Паливно-енергетична промисловість України

Ґрунтуючись на розвіданій площі (445 км2) та зазначених вище запасах, можна визначити, що їхня питома щільність становить близько 0,4 млн. т на 1 км2. Помноживши цю цифру на перспективну площу, матимемо загальні прогнозні запаси нафти і газу майже 19 млрд. т нафтового еквіваленту. Щоб точно визначити геологічні запаси, потрібно врахувати і коефіцієнт успішності розвідки (промислових відкриттів), який становить 0,55. Отже, сумарні прогнозні геологічні запаси нафти і газу в надрах Північно-Крайової глибинно-розламної зони і північного борту Дніпровсько-Донецької западини можуть сягати 7—10 млрд. т нафтового еквіваленту.

У Дніпровсько-Донецькій западині є ще Південний крайовий прогин і південний борт, що прилягає до нього. За геологічною будовою вони подібні до зазначених вище. Ґрунтуючись на тих самих розрахунках, можна прогнозувати запаси нафти і газу 3— 5 млрд. т нафтового еквіваленту. Отже, загальні запаси становлять від 7 до 15 млрд. т нафтового еквіваленту.

У перспективі найдоцільніше використовувати нафту для виробництва двигунного палива і як сировину для хімічної промисловості.

2.3 Аналіз газової промисловості України.

Газова промисловість — наймолодша галузь паливної промисловості України. Використання газу в 2 рази дешевше порівняно з нафтою. Крім того, вона забезпечує виробництво азотних добрив і синтетичних матеріалів.

Газова промисловість як галузь сформувалася у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Найінтенсивнішого розвитку газова промисловість набула у першій половині 70-х років.

Отже, починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу в Україні знизився більше ніж у 3 рази[19].

Першою було освоєно Передкарпатську нафтогазоносну область. Тепер на неї припадає 3,1 % всього видобутку газу в Україні. Цей район досить перспективний, бо газ видобувають в основному з незначних глибин. Розвідані запаси газу становлять 94 млрд. м3. В цілому у Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні прогнозовані запаси нафти і газу становлять понад 600 млн. т умовних одиниць палива. Причому, більше ніж половина їх сконцентрована в Івано-Франківській області, де вони залягають на глибині 5—6 км, що є основною технічною проблемою промислового видобутку їх.

У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу. Більче-Волицьке газове родовище експлуатується з 1949 р. Космацьке газоконденсатне родовище, що експлуатується з 1969 р., є цінним для хімічної промисловості. Його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі.

Опарське, Угорське і Рудківське родовища ще експлуатуються, але їхні запаси вже дуже вичерпано. Косовське і Кадобнянське газові родовища використовують для місцевих потреб. Крім перелічених газових родовищ у Прикарпатті виявлено ще ряд родовищ і газовиявів промислового значення. Це — Судово-Вишнянське, Немирівське, Солотвинське, Мукачівське, Іршавське та ін.

Зменшення видобутку газу в Передкарпатській нафтогазоносній області пояснюється вичерпанням газу із старих родовищ, нераціональним виробленням значної частини родовищ, оскільки велика кількість газу залишається під землею, а недавно відкриті нові родовища або малопотужні, або не розробляються зовсім[13].

Фахівці вважають, що в Прикарпатті можна збільшити видобуток газу, але для цього потрібно відновити запущені свердловини, поліпшити якість пошуково-розвідувального буріння, забезпечити бурові організації обладнанням для буріння свердловин завглибшки 5—7 тис. м.

Дніпровсько-донецьку газоносну область виявлено поряд з покладами нафти в Дніпровсько-донецькій западині. Основні родовища газу стали відомими у другій половині 60-х років. Дніпровське-Донецька нафтогазоносна область найбільша в Україні, на неї припадає 93,8 % видобутку газу країни. Основні родовища природного газу розташовані у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське); Сумській (Рибальське, Качанівське); Полтавській (Солохо-Диканське); Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Тут виявлено 111 газових родовищ, запаси газу становлять 785,4 млрд. м3.

Найбільше із зазначених родовищ — Шебелинське, яке містить 80 % усіх запасів газу в Україні. Друге місце в Україні за запасами газу займає Західнохрестищенське газоконденсатне родовище, яке експлуатують з 1970 р. Гнідинцівське нафто-газоконденсатне родовище — одне з найпродуктивніших в Україні з 1960 р.

Геологорозвідники й сьогодні виявляють нові родовища газу, в тому числі в Луганській області, що свідчить про багатство надр Дніпровсько-донецької западини.

У Причорноморсько-кримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами 14,3 млрд. м3. Найбільші з них: Голицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорн енське, Стрілківське. Тепер на дні Чорного моря геологи виявили ряд перспективних газових підвищень (підземних і водночас підводних структур).

Специфічною рисою розміщення газовидобувної промисловості є високий рівень її територіальної концентрації, а видобуток зорієнтований на найвигідніші умови експлуатації родовища.[12]

Приблизно 4/5 природного газу використовується для потреб промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним завданням є будівництво газосховищ.

Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ, — дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин.

Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля.

Основним напрямом ефективного використання природного газу, крім комунально-побутового сектору і широкого переведення на нього автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержують синтетичні матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводів можна одержати 600—700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої в багато разів перевищує ефект використання його як палива. На комунально-побутові послуги витрачається 17 млрд. м3 газу, а на виробництво електроенергії — майже 34 млрд. м3 газу на рік.

2.4 Аналіз торфованої промисловості України.

Торфова промисловість є однією з найдавніших галузей паливної промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну.

У Карпатах і Поліссі, ряді районів Лісостепу, як місцеве паливо використовують дерево.

2.5 Аналіз електроенергетики України.

Найпоширенішими в державі є теплові електростанції, які за характером обслуговування є районними (ДРЕС).

Найбільша кількість теплових електростанцій знаходиться у Донбасі: Луганська, Миронівська і Вуглегірська (обидві біля Артемівська), Старобишевська (на південь від Макіївки), Слов’янська, Кураїівська, Зуївська та інші. У Придніпров’ї найпотужнішими ДРЕС є Криворізька-1, Криворізька-2 (біля Апостолового), Придніпровська (м. Дніпропетровськ), Запорізька. Дві великі ДРЕС є у Харківській області: Зміївська і Готвальдська. На заході України також є ряд ДРЕС, які працюють на вугіллі Львівсько-Волинського вугільного басейну, місцевому мазуті і газі. Найбільші з них – у Добротворі (Львівська область), Бруштині та Калузі (Івано-Франківська область). Великі ДРЕС є і в ряді інших областей України: Ладижинська у Вінницькій області, Трипільська – у Київській області та інші.

Крім електроенергії підприємства електроенергетики України виробляють значну кількість пари і гарячої води. Значну частку тепла і електроенергії виробляють теплоелектроцентралі (ТЕЦ), які обігрівають великі та ряд малих міст (понад 25 міст) України. Найбільшими ТЕЦ на Україні є шість київських, зокрема Київська ТЕЦ-5, Київська ТЕЦ-6, Дарницька, а також Одеська, Роздольська, Лисичанська, Черкаська, Чернігівська, Жидачівська (Львівська область), Кременчуцька, Львівська, Харківська ТЕЦ, Калузька, Краматорська та інші.

В Україні працюють кілька потужних атомних електростанцій – Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька[14].

Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі. Це – Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На Дністрі збудована Дністровська ГЕС-ГАЕС, у Закарпатській області – Тереблю-Ріцька ГЕС. Крім них, на малих річках діють біля сотні електростанцій невеликої потужності, більші з них належать до державної енергосистеми. Збудовано каскади ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг.

Таким чином, по території України галузі паливно-енергетичного комплексу розміщені нерівномірно. Найбільша концентрація підприємств по видобутку і переробці вугілля, нафти і газу спостерігається у Південно-Східному та Західному районах України. Найбільшими вугільними басейнами є Донецький та Львівсько-Волинський, на які припадає більше 90 % загальнодержавного видобутку вугілля. Найбільшими районами нафто- і газовидобутку є Лівобережжя, Передкарпаття і причорноморський регіон.

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України.

3.1 Проблеми  розвитку паливно-енергетичного  комплексу України.

В галузі відмічається цілий ряд проблем. Однією з головних є застаріле обладнання та відсталі технології. Десятками років комплекс не переоснащувався. Тому близько 90 % обладнання фізично і морально спрацьовано. У період спаду виробництва та складної економічної кризи в Україні майже не відбувається технічне й технологічне переозброєння паливно-енергетичного комплексу, що негативно позначається на техніко-економічних показниках.

Економічний механізм реалізації інвестиційної політики має бути спрямований, насамперед, на розширене відтворення розвитку науково-технічного прогресу. З цією метою, доцільно здійснювати активну амортизаційну політику, постійно підвищувати роль і значення амортизації у створенні необхідних передумов для власного виведення з експлуатації морально і фізично застарілого обладнання.

Крім того, українське вугілля, в основному, має високу собівартість. У кам’яновугільних басейнах, це пов’язане з глибоким заляганням пластів та невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі відстані, тому що, він має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість[27].

Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, є екологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30 % всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником теплові електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Вони є основними джерелами кислотних дощів в Україні та парникового ефекту на нашій планеті.

Негативного екологічного впливу завдає Україні гідроенергетика. Будівництво гідровузлів на Дніпрі призвело до затоплення великих площ. Водосховища підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод. В районах шахтного видобутку вугілля значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря[15].

Таким чином, всі ці та інші проблеми доводять необхідність розгляду особливостей та факторів розміщення паливно-енергетичного комплексу України з метою більш ефективної територіальної організації галузі.

3.2 Перспективи розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу України.

Перспективи розвитку та розміщення паливно-енергетичного комплексу пов’язані з багатьма чинниками. Це збільшення масштабів геологічних і географічних досліджень на території України традиційних видів палива – нафти, газу в Донецько-Придніпровській западині, Причорноморській низовині, Прикарпатті і Закарпатті. В старо-промислових районах збільшення видобутку можна досягти за рахунок застосування сучасних технологій вилучення нафти з надр.

У Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарним видобутком 127 млн. т вугілля на рік. Оскільки в Донбасі шахтний фонд значно застарів, необхідно технічно переоснастити і реконструювати його підприємства.

Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед, це стосується шельфу Чорного моря.

Слід проводити реконструкцію атомної електроенергетики на новій технологічній основі, створювати енергоблоки, які використовували б уран низького збагачення, що його виробляють наші збагачувальні фабрики. Придніпров’я та Прикарпаття. Доцільно будувати нові блоки середніх за потужністю атомних електростанцій під землею з багатократним рівнем техніки безпеки, як це робиться за рубежем. Їхнє захоронення після закінчення експлуатації не потребує багато часу та коштів[16].