Податки, їх види. Характеристика податкової системи України

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

ім. Олеся Гончара

 

 

 

 

 

Кафедра економічної теорії

 

 

 

Контрольна робота з дисципліни

 

 

 

« ПОЛІТЕКОНОМІЯ»

 

 

 

Варіант № 3

Виконав студент гр. ЕФ-13у-1з

(заочна форма навчання)

                                                                                             Гілан В.В.

 

Перевірив: проф. Дучинська Н.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013

План:

 

1. Податки, їх види. Характеристика податкової системи  України

2. Суть та типи товарного виробництва

3. Основні напрямки  зовнішньо-економічної політики  України

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Податки, їх види. Характеристика податкової системи  України.

 

   За економічним змістом податки - це форма фінансових відносин між державою й членами суспільства.

Законом України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету  відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються встановленими законами України порядку, становить систему оподаткування.

Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок  їх стягнення.

Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну.

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція  виявляється в наданні пільг  з оподаткування окремим галузям  та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція  забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

Кожний вид  податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і  посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку  характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.

Класифікація  податків проводиться за кількома ознаками (табл. 1): за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють.

 

Таблиця 1 Структурно-логічна  схема класифікації податків

 

За формою оподаткування  податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування.

Непрямі податки  встановлюються в цінах товарів  та послуг і сплачуються за рахунок  цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним  змістом об'єкта оподаткування податки  поділяються на три групи: податки  на доходи, споживання й майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні  доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно  встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Залежно від  рівня державних структур, які  встановлюють податки, вони поділяються  на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються.

Місцеві податки установлюються місцевими радами народних депутатів, їхня особливість полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.

Податки повинні  бути основним інструментом держави  для:

- регулювання  економіки;

- стимулювання  науково-технічного прогресу;

- формування  доходів бюджету;

- обмеження росту  цін та інфляції, тощо.

У сучасному  підприємницькому механізмі основним призначенням податків повинен стати  захист майнових прав та інтересів  платників податків - юридичних і  фізичних осіб, а також стимулювання та підвищення ефективності виробництва.

Становлення податкової системи України почалося з розбудови її як незалежної, самостійної держави. Прийняття курсу на формування ринкової економіки передбачало створення системи оподаткування, яка найбільшою мірою відповідає таким перетворенням. Податкова система, яку було прийнято в Радянському Союзі не відповідала таким вимогам. Вона ґрунтувалася на зовсім інших принципах. Тотальна централізація економічного і соціального розвитку, панування державної власності й адміністративного розподілу доходів передбачали необов'язковий характер існування системи оподаткування, спрямованої на розвиток підприємницької діяльності, приватної ініціативи та конкуренції.

Побудова податкової системи України, адекватної ринковим умовам виявилася досить складним і довготривалим процесом. Просте копіювання систем оподаткування розвинутих країн без урахування специфіки розвитку України не може дати позитивних результатів. Постала необхідність розробити власну систему, у якій би бралися до уваги економічні, соціальні, політичні та психологічні особливості розвитку нашої країни. Нині така система є. Вона подібна до податкових систем розвинутих країн, проте, має суттєві відмінності. Однією з найважливіших її рис є те, що вона спрямована на вирішення, перш за все, соціальних проблем, які загострилися з переходом до ринкової економіки. Слід враховувати, що такі задачі вирішуються в умовах функціонування нераціональної структури господарського комплексу, низької конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, нерівномірного розподілу ресурсів між регіонами та ін.

Податкова система України  поділяється на загальну та спрощену системи оподаткування. Загальна система  застосовується для переважної більшості  платників податків. Оподаткування  сільськогосподарських товаровиробників та суб'єктів малого бізнесу здійснюється з використанням спрощеної системи. Такий порядок було прийнято з метою створення більш сприятливих умов для розвитку малого бізнесу. Зокрема, використання спрощеної системи передбачає спрощення обліку і звітності, а також зменшення податкового навантаження на розвиток підприємницької діяльності.

Податкова система України  охоплює загальнодержавні податки  і збори (обов'язкові платежі) та місцеві  податки і збори (обов'язкові платежі). Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України, місцеві податки і збори – місцевими органами влади. 

 
   До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі): 
1) податок на додану вартість; 
2) акцизний збір; 
3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами; 
4) податок на доходи фізичних осіб; 
5) мито; 
6) державне мито; 
7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 
8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності); 
9) рентні платежі; 
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 
11) податок на промисел; 
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 
15) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 
16) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; 
17) фіксований сільськогосподарський податок; 
18) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 
19) єдиний збір, що стягується у пунктах пропуску через державний кордон України; 
20) збір за використання радіочастотного ресурсу України; 
21) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний); 
22) збір у вигляді цільової надбавки до чинного тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 
23) збір за проведення гастрольних заходів; 
24) судовий збір; 
25) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцеві податки і  збори (обов'язкові платежі) включають: 
1) податок з реклами; 
2) комунальний податок.

 
    
   До місцевих зборів (обов'язкових платежів) зараховують: 
1) збір за паркування автотранспорту; 
2) ринковий збір; 
3) збір за видачу ордера на квартиру; 
4) курортний збір; 
5) збір за участь у бігах на іподромі; 
6) збір за виграш на бігах на іподромі; 
7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі; 
8) збір за право використання місцевої символіки; 
9) збір за право проведення кіно- і телезйомок; 
10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 
11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 
12) збір із власників собак.

Місцеві податки і  збори (обов'язкові платежі), механізм стягування та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних обсягів ставок, установлених законами України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Суть та типи товарного  виробництва.

 

Виробництво матеріальних благ є основою життя будь-якого  суспільства. Суспільство знає два  основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.

Історично первинною формою виробництва  було натуральне господарство, в якому  продукти праці спрямовувалися на задоволення власних потреб виробників. Економічною основою натурального господарства служить сільське господарство (перш за все землеволодіння). Натуральне виробництво існувало у первісному суспільстві, на ньому також ґрунтувалися патріархальне селянське господарство та феодальне помістя. У всіх цих випадках члени общини або селянські сім'ї споживали в основному тільки ті продукти, які виробляли самі. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробничо та територіально закріплена.

У натуральному господарстві виробничі відносини виявляються  в нематеріалізованому вигляді, як прямі відносини між учасниками створення благ. Матеріальні блага переважно не передавалися на сторону і не купувалися, тобто вони не обмінювалися. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося із великої кількості роздрібнених, розрізнених та однорідних господарських одиниць: патріархальних селянських сімей, примітивних сільських общин, феодальних помість. Кожна така одиниця виробляла всі види робіт, починаючи від добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою їх до споживання.