Контрольна робота з дисципліни "Міжнародна економіка"

Показник ТЄТ розраховується по кожній країні в розрізі галузей виробництва й окремих товарів, а потім визначається середнє значення ТЄТ.

Високотехнологічно ємними вважаються товари і галузі, чиї ТЄТ перевищують середнє значення для даної країни, групи країн чи галузі; середньотехнологічно ємними - якщо ТЄТ близько до середнього значення; низькотехнологічно ємними - якщо ТЄТ значно нижче середнього значення. Наприклад, у країнах ОЕСР високотехнологічно ємною вважається торгівля аерокосмічним устаткуванням (22,7% витрат на науково-дослідні розробки в загальному обсязі виробництва), офісним устаткуванням і комп'ютерами (17,5%); середньотехнологічноємна - торгівля автомобілями (2,7%), хімікатами (2,3%); низькотехнологічноємна торгівля цеглою, глиною (0,9%), продуктами харчування (0,8%), папером (0,3%) і т.д. При цьому середня ТМТ для високотехнологічних товарів складає 11,4%, середньотехнологічних - 1,7%, низькотехнологічних 0,5% [5, с. 352].

2. Монополія найбільших фірм  на ринках технологій.

Науково-дослідні розробки концентруються в найбільших фірмах промислово розвинутих країн, оскільки тільки вони володіють достатніми фінансовими коштами для проведення дорогих досліджень. Наприклад, у США витрати на НДДКР у загальній сумі реалізації на одного зайнятого в ТНК "ІБМ" і "Істмен Козак" складають 6%, у "Боінг" і "Ханіуелл" - 5%, у "Дюпон де Немур" і "Ксерокс" - 4%, у "Дженерал моторс", "Форд моторс" –З%| [7, с. 112].

Транснаціональні корпорації активно залучають у проведення НДДКР свої закордонні філії, дочірні компанії, для яких характерне підвищення частки витрат на наукові розробки в загальній сумі цих витрат ТНК.

3. Технологічна політика ТНК.

Останнім часом відбулися зміни в напрямках НДДКР, проведених ТНК. Дослідження зміщуються в галузі, що визначають успіх у виробничій і збутовій діяльності:

❖ удосконалювання традиційних видів виробі в для їх кращого пристосування до вимог світового ринку за показниками матеріалоємності, енергоємності, безпеки, надійності тощо;

* створення принципово нових  товарів, дослідження ринків, де  можна очікувати високих прибутків;

o удосконалювання існуючої і  створення нової технології.

ТНК використовують нові підходи до передачі науково-технологічних досягнень:

❖ продаж ліцензій на початкових етапах життєвого циклу товарів, з метою встигнути окупити частину витрат на НДДКР доходами від реалізації їх результатів;

❖ встановлення монопольно високих цін на запатентовану продукцію й обмеження виробництва і випуску нової продукції покупцями ліцензій;

❖ укладання угод між ТНК для одержання ексклюзивного права на блоки патентів на найбільш важливі винаходи. Укладаються угоди між окремими ТНК з метою утворення патентних пулів. Права на винаходи одержують всі учасники шляхом видачі взаємних ліцензій. Використання нових винаходів, створених поза пулом, припиняється;

♦ використання патентів для контролю за розвитком техніки або для гальмування цього розвитку;

o позбавлення дочірніх компаній  ТНК самостійності у виборі  техніки і технології. Вони повинні  керуватися загальною ліцензійною  політикою в рамках ТНК;

❖ передача ТНК ліцензій на некомерційних умовах своїм філіям і дочірнім компаніям, що ставить останніх у переважне становище на ринку, сприяє підвищенню конкурентоздатності їх продукції. Внутрікорпораційний обмін технологією дозволяє закордонним філіям швидше налагодити виробництво нових товарів і організувати їх збут; обійти митні бар'єри і валютні обмеження інших країн; знижує ступінь ризику при укладанні угод і гарантує нерозголошення промислових секретів третім країнам.

Внутрікорпораційна торгівля є головним напрямком міжнародного технологічного обміну. Так, серед усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн частка внутрікорпораційних надходжень становить понад 60%, у т.ч. у США частка надходжень від продажу ліцензій дочірнім філіям становить близько 80%, в Англії - 50%.

Важливе місце в технологічній політиці ТНК займає міжнародне науково-технічне співробітництво шляхом створення стратегічних альянсів між ТНК різних країн для спільного рішення науково-технічних проблем. У рамках стратегічних альянсів ТНК проводять спільні НДДКР, здійснюють взаємний обмін науковими досягненнями і виробничим досвідом, підготовку кваліфікованих кадрів. Створюючи стратегічні альянси, ТНК скорочують час на проведення НДДКР, що дуже важливо в умовах швидкого розвитку технологій і скорочення життєвого циклу товарів і технологічних процесів; розподіляють значні суми витрат між фірмами при проведенні спільних НДДКР, одержують доступ до науково-технічних досягнень партнера по альянсу і розподіляють ризик невдачі при здійсненні НДДКР.

4. Взаємини ТНК із країнами, що розвиваються.

ТНК намагаються створити таку структуру міжнародного поділу праці, що забезпечувала б економічну і технічну залежність країн, що розвиваються. Так, у цих країнах ТНК створюють підприємства по випуску комплектуючих виробів, що поставляються на дочірні підприємства в інших країнах. Передаючи технології на виготовлення проміжної продукції в країни з дешевою робочою силою, ТНК тим самим знижує собівартість своїх товарів.

Нерідко ТНК переміщує в країни, що розвиваються, виробництво товарів, життєвий цикл яких минув і прибуток від реалізації яких поступово зменшується. Ці товари вони одержують за низькими цінами, а потім реалізують їх у свою збутову мережу під своєю відомою товарною маркою, одержуючи підвищений прибуток.

Технологія, яка передається країнам, що розвиваються, як правило, погано пристосована до їх можливостей, оскільки вона розроблена з урахуванням рівня розвитку і структури промисловості розвинутих країн.

На частку країн, що розвиваються, припадає близько 10% міжнародного технологічного обміну, що пояснюється малою ємністю їх технологічного ринку.

5. Участь у міжнародному технологічному  обміні "венчурних" фірм (дрібних  і середніх фірм із числом  зайнятих до і тис. чол.).

Перевага цих фірм на ринку технологій полягає у вузькій спеціалізації. Випускаючи обмежену номенклатуру товарів, ці фірми отримують доступ на вузькоспеціалізовані світові ринки; не несуть додаткових витрат на вивчення ринку, рекламу; приділяють більше уваги безпосередньому вирішенні науково-технічних задач.

Продаж ліцензій є для венчурних фірм найбільш конкурентною формою передачі технології, тому що вони не можуть суперничати з великими корпораціями ні в масштабі експорту високотехнічної продукції, ні у вивозі підприємницького капіталу.

6. Розвиток міжнародної технічної  допомоги.

Ця допомога надається розвинутими країнами країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, технологічноємної продукції, навчання персоналу. Міжнародні програми технічної допомоги спрямовані на підвищення технічного рівня країн-одержувачів і здійснюється на багатосторонній основі, у тому числі по лінії міжнародних організацій (наприклад, МВФ, Світового байку, ОЕСР та ін.) чи на двосторонній основі. Технічна допомога надається у вигляді безоплатних технологічних грантів на одержання країною, що розвивається, технології технологічноємних товарів, фінансових засобів на купівлю технології, навчання кадрів, а також у вигляді співфінансування, тобто одержувач допомоги відповідно до угоди не тільки організаційно забезпечує її одержання, але і частково фінансує, хоча його частка фінансової участі в загальній вартості проекту незначна.

Основними покупцями на ринку технологій є:

❖ закордонні філії чи дочірні компанії ТНК;

❖ окремі незалежні фірми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4) Суть та механізм здійснення міжнародних розрахунків. Способи платежу.

Через механізм валютних ринків здійснюються міжнародні розрахунки, спекулятивні операції, диверсифікація валютних резервів, страхування валютних ризиків, регулювання валютних курсів, державне регулювання економіки.

Грошові вимоги й зобов'язання, що виникають між різними суб'єктами міжнародних фінансів, реалізуються через систему механізмів міжнародних розрахунків і міжнародних платіжних угод.

Міжнародні розрахунки - це економічні відносини з приводу обміну валют на валютних ринках, що здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках. Від форм та умов міжнародних розрахунків залежать швидкість і гарантія платежу, а також сума витрат, пов'язаних із здійсненням розрахунків. Якщо міжурядовими угодами встановлюються загальні принципи міжнародних розрахунків, то в конкретних зовнішньоекономічних контрактах мають чітко формулюватися їхні платіжні умови.

Правила й порядок здійснення міжнародних розрахунків за торговельними та неторговими операціями встановлюються в міжнародних платіжних угодах. Часто такі угоди є складовими інших договорів, наприклад, торговельних або кредитних угод.

Під дією механізмів міжнародних розрахунків і міжнародних платіжних угод укладаються зовнішньоекономічні договори, в яких особливу увагу приділяють вибору платіжних умов, що залежить від політичного стану країн - учасників угоди, співвідношення сил контрагентів у конкретній угоді, традицій та звичаїв міжнародної торгівлі певним товаром.

Основними платіжними умовами зовнішньоекономічних договорів є спосіб платежу та форма розрахунків, які мають бути сформульовані в договорі достатньо повно й чітко.

Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за товар та його фактичної поставки. Основними способами платежу є авансування, платіж у кредит, готівковий платіж, кредит з опціоном, тобто з правом вибору готівкового платежу.

Авансові платежі передбачають оплату імпортером товару авансом, тобто кошти випереджають рух товарів, за які здійснюється платіж. У міжнародній практиці авансові платежі застосовуються в торгівлі дорогоцінними металами, ядерним паливом, зброєю.

Розрахунок у кредит - це міжнародні розрахунки, за яких оплатні операції здійснюються після переходу товару у власність імпортера, тобто експортер виступає кредитором. Комерційний кредит може передбачати надання вексельного кредиту (виставлення тратти), розстрочки платежу або кредитування за відкритим рахунком.

Кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу передбачає відстрочку платежу за придбаний товар, якою може скористатися імпортер, але з позбавленням знижки, що надається за умов готівкового платежу.

При готівкових платежах товар оплачується повністю. Формами розрахунків тут можуть бути чек, переказ, переказні векселі, банківські перекази, акредитив, інкасо, система відкритих рахунків, пластикові картки.

Чек як засіб платежу в міжнародній торгівлі використовується у розрахунках за поставлений товар, при остаточному розрахунку за товари (послуги), при погашенні боргу, в регулюванні грошових відносин у разі штрафних санкцій, а також у розрахунках за неторговими операціями. Форма та реквізити чека визначаються нормами національного й міжнародного права. Для міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки та єврочеки.

Єврочек - це чек у євровалюті, який виписується банком й оплачується у будь-якій країні-учасниці угоди "Єврочек". Єврочек оплачується за умови пред'явлення його власником гарантійної картки. Чек можна використати для отримання готівки, для безготівкових платежів та в інших формах розрахунків.

Для розрахунків за зовнішньоекономічними угодами широко використовуються векселі, які бувають простими (соло вексель) та переказними (тратта).

Міжнародні векселі використовуються аналогічно векселям країни, що є кредитором за таким векселем, як самостійна форма розрахунку або як платіжний інструмент в інших формах розрахунку (інкасо, акредитив, відкритий рахунок).

Банківський переказ у міжнародних угодах - це розрахункова банківська операція, здійснювана шляхом направлення платіжного доручення від одного банку до іншого за межі країни. Основою банківського переказу є заява клієнта банку, який бажає перевести свої кошти. На основі цієї заяви банк складає платіжне доручення іноземному банку.

Інкасо у міжнародних угодах здійснюється шляхом банківських розрахункових операцій. Суть таких операцій полягає в отриманні банком, на основі розрахункових документів і за дорученням свого клієнта (експортера), грошей, які сплачує йому імпортер за відвантажені на його адресу товари (послуги). Міжнародні розрахунки у формі інкасо регулюються Уніфікованими правилами по інкасо, прийнятими Міжнародною торговою палатою (1978 р.).

Акредитив у міжнародних угодах - це доручення імпортера своєму банку сплатити гроші за придбаний товар тільки за умови пред' явлення експортером комплексу товаророзпорядчих документів, що підтверджують факт відвантаження товару згідно з умовами угоди.