Показники ефективності господарських рішень

 

1. Показники ефективності господарських рішень, їх характеристика.

 Високий рівень конкурентного середовища змушує кожну особу, що приймає певне господарське рішення, звертати увагу на якість і ефективність прийняття останнього. При цьому особливе місце у системі показників, які дають можливість визначити доцільність прийнятого господарського рішення, посідає його якість.

Якість господарського рішення  визначається сукупністю його параметрів, що задовольняють конкретного споживача  або їх групу та забезпечують реальність його впровадження.

Основні параметри якісного рішення:

повнота розв’язання поставленого завдання (можливість практичної реалізації рішення в запланованому обсязі);

своєчасність рішення (правильний вибір моменту його прийняття  й виконання);

оптимальність рішення (вибір найкращого з усіх варіантів рішення за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку тощо).

 

Показники якості прийнятого господарського рішення:

показник ентропії (кількісної невизначеності проблеми); якщо проблема формулюється тільки якісно, то цей показник наближається до нуля, якщо лише кількісно — він наближається до одиниці;

ступінь ризику (ймовірність появи  випадку втрат (імовірність реалізації ризику); розмір можливого збитку від  нього);

імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і терміну;

коефіцієнт апроксимації (ступінь  адекватності теоретичної моделі фактичним  даним, на базі яких вона була розроблена).

 

Основні умови забезпечення якості господарського рішення:

застосування наукових підходів; використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення тощо;

вивчення впливу економічних законів  на ефективність ре-

 алізації господарського рішення;

забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якісною інформацією;

структуризація проблеми та побудова дерева рішень;

забезпечення багатоваріантності рішень;

правова обґрунтованість рішення;

розробка та функціонування системи  відповідальності та мотивації;

наявність механізму реалізації рішення.

 

Інший аспект доцільності прийнятого господарського рішення полягає  в його ефективності.

 Підефективністю господарського  рішеннярозуміютьресурсну результативність, здобуту в результаті розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві.

 Динаміка зміни ефективності  господарських рішень залежить  від цілої низки чинників, а  саме:

людський фактор (необхідний рівень кваліфікації, знань і досвіду  ОПР, організаторські здібності, дисциплінованість, творча активність; внутрішня культура, правова й екологічна культура, свобода особи; індивідуально-особистісні характеристики; загальний морально-психологічний клімат в організації, ступінь розуміння рішень, що зумовлює відповідне ставлення до справи; очікувана винагорода у випадку успіху чи, навпаки, острах можливого покарання в разі невдачі);

інформаційний фактор (структура інформації та системи інформаційного забезпечення (рівень забезпечення інформацією));

організаційний фактор (здатність  організації вчасно перешикуватися для усунення нестатків рішення проблеми відповідно до умов, що змінилися, пристосуватися до них); своєчасність виявлення проблеми та наявність необхідного запасу часу для виходу з наявної ситуації; стабільність, надійність функціонування організації, її стійкість до різного роду перешкод);

матеріальний фактор (наявність  необхідних ресурсів (природних, технологічних, інформаційних тощо), можливість вільного маніпулювання ними).

 

Ґрунтуючись на результатах практичних спостережень, слід зазначити, що кожен  з факторів може або сприяти, або перешкоджати підвищенню ефективності ГР.

 Загалом, ефективність господарського  рішення визначається досягненням поставлених цілей. Для цього воно має відповідати таким вимогам:

мати механізм реалізації (тобто  рішення слід сформулювати таким чином, щоб воно охоплювало організацію, контроль процесу його реалізації);

бути науково обґрунтованим (розробка та прийняття рішення на основі пізнання й використання об’єктивних законів  і тенденцій, властивих економіці);

бути реальним (встановлення досяжних цілей, врахування наявних ресурсів і часу); можливість реалізації (забезпеченість відповідними ресурсами (управлінськими, матеріальними, людськими, правовими тощо); недопущення конфліктів);

забезпечувати цілеспрямованість (відповідність  цілям, поставленим перед об’єктом, діяльності якого рішення стосується безпосередньо);

мати кількісну та якісну визначеність (обов’язкове встановлення конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів проектованого здійснення рішення; якісна визначеність характеризує ту сторону рішення, що не може бути виражена кількісно);

забезпечувати своєчасність розробки, прийняття та реалізації;

мати конкретний зміст і обґрунтованість;

враховувати реальний масштаб часу;

забезпечувати оптимальність (забезпечення максимальної віддачі від потенційних можливостей у процесі реалізації рішення);

бути гнучким (можливість зміни  мети та (чи) алгоритму досягнення мети в разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов);

мати правомірність (дотримання правових норм його прийняття); законність рішення (несуперечність чинним нормативно-правовим актам);

досягати оптимальності рішення (вибір такого варіанту, що забезпечить  максимальний результат за мінімальних  витрат);

бути комплексним (облік можливих наслідків не тільки економічного, а й політичного, правового, психологічного та іншого характеру);

можливість верифікації та контролю виконання.

Прийняття ефективного рішення  залежить також від наявності  певних умов та усунення перешкод.

 

Для вибору найкращого ГР необхідно  скористатися надійними інструментами оцінки їх ефективності. Якщо порівнювати процеси, у яких використовуються однакові ресурси, то краще те рішення, де вищий результат (чи нижчі витрати ресурсів). Набагато складніші ситуації, коли досягаються різні ефекти за використання різних ресурсів. У таких випадках часто використовують критерій ефективності, що виглядає як деякий відносний, питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів [5]. Індикаторами такої оцінки служать багато показників ефективності: продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність, собівартість, рентабельність тощо.

 

 Рис. 1.2. Умови та перешкоди  прийняття ефективного рішення

 В основу оцінки ефективності  прийнятих рішень покладено системний  підхід як найбільш розроблений  і апробований. Виходячи з цього, основними принципами оцінки ефективності ГР треба вважати [5]:

пріоритетність загальної кінцевої мети підприємства на даний період (цілі всіх структурних елементів  прийняття рішення, цілі особи, яка  приймає рішення, повинні бути погоджені та збігатися з основною метою організації);

урахування невизначеності та надійність (урахування у при-

 йнятті та реалізації рішень  факторів невизначеності й випадковості);

прогнозованість (прийняті рішення  мають носити прогнозний характер можливих наслідків реалізації рішень — економічних, соціальних, екологічних тощо);

єдність (усі елементи системи прийняття  й реалізації рішень перебувають  у взаємозв’язку та взаємозалежності, для досягнення загальної мети вони повинні сприяти один одному);

взаємопов’язаність (усі елементи системи пов’язані не тільки між  собою, але і з навколишнім  середовищем);

ієрархія (усі елементи системи  розробки, прийняття й виконання  ГР перебувають в ієрархічному взаємозв’язку  підпорядкування й відповідальності);

функціональність (спільне аналізування структури управління реалізацією рішень і функціями з пріоритетом функції над структурою).

 

Визначення ефективності прийнятих  ГР пов’язано з такимитруднощами [24]:

суб’єктивізмом цілей, що ставляться перед ОПР виконавцями організації, та можливостями приховати їх від підлеглих і оточення;

об’єктивністю сукупності факторів, що впливають на ОПР у процесі  розробки, прийняття та реалізації рішення;

відсутністю сталих методик, що нормативно визначають (рекомендують) зміст і  порядок дій ОПР, і механізму недопущення їх невиконання, а також відповідальності за вчинене з боку ОПР.

 

Рішення приймається в інтересах  певних осіб, а наскільки дієвим воно виявиться, залежить від виконавців, їх підготовленості та, звичайно ж, від обставин. Господарське рішення буде ефективним, якщо його реалізовано відповідно до запропонованих вимог. Однак у процесі реалізації довгострокових цілей важко оцінити ступінь ефективності прийнятих рішень щодо досягнення кінцевих результатів.

 

Висновок:

Поняття «рішення» у теорії та на практиці найчастіше розуміється як процес, акт вибору, результат вибору. Рішення як таке має сенс лише тоді, коли існують альтернативи вибору та визначено мету цього вибору. Господарське рішення є результатом складної системної діяльності людей. ГР — це результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної цілі підприємства. Господарське рішення має бути оптимальним, ефективним і результативним.

 Сутність господарських рішень проявляється в певних аспектах, що засвідчують вплив цих рішень на економічні, організаційні, правові та технологічні інтереси підприємства. Необхідність класифікації зумовлено потребою у визначеності термінологічного апарата, виборі оптимальних методів прийняття й обґрунтування рішень. Але на даний момент не існує чіткої та сталої класифікації ГР.

 Приймаючи певне господарське  рішення, необхідно визначити  оптимальні форми його розробки  та реалізації. Формами розробки  господарських рішень є: акт, акцепт, бюлетень, вказівка, декларація, договір, закон, заява, кодекс, модель, наказ, норма, постанова, розпорядження тощо. Реалізація рішень, прийнятих суб’єктом господарювання, може відбуватися в таких формах, як: ділова бесіда, засідання, інформаційний лист, методика, навчання, рекомендаційний лист, порада, нарада.

 Високий рівень конкурентного  середовища змушує кожного керівника,  ОПР звернути увагу на якість  та ефективність при-

 йняття рішення. Якість господарського  рішення визначається сукупністю параметрів рішення, що задовольняє конкретного споживача (групу споживачів) та забезпечує реальність його реалізації. Ефективність господарського рішення — це ресурсна результативність як результат розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві. Основними вимогами до ГР є: своєчасність прийняття, потреба у встановленні механізму реалізації, оптимальність, можливість реалізації, гнучкість, можливість верифікації та контролю виконання, оригінальність і змістовність.

 

 

 

 

2. Прогноз: суть, принципи прогнозування.

 

Управління розвитком підприємства можна розглядати як циклічний процес, що складається із п'яти основних блоків:

 

- діагностичний аналіз, під час  якого вивчається стан підприємства  внаслідок впливу внутрішніх  та зовнішніх, контрольованих та неконтрольованих чинників;

 

- підготовка, прийняття та реалізація  ділових настанов, цілей діяльності;

 

- стратегічне планування, яке передбачає  формування відповідно до намічених  цілей ієрархії стратегій і  побудову обґрунтованої системи  прогнозів і довгострокових планів розвитку підприємства;

 

- тактичне планування, яке передбачає  розробку та реалізацію оперативних  дій;

 

- управлінський контроль, що включає  збір та оцінку даних щодо  діяльності підприємства, рішення  про проведення ревізії знову діагностичного аналізу.

 

Реалізація стратегії розвитку підприємства передбачає побудову збалансованої  системи прогнозів і планів на довго -, середньо- і короткострокову  перспективу. Розвиток підприємства має  бути прогнозованим і керованим. Персонал має знати, до яких цілей прагне підприємство, якими шляхами може відбуватися досягнення встановлених цілей, які завдання в загальній системі має виконувати кожен підрозділ і конкретний працівник.

 

Прогноз - науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта (підприємства) в майбутньому і (або) альтернативні шляхи і строки їх реалізації.

 

Прогнозування розвитку підприємства - процес розробки прогнозів, що грунтується  на наукових методах пізнання економічних  явищ, наукове обґрунтування можливих якісних і кількісних змін стану підприємства в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

 

Економічні прогнози необхідні  для визначення шляхів розвитку підприємства та економічних ресурсів, що забезпечують його динаміку, для виявлення найбільш імовірних й економічно ефективних варіантів довго -, середньострокових і поточних планів, обґрунтування основних напрямків економічної і технічної політики, передбачення наслідків прийнятих рішень і здійснюваних заходів. Сучасні економічні умови вимагають максимального розширення фронту прогнозування, подальшого вдосконалення методології та методики розробки прогнозів. Чим вищий рівень прогнозування процесів розвитку підприємства, тим ефективнішими є процеси планування й управління на підприємстві. Однак не слід забувати про те, що прогноз має імовірнісний характер. Стратегічний аналіз та прогнозування сприяє зменшенню невизначеності середовища, дозволяє зорієнтуватися в оточенні й перейти до вибору варіантів дій у певній стратегічній перспективі.

 

Проте деякі підприємства для прийняття  рішень про майбутнє або зовсім не застосовують прогнози, або застосовують їх незначною мірою. Як правило, такі підприємства функціонують недовго, оскільки навіть ті зміни в навколишньому  середовищі, які можна передбачити, стають для них несподіванкою: підприємство не готове для повної реалізації можливостей, що надаються зовнішнім середовищем, або зазнає краху під впливом будь-якої, навіть незначної, загрози.