Формування та використання виробничих фондів

1. Формування та використання виробничих фондів

Формування виробничих фондів передбачає забезпечення виробничої системи матеріально-технічними цінностями, необхідними для функціонування виробничої системи.

Формування виробничих фондів фірми  може бути об'єктом регулювання з  боку держави з метою забезпечення першочергових державних і суспільних потреб у найважливіших видах продукції. Засобом такого регулювання в сфері постачання для фірми-виробника є державний контракт і державне замовлення.

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, поповнення державного резерву. При цьому держава гарантує оплату продукції, виконання робіт, надання послуг.

Державне замовлення є засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних галузей народного господарства, виконання міждержавних угод, експортно-імпортних операцій, впровадження нових технологій, вирішення соціальних проблем, державної підтримки найважливіших наукових досліджень, при якому держава може надавати пільги виконавцям, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток можуть становити окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюється.

Взаємодія постачальника і фірми виробника може базуватися на прямих зв’язках, відбуватися за допомогою оптових і комерційних посередників.

Існує прямий контакт   фірма  — виробник — покупець і ланцюжок виробник — оптовик — роздрібний продавець — покупець.

При одиничному виробництві постачальник може організувати прямий контакт зі споживачем. Тоді фірма-постачальник має власну мережу збуту. Фірма-постачальник може реагувати на зміну потреб споживача (фірми-виробника). Поряд з ресурсами фірмі можуть знадобитися будівельні роботи, транспортні, Інформаційні послуги тощо.

Серійне виробництво продукції  фірмою-постачальником вимагає організації філій, які мають складські приміщення в різних регіонах

При масовому виробництві використовуються послуги посередників-оптовиків, збутових агентів, продавців-дилерів.

Посередники-оптовики закуповують  великі партії товарів, мають власну складську службу їхня торгівля організовується за допомогою системи каталогів та виставок. Вони одержують прибуток за рахунок різниці між оптовою і роздрібною ціною.

До послуг брокерів (збутових агентів) звертаються в тих випадках, коли товарний асортимент фірми-постачальника вузький, а споживачів — багато. Наприклад, 3—5 учасників — це компанія брокерів. Оплата агентів відбувається за рахунок комісійних, які виплачує фірма-постачальник (або фіксованих, або змінних у процентах від суми реалізації)

Роздрібні продавці (дилери) займаються продажем товарів споживачам, їх сервісним обслуговуванням, забезпеченням запчастинами і невеликим ремонтом. Джерела їхнього доходу формуються за рахунок цінових знижок, які надає фірма-постачальник або оптовий постачальник.

Посередники діють в умовах функціонування товарної біржі. Товарна біржа є об'єднанням продавців і покупців для ведення торгівельних операцій У широкому плані — це організований товарний ринок, в рамках якого, відповідно до встановлених правил, здійснюються операції купівлі продажу певних видів товарів. Механізм функціонування біржі передбачає вільну торгівлю товарами за ринковими цінами

Торгівля на біржі звичайно ведеться за обмеженою кількістю масової, якісно однорідної продукції, окремі зразки якої взаємозамінні для споживачів. Останнім часом для біржової торгівлі почали пропонувати деякі види продукції, що стандартизуються, машинобудівної, приладобудівної та хімічної галузей промисловості

Слід відзначити, що для спрощення  біржових операцій стандартизується і обсяг товарів, який може бути проданий за одним контрактом. Така мінімальна кількість називається біржовою одиницею. Окрім того біржовий торг обмежується суворо фіксованими часовими рамками (4—6 годин на день)

Масова реалізація продукції, уніфікованої відповідно до біржових стандартів, в одному місці і в один час сприяє, перш за все, формуванню реальних ринкових цін. Особливу роль у цьому відіграє біржове котирування цін, яке ґрунтується на узагальненні результатів угод, укладених за певний відрізок часу. Котирування служить головним орієнтиром для продавців та покупців в умовах мінливої кон'юнктури ринку.

З подальшим розвитком біржової торгівлі контракти на поставку товарів дедалі більше відриваються від реального руху товарів. Відтак торгівля ведеться не самими товарами, а зобов'язаннями на їхню поставку. Переважна частина існуючих товарних бірж — ф'ючерсні. В їх загальному обігу частка поставок реального товару не перевищує 1—2%

Ф'ючерсний контракт — це специфічний біржовий товар, який є основним об'єктом угод товарних бірж Заходу. Він передбачає купівлю права на партію товару за ціною, що склалася в момент здійснення угоди, при умові, що сам товар відвантажується продавцем після перетворення ф'ючерсної угоди в угоду з реальним товаром. Ф'ючерсні контракти можна перепродавати за поточною ринковою ціною, що складалася на конкретній товарній біржі. Переоформлювати такий контракт не потрібно, оскільки він укладається не для набуття майнового права власності на той чи Інший вид реального біржового товару, а для здійснення біржових операцій короткого та довгого ''хеджування" — страхування контрагента біржової угоди від цінового ризику на ринку реального товару (так званому спот-ринку)

У маркетингу постачання називається  рухом товарів У систему товароруху входять такі елементи

— операції визначення потреби в  ресурсах,

— операції контролю одержаних виробів,

— компанії, які забезпечують перевезення  товарів фірми,

— посередники, їх склади,

— мережі збуту і забезпечення

Попит — потреба фірми, яка формується під впливом цілого ряду факторів

Потреба в ресурсах (М_Σ) визначається формулою

М_Σ = М_СТ + М_НТ + М_КБ + (ВЗ_К – ВЗ_Н) + (НВ_К – НВ_Н),

де М_СТ — матеріальні експлуатаційне технічні ресурси, М_НТ — ресурси нової технології; М_КБ — ресурси для капітального будівництва, (ВЗ_К – ВЗ_Н) — зміна залишків виробничих запасів, (НВ_К – НВ_Н) — зміна залишків незавершеного виробництва.

Сукупний попит і сукупна пропозиція матеріальних ресурсів повинні певним чином балансуватися (табл. 1).

Таблиця 1. Характеристика попиту і пропозиції матеріальних ресурсів

ПопитПропозиція1. М_Σ (потреба)1. Виробництво2. Можливий експорт2. Можливий імпорт3. Залишки ресурсів у виробників і споживачів (ті, що мають бути)3. Залишки, що є у виробника

 

Менеджмент постачання ресурсів пов'язаний з менеджментом товарно-матеріальних запасів. Головна мета останнього — визначати та підтримувати товарно-матеріальні запаси на такому рівні, при якому завжди можна забезпечити випуск продукції. Проте тримати запаси накладно це втрачені можливості для інвестицій.

Якщо існує можливість одержати 10% доходу річних на інвестиції, то утримання запасів на 100 тис. гр. од. щорічно коштує фірмі 10 тис. гр. од., інакше кажучи, фірма заробила б 10 тис. гр. од. прибутку, якби інвестувала 100 тис. гр. од.

Запаси слід утримувати на вищому рівні тоді, коли вигода від цього  перевищує вартість утримання додаткових запасів.

Найекономніший обсяг замовлень (НОЗ) — це кількість товару, яка за умови регулярного замовлення забезпечує мінімальні витрати на організацію замовлення і на зберігання запасів (рис. 1).

Рис. 1. Найекономніший обсяг замовлень

НОЗ можна також визначити за допомогою формули:

де К — кількість одиниць товару за певний період часу;

     В — витрати на організацію одного замовлення;

   ВЗС — витрати на зберігання запасів та складування.

 

Використання виробничих фондів

Основні напрямки виробничого підприємництва — це створення споживчих благ і раціональне використання виробничих фондів (надалі — ресурсів). Отже, управління ресурсами — важлива складова частина стратегії фірми. Зміст цієї стратегії певною мірою обумовлений характером співвідношення між попитом і пропозицією щодо продукції фірми. Коли попит перевищує пропозицію, контроль за ринком збуту не вимагає від фірми-виробника спеціальної маркетингової і економічної стратегії. В такій ситуації позичковий процент на капітал невеликий, що обумовлює сприятливу кон'юнктуру на ринку капіталу і не заохочує виробників до уважного аналізу використання ресурсів. При зміні ситуації (пропозиція перебільшує попит) змінюється і кон'юнктура на ринку капіталу (принаймні відношення інвесторів до конкретної фірми), позичковий процент росте, що спонукає фірму-виробника пильно слідкувати за використанням ресурсів і запроваджувати спеціальні механізми (системи) управління ним.

Для реалізації всіх функцій управління (планування, організації тощо) особливе значення має оцінка стану використання ресурсів як інформаційна база наступного контролю і стимулювання. Для економічної оцінки застосовують сукупність показників, наведених нижче, які є конкретизацією принципу прибутковості капіталу:

де Н_П — річна норма прибутку на вкладений капітал, частка одиниці; Д — річний доход фірми від підприємницької діяльності (створення і реалізації споживчих благ), гр. од.; В — річні витрати фірми на створення і реалізацію споживчих благ, гр. од.; К — величина вкладеного капіталу, гр. од.

де Р_Н — рентабельність (норма прибутку) номінального (власного) капіталу за статутом фірми в певний календарний період, частка одиниці; Пр_Ч — чистий прибуток фірми за певний календарний період, за вирахуванням податків і обов'язкових платежів, гр. од.; К_Н — номінальний (власний) капітал за статутом фірми, гр. од.;

де Р_Б — рентабельність (норма прибутку) номінального (власного) капіталу за балансом фірми в певний календарний період, частка одиниці; Ф_Р —резервний фонд фірми, гр. од.; Пр_П — перенесений на баланс прибуток, гр. од.; З_П — перенесений на баланс збиток, гр. од.;

де Р_с — рентабельність (норма прибутку) сумарного капіталу фірми за певний календарний період, частка одиниці; І_ПОЗ — процент на позичковий капітал за певний календарний період, гр. од.; К_ПОЗ — позичковий капітал, гр. од.

Аналіз  величин показників дає підстави керівництву фірми реалізувати відповідну стратегію щодо використання ресурсів. Вона базується на зацікавленості в максимізації норми прибутку (рентабельності) капіталу. Для цього потрібно збільшувати прибуток, тобто нарощувати виробництво та реалізацію споживчих благ при незмінному обсязі капіталу (ресурсів) і/або зменшувати витрати фірми, а також зменшувати позичковий процент на капітал. Стратегія виробника-підприємця щодо використання ресурсів полягає в пошуку оптимального співвідношення між описаними організаційно-економічними діями.

Зацікавленість фірми в ефективній віддачі ресурсів обумовлюється  наявністю системи стимулювання (економічних важелів) і організаційних передумов (форм, структур, видів діяльності). Система стимулювання базується на прагненні підприємця до максимізації чистого прибутку і враховує:

— механізм оподаткування майна;

— механізм кредитування;

— механізм використання виручки  від реалізації зайвого майна.

Організаційні передумови включають  форми, засоби, структури, види діяльності, які притаманні ринковій економіці і розширюють можливості підприємця щодо залучення ресурсів. Крім таких традиційних форм як купівля або виготовлення, вони включають і суто ринкові, серед яких найпоширеніші — оренда (лізинг), факторинг, рейтинг.

Оподаткування майна створює мотиви зменшення кількості ресурсів (при  однаковій величині прибутку) або збільшення прибутку (при незмінному обсязі ресурсів).

Механізм кредитування діє як стимул ефективного використовування ресурсів шляхом оцінки альтернативи фінансування розвитку фірми за рахунок короткострокових чи довгострокових кредитів, бо це є вибір між доведенням ризику до мінімуму або одержанням максимальних прибутків. Фінансові менеджери залежно від того, як вони ставляться до ризику, вибирають особливі підходи до фінансування своїх активів, але будь-який спосіб кредитування потребує максимізації використання ресурсів.

Механізм використання виручки  від реалізації зайвого майна (зарахування її на рахунок фірми як грошових надходжень) зацікавлює підприємців у швидкому вивільненні непотрібного майна.

Вибір підприємцем найдоцільнішої форми залучення і подальшого використання ресурсів базується на аналізі економічних переваг і недоліків різних організаційних варіантів. Так, при вирішенні головної проблеми фірми-виробника: яким чином поповнити виробничі ресурси, наприклад технологічне устаткування, можливі такі варіанти:

1) придбати потрібне устаткування  у власність (купівля);

2) виготовити устаткування власними  силами на підприємстві (виготовлення);

3) орендувати устаткування безпосередньо  у власника або через лізингову компанію у лізингодавця (оренда);

4) не залучати додаткове устаткування, а укласти угоду на виготовлення потрібної продукції на інших підприємствах (кооперація).

Кожний з варіантів може бути ефективним, виходячи з конкретної економічної ситуації. Обґрунтування економічної доцільності в цьому випадку повинно базуватися на вартісних оцінках зміни обсягу ресурсів, прибутку, рентабельності для кожного з варіантів і подальшому їх порівнянні.

Економічна практика свідчить, що за інших однакових умов найчастіше ефективнішою є оренда ресурсів у всіх її різновидах: фінансова оренда (лізинг), оперативна оренда. В орендаря менше фінансових обмежень, ніж у покупця чи виробника, оскільки право власності залишається за орендодавцем. Оренда схожа на фінансування під заставу. Орендар перекладає ризик того, що обладнання стає застарілим, на орендодавця. Це перш за все стосується обладнання, для виготовлення якого потрібні такі складні технології, як комп'ютери, нові технічні системи. У цих випадках оренда може бути альтернативою купівлі обладнання. "Ціна" використання його менша в умовах оренди, а необхідність орендної плати примушує фірму-орендаря до більш ефективного використання майна.

Якщо фірма-виробник стає орендодавцем і здає в оренду, наприклад, комп'ютери та інше устаткування, то це можна зробити за умови ефективного використання всього обладнання і з метою одержання додаткової знижки за передане в оренду майно.