Проблеми економічного розвитку України в період незалежності

Проблеми економічного розвитку України  в період незалежності

Головні завдання перехідного  процесу. Економіка України в  умовах незалежності. Про­блеми екології.

 Головні завдання перехідного періоду

 Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України  розглянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В документі передбачалась структурна перебудова господарства України. У програмі велике значення надавалось конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському ком­плексі України, перерозподілу матеріальних і тру­дових ресурсів на користь виробництв, які забезпе­чують населення споживчими товарами. Передба­чалося закрити нерентабельні підприємства, а ма­шинобудування переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Вперше в історії України передбачалось здійснення урядом контролю за формуванням економічної структури, прийняття рішень щодо розміщення нових ви­робничих потужностей, реконструкції та переосна­щення діючих підприємств усіх галузей промисло­вості.

 У березні 1992 р.  Верховна Рада України розглянула > "Основи національної економічної  політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але по­вністю виходить з рубльового простору. Таким чином, було покладено початок виходу із господарського механізму ко­лишнього Радянського Союзу і розбудови власної економі­чної системи. Основними аспектами економічної політики України мала стати інтеграція в європейську і світову економіку. Для того, щоб реалізувати це завдання, Україна повинна була пройти шлях від командно-адміністративної до ринкової економіки. В зв'язку з цим в Україні було прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно з яким створено 300 асоціацій, 75 кон­цернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Також було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол.

 Слід підкреслити,  що країни колишнього Радянського  Союзу, в тому числі і Україна, розпочали процес реформ в умовах специфічних і в певному відношенні гірших, ніж інші країни Центральної Європи. До них, зокрема, відносяться:

- нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат на транспорт і енергію на території, що складала майже шосту частину поверхні землі;

- більша монополізація  господарських структур, більш тісні  економічні взаємозв'язки колишніх республік СРСР, майже повна відсутність приватного сектора, недостатній досвід в питаннях управління якістю, фінансами і збутом порівнянне з країнами центральної Європи;

  - домінування галузей  військово-промислового комплексу;

- відсутність самостійного історичного розвитку національ­них господарств і власного досвіду використання національ­ної валюти;

- недостатність або  повна відсутність ринкових традицій, неприйняття категорій ринкової економіки, відмова від практичного застосування таких понять, як приватна власність, прибуток, індивідуальна ініціатива, самореалізація, конструктивне мислення.

 До економічних  умов слід додати низку політичних  чин­ників, які стримували і  продовжують стримувати процес  ре­форм. Україні доводиться не  лише змінювати економічну систему, але й вирішувати проблеми, пов'язані з трьома сер­йозними перехідними процесами, а саме:

1) створювати національну  державу;

2) здійснювати перехід  від тоталітарної політичної  систе­ми пізнього сталінізму  до демократії;

3) здійснювати перехід від соціальної системи, яка повністю спиралась на державу, до плюралістичних структур.

До згаданих груп чинників, що визначають зміст перетво­рень в  Україні, необхідно додати ще один: майже повна відсутність генеруючих ідей у представників провідного економічного державного персоналу. Економічними міністерствами та окремими підприємствами продовжували керувати саме ті люди, що довели економіку України до кризового стану.

 При цьому слід  пам'ятати, що зміна економічної  системи не відбувається автоматично,  для її здійснення потрібна чітко виражена політична воля. Злам планової системи і створення ринко­вих структур економіки відбуваються одночасно і можуть мати болючі наслідки для значної частини населення. Криза, обумовлена процесами адаптації, означає безробіття, невпевненість у завтрашньому дні. Необхідність переорієнтації, подолання депресії потребує терпіння і непопулярних рішень уряду. Слід зазначити, що прагнення розмити реформи (наприклад, за допомогою попу­лістських рішень) або зовсім їх загальмувати, зберігаючи старе, виникають не тільки на початковій фазі процесу перетворень, а постійно повторюються. Такій спокусі піддаються навіть уряди, які мають в своєму кабінеті тверде ядро із особистостей-реформа-торів, які без сумніву виступають за ринкову економіку.

 Тому при переході  до ринкових відносин за таких  умов Україні необхідно було  розв'язати цілу низку проблем. Зокрема, реформи слід було починати з лібералізації цін і макроекономічної стабілізації. Ціни повинні були відображати попит і пропозицію і таким чином сигналізувати про наявний дефіцит. Жорстка грошова політика повинна лише забезпечувати позитивні реальні процентні внески і зниження темпів інфляції.

 На початку реформ  слід лібералізувати торгівлю, для комерційних операцій ввести обмеження внутрішньої конвертованої валюти. Відміна монополії на зовнішню торгівлю фактично відкриває можливості для контактів з країнами світової співдружності. Поряд з макроекономічними реформами слід розпочати реформи структурні. Проведення великої, що триває відносно довго, та малої приватизації дасть можливість створити доволі чисельний приватний сектор.

 З метою успішного  проведення структурних реформ  необ­хідно створити інститути  ринкової економіки - надійні, орієнтовані на правові норми, включаючи договірне право, банківсь­ку систему з незалежним Центральним банком і новими комерційними банками, податкову систему, припинення втручання держави і її міністерств в економіку, створення системи соціального захисту.

 Для успішного проведення  реформ важливо мати фінансову підтримку міжнародних фінансових організацій (особливо Міжнародного валютного фонду) і західних урядів. З метою покращання міжнародної кредитоспроможності, при високій зовнішній заборгованості, необхідно укласти домовленості із західними урядами про реструктуризацію боргів. Крім того, важливою умовою успішного проведення реформ є створення вигідних умов для іноземних інвесторів.

Таким чином, здобувши незалежність і проголосивши курс на проведення економічних реформ, Україна стала перед необхідністю реалізації надзвичайно складних і важливих заходів.

 Економіка  України в умовах незалежності 

 Тяжким і довгим  був шлях України до незалежності, нелегкими є становлення і  розбудова її державності, особливо ринкової економіки. У 1991 р. Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але вона не відразу спромоглася наповнити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала незавершеність розбудови національної економіки. Перехід від ад-міністративно-директивної до ринкової економіки, від загаль-носоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн. Але те, що сталося з Україною, не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції на 41%, національний дохід - на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму - 27,7%. У роки великої депресії спад виробництва не перевищував 25%. В СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва складала 30%. Криза охопила і сільське господарство України. У 1990-1993 рр. обсяг сільськогоспо­дарської продукції скоротився на 1/4. Зменшилося кількість великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, кількість птиці.

 Кризовий стан у  сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на придбання ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого - українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Ряд позаекономічних чинників може привести сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 р. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн. га (51,8%). Щороку з ланів змивається водою, здувається вітрами 600 млн. т грунту, в тому числі 40 млн. т гумусу. В останні роки занедбано свинарство, птахівництво, садівництво, виноградарство.

 Занепад сільського  господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі - це основні валютні надходження країни. З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, отже зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

 Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід із  складної ситуації, що настала в сільськогосподарському секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не можуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

 Як альтернатива державному  аграрному сектору економіки  України, в 1991-1993 рр. почали поступово створюватися фермерські господарства. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоча їх зростання відбувається дуже повільно, але динаміка цього процесу є очевидною. Якщо на початку 1992 р. в Україні нара­ховувалось 2098, то на 1 жовтня 1993 р. — 26048 ферм.

 Закон України "Про селянське  (фермерське) господарство" гарантує  хліборобам умови для самостійної  діяльності, стимулює підвищення  продуктивності праці, визначає  структуру виробництва. Фермер  має право самостійно реалізовувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермам користуватися кредитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати свої економічні можливості. Для нормального розвитку українському фермерству потрібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механізація. Село чекає також всебічної підтримки науки. Однак найбільшу допомогу хліборобам повинна надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від працівників полів, а населення буде забезпечене продуктами харчування.

 Хоча законом передбачено створення ферм, однак впровадження його в життя йшло дуже складно. В середньому на один колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників, в тому числі 350 пенсіонерів. За таких умов частка землі, виділеної фермеру не перевищує 3-4 га, 95 га йому треба додати за рахунок членів колгоспу. Звідси й обурення колгоспників, ворожість до фермерства.

 Важлива роль в економіці  кожної країні належить банківській  системі. У вересні 1991 р. створено  Національний банк України (НБУ). Він є центральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення національної грошової системи, організує міжбанківські розрахунки, визначає курс національної грошової одиниці. Національний банк створює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків, золото­валютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України "Про банки і банківську діяльність".

 Криза в економіці ускладнюється  ще й тим, що в Україні маємо дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава продає дуже мало товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить під загрозу забезпечення виробництва новим сучасним технологічним обладнанням.

 У 1993 р. Україна торгувала з 180 країнами світу, але регулярні торгові зв'язки встановлено лише з деякими з них. Понад 20% торгових операцій становив бартер. Вивозили з України за кордон переважно сировину та вироби первинної обробки.

 Парадокс ситуації полягає  ще й в тому, що в Україні відбувається скорочення виробництва і може трапитись те, чого до цього часу не знала світова економічна практика - криза над­виробництва в умовах спаду виробництва (в Україні скорочується ринок, на товари відсутній попит через низьку якість і високі ціни).

 Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто їх перехід до ринкових відносин. Без приватизації державної власності в країні неможливо створити цивілізовану ринкову економіку.

 Важливою метою структурної  стратегії є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держа­ви. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних над­ходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

 За останній час, після  майже чотирирічного тупцювання  на місці, в українській економіці закладено основи для радикальних перетворень. Аналіз сучасного стану української еко­номіки свідчить про появу перших стабілізаційних ознак. У першому півріччі 1995 р. зафіксовано падіння рівня інфляції. Особливо різко уповільнились інфляційні процеси у 1997 р.