Перспективи економічного зростання в Україні

Взірцем для української перспективи  також має стати проведення більш  активної політики стимулювання економічного зростання та інвестицій з урахуванням  досвіду інших держав. При цьому один з найважливіших моментів полягає у забезпеченні ефективної співпраці Міністерства фінансів України та НБУ у послідовному використанні наявних у їх розпорядженні механізмів, які необхідні для формування фінансових ресурсів і сприяють їх подальшому направленню на інвестиційні потреби, що має супроводжуватися реалізацією заходів щодо стимулювання пропозиції в тісному зв'язку із зміною підприємницького середовища, - з тим, щоб захист прав власників сприяв підвищенню рівня капіталізації зростаючих заощаджень та їх наступному направленню до перспективних сегментів зростання.

Очевидно, що всі запропоновані  заходи мають стати складовою  оптимізації фінансових механізмів макроекономічного регулювання, націленого на створення умов для безперервного  економічного зростання в Україні[6, c. 5-7]

4.  Шляхи вирішення проблеми  економічного зростання в Україні

1. Створення регіональних центрів  з інформаційної, фінансової підтримки  малого бізнесу та його правового  супроводження.

Подібні центри повинні мати розгалужену структуру і охоплювати всі регіони України, їхня діяльність має полягати в наданні інформації з питань законодавства щодо врегулювання підприємницької діяльності, то вирішуються на рівні місцевої влади; маркетингових послуг — інформації про можливості виходу на нові ринки, пошук потенційних партнерів, про можливості та умови виходу на іноземні ринки, про державні та приватні іноземні програми економічного сприяння, про можливості   отримання   грантів,   допомогу щодо розробки та оформлення документів для отримання кредиту тощо. Одним з обов'язкових напрямків діяльності подібних центрів має стати допомога у підготовці управлінського персоналу для новостворених підприємницьких структур та їхнє правове супроводження протягом одного-двох років.

2. Активізація діяльності місцевих органів самоврядування на ринку запозичень — випуск облігацій місцевих займів, інших цінних паперів.

Ряд невдалих спроб окремих органів  місцевого самоврядування в Україні  призвів до незаслуженого знехтування  цим джерелом залучення інвестицій. Причина насамперед у недостатній кількості в органах місцевої влади кваліфікованих фінансових менеджерів, здатних прорахувати ефективність інвестиційного проекту, термін його окупності та провести кампанію із залучення достатнього фінансування обраного проекту. Для поліпшення ситуації у цьому напрямку, на нашу думку, державі варто розробити програму з надання інформаційних послуг органам місцевого самоврядування щодо операцій на ринку займів, створити кілька пілотних проектів в окремих регіонах та на їхньому прикладі провести практичні навчання для представників регіональних фінансових відомств.

Актуальним для України є  те, що зусилля місцевих органів  управління можуть компенсувати чи послабити  вплив недоліків загальнодержавного регулювання залучення інвестицій, загального несприятливого інвестиційного клімату, наступні заходи щодо поліпшення якого можуть відбуватися саме на рівні органів самоуправління.

3. Створення комунальних інвестиційних банків з напрямками діяльності - інвестування проектів розбудови економічної та соціальної інфраструктури. Такі проекти здатні здешевити вартість транспортних, комунікацій них послуг, вартості енергоресурсів і сприяти здешевленню продукції та послуг, які виробляються у підприємництві, інвестування проектів малого бізнесу, перспективних з економічної точки зору та таких, що розглядатимуться як пріоритетні завдання економічного розвитку регіонів.

4. До активу можливостей місцевих органів управління можна віднести розробку програм з розвитку регіонів з визначенням пріоритетних галузей  і  підприємств та заходи стимулювання інвесторів. Така програма має враховувати науковий потенціал регіону, структуру промисловості, соціальну структуру населення регіону, його географічне становище.

За результатами створеної програми слід вести пошук інвесторів, розвиваючи зовнішні зв'язки регіону з іншими регіонами держави на рівні підприємств, фінансових компаній, регіональної влади, центральної влади; а також з регіонами та підприємствами інших країн[8, c. 27-29].

Враховуючи також можливості органів  місцевого самоуправління щодо регулювання  рівня місцевих податків та зборів, а також пільгового надання комунальної  власності у користування, можна  очікувати, що продумана інвестиційна політика на місцевому рівні здатна пожвавити процес економічного розвитку.

Інвестиційна політика є пріоритетним завданням економічної політики держави на шляху до перетворення короткотермінового зростання на позитивну  тенденцію економічного оздоровлення держави. Окремі нескоординовані та непрораховані кроки держави у цьому напрямку не здатні поліпшити кардинально ситуацію із залучення інвестицій в економіку, а інколи навіть негативно впливають на її розвиток. Податкові канікули, скасування боргів щодо сплати податків лише підривали фіскальні інтереси держави та довіру вітчизняного капіталу до неї. Навіть стабілізація грошової одиниці не вплинула на приток інвестицій в країну. Тому доцільніше впроваджувати комплексну державну програму забезпечення економічного розвитку, де кожен з напрямків дій відіграватиме важливу роль, а кожен з елементів програми впливатиме (прямо чи опосередковано) як на кінцеву мету, так і на інші елементи і в цілому залежатиме від них.

В основу програми має бути покладений принцип підтримки усіх можливих джерел інвестицій незалежно від походження (банківські, приватні, державні, вітчизняні, зарубіжні) завдяки встановленню однаково сприятливих умов для них. Напрямки створення таких умов визначаються політичною волею держави, законотворчими змінами у фінансовому, банківському та податковому законодавстві та організаційними заходами як з боку державних органів влади, так і органів місцевого самоврядування. Останні набувають дедалі більшої ваги у політичному та економічному житті країни. їхня роль в організаційних заходах щодо залучення інвестицій у подальшому не лише не скорочуватимуться, а будуть дедалі активнішими відповідно до компетенції та ролі місцевих органів влади у реалізації державних програм, у тому числі й економічному розвитку. Від взаєморозуміння та взаємодій двох рівнів влади - державної та місцевої — багато в чому залежить економічне майбутнє нашої країни. [5, c. 61-63]

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Відразу необхідно відзначити, що в Україні мають місце всі  об'єктивні чинники досягнення економічного зростання. До них, перш за все, відносяться: природні ресурси, сприятливий клімат, високоосвічене населення, географічне положення. Теза про те, що в країні бракує енергетичні ресурси, вельми умовний. По-перше, в світі немає країн, які мали б повний набір природних ресурсів. Проте, значна частина цих країн процвітає. По-друге, навіть тих енергетичних ресурсів, які ми маємо в своєму розпорядженні, при раціональному використанні, цілком достатньо для забезпечення гідного життя. З цього виходить вивід, що чинники відсталості нашої економіки носять не об'єктивний, а суб'єктивний характер, тобто є чинниками якості управління господарським комплексом країни.  Наскільки справедливий такий вивід, можна судити по ряду економічних показників.  Першим з них є безробіття. Чи можна уявити собі розташовану на обширних родючих землях велику фермерську сім'ю,  в якій кожному її членові не знайшлося б справи за здібностями? Звичайно, немає. Держава є такою ж сім'ю. А наявність безробіття за наявності ресурсів це повний абсурд. Проте, в нашій країні безробіття надзвичайно велике.

Другим показником, що демонструє «прорахунки» управлінців, є засилля  внутрішнього ринку імпортними товарами. Фінансовий капітал, що накопичився  в країні, не може реалізуватися  в розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва зважаючи на велику кількість на  внутрішньому ринку дешевих товарів іноземного виробництва. Тим часом, ця проблема може бути вирішена класичним методом - через підвищення ввізного митного збору.

Третім показником є негативний платіжний баланс в зовнішній торгівлі. Недостача вступу доларів від зовнішньої торгівлі веде до скорочення золотовалютних резервів, зниження курсу національної валюти. Наслідком зниження курсу стає експорт вітчизняних товарів за невиправдано низькими цінами і імпорт бракуючих ресурсів (природного газу) за завищеними цінами. Уникнути цього процесу можна, як і у попередньому випадку, за допомогою скорочення імпорту. При цьому практично автоматично, зростатиме виробництво для внутрішнього ринку з природним скороченням безробіття.

Четвертим показником є розмір зовнішнього  боргу. Бізнес, якому бракує іноземна валюта для імпорту товарів, удається до зовнішніх позик. Розмір зовнішнього  приватного боргу, за неуточненими даними, складає $123 млрд. В сукупності з державним  зовнішнім боргом загальна сума складає близько $155 млрд. Це більше валового внутрішнього продукту України. На практиці це означає, що кредитори вже можуть диктувати не лише економічні, але і політичні умови виплати боргу. Крім того, на всю суму боргу нараховуються відсотки, які стають сумірними з  державним бюджетом країни. Вирішенням цієї проблеми є все той же розвиток внутрішнього ринку, для здійснення якого нічого не робиться.

П'ятим показником є вивіз приватного капіталу за кордон. За даними інтернету  він складає близько $30 млрд. в рік. Хоча, формально, ця дія заборонена, воно сповна успішно здійснюється.

Найбільшою претензією до правлячої  еліти можна назвати відсутність  стратегії економічного зростання. Існують два стратегічні щляхи досягнення економічного зростання: економіка пропозиції і економіка попиту. Перший шлях здійснюють, впливаючи на економіку через підвищення продуктивності праці в реальному секторі. Другий шлях лежить через підвищення купівельного попиту, який в умовах безробіття можна реалізувати і без підвищення продуктивності праці. Кожний з цих шляхів може бути реалізований за рахунок бюджету держави або за рахунок кредитної системи.

Зі всього сказаного можна зробити  вивід: у найближчому осяжному майбутньому  стрімкого економічного зростання, відповідного можливостям країни, чекати не доводиться. Зростання, мабуть, буде. Але це буде повільне зростання.

Список використаної літератури

 

1. Вожжов А. Фінансові методи забезпечення економічного зростання //Фінанси України. - 2001. - № 3. - C. 75-77
2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред.. В.Д. Базилевича. – 6-те вид., перероб. І доп. – К.: Знання-Прес, 2007. – 719 с. - С. 456-457
3. Єгоров В. О. Ресурси фінансової системи і стратегія економічного зростання //Фінанси України. - 2007. - № 9. - С.133-135.
4. Єфименко  Т. І.  Економічне зростання - основа підвищення добробуту громадян //Фінанси України. - 2007 . № 8 . - С. 5 - 12
5. Звєряков М. І. Перспективи формування нової якості економічного зростання //Фінанси України. - 2007. - № 9. - С.59-66
6. Крючкова І. Структурні чинники економічного зростання в Україні //Вісник Національного банку України. - 2002. - № 2. - C. 5-7
7. Мельничук В. Економічне зростання і проблеми державного фінансового контролю //Економіка України. - 2002. - № 12. - C. 21-23
8. Попова В. Реалії та перспективи економічного зростання в Україні //Економіка України. - 2005. - № 6. - C. 27-29
9. Сучасна економічна теорія та проблеми її застосування: Конспект лекцій/ Авт.кол. В.М. Тарасевич (кер.) та інші. –Д.: ДРІДУ НАДУ, 2006. - 48 с. – С. 16