Формування середнього класу у трансформаційний період

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ У ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПЕРІОД В УКРАЇНІ

2.1 Середній клас: проблеми формування  та розвитку

З утворенням незалежної України ідея розвитку «середнього  класу» як гаранта політичної стабільності, стала основою діяльності значної  частини представників українського політикуму. Поняття “середній клас” почало поступово потрапляти у центр уваги вітчизняних дослідників(на Заході такими дослідженнями уже давно займалися провідні наукові інститути). Почалися активні дискусії, що точилися навколо таких проблем: чи існує середній клас в українському суспільстві? Які критерії для визначення його кількості потрібно застосовувати? І звичайно, найголовніше питання, чи може середній клас відігравати самостійну роль у політиці уряду та інших органів державної влади?

Відомо, що важливою ознакою, яка дозволяє говорити про існування середнього класу  в суспільстві, є рівень доходів. Розглядаючи цю ознаку середнього класу в Україні, слід враховувати стан економіки, темпи інфляції тощо. Також варто зауважити, що визначення середнього класу за матеріальною ознакою характеризується такою проблемою як визначення мінімальних та максимальних меж доходів громадян. Так, дослідження, проведені В. Каспруком, визначають приблизний розмір доходу середнього класу в 1997 р. у 300-1200 гривень, такі доходи в цей час мали 12% населення. Вчені з ДПАУ(Державна Податкова Адміністрація України) під керівництвом чл.-кор. НАНУ М. Азарова вважають, що у 2001 р. дохід представників українського середнього класу складав від 60 до 370 гривень на місяць(частку цих осіб, віднесених авторами до середнього класу, визначено в 55% «усіх фізичних осіб» і точно обчислено —10.174.740). У посланні парламенту «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2001 р.» Президент України Л.Кучма представив соціальну структуру українського суспільства більш рельєфно, але через безліч перехідних за різними параметрами груп, запропонував висновок про наявність у країні ядра вже сформованого середнього класу у кількості 12,3% населення та групи, що має потенційні можливості ввійти до нього — 40—45%. Рівень доходів обчислюювався не за номінальними доходами, а за реальними витратами у межах від 335 до 643 грн. Тобто порівнюючи дані за 1997 та 2001 роки, бачимо, що кількість середнього класу не тільки не зросла, а й зменшилася(тому що у посланні до парламенту межі доходів представників середнього класу були нижчими, ніж за даними В. Каспрука).[4,c.282-288]

"Пошуком"  середнього класу в Україні  також зайнялися Міжнародний  центр перспективних досліджень, компанія Gfk-USM і журнал "Новий маркетинг". Виходячи з показників доходів на 2004 р.(дослідники віднесли щомісячний дохід у сумі 451–1700 грн. на людину) кількість представників середнього класу склала 19% населення. На 2005 р. на думку українських вчених(Куценко О., Лібанова Е., Шангіна Л) кількість представників середнього класу в Україні коливається у межах 10 – 15%, рівень доходів яких складає приблизно 1500 – 5000 грн.

Щодо  освітньо-кваліфікаційного критерію варто  визначити, що для України характерна розірваність ланцюга "освіта –  професія - дохід". Кваліфікована й фахова праця може оплачуватися і найчастіше оплачується нижче за встановлені державою норми, а найвищі доходи отримують люди, які не тільки не вчилися, а й не особливо трудилися. Лише 26,7% представників середнього класу задоволені своїм соціальним статусом (а задоволеність власним статусом — це, одна з основних ознак справжнього середнього класу); 64,7% — не вдоволені; 8,6% — не визначилися.[5, c. 87] Як можна побачити із кількісних даних український середній клас є трохи дивним, адже у 2005р його складають: 15,9% кваліфіковані робітники, 14,8% — пенсіонери, 11% — непрацюючі, 9% — фахівці гуманітарного профілю, 8,8% — службовці, 7,8 — домогосподарки, 7% — учні, 5,7% — фахівці технічного профілю, 4,6% — некваліфіковані робітники, 3,4% — підприємці, 3,1% — офіційно зареєстровані безробітні, 2,4% — сільськогосподарські робітники, 1,1% — керівники підрозділів, 0,7% — керівники підприємств, 0,4% — фермери. Більшість середнього класу склали особи із середньою освітою (64,1%), вищу освіту мають 26,3%, а майже кожний десятий (9,6%) має незакінчену середню освіту. Представники цілого ряду фахових груп (лікарі, вчителі, вчені, інженери), які ще на початку перехідного періоду мали середні за національними стандартами доходи й відігравали стабілізуючу роль у суспільстві, нині здебільшого опинилися серед «нових бідних». А перехід значної частини високоосвічених людей з високими соціальними орієнтирами до групи, доходи котрої нижчі (чи трохи вищі) за межу бідності, може мати серйозні ускладнення. Маючи високий інтелектуальний рівень, такі люди істотно (хоча й не завжди очевидно) впливають на суспільну психологію, і їхня незадоволеність характером соціально-економічного розвитку, неминуча в умовах різкого падіння особистого рівня життя й соціального статусу, неодмінно позначається на соціальній ситуації. Проте аналіз розподілу населення за рівнем освіти дає можливість віднести 44,8% населення до потенційних представників середнього класу.[6, c. 29-32]

Психологічний критерій є не менш важливим для  визначення кількості середнього класу  в державі. Насамперед цей критерій визначається через самоідентифікацією особи із цим класом. Порівнюючи дані різноманітних опитувань належності до середнього класу можна прослідкувати тенденцію до збільшення кількості громадян, які ідентифікують себе із цим прошарком населення (окрім даних за 2000 – 2002 роки). Так в грудні 2000 р. до середнього класу відносили себе 47% опитаних, а серпні 2002 р - 45,6%. Вже у червні 2003 р. 56,2% опитаних віднесли себе до середнього прошарку. У 2004 році ця кількість зросла до 58%, а у 2005 – 62%.

Про дивний характер середнього класу в Україні  також свідчать наступні дані. За дослідженнями Центру ім. Разумкова у 2002 році тільки три чверті (75,9%) представників середнього класу мали квартири, неповна чверть (23,3%) — «заміські будинки». Тільки 22,4% представників середнього класу вдоволені рівнем власного добробуту; 26,3% — можливістю одержати зароблене власною працею; 23,6% — рівністю прав і можливостей; 38,1% — роботою. У 2004р. більшість опитаних громадян від задоволення матеріальних потреб далекі. У них або не вистачає грошей навіть на їжу (21%), або вистачає на їжу й на необхідні дрібниці, шкарпетки, приміром, мило, що випадає з мінімального споживчого кошика (48%); або вистачає на життя, але без ознак середньокласовості, тобто речей тривалого користування (26%). Майже четверо зі ста живуть добре, проте дозволити собі авто чи квартиру не можуть. А все, на що око впало, можуть купити лише троє з тисячі. 68% громадян не мають можливості відкладати «на чорний день», ховають якісь суми на той самий день — 29%. У кожного другого (50%) громадянина країни заощаджень просто немає; ще 23% — мають у своєму розпорядженні капітал, якого у випадку втрати роботи вистачить на 1 місяць. На рік зібрали собі менше двох із сотні. Майже 15% представників нашого середнього класу не знають, що таке Інтернет, 80,5% ніколи ним не користуються, а 75,6% і не планують користуватися; 27,3% останній раз купували книжку більше року тому, 11,5% книг не купують ніколи, 59,2% не передплачують газети й журнали, а з тих 47,8%, хто їх передплачує, майже половина (48,2%) задовольняються одним виданням і ще 30% — двома. У 2005 за опитуваннями Центру ім.Разумкова 51,8% представників середнього класу оцінили рівень своїх доходів як низький і вкрай низький, 44,4% — як середній, лише 3,3% — як високий. При цьому 36,4% повідомили, що матеріальне становище їхніх сімей із початку 2000 р. погіршилося, а 27,1% думають, що воно погіршиться і протягом наступного року.

Результати  дослідження дозволяють констатувати, що в Україні існує певна суспільна група, що має спільні інтереси, потреби та інші риси, які відрізняють її від інших верств населення, зокрема від групи громадян, які віднесли себе до нижчого суспільного класу. Кількісні показники середнього класу, в період з 1997 по 2005 р коливалися в залежності від граничних розмірів доходів громадян, які застосовували дослідники(у 1997 р. 12 % при доходах 300-1200 грн; у 2001 55% з доходами від 60 до 370 грн тощо). Проте реальна кількість представників середнього класу коливається в межах від 10 до 15% із доходами у розмірі 1500-5000 грн. Можна стверджувати, що до 2004 року український середній клас з соціально-економічної точки зору був неусталеним, з соціально-психологічної — нестійким, з соціально-політичної — він не був повною мірою політичним суб'єктом. З огляду на означену неусталеність та нестійкість середнього класу, можна було твердити про невизначеність його перспективи. Проте події листопада-грудня 2004 року породили сподівання, що в України може утворитися сильний прошарок середнього класу, здатного на рішучі вчинки задля розвитку демократії. Проте внаслідок неефективної політики держави у соціальній сфері, податковій політиці рівною мірою є можливими як розвиток виявленої групи в напрямі середнього класу європейського взірця, так і маргіналізація цієї групи, втрата нею схильності до виявлення громадської активності.[7, c. 4-5]

2.2. Особливості формування середнього класу в Україні

Для України як, власне кажучи, і для інших постсоціалістичних країн проблема формування середнього класу пов'язана з оцінкою підсумків  реформ. Масовий середній клас, що сформувався  або не сформувався, можна розглядати як один з найважливіших індикаторів  ефективності або неефективності переходу до ринкової соціально орієнтованої економіки.

До основних інституціональних передумови становлення середнього класу в трансформаційній економіці варто віднести насамперед реформування сфери доходів і зайнятості. Незважаючи на те, що середній клас у трансформаційній економіці, безумовно, відрізняється від його аналогів у розвиненому суспільстві, разом з тим, його виділення в соціальній структурі пов'язане з певним досить високим (за мірками даного суспільства) рівнем доходу. Незважаючи на те, що починаючи з 2000 року в економіці України намітилося поступове зростання доходів, їхній рівень як і раніше є низьким. Так, наприклад, за даними державного комітету статистики України, розподіл домогосподарств дається не за рівнем доходів, а за рівнем сукупних витрат (див. табл. 2.1). Справа в тому, що в Україні існує досить більша тіньова складова доходів. Її легше виявити при аналізі структури витрат населення. Для того, щоб більш точно відбити сукупні доходи, включаючи й приховані, тобто тіньові, статистичні органи почали спробу більше точного їх відображення через сукупні витрати.

Таблиця 2.1

Розподіл домогосподарств за рівнем середньодушевих 

витрат в 2004 р., % [8, с.587]

Виходячи з даних, наведених  у таблиці, тільки 23,3% українських  домогосподарств, чиї доходи перевищують  прожитковий мінімум, символічно дозволяють розглядати їх як основу майбутнього  середнього класу. Навіть ця нечисленна група домогосподарств, що має більш  високі доходи, ніж попередні їй групи, за критерієм матеріального  становища не дотягує до необхідного  рівня забезпеченості.

До цього варто додати, що частка бідного населення в  Україні залишається дуже високою - близько 30% населення [9, c.99]. Навіть збіглого аналізу доходів населення України досить, щоб зробити висновок про те, що ця сфера ще не розкрила свого ринкового потенціалу й має потребу в подальшому реформуванні. Закономірною моделлю розподілу доходів у ринковій економіці є факторна модель. Сутність її зводиться до того, що всі фактори виробництва (робоча сила, капітал, земля, підприємницькі й інтелектуальні здатності) затребувані й залучені у суспільне відтворення. Середній клас є власником цих ресурсів. У силу свого активного, діяльного стану він виступає провідником цих ресурсів у господарську діяльність. Доходи, одержувані від використання ресурсів, виступають мотивом активної позиції в збереженні й удосконалюванні сформованого порядку речей. Низькі доходи, навпаки, перетворюють власників ресурсів у пасивних членів суспільства, або обумовлюють їх відхід у тіньову сферу діяльності. Тільки на основі високих факторних доходів можна підвищити ефективність розподілу ресурсів і доходів, підняти добробут населення, зміцнити середній клас. Високі доходи від використовуваних факторів виробництва – створюють передумову їх інституціоналізації. У свою чергу закріплені у свідомості людини норми й правила одержувати регулярно високі доходи в офіційній сфері економіки виступають найбільш ефективними засобами боротьби з тіньовими практиками та тіньовими доходами. Доходи повинні бути достатніми, щоб дозволити середнім верствам інвестувати в людський капітал і підтримувати високу якість робочої сили.

Реформування політики доходів  припускає забезпечення випереджальних темпів зростання заробітної плати, підвищення її домінування в сукупних доходах населення, виконання нею  стимулюючої функції, відновлення  її професійно-кваліфікаційної диференціації, усунення необґрунтованих її міжрегіональних  і міжгалузевих розходжень. Так, наприклад, за даними Держкомстату України в  листопаді 2006 року середня заробітна  плата склала 1103,9 грн. на місяць. Найвищий її рівень зареєстрований у Києві (1855,44 грн.), а найнижчий - у Тернопільській області (782,44 грн.). Найвищий рівень зарплат  у сфері фінансової діяльності (2246,78 грн.) і авіатранспорті (2206,69 грн.). Найнижчий - у сільському господарстві (612,49 грн.), охороні здоров'я (673,96 грн.) і рибному господарстві (697, 13 грн.) [10, с. 1].

Реформування системи  оплати праці не зводиться тільки до зростання її рівня, воно має бути набагато глибше й припускає реформування всієї системи соціально-трудових відносин. А це означає впровадження нової системи цінностей, розвиток культури праці та створення ефективних мотивів і стимулів до праці, підвищення продуктивності праці й ефективності соціального партнерства.

Важливим критерієм віднесення тієї або іншої верстви суспільства  до середнього є рівень освіти. Важливою інституціональною передумовою  становлення середнього класу є  подальше реформування сфери освіти. Швидкі темпи структурних перетворень, процеси глобалізації обумовлюють  необхідність впровадження безперервної освіти або освіти протягом всього життя. Ті верстви суспільства, які  засвоюють нормативні настанови  на нове бачення освіти в житті, виявляються  здатними до більш активної й широкої  участі в процесах перетворення економіки, політики, культури. Сфера освіти в  цей час перебуває в умовах реформування. Якщо в цьому процесі  вдасться з'єднати ті конкурентні переваги, які були сформовані в радянській системі освіти: світоглядні, системні підходи у навчанні з динамічністю й високою професійністю, як того вимагає сучасне виробництво, то така освіта дає необхідні плоди  й дозволить підготувати конкурентноздатну  робочу силу.

Проблема формування середнього класу є цивілізаційна проблема. «Вона пов'язана зі зміною традиційного для нас способу життя й менталітету, тобто зі зміною традиційного суспільства на громадянське. А це означає, що проблема створення середнього класу в Україні охоплює корінну перебудову всіх сфер життєдіяльності як суспільства в цілому, так й окремої особистості. Такий процес є досить тривалим, болючим і може здійснюватися лише еволюційно під поступовим впливом на свідомість кожної особистості змін в економічній соціальній, культурній, політичній, ідеологічній, освітній й іншій галузях» [8, с.31].