Проблеми економічного розвитку України в період незалежності

Принципове значення має тенденція  зростання фізичного обсягу роздрібного  товарообороту, яка вперше проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстрованих підприємств усіх форм власності проти попереднього року в порівняльних цінах зріс майже на 6%. Загальний обсяг продажу споживчих товарів населенню за усіма каналами реалізації, включаючи організовані та неформальні ринки, в 1997 р. збільшився на 4,2%.

 Важливим напрямом сучасної економічної політики України є перегляд податкової системи з метою зменшення тягара податків на економічну діяльність і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. З початку 1995 р. здійснено перехід до оподаткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30%, скорочено подат­кові пільги. Ставку податку на додану вартість зменшено з 28 до 20%.

 Однак бюджетно-податкова система  України поки що про­довжує  зберігати репресивну спрямованість, не створюючи по­трібних мотивацій для підвищення результатів виробничої діяльності. Вона навпаки спонукає до приховування прибутку від оподаткування. Нині на "тіньовий" сектор економіки України припадає близько 50% від усіх економічних операцій. Реальний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного.

 Відбувається, хоч  і повільно, розподіл землі та  майна сільсько­господарських підприємств,  формується інститут приватної власності на землю. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Проте цей документ втілювався в життя не послідовно. Протягом 1992 р. паювання або акціонування провели близько 4 тис. колгоспів. На початку 1995 р. змінився статус 8,8 тис. колгоспів (94% загальної кількості), з них паю­вання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їх базі виникло 6,5 тис. колективних господарств з правом власності їх членів на частку майна (паю), а також 1,2 тис. селянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств.

 Однак паювання  або акціонування колгоспів та  радгоспів майже не зачіпало  основного: виробничих відносин  між дер­жавою та сільськогосподарськими  підприємствами, а також виробничих  відносин всередині останніх. З паювання та акці­онування виключалася земля - основний засіб виробництва. Одним із основних заходів аграрної реформи є зміна існуючо­го механізму закупок сільськогосподарської продукції через державно-контрактну та біржову системи.

 Характерною особливістю  нинішнього економічного стано­вища  України є відносна фінансова  стабілізація. Основою цього стало  постійне зменшення бюджетного  дефіциту. Якщо на се­редину 1994 р. він становив 31,2% від валового  внутрішнього продукту, то на кінець року - близько 10%, а у 1995 р. він не перевищував 7,3%. У 1996 р. дефіцит бюджету був ще менший.

 Важливою подією  стала грошова реформа. Протягом 2-16 вересня 1996 р. введено в дію  повноцінну національну грошо­ву  одиницю України — гривню.

 Одним із проявів фінансової стабілізації в Україні є те, що практично незмінним впродовж тривалого часу залишався ва­лютний курс гривні. Це створило умови для швидкого зниження облікової ставки Національного банку України. Від рівня 300% у жовтні 1994 р. облікова ставка знизилась до 21% у 1997 р.

 З'явилися позитивні  тенденції у зовнішній торгівлі, її об­сяг за 1997 р. становив  приблизно 30,5 млрд. дол., з яких  біля 14 млрд. припадає на експорт.

 Основним торговим  партнером України залишається  Ро­сія, на яку за підсумками 11 місяців 1997 р. припадало 26% українського експорту і 46,7% імпорту (товарообіг за 11 місяців становив 10,45 млрд. дол.). Великими торговими партнерами України є також Німеччина (товарообіг 1,63 млрд. дол.), Китай (1,13 млрд. дол.), Білорусія (1,11 млрд. дол.), Туркменія, США, Польща, Туреччина та Італія.

 Україна експортує  понад половину продукції чорної  мета­лургії, більше двох третин  виробництва кольорових металів,  хімії та нафтохімії, біля трьох  чвертей товарів легкої промисловості.  Всього ж частка експорту товарів у ВВП становить для України біля 25%. Українські нафтопереробні заводи працюють в ос­новному на іноземній давальницькій сировині, а природний газ в основному російського або туркменського походження.

 Основною статтею  українського експорту є неблагородні метали та вироби з них (біля 42%). При цьому різко зросла частка чорних металів - з 23,5% в 1996 р. до 31,9% за січень - листопад 1997 р. З іншого боку, доля харчової промисло­вості в експорті протягом 1997 р. знизилася вдвоє. Це стало­ся головним чином в результаті практичного припинення ек­спорту в Росію цукру та алкогольних напоїв.

 З імпортних статей  традиційно перше місце належить  енер­гоносіям — газу, нафті та  продуктам їх переробки, які  станов­лять половину українського  імпорту. Ще близько 20% припа­дає на імпорт машин і обладнання.

 Нинішня економічна  політика України знайшла підтрим­ку  світового співтовариства. Країни "Великої  сімки" та найбільш впливові  міжнародні фінансові організації  — МВФ, Світовий банк, Європейський  банк реконструкції та розвитку наприкінці 1994 - початку 1995 рр. надали Україні вкрай не­обхідну кредитну підтримку обсягом майже 4 млрд. дол.

 Україна як держава,  що стала на шлях ринкових  пере­творень, не зможе побудувати  високо розвинуте сучасне су­спільство без активного залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд. дол., а за пріоритетними об'єктами більше як 4 млрд. дол. Загальний рівень іноземних інвестицій в економіку України за 1992-1996 рр. становив 1,4 млрд. дол. Це втроє менше, ніж отримує Угорщина за один квартал. Але самі собою іноземні інвестиції не прийдуть, за них необхідно бо­ротися. А конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним податко­вим законодавством.

 На жаль, ці чинники  в Україні поки що відсутні. Постійно змінюється податкове  і митне законодавство. Це не  сприяє припливу іноземних інвестицій.

 Деякі позитивні  тенденції в розвитку господарства  сучас­ної України не набули  стійкого характеру, не забезпечили  за­гальноекономічного оздоровлення.

 Виникла необхідність  корекції курсу економічних реформ. Вперше про це було зазначено  у доповіді Президента України

 Леоніда Кучми з нагоди  першої річниці Конституції незалеж­ної  України. В ній сформульовано  такі найважливіші елемен­ти  антикризової програми: здійснення  принципових заходів щодо лібералізації  економічного режиму в Україні,  істотне прискорення приватизаційного процесу, легалізація тіньової економіки насамперед за рахунок лібералізації податкової політики, активізація інвестиційного процесу, "економізація" зовнішньої політики держави, прискорення та послідовне здійснення аграрної реформи, впорядкування економіки енер­гетичного сектору, виведення соціальної сфери на пріоритет­ний рівень економічної політики.

 Корекція економічної політики  не торкається її стратегіч­них  напрямів. Незмінними залишаються  її базові позиції: трансформація  економіки і здійснення цього процесу приско­реними темпами попри всі протидії консервативних сил.

 Перед молодою Українською  державою стоять надзвичай­но  складні та важливі завдання  в сфері економіки. Від їх  роз­в'язання у значній мірі  залежить наш поступ до цивілізовано­го життя. Тому реалізація економічної програми новітньої української держави повинна стати кровною справою кожно­го її громадянина.

 Проблеми екології

 Процес суспільного виробництва  неможливо уявити без участі  в ньому природних сил - природних  ресурсів і природ­них умов. В промисловості природні чинники виступають, в основному, як предмети праці, часто у вигляді природної сиро­вини, в сільському (лісному) господарстві природні чинники виконують значну, а в багатьох випадках — провідну роль, ви­ступаючи, і як предмети, і як засоби праці. Сільськогосподарське виробництво повністю базується на використанні природних ресурсів і умов, а його виробничо-технічні процеси одночасно є і біологічними.

 Тісний зв'язок сільськогосподарського  виробництва з при­родою, в умовах індустріалізації агросфери зумовив в кінце­вому підсумку негативні зміни природного середовища. Сільське господарство, яке в попередні часи повсюдно сприя­ло покращанню природного середовища, при переході на інтен­сивний шлях розвитку стало його знищувати. Агроекономічні проблеми, що виникли, зумовлені тим, що значна частина екосистем, в яких відбувається сільськогосподарське вироб­ництво, втратила здатність до саморегуляції внаслідок свого антропогенного походження. Разом з тим сільське господар­ство має ключове значення при досягненні стійкого розвитку, оскільки тут зосереджено до 40% всього зайнятого в матері­альному виробництві населення і 50% світових багатств.

 Високі темпи народонаселення  зумовлюють в кінцевому підсумку  потребу в земельних ресурсах. Поряд з тим ми спос­терігаємо тенденцію до різкого скорочення сільськогосподарсь­ких угідь в розвинутих країнах світу. Так, в США площа зе­мельних угідь скоротилась з 540 млн. га в 1960 р. до 492 млн. га в 1987 р., в Японії - з 7 до 5,6 млн. га, у Франції - з 39 до 35 млн. га, в Італії - з 22 до 20 млн. га. Міськими і сільськими населеними пунктами, школами, шахтами, лініями комунікацій і трубопроводів зайнято близько 12-15% території суші. Ці землі втратили здатність виробляти біомасу, генерувати кисень, зв'я­зувати вуглекислоту. Щодо загальної структури збитків для навколишнього середовища, то вони подані на рис. 1.

 Складні екологічні проблеми  виникають в результаті гідро­меліорації (осушення і зрошення) земель. Найбільш  суттєви­ми екологічними наслідками гідромеліорації є: засолення грунту, посилення міграції хімічних елементів.

 Велика шкода навколишньому  середовищу завдається гло­бальними  забрудненнями атмосфери, викидами  промислових підприємств і автотранспорту.

 Безумовно, галузева структура викидів речовин, що забруд­нюють атмосферу, в різних країнах має свої особливості. Спільною рисою для всіх країн є те, що основним джерелом забруднення атмосфери є промисловість і автотранспорт. Зок­рема, в США до 60% сумарних викидів дає автотранспорт. На рис. 2 в таблиці показана сума збитків і вказано чинники, що впливають на забруднення довкілля.

90-ті роки в Україні характеризуються  зверненнями дослід­ників до  усвідомлення в повному контексті  різних напрямів історії екології, простеження не лише її "світлих", а й тіньових аспектів, набуття необхідних уроків з пройденого та пережито­го українським народом.

 В історичній літературі  фактично до 90-х років була  відсутня об'єктивна картина організації,  планування, будівництва Дніпровського  каскаду гідроелектростанцій, у тому числі спо­рудження цілої низки водосховищ, їх соціально-екологічних та економічних наслідків для України. Увага зосереджувалась на самому факті спорудження електростанцій, гребель; сукупність всіх аспектів процесу підготовки водоймищ, пересе­лення жителів, затоплення тисяч гектарів родючих чорноземів, тяжких доль і трагедій людей залишалась не вивченою і не освітленою.

 Ідея комплексного освоєння  могутньої течії Дніпра і перетворення  його на енергетичний гігант  виникла ще в 20-х ро­ках XX ст. Поширена серед вчених-енергетиків ідея "Велико­го Дніпра" генерувала в собі будівництво великих водоймищ у верхній і середній течіях Дніпра. Одним із них було Ка­ховське водосховище.

 Розробленим проектом передбачалося  створення водосховища загальною площею 2155 кв. км. Всього під водоймище відводилось 921,3 тис. га земель колгоспів, радгоспів, державно­го лісового фонду. В зоні затоплення опинилося більше 100 кол­госпів і радгоспів, понад 90 населених пунктів, підтоплювались десятки сіл та два міста - Нікополь і Кам'янка-Дніпровська. Для тисяч людей акція будівництва ставала справжньою жор­стокою соціальною трагедією. Аналогічні явища спостерігались і при спорудженні та експлуатації Кременчуцького, Дніпрод-зержинського, Канівського та Київського водосховищ.

 Особливої гостроти в господарських  відносинах в Україні набула  проблема землекористування. Це  зумовлюється тим, що вкрай  несприятливо вирішувалось питання  збереження і ра­ціонального  використання земельного фонду  - головного ба­гатства країни. За останні роки чимало орних земель відійшло під промислове будівництво й дороги, а деякі з них залиши­лись забутими й заросли чагарниками. Так, друга черга Біло­церківського хімічного комбінату зайняла найкращі землі в Київській області, що належали сільськогосподарській науко­во-дослідній станції.

 Одним з найтрагічніших днів  в історії України стало 26 квітня 1986 року. У цей день сталася  аварія на четвертому енергоблоці  Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), вна­слідок якої значна  частина земель України була радіоактивне забруднена. Всього від Чорнобильської ядерної катастрофи за­бруднено радіонуклідами понад 145 тис. кв. км. земель.

 Значна шкода земельним фондам  наноситься через введен­ня в  дію непродуманих проектів меліоративних  систем. В Ук­раїні в другій половині 80-х років вилучено зі складу меліора­тивних земель 240 тис. га угідь, які не використовувалися за призначенням. Причиною такого серйозного становища стала втрата водних джерел, надмірна мінералізація поливної води, ускладнений рельєф місцевості тощо. Такого роду прорахунки обертаються значними втратами державних коштів. Не друго­рядними для землероба є й моральні збитки, що негативно по­значається на його ставленні до праці.

 Внаслідок руйнівної дії  ерозії, посилення господарської  експлуатації, неправильного обробітку, порушення агротехнічних прийомів використання та через недбальство орні землі Украї­ни щорічно втрачають 19-20 млн. т. цінної речовини - гумусу.

 Це спричинило виникнення  дефіциту органічних речовин  у грунтах, що становить понад 4 т на гектар орних земель.

 Вода є незамінним стимулятором  існування і розвитку життя  на землі. Легка доступність  води призвела до того, що на  неї почали дивитись як на  невичерпне джерело. Однак XX ст. змінило погляди людини на  воду, які по суті стали бо­ротьбою за воду у необхідній кількості і потрібної якості.