Малий бізнес як засіб адаптації до ринкових форм господарювання

 

З огляду на те, що кількість  малих підприємств на душу населення  в Україні принаймні утричі відстає  від показників країн Центральної  і Східної Європи і удесятеро  – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення  насичення відповідних ринкових ніш. Це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. В останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці відзначають тенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

За 2007 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг на більш ніж 16,5 % від загальнодержавного обсягу виробництва продукції

Проте, як видно з табл. 2.2, структура малого підприємництва за формами власності практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малих підприємств.

 

                                                                                                           Таблиця 2.2

Структура кількості  малих підприємств України за формами власності,%

 

Форми власності	2000	2005	2006	2007
Всього, у т. ч.:	100	100	100	100
Державна	1,5	1,5	1,3	1,1
Комунальна	3,0	2,8	2,2	2,0
Приватна	31,0	32,3	34,6	34,9
Колективна	63,7	62,8	61,4	61,4
Власність міжнародних  організацій та юридичних осіб інших  держав	0,6	0,5	0,5	0,6

 

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 2000 року по 2007 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 1,5 до 1,1%. У структурі недержавної форми власності частка приватної зросла з 31 до 34,9%, а колективної – зменшилась до 61,4%.

За юридичною формою малі промислові підприємства колективної  власності у 2007 році поділялися на: кооперативи – 4,1%, акціонерні товариства – 10,7%, колективні підприємства – 13,2%, товариства з обмеженою відповідальністю – 72,0%.

Досить показовим в  контексті усвідомлення особливостей розвитку малих підприємств в  Україні є аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу  за кількістю зайнятих.

Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств, зберігаються (дод. А).

Показники територіального  розподілу малих підприємств передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу. Проаналізувавши                                                                                                           дод. А «Основні показники діяльності малих підприємств за регіонами у 2009 році» можна зробити висновок,що в Україні за кількістю підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення лідирують такі 5 областей:

м. Київ, м. Севастополь, Одеська  область, Харківська область, Автономна  Республіка Крим. У свою чергу найменший показник мають такі області: Тернопільська, Вінницька, Волинська, Хмельницька, Луганська.

Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначення малих підприємств в окремих регіонах. За економічним ефектом малих підприємств немає рівних місту Києву, де вироблено 145735,5 від всієї продукції малих підприємств України, при тому, що на них зайнято 414,1 тис. ос. усіх зайнятих на малих підприємствах.

Регіональні диспропорції розвитку малих підприємств пояснюються: економічним потенціалом регіону, наявністю ресурсів, господарською  структурою регіону, рівнем кадрового  забезпечення, ставленням органів влади та населення до малого бізнесу, наявністю ринкової інфраструктури, інформаційним забезпеченням, традиціями та місцевою психологією.

У галузевій структурі  малого бізнесу за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промислове виробництво (табл. 2.3).

                                                                                                         Таблиця 2.3

Галузева структура  малих підприємств України у 2007 році,%

Галузі економіки	Кількість	Випуск продукції	Прибуток
Всього по економіці, у тому числі:	100,0	100,0	100,0
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	3,6	5,8	-2,7
Промисловість	15,8	26,9	-6,7
Будівництво	8,4	14,5	5,8
Оптова та роздрібна  торгівля	46,4	24,1	73,9
Готелі та ресторани	3,5	3,0	-0,2
Транспорт	3,9	7,1	3,6
Операції з нерухомістю	12,1	13,1	22,1
Колективні та особисті послуги	3,4	2,4	0,1

 

Принципово інша картина  спостерігається в розподілі  прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1% їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1% продукції та 22,1% загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв’язків з загальним станом народного господарства. Таке становище зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об’єднання підприємців.

За підсумками 2007 року частка малих підприємств, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1% від загальної  кількості малих підприємств, операціями з нерухомістю – до 12,7%. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5% та в будівництві – до 8,8%.

У 2005-2007 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки малих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані таблиці (дод. Б) свідчать, що у 2007 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка малих підприємств не зменшилася б порівняно з попереднім періодом.        

Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких  економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.

За підсумками 2007 року із загальної кількості працюючих  на МП близько 36,6% було зайнято в  оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні  послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2% від загальної чисельності працівників, зайнятих на МП.

 

 

 

Таблиця 2.4

Зайнятість на українських  малих підприємств за основними  видами економічної діяльності за 2007 рік

Види діяльності	Чисельність зайнятих
	млн. чоловік	% до загальної чисельності
Всього по економіці з неї:	1683,2	100
Промисловість	377,0	22,4
Будівництво	205,4	12,2
Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги  ремонту	616,05	36,6
Готелі та ресторани	72,4	4,3
Транспорт	75,7	4,5
Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам	188,5	11,2
Колективні, громадські та особисті послуги	84,2	5,0
Інші	64,0	3,8

 

В структурі зайнятих питома вага працюючих на малих підприємствах, створених в промисловості, складає 22,4%. Значною залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2%). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері (дод. В)

Проаналізувавши дані статистичної звітності за 2009 рік в середньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника малих підприємств складає 1109 грн. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2009 році був зафіксований серед працівників фірм, що займаються фінансовою діяльністю (2115,88 грн), операціями з нерухомим майном, орендою та наданні послуг підприємцям (1387,94 грн), оптовій торгівлі і посередництвом в оптовій торгівлі (1142,82 грн), працівників освіти (1139,99 грн) та будівництва (1124,07 грн). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників готелів та ресторанів (758,06 грн), сільського господарства, мисливства, лісового господарства (834,01 грн), охорони здоров’я та соціальної допомоги (906,84 грн), роздрібній торгівлі; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку (949,19 грн) торгівлі автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт (968,01 грн). В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ,Донецька, Київська, Дніпропетровська та Запорізька області. Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській, Волинській, Кіровоградській, Хмельницькій та Херсонській областях. (табл. 1 дод.А)

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності малих підприємств, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах.

На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують належним чином своєї  соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 2,067 млн. осіб, що складає близько 20% від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50%. До того ж, не можна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення.

Створення малих підприємств  припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування  коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом малим підприємствам з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки малих підприємств – явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте мале підприємство в Україні фактично працює лише “на папері”.

“Тінізація” малого бізнесу  набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2009 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, “тінізація” малого бізнесу  в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового  тиску на підприємства і населення  та збереженням загальних несприятливих  умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку малого бізнесу.