давньогрецьк. – відбиток, форма, зразок +слово, вчення) як філософське поняття має декілька трактувань: 1) метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленування  економічних систем, об’єктів та їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу; 2) Результат типологічного описання та співставлення.

 Типологія, як метод,  спирається на виявлення схожості  та відмінностей об’єктів, що  вивчаються, на пошук надійних  способів їх ідентифікації. У розвиненій теоретичній формі типологія намагається відобразити будову системи, що досліджується, виявити її закономірності. За способом побудови філософи розрізняють емпіричну та теоретичну типологію. В основі першої (емпіричної) лежить фіксація стійких ознак схожості та відмінностей, що виокремлені індуктивним шляхом. Теоретична типологізація передбачає побудову ідеальної моделі об’єкта, узагальнене вираження ознак, яке базується на визначенні системоутворюючих зв’язків, сформованій уяві про структурні рівні об’єкта.

 Виступаючи результатом  складної теоретичної реконструкції  значної кількості об’єктів, що  досліджувалися, типізація, в залежності  від спрямованості аналізу, може  розглядатися: 1) як структурна; 2) як  метод ідеальних типів, де тип – абстрактна конструкція, з якою зіставляються об’єкти, що досліджуються; 3) як метод конструйованих типів, де тип – певний об’єкт, що виділяється за рядом критеріїв серед інших об’єктів та розглядається в якості представника усієї їх сукупності. Отже, одну й ту ж систему на базі різних підходів та цілей дослідження можна віднести до різних типів реально функціонуючих об’єктів.

 Накопичений за  останні століття досвід економічного  розвитку створює передумови  для певної класифікації його  форм та напрямків.

Тип І. Відмежований розвиток. Цей тип розвитку спирається на динаміку внутрішнього ринку:

• приватне підприємництво;
• інвестиції приватного сектору;
• масове споживання виробничих і споживчих товарів приватними, домашніми господарствами.

 Цей тип розвитку  часто називають «текстильним шляхом», чим підкреслюються визначальну роль легкої індустрії та її індуктивного ефекту. Такий розвиток передбачає поступове переміщення від виробництва текстильних товарів до інвестиційної продукції, що передбачає перебіг економічних процесів.

 Часові межі його розповсюдження  в історії економічного розвитку  сучасних розвинених країн охоплюють,  в основному, ХІХ століття (США,  Німечинні, Австрії, Франції, Бельгії). Саме в цей час були сформовані  основні інститути сучасного  ринкового господарства [ 1, c. 97].

 Тип ІІ. Асоціативний розвиток, що орієнтований на експорт. Ґрунтується на рікардіанській моделі економічного розвитку, згідно з якою національна економіка отримує імпульси розвитку шляхом інтеграції в систему міжнародного поділу праці, відповідно із принципами порівняльних переваг. Стимулюється експортна активність, за якої дуже часто внутрішній ринок не отримує розвитку (залишається на низькому рівні). Основним положенням цього типу розвитку є участь всієї економіки – її експортних галузей та опосередкованого внутрішнього ринку – у конкуренції на світовому ринку. Як ідеальна модель, цей тип розвитку спирається на принцип вільної торгівлі.

 Прикладом такого типу економічного  розвитку є Швейцарія кінця  ХVІІІ ст. та Нідерланди кінця  ХІХ ст. [1, c. 98].

 Тип ІІІ. Асоціативно-дисоціативний (роз’єднуючий) розвиток розпочинається з піднесення експортного сектору (з переважанням асоціативної фази). Експорт формується насамперед за рахунок сільськогосподарських товарі, продуктів лісівництва та мінеральних ресурсів. На пізнішій фазі здійснювалась дисоціативна політика розвитку, що перегукувалась з відомою моделлю імпортозамінної індустріалізації: заміщення місцевими продуктами передусім імпортних споживчих товарів, а згодом – і базових капіталів та інвестиційних товарів.