Економіка малого підприємництва

У світовій практиці вважається нормою державне заохочення малого бізнесу в інтересах товариства і держави. При цьому завдання держави полягає не в тому, щоб просто передати малим підприємствам фінансові, технічні й інші ресурси, і не в тому, щоб підтримувати їх за будь-яку ціну, а в тому, щоб створити правові й економічні умови для їхнього виживання, спроможності зростати і само розвиватися в умовах ринку. В ряді зарубіжних розвинених йде потужна хвиля підтримки розвитку малого підприємництва.

Табл. 5. - Загальний стан розвитку малого і середнього підприємництва (МСП) в найбільш економічно розвинутих країнах світу

(2000 рік)

	Кількість МСП  (тис.  од.)	Кількість МСП на 1000 осіб насел.	Зайнято в МСП  (млн.  осіб)	Частка  МСП у загальній кількості  зайнятих(%)	Частка МСП у ВВП (%)
США	19 300	74	70,2	54	50-52
Італія	3 920	68	16,8	73	57-60
Японія	6 450	50	39,5	78	52-55
Великобританія	2 630	46	13,6	49	50-53
Країни  ЄС	15 770	45	68,0	72	63-67
Німеччина	2 290	37	18,5	46	50-54
Франція	1 980	35	15,2	54	55-62
Для порівняння:
Російська Федерація	836,2	5,6	8,1	9,6	10-11

 

Як бачимо з наведених  даних, в передових державах ринкової економіки орієнтації у малому підприємництві зайнято майже половина працездатного  населення. На одне мале підприємство припадає в США – 13 осіб, в Італії – 15 осіб, в Японії – 20 осіб, у Великобританії та країнах ЄС по 22 особи, у Німеччині – 27 осіб і у Франції – 28 осіб. Їх частка у виробництві валового внутрішнього продукту сягає 50-67 відсотків і лише 11 відсотків Російська Федерація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Перспективні напрями вирішення проблеми розвитку малого підприємництва в Україні

У сучасних умовах господарювання реалізація головних стратегічних напрямів економічної політики держави, спрямованих  на ефективне державне регулювання, макроекономічну стабільність та високий рівень соціального забезпечення, неможлива без конкурентоспроможного реального сектора економіки.

Світовий досвід свідчить, що основною рушійною силою економіки  є саме мале підприємництво, оскільки сприяє недопущенню монополізації на ринках послуг та торгівлі, а також відіграє важливу роль у закріпленні ринкових відносин як найбільш масової форми, яка швидко реагує на кон’юнктуру ринку.

Проте, в сучасних умовах господарювання за нестійкої економічної, політичної ситуації, фінансової кризи діяльність малих підприємств гальмується наявністю суттєвих проблем і перешкод у даній сфері, що призводить до уповільненості та диспропорційності їх розвитку.

Ось чому, для України  на сьогоднішній день особливо актуальним є розробка та реалізація обґрунтованої та ефективної державної політики підтримки розвитку малого бізнесу та стимулювання такої підприємницької діяльності, що є основою економічного та соціального благополуччя держави.

50-60% валового продукту, вироблюваного в західних країнах, та приблизно 70% зайнятого населення за кордоном припадає саме на малі підприємства. В Україні цей показник складає лише 10%.

Наявна тенденція зумовлена  численними негативними чинниками, які стоять на заваді розвитку і  становлення малого підприємництва у державі. Така нестабільна ситуація свідчить про те, що малий бізнес в Україні перебуває в умовах відсутності дієвої системи державної підтримки. Як наслідок, все це призводить до зниження конкурентоспроможності суб’єктів господарювання малого бізнесу, до їх недостатньої інвестиційно-інноваційної активності, низького рівня розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, що стримує економічне зростання та підвищення ефективності діяльності малих підприємств. Саме тому актуальним постає питання об’єктивного перегляду та ефективного вирішення низки чинних проблем.

Згідно з Національною програмою сприяння розвитку малих  підприємств в Україні, основними  чинниками, які перешкоджають розвитку малого бізнесу, є:

• відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;
• збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);
• відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;
• надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;
• невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;
• надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Першочерговим пріоритетним завданням розвитку й розширення малого підприємництва на сучасному етапі є вдосконалення законодавчої та нормативної бази. На сьогодні Україна має велику кількість нормативних актів, що регулюють підприємницьку діяльність, зокрема Господарський Кодекс України, Закони України «Про власність», «Про банкрутство», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та ін. Проте відсутність єдності та системності породжує те, що багато правових норм дублюються і переплітаються.

Недосконалість правового  поля в Україні, а також стан економіки  потребує ще більшого здешевлення і  спрощення операцій, пов’язаних з реєстрацією, реорганізацією та ліцензуванням малих підприємств, запровадженням процедури отримання дозволів в «єдиному офісі», а також уніфікації та упорядкованості нормативно-правових актів, що регулюють фінансові аспекти  діяльності малих підприємств.

Однією з найвагоміших перешкод на шляху розвитку малого бізнесу в Україні на сьогоднішній день є відсутність доступних  фінансових ресурсів для створення  нових та розширення вже діючих підприємств. Обмеженість кредитних коштів, високі процентні ставки та великий кредитний ризик не можуть сприяти притоку інвестицій для розвитку малого підприємництва. Світова практика свідчить, що 10% малих підприємств виростають у великі компанії. На жаль, в Україні це лише поодинокі випадки, оскільки зростання перспективних малих підприємств фактично заблоковано.

Тому, удосконалення системи  мікрокредитування, інвестування й  надання гарантій – одне з невідкладних завдань держави щодо розвитку малих  суб’єктів господарювання. Це допоможе підвищити конкурентоспроможність підприємств; вивести більшу їхню частину з тіньового сектору – за підрахунками фахівців, 75% малих підприємств приховують свої реальні прибутки; створити більшу кількість робочих місць – як свідчить практика, 10 з 15 підприємців скорочують або приховують справжню кількість робочих місць, щоб уникнути податків, а також підвищити загальний рівень добробуту громадян і держави в цілому, примноживши її ВВП.

Саме тому, державну політику щодо фінансового забезпечення малого бізнесу слід проводити в напрямі  створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам. 

Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки  підприємництва, а також сприяти  розвитку регіональних відділень для  фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити  систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб’єктам малого підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності. 

В даному аспекті варто  забезпечити державну підтримку  малого бізнесу також у сфері  кардинального розширення інноваційної діяльності, що сприяло б розвитку усіх сфер вітчизняної економіки.

Неефективною продовжує  залишатися система оподаткування, яка стає надто обтяжливою для малих виробників. Одним із напрямів сьогоденної державної підтримки суб’єктів малого підприємництва в Україні є надання їм пільг у податковій сфері в рамках введення спрощеної системи оподаткування. Проте її недосконалість та незавершеність реформування зумовлюють наявність вагомих недоліків застосування такої системи, зокрема[4]:

• обмеження за обсягом діяльності (розмір виручки) таких суб’єктів;
• сума єдиного податку підприємцями сплачується авансом за звітний період, проте при цьому не враховується чи буде фактично отримано дохід від здійснення такої діяльності за звітний період, чи ні;
• при використанні праці найманих робітників підприємець має сплачувати за кожного з них 50% суми єдиного податку;
• обмеження в можливості використовувати велику кількість найманих працівників.

Для усунення наведених  недоліків, які на теперішній час  перешкоджають ефективному розвитку малих підприємств необхідний комплексний  підхід, який передбачатиме впровадження цілої низки заходів.

Удосконалення системи  державного регулювання малого підприємництва має проводитися за такими напрямками[9]:

1. У межах податкової  реформи: 

• систематизація нормативно-правової бази щодо чинної системи оподаткування доходів суб’єктів малого бізнесу;
• усунення недоліків спрощеної системи оподаткування діяльності суб’єктів малого підприємництва;
• вирішення проблем, пов’язаних із нерівномірністю розподілу та надмірністю податкового навантаження на підприємницьку діяльність.

2. У межах адміністративної  реформи слід здійснити:

• нормативно-правові заходи,  які б обмежували втручання державних службовців у підприємницьку діяльність;
• впровадити такі організаційні форми підприємств, як бізнес-інкубатори;
• боротьбу на державному рівні з проявами тінізації підприємницької діяльності за допомогою чинного законодавства.

Таким чином, актуальним є спрямування зусиль держави  на створення відповідної правової бази, фінансово-кредитної та матеріально-технічної  підтримки, науково-методичного, інформаційно-консультативного та кадрового забезпечення малого бізнесу.

Отже, мале підприємництво в Україні має значний потенціал  і перспективи, особливо в умовах ринкової економіки, яка базується  насамперед на приватному бізнесі та особистій ініціативі.

Вирішення існуючих проблем  розвитку малого бізнесу в Україні та створення сприятливого середовища для нього потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки. Але малий бізнес має також і значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації  колективної праці, чого не існує  на великих фірмах. Властивий для  невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається  в особливих людських відносинах та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов’язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих, між співробітниками тут, як правило, відсутня боротьба за престиж, яка поглинає значну частину творчої енергії працюючих у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі відзначаються простотою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.