Малий бізнес як засіб адаптації до ринкових форм господарювання

Усе вищевказане викликає невпевненість підприємців у  стабільності умов ведення бізнесу  та збільшує їхні трансакційні видатки. Відповідно, це веде до збільшення витратності бізнесу та запроваджує більш високі очікування щодо необхідної норми рентабельності, які зупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, з іншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих МП. Відповідно, відбувається “тінізація” МП в Україні.

Поряд з цим, слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску  на українські підприємства лежать в  хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованих  державних фондів. Це не може не викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед з фіскальною метою. [16;c.162-168]

Найбільшими вадами національної організації оподаткування МП є  високий його рівень, часті зміни  законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні перевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20-30%, що свідчить про низьку ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи.

Високий рівень реальних процентних ставок, відсутність матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненість небанківського фінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитування малих підприємств – все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування для заснування та розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання, оренди або придбання приміщень, проведення маркетингових досліджень та рекламної кампанії.

У фінансовому забезпеченні своєї діяльності МП в Україні  розраховують насамперед на власний  нерозподілений прибуток та інколи отримують  кошти через неофіційні канали.

Банківське кредитування – потенційно найбільш ефективне  джерело ресурсів, на жаль, фактично виявилося осторонь розвитку МП. Участь багатьох банків і спеціалізованих фондів у кредитуванні малого підприємництва обмежується деклараціями про сприяння малому бізнесові.

Нерозвиненість фінансового  сектора в Україні веде до практичної відсутності небанківських фінансових установ, які могли б також здійснювати фінансування діяльності МП: кредитних спілок, страхових фондів, венчурних компаній тощо, які могли б забезпечити більш гнучку кредитну політику.

Негативну роль у недостатньому  рівні інвестицій, які здійснюються суб’єктами МП, відіграє й відсутність стимулів для інвестування: оподаткування інвестиційних вкладень, несприятливість інвестиційного і підприємницького клімату в країні. [5;c.7-9]

 

 

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

 

 

1. Регіональні диспропорції розвитку малих підприємств пояснюються: економічним потенціалом регіону, наявністю ресурсів, господарською структурою регіону, рівнем кадрового забезпечення, ставленням органів влади та населення до малого бізнесу, наявністю ринкової інфраструктури.
2. “Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування.
3. Середній клас є органічною складовою розбудови демократичної держави,    фундаментом і соціальною базою в економічно розвинутих країнах світу.
4. Малий і середній бізнес як потенційне джерело формування середнього класу, постає гарантом економічного розвитку і соціальної стабільності суспільства. Мале і середнє підприємництво об'єднує ті групи українського суспільства, які володіють найбільш соціально-діяльним потенціалом і більше інших зацікавлені в лібералізації суспільних відносин.
5. Основними перешкодами в діяльності МП були: високі ставки податку; велика кількість податків; низький попит на продукцію; часті зміни у формах звітності; велика кількість ліцензованих видів діяльності; перевірки державними органами; складність отримання кредиту.
6. За підрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевіряти підприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з них можуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних та 15 місцевих податків. Це обумовлює досить значний регуляторний тиск на МП та адміністративні перешкоди у сфері підприємництва.

Розділ 3. Основні напрямки державної підтримки малого підприємництва на сучасному етапі розвитку економіки України

 

 

Мале підприємництво відіграє важливу роль в економіці  будь-якої країни. Особливо це стосується країн, що розвиваються, де МП є сектором соціальної стабілізації в умовах ринку та відображенням демократичних перетворень у державі.

У розвинутих країнах  політика щодо малого підприємництва є важливим самостійним системним  напрямком соціально-економічної  політики уряду, узгодженим з національними  інтересами. Державна політика в умовах ринку доповнює ринковий механізм, підсилює його позитивні сторони, бере на себе вирішення задач, непідсильних для ринку і вимагаючи для свого здійснення тривалого часу. На жаль, аналіз свідчить, що методи державного регулювання підприємницької діяльності, які використовуються в нашій країні є застарілими і неефективними, переважно містять адміністративні втручання, що створюють певні перешкоди у активізації підприємницької діяльності у нашій державі. Це пояснює той факт, що на сьогоднішній день сектор малого підприємництва не відіграє тієї ролі в національній економіці, як в економічно розвинутих державах.

Як стверджують самі підприємці, податковий тиск і обтяжлива  система звітності, надмірне регулювання  бізнесу та корупція серед державних службовців й дотепер лишаються головними чинниками впливу на подальшій розвиток бізнесу. Ситуація ускладнюється нерівними умовами конкуренції з боку великих підприємств, які мають можливість лобіювати свої інтереси, недосконалістю інфраструктури малого бізнесу, відсутністю реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу тощо.

Однак згідно із статистичними  даними рівень розвитку малого бізнесу  як складової національної економіки  в Україні є вищим, ніж в  інших країнах СНД. На відміну від сусідів новими векторами програм щодо підтримки підприємництва в нас стали дерегуляція, регуляторна політика та спрощення оподатковування, обліку і звітності. Курс на соціальні й економічні перетворення, закріплений законами «Про державну підтримку малого підприємництва» та «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», а також у відповідних указах Президента України, забезпечив за останні чотири роки зростання у цій сфері в середньому на 15% щорічно. [13;c.61-63]

Найважливішим кроком у  реалізації державної програми: підтримки  МП в Україні стало запровадження  системи спрощеного оподаткування  суб'єктів малого підприємництва. Платники податків мають можливість самостійно обирати схему оподаткування: за спрощеним методом або на загальних засадах. Система спрощеного оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого бізнесу представлена трьома методами, кожен із яких має свої особливості та розрахований на окрему групу суб'єктів малого підприємництва:

- єдиний податок (ЄП);

- фіксований податок (ФП);

- спеціальний торговий патент (СТП).

Так, можливість переходу на фіксований податок мають приватні підприємці, які здійснюють підприємницьку діяльність з продажу товарів  і надання супутніх такому продажу  послуг на ринках та є платниками ринкового збору. Валовий дохід такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з виконанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподаткованих мінімумів громадян (119 тис. грн). Розмір фіксованого податку визначається органами влади в межах від 20 до 100 грн. Підприємці можуть перейти на ФП на строк від 1 місяця до 1 року. Особливістю даного методу є те, що ведення обліку не є обов'язковим.

Суб'єктами СТП є підприємці, що займаються торгівлею та наданням послуг і чия діяльність потребує придбання торгового патенту. Також  СТП застосовується на окремих територіях України в порядку експерименту. Розмір СТП не обмежено та визначається місцевими радами. Особливістю СТП є те, що при веденні господарської діяльності не застосовується електронно-касовий апарат та для фізичних осіб-підприємців не ведеться бухгалтерський облік.

Можливість переходу на ЄП мають:

- фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебувало не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

- юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Для фізичних осіб розмір ЄП визначається місцевими радами у  межах від 20 до 200 грн. на місяць та залежить від виду діяльності. Підприємці не зобов'язані використовувати електронно-касовий апарат та ведуть облік за книгою обліку доходів та витрат. Особливою перевагою єдиного податку є звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від 39 видів податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, можна зробити висновки, що методи спрощеного оподаткування, які впроваджено в Україні, спрямовані, на дерегулювання податкового обліку та звітності, обсяг яких сьогодні є надмірним та обтяжливим для малих підприємців. Кожен із методів ставить за мету створення прозоріших та простіших процедур стягнення податків, зменшення надмірного податкового адміністрування. Загалом схеми спрощеного оподаткування продемонстрували свою ефективність як для підприємців у вигляді зростання кількості платників податків, так і для держави. [11;c.95-98]

Другим важливим напрямком  державної підтримки малого підприємництва в Україні стала регуляторна  реформа та один із її напрямів –  дерегулювання у сфері підприємницької  діяльності. Дослідження доводять, що до недавнього часу процесам прийняття державних рішень щодо регулювання підприємницької діяльності в Україні були притаманні такі риси:

- непрозорість та непередбачуваність самого процесу;

- відмова від залучення громадськості до процесу прийняття рішень та відсутність інституціональної бази для регулярного публічного діалогу між громадянами та органами державної влади;

- відсутність попереднього економічного аналізу наслідків реалізації державних рішень з точки зору різних груп інтересів, а також перевірки того, чи досягаються цілі, які декларувалися при ухваленні цих рішень.

Сукупна дія цих чинників найбільш негативно позначалася  на показниках якості та систематичності  державного регулювання у сфері  підприємницької діяльності.

Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльність, що спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність. Дана політика веде до більшої прозорості влади, ускладнюючи проходження корупційних, лобістських рішень. [18;c.111-113]

Проблемою, яка на сьогодні потребує особливої уваги з боку уряду, є доступність фінансових коштів, необхідних для створення  та функціонування МП в Україні. Обмеженість  державних коштів, які виділяються на потреби малого підприємництва в Україні, незацікавленість банків ефективно кредитувати дрібних позичальників, нерозвиненість небанківських видів фінансування, несприятливий інвестиційній клімат - все це в результаті відображається на кількісних та якісних показниках розвитку МП.[20;c.32]

 

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ

 

 

1. Рівень розвитку малого підприємництва в Україні, що вимірюється за загальноприйнятими в розвинутих країнах показниками, є недостатнім. Частка українських малих підприємств у забезпеченні зайнятості все ж таки залишається незначною у порівнянні з розвинутими країнами.
2. Найважливішим кроком у реалізації державної програми: підтримки МП в Україні стало запровадження системи спрощеного оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Система спрощеного оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого бізнесу представлена трьома методами:єдиний податок (ЄП); фіксований податок (ФП); спеціальний торговий патент (СТП).
3. Методи спрощеного оподаткування, які впроваджено в Україні, спрямовані, перш за все, на дерегулювання податкового обліку та звітності, обсяг яких сьогодні є надмірним та обтяжливим для малих підприємців. Кожен із методів ставить за мету створення прозоріших та простіших процедур стягнення податків, зменшення надмірного податкового адміністрування.
4. Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльність, що спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність.
5. Проблемою, яка на сьогодні потребує особливої уваги з боку уряду, є доступність фінансових коштів, необхідних для створення та функціонування МП в Україні.

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ