Характеристика підприємницької сфери малого бізнесу. Перспективи розвитку

    Загалом система адміністрування та регулювання  діяльності малого бізнесу в Україні  відтворює систему неформальних відносин у сфері взаємодії влади  та підприємницьких структур. За визнанням  багатьох підприємців, через складність та суперечливість цієї системи створюються бар'єри входу на ринок, що носять адміністративний характер. Фактично, підприємцю, який бажає заснувати власну справу, але не має певних зв'язків в місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони, встановлюватимуться адміністративні бар'єри доти, доки він не встановить таких зв'язків, використовуючи будь-які засоби, або не втратить бажання до підприємницької діяльності.

    Процеси реєстрації, ліцензування та перевірок  є відчутними факторами адміністративного втручання в підприємницьку діяльність. На погляд західних дослідників, час, затрачений на спілкування підприємців з держслужбовцями, в Україні є найвищим серед країн СНД.

    Серед основних регуляторних перешкод для  функціонування МП фахівці виділяють:

    · значну кількість та тривалість перевірок  малих підприємств. При цьому  слід зазначити, що значних збитків  суб'єктам господарювання завдає корумпованість перевіряючих органів. В останні  роки вдалося дещо зменшити регуляторний тиск на підприємства. Зокрема, у першій половині 2006 року середня кількість перевірок суб'єктів господарювання зменшилася до 2 (проти 12,7 у 1999 році), а їхня середня тривалість - до 2,8 дня (проти 5-6 у 1999-2003 рр.). Проте зберігаються випадки, коли деякі з підприємств перевірялися по декілька разів на тиждень;

    · непрозорість регуляторної політики та відсутність законодавчо встановленої відповідальності контролюючих органів  у разі здійснення ними правопорушень  та завдання збитків чи недоотримання  внаслідок цих дій доходів малими підприємствами;

    · значні перешкоди при реєстрації, процедура здійснення якої є невиправдано ускладненою, необхідність отримання  значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій при започаткуванні та здійсненні господарської діяльності суб'єктами малого підприємництва. Затрати часу та коштів є значними для підприємців. Навіть в регіонах, де, за даними опитувань, ці питання вирішуються більш швидко, на думку дослідників МФК, є вагомі підстави вважати, що працює неофіційна система “доплати за швидкість”;

    · складність та об'ємність державної  статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Малі підприємства часто  не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймати висококваліфікованого  спеціаліста, аби уникати помилок  за умов частої зміни законодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значна кількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складання звітності, що спричиняє накладання стягнень та понесення ними додаткових витрат. Дещо поліпшило ситуацію введення у дію спрощеної системи обліку та звітності, проте не для всіх малих підприємств перехід на спрощену систему виявився вигідним. Наприклад, якщо мале підприємство має комерційні зв'язки з підприємствами-платниками ПДВ, які потребують надання продавцем податкової накладної по ПДВ, воно не може переходити на спрощену систему. Таким чином, неузгодженість законодавства у сфері спрощеного оподаткування штучно посилює розрив між малим та великим бізнесом;

    · значні розбіжності в рівні сприятливості регуляторного середовища по регіонах, що свідчить як про недостатність контролю за діяльністю державних органів на місцях, так і про низьку ділову етику місцевого бізнесу. Фактично, в останній рік йдеться про зміщення фіскального тиску на підприємства на місця, причому, за визнанням представників Держпідприємництва, Комітет у цьому разі практично не в змозі вплинути на рішення місцевої влади.

    Щодо  перспектив малого бізнесу в Україні, то тут слід відмітити, що позитивні  тенденції економічної динаміки, які спостерігаються в Україні з кінця 1999 року, свідчать про поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результати здійснених протягом 10 років ринкових економічних перетворень. Між тим, практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2004 року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту від нього в економічній та соціальній сферах.

    Фактично, йдеться про формування в Україні  “економіки зростання” - економічної  системи, розвиток якої відбувається переважно  під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

    · забезпечити термінове відновлення  ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного  ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів - розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК і наукоємного машинобудування;

    · зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи  темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього  боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають  розвитку бізнесу в Україні;

    · забезпечити реалізацію факторних  переваг України, серед яких основними  є геоекономічні чинники, наявність  родючих сільськогосподарських  угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

    · забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного  конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

    · суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну  структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної  ефективності та національної конкурентоспроможності;

    · забезпечити поширення соціального  ефекту від економічного зростання  у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального  захисту, поліпшення умов життєдіяльності.

    Виходячи  з аналізу, проведеного в попередніх розділах, слід зробити висновок про винятково важливу роль, яку має відіграти у формуванні “економіки зростання” в Україні малий бізнес. Основним змістом стратегії підтримки малого бізнесу в Україні на даному етапі має бути його повномасштабне використання як важеля позитивних структурних зрушень, формування ефективного конкурентного середовища на основних ринках, інструмента мобілізації ресурсного потенціалу країни (фінансових, трудових, природних, матеріальних, інформаційних ресурсів) на побудову “економіки зростання”.

    На  жаль, реальні показники розвитку малого бізнесу свідчать про те, що така можливість поки що залишається  на рівні потенціальної. Офіційні джерела  сьогодні розглядають розвиток малого бізнесу майже виключно в контексті виконання ним соціальних функцій - забезпечення зайнятості та доходів населення. Між тим, його виробнича та структуроутворююча функції залишаються незаслужено забутими. Забезпечуючи часткове вирішення поточних потреб, така державна політика водночас закладає передумови для глибокої структурної диспропорції між великими та малими і середніми підприємствами, перешкоджає формуванню стійкої інституційної структури, забезпеченню конкурентоспроможності національної економіки, веде до нераціонального використання національного ресурсного потенціалу, а також закладає суттєві загрози розвиткові самого малого бізнесу в Україні.

    Майбутнє  малого бізнесу прямо визначається можливостями розвитку реального виробництва  і формування тісних коопераційних  зв'язків малих і великих підприємств. Як свідчить іноземний досвід, у розвиненій ринковій економіці значна, якщо не домінуюча, частина малих фірм так або інакше знаходиться в сфері впливу великих підприємств. Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів, надання різного роду фінансової чи консультаційної підтримки, укладення інших довгострокових угод забезпечують стійкість становища малих підприємств, їхні стабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.

    В Україні на кінець 1998 року з 151,4 тис. малих підприємств лише 45,8 тис. були утворені за рахунок так званої “малої приватизації”, тобто, можливо, “успадкували” корисні виробничі зв'язки з колишніми діловими партнерами чи з головним підприємством, від якого їх було від'єднано. Решта підприємств, як правило, визначально не були включеними до мереж економічних взаємовідносин та змушені були самостійно будувати мережу партнерів, постачальників та клієнтів. На жаль, поглиблена регламентація питань розвитку малого бізнесу у спеціальних законодавчих актах все більше виділяє його з єдиного законодавчого поля підприємництва і може ускладнити взаємодію малого бізнесу з великим. Випадіння з розгляду категорії “середній бізнес”, який вже не в змозі користуватися пільгами для малих підприємств, але ще не набув фінансової та політичної ваги, притаманних великим підприємствам, дестимулює зростання малих підприємств через збільшення обсягів їхніх оборотів та чисельності зайнятості на них.

    Стимулювання  кооперування малих підприємств  між собою і з великими підприємствами повинно стати важливою складовою як державної, так і корпоративної політики. Великі підприємства зацікавлені в співробітництві з малими вже тому, що таке співробітництво компенсує їхній консерватизм щодо реалізації нових технічних рішень та дозволяє проникати на нові ринки збуту, сприяє оперативному здійсненню передових інновацій, дає можливість поділу ризиків, дозволяє позбутися виробничих операцій, в яких великий масштаб підприємства відіграє негативну роль, поліпшити якість виробничого, збутового, кадрового менеджменту тощо.

    З іншого боку, кооперування малих підприємств  з великими підприємствами здатне певною мірою нейтралізувати недоліки державної  політики підтримки малого бізнесу, компенсувати проблеми фінансового  забезпечення, стабілізувати постачальницько-збутову сферу та скористатися з уже розробленої цієї сфери великих компаній. Диверсифікація номенклатури продукції, яку можуть виробляти малі підприємства, орієнтовані не лише на споживчий, але й на виробничий ринок, знімає обмеження, які накладає ємність споживчого ринку на збільшення кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них.

    На  нашу думку, розвиток малого бізнесу  в умовах “економіки зростання” в  Україні можливий лише в разі суттєвої активізації практики його співпраці з великим бізнесом.

    Не  можна залишити поза увагою також  аспект вичерпності наявної моделі функціонування малих підприємств  в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки  до “цивілізованих” норм функціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток” можна назвати:

    · впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких малі підприємства часто дотримуватись не в змозі;

    · реалізацію вимог щодо соціального  забезпечення, пенсійного, медичного  страхування та безпеки праці, які  накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для малих  підприємств;

    · поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові  зобов'язання щодо витрат з боку малих  підприємств (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

    · посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості малих підприємств;

    · підвищення, в міру поліпшення становища  на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі - у традиційній сфері діяльності малих підприємств - торгівлі;

    · зростання важливості володіння  сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які  є поки що недоступними для більшості  малих підприємств.

    Збільшення  відкритості національних ринків після прийняття вимог ГАТТ/СОТ та зближення України з іншими інтеграційними об'єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі - і на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється в Україні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому є непристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватиме серйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегії підтримки малого бізнесу в Україні.

    Світовий  досвід свідчить, що вирішення нагальних  економічних і соціальних проблем  неможливе без розвитку підприємницької  сфери. Малий і середній бізнес стає головним джерелом інновацій, доходи від підприємництва у розвинених країнах становлять 40-60 % ВВП. За даними експертів ООН, у сфері малого бізнесу зайнято понад 50 % працюючого населення світу.

    Соціальний  ефект розвитку малого підприємництва полягає, насамперед, в самоорганізації найбільш активної частини населення з метою включення в процес суспільного відтворення, що частково знімає з держави безпосередні зобов'язання щодо працевлаштування, що, в свою чергу, суттєво впливає на зниження бідності та соціальної напруженості в суспільстві. Підприємництво сприяє пробудженню у значного прошарку населення ініціативи до активної трудової діяльності, до керівництва виробництвом, до прояву творчого підходу до конструктивної діяльності з урахуванням інтересів конкретного споживача.