Механізм реалізації регіонально економічної політики України

  Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає права та обов'язки регіонів у фінансово-бюджетній сфері, повноваження в управлінні майном, участь у реалізації загальнодержавних і регіональних соціально-економічних програм, порядок створення та використання регіональних фондів, форми соціальної підтримки населення.

Держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій, координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загального призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

Законодавча база включає: Конституцію України (1996 p.), Закони України: "Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про бюджетну систему України", "Про зайнятість населення", "Про столицю України — м. Київ", "Про стимулювання розвитку регіонів" (діє з 1.01.2006 p.), Бюджетний кодекс України (від 2001 p.), Господарський кодекс України, Декрет Кабміну України "Про місцеві податки та збори", щорічні закони про Державний бюджет України, Указ Президента України "Концепція державної регіональної політики" та інші нормативно-правові акти.

Підґрунтям правової та організаційної самостійності органів місцевого самоврядування є матеріальна та фінансова основа, до складу якої входять:

— рухоме та нерухоме майно, яке е у комунальній власності;

— доходи регіональних (місцевих) бюджетів;

— позабюджетні фонди;

— інші кошти;

— земля та інші природні ресурси, що є у комунальній власності;

— об'єкти спільної власності територіальних громад, що перебувають в управлінні районних та обласних рад

4. Актуальність проблеми та перспективи розвитку регіонально економічної політики Украіни.

          Регіональна політика – складова державної політики, сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку. Вона має сприяти раціональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів, створювати умови для врахування особливостей кожної території (природно-географічних, історичних, ресурсних, виробничих, соціальних, демографічних та ін.)  
У кожній країн цілі та завдання регіональної економічної політики різні. Зокрема головні напрямки регіональної політики західноєвропейських держав переважно пов’язані з долею проблемних регіонів: депресивних старопромислових, слаборозвинених та ін. У країнах, що розвиваються, регіональна політика вимагає залучення в господарський обіг нових територій і ресурсів, інтеграції різних просторів в єдиний національний ринок, пом’якшення суперечностей між містом і селом, регулювання процесу урбанізації. 
       Для України в умовах перехідного типу економіки й ті, й інші проблеми повинні бути у центрі уваги регіональної економічної політики. У зв’язку з цим на думку Стеченка Д.М. (с. 35, Упр. рег. розв.) важливим у реалізації політики регіонального розвитку є виявлення і обґрунтування проблемних регіонів для розробки системи заходів і стимулів, специфічних для кожного типу виділених територій. Зокрема, для розробки диференційованої регіональної політики слід виділяти регіони таких типів: екологічно несприятливі, з високою концентрацією населення і виробництва; індустріально слаборозвинуті сільськогосподарські; промислові депресивні; резервні;рекреаційні.

Для регіонів з високою концентрацією виробництва, екологічно несприятливих з диверсифікованою структурою господарства, найвищим рівнем прибутку на одного жителя потрібна розробка економічних заходів щодо запобігання надмірній господарській активності і концентрації населення, оздоровлення природного середовища, стимулювання ресурсозбереження і ресурсозабезпечення. Щодо регіонів із значною концентрацією виробництва, високою часткою прибутку на одного жителя також потрібна жорстка політика ресурсозбереження і оздоровлення природного середовища. Однак поряд з високими нормативами плати за регіональні ресурси повинні передбачатися і певні субвенції з вищерангового бюджету на реалізацію названих програм. Для регіонів, які умовно можна віднести до промислово депресивних (з низькими темпами зростання обсягів виробництва, високим рівнем інвестицій у їх розвиток і низькою віддачею, невисоким рівнем прибутку на особу), необхідна розробка програм переорієнтації на розвиток нових передових, технологічно високих і екологічно чистих виробництв, реалізація програм по перекваліфікації кадрів. 
                Територія України відрізняється своїми розмірами та значною просторовою диференціацією природних умов, рівнів економічного та соціального розвитку, спеціалізації промислового та сільськогосподарського виробництва. Не можна не враховувати й суттєві історичні, демографічні, культурні, релігійні та інші відмінності. Слід взяти до уваги й виникнення на заході держави спільного кордону з Європейським Союзом, який проводить активну регіональну політику та багато інших факторів

У Концепції регіональної політики України наголошується, що першочерговими поточними завданнями державної регіональної політики передбачається прискорене розв’язання таких проблем: 
                      - створення нормативно-правової та інформаційно-методичної бази управління розвитком регіонів відповідно до положень законодавства України;

                   - забезпечення стабілізації виробництва та відновлення економічного потенціалу в кожному регіоні, підвищення на цій основі рівня добробуту населення;

- здійснення заходів щодо соціального відродження села шляхом державної підтримки розвитку соціально-культурної і побутової сфери, формування повноцінного життєвого середовища;

- сприяння формуванню в усіх регіонах багатоукладної економіки, регіональних ринків товарів, праці, капіталу, а також розвиток підприємництва та ринкової інфраструктури;

- розв’язання пріоритетних наукових проблем регіонів з метою виробництва конкурентоспроможної продукції;

- переведення працівників, які вивільняються, на підприємства галузей господарства, що розвиваються, у сфері обслуговування і торгівлі, організація професійної підготовки кадрів для нових прогресивних виробництв;

- створення сприятливих організаційних та правових умов для функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у відповідних регіонах; 
- сприяння широкому розвитку прикордонної торгівлі, міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів;

- створення умов для залучення іноземних інвесторів до розвитку виробництва конкурентоспроможних товарів, розширення обсягів будівельних робіт, в яких зацікавлена українська економіка; 
- розроблення державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, які потребують державної підтримки для комплексного вирішення багатьох господарських та соціальних проблем, та їхнє бюджетно-фінансове забезпечення.

          Актуальною проблемою регіональної політики є удосконалення адміністративно-територіального устрою.

          Ще однією важливою проблемою України є подолання міжрегіональних соціально-економічних диспропорцій. Основними причинами цього явища стали утвердження ринкової конкуренції, що спричинили поділ регіонів за їх конкурентними перевагами та недоліками, різний рівень адаптованості регіонів до умов ринку, що спричиняється структурою економіки та різною спроможністю місцевих владних органів до втілення реформ на регіональному рівні. На сьогодні співвідношення між мінімальним і максимальним показниками рівня заробітної плати – 2,5 рази, а різниця між обсягами доходів місцевих бюджетів на одного міського та на на одного сільського жителя сягає 50 раз. З огляду на таку ситуацію важливим є прийняття закону „Про стимулювання розвитку регіонів”. 
 
Як зазначають урядові аналітики, Стратегію розвитку регіонів прийнято на виконання Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Зокрема, в документі відображено нові підходи до державної регіональної політики з урахуванням тенденцій розвитку економіки України та досвіду країн Європейського Союзу. 

Згідно з прийнятою Стратегією, в країні буде багато зроблено для підвищення рівня життя людей в самих різних регіонах, розвитку інфраструктури міст і сіл України, підвищення доступності різних послуг для жителів сільської місцевості. Так, метою Стратегії, зокрема, є дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від місця його проживання, зазначають експерти. 

Стратегія проголошує три головні цілі державної регіональної політики. 

Перша мета — підвищення конкурентоспроможності регіонів. Підтримка конкурентоспроможності регіонів визначається головним елементом політики розвитку України.

Друга мета — територіальна соціально-економічна інтеграція та просторовий розвиток. Як відомо, за рівнем життя соціальні стандарти, наприклад, у Києві та Тернополі, дуже відрізняються. Середня зарплата в Києві сьогодні становить 5100 гривень, що перевищує в півтора рази середній український показник  — 3215 гривень. А в Тернополі середня зарплата становить 2,3 тис. гривень, що більш ніж в два рази менше, ніж у столиці України.

Разом з тим навіть у промислово розвинених регіонах спостерігаються найгостріші соціальні проблеми. Особливістю України, на думку експертів, є феномен невідповідності між економічною потужністю регіону та його показниками соціального добробуту та якості життя. У локомотивах промислового розвитку, що є лідерами за показниками ВВП на душу населення, промислового виробництва та експорту, спостерігаються найгостріші соціальні проблеми: найвищі рівні депопуляції, смертності (особливо серед чоловіків працездатного віку), еміграції, захворюваності, алкоголізму, тут неблагополучна криміногенна і екологічна ситуація тощо. Цей феномен рідко зустрічається в економіках інших держав, зокрема, в країнах Центральної та Східної Європи, зазначають експерти.

Ось чому сьогодні, на думку фахівців, критично важливо переосмислити суть державної регіональної політики, як скоординованих у просторі секторальних політик, з метою забезпечення єдності всієї державної території, вирівнювання диспропорцій у регіональному розвитку для гарантування належної якості життя людини, незалежно від місця її проживання. Що, власне, і зроблено в Стратегії регіонального розвитку України.

Третя мета Стратегії — ефективне державне управління у сфері регіонального розвитку проголошує необхідність створення бази для реалізації ефективної регіональної політики — механізмів та інструментів державного управління регіонального розвитку, які відповідали б вимогам часу і проблемам, які стоять перед областями. 

Уряди Євросоюзу та інших країн світу все більше уваги приділяють принципам партнерства та координації, стратегічного планування та цільового спрямування коштів, у тому числі на гібридні інструменти політики (гранти плюс кредити). Водночас обсяги фінансування регіональної політики в цих країнах постійно зростають, а також посилюється контроль над їх використанням, ведеться глибокий аналіз впливу конкретних заходів та інструментів для удосконалення політики в майбутньому. Україна може багато взяти з цього пулу практик і підходів, ґрунтуючись, зрозуміло, на місцевому контексті та специфіці розвитку регіонів України. 

4.1 Удосконалення самоврядування України

       Складність, різноманітність, недостатня передбачуваність життя нових соціальних інститутів, систем і структур породжують нові проблеми та ускладнюють існуючі, що потребує нагального вирішення; виникають нові вимоги до методології та інструментарію законодавства. Тому прийоми, способи, методи вирішення нових проблем повинні відповідати складності сучасного життя, бути орієнтованими на використання й функціонування в умовах невизначеності і великої динамічності сучасної ситуації.

На сьогоднішній день проведені реформи стосовно системи публічної влади не вирішили повністю всіх завдань, що перед ними ставились, а отже і деякі питання залишаються відкритими дотепер. Це також стосується місцевого самоврядування в Україні і, в першу чергу, його правової основи. Вчені-державознавці неодноразово вказували і продовжують вказувати на необхідність вдосконалення законодавства про місцеве самоврядування в Україні.

    Законодавство про місцеве самоврядування на сьогодні потребує комплексного, системного реформування на трьох рівнях: конституційному, законодавчому та локальному.

Удосконалення законодавства про місцеве самоврядування необхідно розпочинати з конституційного рівня: а) поглиблення децентралізації влади; б) запровадження повноцінного місцевого самоврядування на регіональному та районному рівнях; в) усунення двовладдя на місцевому рівні шляхом вирішення питання взаємного існування органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій; г) визначення нового статусу, функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій як органів, що здійснюють виключно наглядово-контрольні та аналітично-консультативні функції.

В ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що «органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Саме тому на законодавчому рівні необхідно деталізувати і конкретизувати положення Конституції стосовно місцевого самоврядування.

До завдань удосконалення законодавства про місцеве самоврядування необхідно віднести: а) упорядкування та законодавче уточнення зв'язків та взаємовідносин між владними органами регіону, визначення механізмів розв'язання конфліктних ситуацій; б) удосконалення системи адміністративно-територіального устрою, в) перерозподіл функцій і повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування з метою уникнення дублювання, а також підвищення ефективності управлінської діяльності; г) визначення механізмів стимулювання депресивних територій, однак не за рахунок зменшення економічного потенціалу більш розвинутих територій; г) законодавче регулювання порядку розгляду компетенційних спорів між органами місцевого самоврядування та місцевими органами державної виконавчої влади; д) визначення підстав та механізмів розподілу повноважень у системі місцевого самоврядування; е) удосконалення бюджетного законодавства, створення умов для формування належної матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування; є) налагодження ефективної загальнонаціональної та регіональної систем підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування; ж) розробка і реалізація системи інформаційного, методичного, наукового забезпечення діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.