Паливно-енергетична промисловість України

Найважливіша тенденція в розвитку електроенергетики – об’єднання електростанцій в енергосистемах, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем зумовлюється потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво якої має не тільки сезонні, а й добові коливання.

Енергосистеми дають можливість маневрувати виробництвом електроенергії як у часі, так і в просторі. Незбігання пікових навантажень в окремих ланках енергосистем уможливлює в разі потреби перекидання електроенергії в зустрічних напрямках із заходу на схід і з півночі на південь.

При транспортуванні електроенергії на значну відстань її втрати неминучі, і вони збільшуються при зростанні відстаней, проте можуть зменшуватися при підвищені напруги передачі. Отже, будівництво високовольтних ліній – питання дуже актуальне.

Перспективним є виробництва електроенергії з нетрадиційних джерел. Доцільно переробляти буре вугілля на рідке паливо, використовувати термальні води, що рентабельно для Карпат і Криму, де на глибинах 1000 і 2000 м температура термальних вод досягає 700С і 1000С. Варто використовувати енергію малих річок, морських хвиль, сірководню вод Чорного моря, силу вітру, енергію сонця, метану шахт Донбасу тощо.

Структурна перебудова народного господарства, економне використання різноманітних видів палива та енергії і впровадження економічних стимулів сприятимуть зменшенню енергоємності національного продукту. Сьогодні в Україні не має механізму стимуляції зменшення споживання енергоносіїв, який має включати державну систему збереження енергоносіїв на тривалу перспективу, систему стандартів і нормативів витрат паливно-енергетичних ресурсів, звітність про енергозбереження.

Потрібно на макроекономічному рівні визначити пріоритети енергозабезпечення споживачів на період відродження економіки, прийняти рішення щодо повного зупинення збиткових, енергоємних неперспективних підприємств і виробництв, вирішити питання фінансування об’єктів життєзабезпечення.

Існує чітко налагоджений зв’язок – без усунення негараздів в енергетиці неможливо досягти ні економічного, ні суспільного прогресу. Як відомо, найбільшим злом економіки перехідного періоду стало порушення внутрішніх і міждержавних економічних взаємовідносин через обвальне падіння платоспроможності споживачів за товари і послуги, викликаного як об’єктивними факторами, так і їх безвідповідальністю. І якщо в будь-якій сфері матеріального виробництва у відносинах з ненадійним партнером можна запровадити схему “гроші-товар”, то в енергетиці, де процеси виробництва і споживання не розділені ні складом, ні часом, цього зробити неможливо[25].

Вирішення основних проблем паливно-енергетичного комплексу  та його стабілізація дасть значний поштовх у напрямку покращання ситуації у всій економіці країни, тим більше, що ця умова є однією з основних на шляху до стабілізації суспільного розвитку країни.

3.3 Державна політика України у  сфері альтернативних видів палива.

Основними принципами державної політики у сфері альтернативних видів палива є:

- сприяння розробці та  раціональному використанню нетрадиційних  джерел та видів енергетичної  сировини для виробництва (видобутку) альтернативних видів палива  з метою економії паливно-енергетичних  ресурсів та зменшення залежності  України від їх імпорту;

- зменшення негативного  впливу на стан довкілля за  рахунок використання як сировини  для виробництва альтернативних  видів палива відходів різного  роду діяльності, додержання екологічної  безпеки виробництва (видобутку), транспортування, зберігання та споживання альтернативних  видів палива;

- підтримка розвитку науково-технічної  бази виробництва (видобутку) альтернативних  видів палива, пропаганда науково-технічних  досягнень у цій сфері;

- підтримка підприємництва  у сфері альтернативних видів  палива на основі державного  захисту інтересів підприємця;

- пропаганда серед населення  економічних, екологічних, соціальних  та інших переваг виробництва (видобутку) і споживання альтернативних  видів палива;

- розвиток міжнародного  науково-технічного співробітництва, широке використання можливостей  світової науки і техніки у  сфері альтернативних видів палива;

- запобігання штучному  створенню монополій на ринку  альтернативних видів палива, а  в разі визнання в установленому  законодавством порядку природних  монополій здійснення контролю  за їх діяльністю, недопущення  зловживань монопольним становищем та обмеження монополізму, якщо необхідність такого обмеження не встановлена законодавством[17].

До альтернативних видів рідкого палива належать:¨ горючі рідини, одержані під час переробки твердих видів палива (вугілля, торфу, сланців);¨ спирти та їх суміші, олії, інше рідке біологічне паливо, одержане з біологічної сировини (у тому числі з поновлюваних відходів сільського та лісового господарства, інших біологічних відходів).

 

 

Висновок

Зробивши курсову роботу ми досягли поставленої мети: дослідили та вивчили паливно-енергетичний комплекс України, з’ясували його недоліків та переваг,а також проаналізували тенденцій та перспектив розвитку.

Перш за все ми дали визначення та значення паливно-енергетичного комплексу в економіці. Проаналізувавши ці данні ми з’ясували,що паливно-енергетичний комплекс відіграю значну роль у розвитку економіки.

Потім ми визначили особливості і фактори розміщення паливно-енергетичного комплексу. З цих даних ми з’ясували що  на розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу впливає ряд факторів, головними з яких є сировинний та споживчий. Також мають вплив транспортний, демографічний, екологічний фактори та науково-технічний прогрес. Лише врахування вирішальних та допоміжних факторів розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу забезпечує територіальну організацію виробництва

Також, ми визначили основні етапи розвитку паливно-енергетичного комплексу України. З якого з’ясувалося,що виробництво електроенергії тепловими електростанціями у 90-х роках зазнало спаду, що було пов’язано з розпадом СРСР та скрутним становищем всієї промисловості України. Та станом на 2013 рік, виробництво електроенергії тепловими електростанціями значним чином зросло.

Газова промисловість найінтенсивнішого розвитку набула у першій половині 70-х років Отже, починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу знизився більше, ніж у 5 разів.

Проаналізувавши вугільну промисловість України ми прийшли до висновку що найбільшим в Україні центром видобутку кам’яного вугілля є Донбас. Вугленосні площа на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кілометрів, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено приблизно 92 % її запасів кам’яного вугілля. Коксохімічна промисловість Донбасу виробляє 50 % усього коксу України. Серед коксохімічних заводів найбільші в Авдіївці, Донецьку, Горлівці, Маріуполі, Єнакієвому. Основним районами видобутку бурого вугілля є Дніпровський буровугільний басейн, а також Тернопільська і Закарпатська області.

Проаналізувавши нафтову  промисловість України,дійшли висновку що нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і Надвірнянським нафтопереробними заводами. Потребу у нафті Україна забезпечує лише частково. При потребі 50— 55 млн. т нафти на рік у країні в 2009 р. було добуто 7,1 млн. т.

Проаналізувавши газову промисловість України з’ясувалося,що видобуток газу займає не велику частину. Та розвинення цієї гілки є найшвидшим,тому темпи видобутку природного газу ростуть.

Проаналізувавши торф’яну промисловість України.  Визначили, що основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну.

Проаналізувавши електроенергетику України визначили що по території України галузі паливно-енергетичного комплексу розміщені нерівномірно. Найбільша концентрація підприємств по видобутку і переробці вугілля, нафти і газу спостерігається у Південно-Східному та Західному районах України. Найбільшими вугільними басейнами є Донецький та Львівсько-Волинський, на які припадає більше 90 % загальнодержавного видобутку вугілля. Найбільшими районами нафто- і газовидобутку є Лівобережжя, Передкарпаття і причорноморський регіон. В Україні працюють кілька потужних атомних електростанцій – Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька.

Основними споживання електроенергетики є підприємства,тому все енерго-видобувні  підприємства знаходяться неподалік.

Визначили проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу України. Виділяються  проблеми застарілого обладнання та відсталість технологій, негативний екологічний вплив та інші.

Визначили перспективи розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу України,однією з головних перспектив є виробництва електроенергії з нетрадиційних джерел.

І Проаналізувавши державну політику України у сфері альтернативних видів палива ми визначили що державна політика гарно ставиться до ідеї проштовхування альтернативних видів енергії та для реалізації цих планів не можлива через недостатньо знань та технологічної бази.

 

Додатки

Додаток А

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Малюнок А.1Структура паливно-енергетичного комплексу України

 

Джерело:[12 складено автором ].

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

Роки	Млрд. м3	В % до досягнутого рівня у 1975 р.
1940	0,5	0,07
1960	14,3	20,03
1970	60,9	89,65
1975	68,0	100,00
1980	56,7	83,38
1985	42,9	63,88
1990	28,1	28,1
1991	24,3	24,3
1992	20,9	20,9
1993	19,2	19,2
1994	18,3	18,3
1999	18,1	18,1
2005	12.2	17,9
2010	9.8	14,4
2011	9.2	13,5
2012	10.5	15,4
2013	8.9	13,0

Таблиця Б.1 Динаміка видобутку природного газу в Україні

Джерело [11 складено автором ].

Використана література

1.  Андрейцев Ю.І. Екологічна експертиза, право та практика ,Москва,1989 р.
2. Білявський Г.О Основи загальної екології ., Київ ,1993 р.
3. Воронов А. К. Навколишне середовище та розвиток . Москва , 1995 р.
4. Довідкова допомога з географії для тих, що поступають у вузи, Москва, 1994 р.
5. Дорогунцов С.І.  Розміщення продуктивних сил. 2000 р.
6. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. - К.: Академ.видав, 2002. - 368с.(Альма-матер).
7. Заблоцький Б.Ф. та інші. Економіка України : Національна економіка України. – Львів: ЛБК НБУ, 1997.-580ст.
8. Заставний Р.Д. Географія України : Навчальний посібник для географічного факультету та економічних спціальностей. – Львів: Світ, 1994 –740 с.
9. Заставний Ф.Д. Фізична географія України – Львів: “Світ”, 1996 р.
10. Іщук С. І.  Розміщення продуктивних сил – Київ, 2000 26
11. Качана Є. Розміщення продуктивних сил за редакцією – Київ: “Вища школа”, 1998 р.
12. Масляк П.О. Географія. – К.: “Знання”, 1998. – С. 765.
13. Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія – навічальний посібник – Київ “Знання”, 1998 р.
14. Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України – Київ: “Зодіак-Еко” 1998 р.
15. Паламарчук М. М. Економічна і соціальна географія України – Знання,1998
16. Руденко В. П. Географія природно-ресурсного потенціалу України-Львів, 1993
17. Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія України – Київ: “Картографія” 1997 р.
18. Статистичний щорічник: Журнал. — К:.2001.
19. Статистичнтий бюлетень: Журнал. — К:.2001.
20. Україна у цифрах 2013. - К.: “Техніка”. – 2013. – С. 85.
21. Україна у цифрах 2013. - К.: “Техніка”. – 2013. – С. 86.
22. Україна у цифрах у  2013 році. – Київ: “Техніка”. – 2013 р. – С. 145.
23. Україна у цифрах у  2013 році. – Київ: “Техніка”. – 2013 р. – С. 135.
24. Україна у цифрах у  2013 році. – Київ: “Техніка”. – 2013 р. – С. 134.
25. Українська енергетична біржа Електронний ресурс – режим доступу: http://ueex.com.ua/rus/eksport-import-uglya-v-ukraine/
26. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 470 с.
27. Шаблія О.І Соціально-економічна географія України за редакцією. – Львів: “Світ” 1994 р.