Капітальний ремонт та модернізація основних фондів

ФК-21, Марусенко Аліни

«Капітальний ремонт та модернізація основних фондів»

Вступ

1. Економічна сутність основних фондів підприємства
1. Основні фонди підприємства та їх структура
2. Знос і амортизація основних фондів
3. Ремонт та модернізація основних фондів
2. Використання та відтворення основних виробничих фондів на ПАТ "Помiчнянський елеватор"
1. Основні техніко-економічні показники та їх використання
2. Оцінка ефективності проведення капітального ремонту та модернізації основних фонів
3. Шляхи і заходи покращення і відтворення основних фондів та ефективності використання їх

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

 

1. Економічна сутність та структура основних фондів підприємства

1. Поняття та класифікація основних фондів підприємства

В умовах підприємництва ефективність виробництва  - це результативність фінансово -  господарської діяльності підприємства, яка досягається максимально можливим співвідношенням результатів і витрачених на їх досягнення матеріальних та фінансових ресурсів. Сьогодні переважна більшість підприємств України для економічного аналізу свого стану використовує в повсякденній діяльності близько десяти показників, які належать до різних аспектів їх діяльності.

На сучасному етапі величина і прогресивність основних виробничих фондів, їх технічний стан у вирішальній мірі зумовлюють потенційний  обсяг промислового виробництва, його виробничі потужності, а від повноти використання обладнання залежить фактичний обсяг випуску продукції.

С.Ф. Покропивний визначає  основні фонди як «засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання ». [11, 100 - 102]

На думку І. М. Бойчик, «основні фонди – засоби праці, що функціонують у виробничому процесі тривалий час  (понад 1 рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість не менше від встановленої держави межі, і переносять її на собівартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань» .[18, 101]

У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" основні фонди визначаються як матеріальні цінності, які призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.(Іванов О.С.)

По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування — 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектору частка у загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64-65%; силових і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої та продуктивної худоби — 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів — 3-4% ' Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги активної їх частини.

Основні засоби в Україні можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально – матеріальним складом та ін. Істотне значення в бухгалтерському обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні та орендовані.

Власні засоби можуть складатися із статутного капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень.

Орендовані основні засоби показуються в балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів.

Основні фонди поділяються на виробничі та невиробничі. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування та ін.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди — це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

У промисловості традиційно використовується наступна видова класифікація основних фондів (рис. 10.2).

Рис. 10.2. Видова класифікація основних фондів

Згідно з наведеною класифікацією та роллю, яку відіграють основні фонди в процесі виробництва, розрізняють активну і пасивну частини основних фондів.

До активної частини відносять основні фонди, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, приладдя та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для нього.

До основних фондів відносять також житлові будинки, будівлі дитячих садків і ясел, поліклінік, їдалень, будинки відпочинку, профілакторії, палаци культури, спортивні споруди та інші об'єкти культурно-побутового призначення. Існуюча система обліку і статистики зараховує такі об'єкти на баланс підприємства під умовною назвою невиробничих основних фондів. Це некоректно з огляду економічної теорії, оскільки суперечить економічній природі і сутності основних фондів взагалі. Тому   подібні   об'єкти   підприємств   довготермінового користування слід вважати майном суто соціального призначення або об'єктами соціальної інфраструктури.

      

 

 

 

Не належать до основних засобів:

- предмети терміном служби  менше одного року незалежно  від їх вартості;

- предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною  придбання) незалежно від терміну  служби. При цьому гранична вартість  предметів, що не належать до  основних засобів може змінюватися  Міністерством фінансів України;

- спеціальні інструменти  і спеціальні пристосування підприємств  серійного і масового виробництва  певних виробів або для виготовлення  індивідуального замовлення незалежно  від їхньої вартості;

- спеціальний одяг, спеціальне  взуття, а також постільні речі, незалежно від їхньої вартості  і терміну служби;

- формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

 

 

2. Види та показники зношуваності основних фондів

 

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються.  Фізичний знос основних фондів наступає як у результаті їхній використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності.  Непрацюючі основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будівлі металів і інших матеріалів, із яких виготовлені основні фонди).  У результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки.  Що стосується діючих основних фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду факторів, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, із яких вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і часів роботи в добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання в кожну одиницю робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних серед (температура, вологість і ін.), від якості відходу (своєчасність чищення, змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації робітників і їхнього відношення до основних фондів.

Основні фонди, зазнаючи в процесі виробництва фізичному зносу, щорічно втрачають частину своєї вартості, рівну тій її величині, що перенесена на виготовлену протягом цього року продукцію.  Наприклад, при терміні служби машини вісім років після другого року її експлуатації величина зносу складе 25%.  Ця величина визначається по наступній формулі:

де И - знос основних фондів, виражений у відсотках;

С - фактичний термін експлуатації основних фондів (років);

А - нормативний термін служби (амортизаційний період) основних фондів (років).

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу.  Моральний знос має дві форми.  Перша форма морального зносу полягає в тому, що з упровадженням нових машин, з удосконаленням техніки, технології, організації виробництва і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно знижується.  Те ж відноситься і до будинків, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується.  Отже, ця форма морального зносу виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення їхній відтворення.  У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і ціна на них.

Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин.  Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрату експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість обробки.  Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і заміняється більш досконалої.  У цьому випадку суспільство, застосовуючи постарілу техніку, витрачає більше робочого часу на виробництво того самого кількості продукції.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів.  Насамперед машини і механізми повинні використовуватися з максимальним навантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до наступу моменту старіння.  От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах або в монтажі.

Відомо, що під час експлуатації основних фондів наступає період, коли їх необхідно ремонтувати, удосконалити або заміняти новими.  Для ремонту старої або покупки нової машини потрібні кошти.  Вони створюються і накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина вартості її переноситься на знову створений продукт.  Зазначена частина вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у виді амортизації. 

Знос і амортизація не є тотожними поняттями.  Амортизація в грошовій формі виражає знос основних фондів.  Вона може не збігатися з розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація начисляється рівними частками протягом року.

Амортизація в промисловості - це планове погашення вартості основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену продукцію. Вона виконує такі основні задачі:

1) дозволяє визначити сукупні  суспільні витрати виробництва.  У цій ролі амортизація необхідна  для числення обсягу і динаміки  національного доходу в країні;

2) характеризує в узагальненій  формі ступінь зносу основних  фондів, що необхідно для планування  процесу їхній відтворення;

3) створює грошовий фонд для  заміни засобів праці, що зносилися, і їхнього капітального ремонту.

Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки їй обчислюється собівартість продукції і ступінь зносу основних фондів), так і в майбутнє (створює фонд відшкодування).  Перша її сторона розрахункова, пасивна, а друга-активна, що впливає на процес відтворення технічної бази.

У цьому зв'язку відзначимо, що амортизація тісно пов'язана зі здійсненням науково-технічного прогресу за допомогою встановлення науково обгрунтованих норм амортизації основних фондів.  Тому однієї з задач в області науково-технічного прогресу є розробка і поступове введення нових, більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально застарілого обладнання.

Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у витрати виробництва, являють собою амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм амортизації, що встановлюються по кожному виді основних фондів.  Визначаються вони шляхом віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів і виражаються у відсотках, що очевидно з такої формули:

де Н- річна норма амортизації

 А- розмір амортизаційних відрахувань за рік

 Ф- вартість (початкова або відбудовна) основних фондів.

Оскільки розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від початкової вартості основних фондів у момент їхній придбання, терміна гаданої служби, витрат на капітальні ремонти за весь амортизаційний період, а також від залишкової (ліквідаційної) вартості даних основних фондів.  Тому річна норма амортизації може бути певна по формулі: