Продовольча безпека, як критерій ефективності аграрної політики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

 

“Продовольча безпека, як критерій ефективності аграрної політики”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

1. Поняття продовольча безпека та її складові.

2. Фактори, які забезпечують продовольчу безпеку.

3. Продовольча безпека  як пріоритет аграрної політики.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Продовольча  безпека є однією з вирішальних  складових загальноекономічної  безпеки будь-якої держави, важливим фактором сталого соціально-економічного розвитку суспільства, його демографічного відтворення, невід'ємною частиною життєдіяльності людства, держави, світового товариства.

З кожним роком питання  забезпечення продовольчої безпеки  загострюється з урахуванням  суттєвого перевищення росту народонаселення над ростом виробництва продовольства, а тому потребує подальшого дослідження та розробки системного підходу до вирішення проблеми забезпечення продуктами харчування.

Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать її не лише продовольча, але й національна безпека.

Проблема продовольчої безпеки не має кон’юнктурного характеру. Вона буде існувати доти, поки є держава, визначальним фактором сили і авторитету якої є підтримання відповідного рівня продовольчої безпеки. Аграрна політика в будь-якій суспільній системі має цілі, обумовлені перш за все економічним змістом. І тому в колишній соціалістичній, а також у феодальній, і, звичайно, в ринковій (колишній капіталістичній) економіці головною (генеральною) метою аграрної політики усвідомлено або підсвідомо, але об’єктивно, завжди залишалося рішення проблеми забезпечення населення продовольством. Адже все, окрім кисню і води, людина одержує для своєї життєдіяльності з їжі. Держава, займаючись рішенням цієї проблеми, укріплює і свої позиції. Інакше нація вимирає.

аграрний політика продовольчий безпека

 

1. Поняття продовольча безпека та її складові.

 

Продовольча безпека – це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток. Необхідність забезпечення продовольчої безпеки України вимагає підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення, що передбачає використання державної підтримки вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та вжиття заходів імпортного контролю з метою захисту власних виробників від іноземної конкуренції. Надійність забезпечення продовольчої безпеки полягає як у достатньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в наявності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти, зростання цін, ембарго тощо).

Дослідження сутності категорії  продовольчої безпеки дали можливість зробити висновок, що її теоретичні основи ґрунтуються на економічній  теорії, згідно з якою основою існування  людського суспільства є виробництво  матеріальних і духовних благ для задоволення потреб. Людина намагається задовольнити, насамперед, найнеобхідніші свої потреби. За відомою теорією А. Маслоу, яка визначає вагомість потреб, першочерговими є фізіологічні потреби, серед яких на перше місце ставиться голод.

Продовольча безпека  як багаторівнева системна категорія  характеризує економічні відносини  на різних рівнях людської спільноти: глобальному, національному, на рівні  соціальних груп, сімей, окремої особи. Особливе місце в цій системі  займає національна продовольча безпека, яка набирає рис суспільного блага і вимагає державної підтримки в ринкових умовах. У загальному комплексі проблем забезпечення продовольчої безпеки є такі, що пов’язані безпосередньо з функціонуванням ринку, і ті, що належать до так званої підсистеми державних інтересів. Необхідність виділення як самостійної економічної підсистеми державних інтересів пов’язана з неспівпаданням мотивації ринкових відносин і завдань держави щодо забезпечення населення продовольством.

На тлі руйнації агропромислового комплексу та його ресурсного потенціалу відбувається зниження рівня продовольчої безпеки. Низька віддача природно-ресурсного потенціалу, який використовується у сільському господарстві пояснюється насамперед відсутністю ефективного власника, безгосподарним ставленням до землі, недосконалими технологіями виробництва, недотриманням науково-обгрунтованих норм ведення землеробства, хибною практикою максимального залучення земель до обробітку, недостатнім внесенням мінеральних добрив, необгрунтованою ціновою політикою, відсутністю достатньої кількості сільськогосподарської техніки та її низькою якістю, невиконанням природоохоронних заходів.

Стан продовольчої безпеки  кожної країни характеризується такими складовими: наявністю продуктів  харчування в необхідному асортименті на території всієї країни; рівнем доходів різних верств населення всіх регіонів країни, який дозволяє їм придбавати продукти харчування хоча б по мінімальній нормі споживання; недопущенням виробництва, продажу та споживання неякісної продукції, яка завдає шкоди здоров’ю людей.

Захоплюючи світові  ринки продовольства, провідні країни водночас піклуються за підтримання  власного високого рівня самозабезпечення: США і Франція – більше 100%, ФРН – 93%, Італія – 78%, а навіть бідна  родючими ґрунтами Японія – 40%, Росія – 67%.

Задоволення фізіологічних  потреб людини якісними та безпечними продуктами харчування складає матеріальну  основу біологічного, політичного, соціального  та духовного існування індивіда, сім’ї, соціальної групи, держави, суспільства та людства в цілому. Інтеграція України у світове та європейське співтовариство актуалізує проблему продовольчої безпеки, оскільки лише за умови гарантування забезпечення населення продовольством за будь-яких умов держава може проводити незалежну політику. 

Ці характеристики слід враховувати при формуванні державної  політики щодо продовольчої безпеки, а  також мають забезпечувати такі її напрями: ефективний розвиток агропромислового комплексу, зовнішньоекономічна діяльність у сфері АПК, формування доходів населення, гарантування збалансованого і якісного споживання (рис. 1).

 

Рис. 1. Основні складові формування державної політики забезпечення продовольчої безпеки

Визначення суті продовольчої безпеки завжди пов’язане із забезпеченням  життєдіяльності людини, яка характеризується станом його здоров’я. Тому реальне уявлення про реальну продовольчу ситуацію в країні можна одержати, порівнюючи існуюче споживання з рівнями споживання, представленим у класифікації, побудованій за принципом відповідності продовольчого забезпечення до завдань збільшення народжуваності, збереження здоров’я, активної життєдіяльності людини та досягнення максимально можливої в сучасних умовах середньої тривалості життя.

Для визначення критеріїв  продовольчої безпеки в країні слід ввести державну систему норм споживання, що регламентувала б основні нормативні рівні споживання населення: раціональний (нормативний), який використовується для соціально-економічних розрахунків, і мінімально необхідний – для гарантованого забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

Залежно від суб’єктів, способів вирішення ними проблем  і виконання відповідних функцій  розрізняють чотири рівні продовольчої безпеки: державний, місцевий, груп населення  і сімейний (домашні господарства).

До суб’єктів державного рівня належать уряд і органи законодавчої влади. Їх діяльність спрямована на забезпечення стабільності економічного розвитку, формування державних фондів і приведення у відповідність (балансу) попиту і пропозиції на внутрішньому ринку продовольства.

На місцевому рівні  продовольчу безпеку повинні  забезпечувати суб'єкти територіального  управління (область, район) за допомогою  постачання продуктами, контролю їх якості і створення умов населенню для  отримання доходів.

Суб’єктом, що визначає продовольчу безпеку на рівні груп населення, виступають соціальні групи, завдання яких – забезпечити доходи, необхідні для науково-обґрунтованого споживання.

На сімейному рівні  як суб’єкт, що забезпечує продовольчу  безпеку, виступають домашні господарства, функція яких придбання і використовування продуктів, організація збалансованого споживання. Всі рівні продовольчої безпеки взаємопов’язані і взаємозалежні. Оптимальний варіант вирішення продовольчої проблеми – це узгоджені дії суб’єктів усіх рівнів.

Забезпечення ефективного функціонування системи продовольчої безпеки безпосередньо залежить від: стійкості підсистеми забезпечення; структурних змін в АПК; інвестиційної політики; формування підсистеми технічного забезпечення; удосконалення податкового законодавства; організації банківського обслуговування; створення товарних запасів матеріально-технічних засобів; діючої системи страхування урожаїв і майна підприємств АПК; науково-інформаційного забезпечення.

 

 

 

2. Фактори, які забезпечують продовольчу безпеку.

 

Забезпечення продовольчої безпеки залежить від земельних ресурсів, агротехнічних засобів, екологічних умов місця існування, економічного стану, а так само рівня розвитку галузей, що добувають і виробляють харчову продукцію.

Проблема продовольчої безпеки не лише і не стільки аграрна, скільки комплексна, пов'язана з макроекономічним розвитком країни, соціальною стратифікацією населення, медичними параметрами живлення і так далі

Більшість фахівців з  аграрної економіки сходяться на тому, що продовольчу незалежність держави можна вважати достатньою, якщо питома вага вітчизняного продовольства в загальному об'ємі споживання складає не менше 80 %, (вже 75% вважається критичним рівнем).

Продовольчо незалежними  є країни, що повністю забезпечують жителів основною продукцією власного виробництва з урахуванням поточного споживання і створення певного резерву на непередбачені цілі і обставини. До продовольчо незалежних країн відносять Канаду, Нову Зеландію, США, Францію і деякі ін. В Німеччині, Італії, Іспанії і багатьох інших розвинених країнах роблять 80-90% необхідного продовольства.

Завдання, які повинні  вирішуватися на регіональному рівні, залежать від існуючих і потенційних  можливостей того або іншого регіону  по виробництву сільськогосподарської  продукції і продовольства, а  також засадничих вимог забезпечення продовольчої безпеки – досягнення самозабезпечення і зниження імпортної залежності держави в постачанні продовольством.

Існує багато критеріїв  для визначення продовольчої безпеки, кожен автор має свою точку  зору на чинники, що впливають на продовольчу безпеку країни або регіону.

Рівень продовольчої безпеки визначають наступні чинники:

вітчизняне виробництво, здатне наситити споживчий ринок;

• імпорт продовольства, що включає товари, які можуть робитися в країнах ЄС, і товари, які робитися в країнах ЄС не можуть;
• рівень розвитку вітчизняної переробної промисловості;
• купівельна спроможність населення країн ЄС
• самозабезпеченість населення, тобто рівень розвитку особистого підсобного господарства (нетоварного).
• групи населення, що живуть за межею бідності і що не мають достатнього доходу для придбання мінімального набору продуктів харчування;
• населення територій, продовольче постачання яких не забезпечується ринковими механізмами в силу зовнішніх чинників (наприклад, транспортній недоступності);
• незбалансованість живлення по окремих складових, що веде до загрози здоров'ю нації або окремих груп населення;
• низький контроль над безпекою продуктів харчування, в силу чого продовольство стає загрозою життя і здоров'ю нації.

Тобто на продовольчу безпеку впливає не лише стан вітчизняного аграрного сектора і рівень аграрного протекціонізму, але і важливу роль грає загальноекономічна ситуація в країні.

До числа короткострокових ризиків  відносно продовольчої безпеки відноситься  тимчасова сильна розбіжність в зміні роздрібних продовольчих цін і доходів населення, тобто, якщо ціни на продовольство раптом різко зростають, а номінальні грошові доходи населення помітно відстають від них в рості, то реальна купівельна спроможність населення падає, виникає небезпека недоїдання в цей конкретний момент на цій конкретній території. Ще одним чинником, що впливає на продовольчу безпеку, є торгові бар'єри, такі як заборони на вивезення зі своєї території найбільш ліквідної сільгосппродукції, заборони на вивезення продовольства зі своєї території, заборони на ввезення продовольства на свою територію, недобросовісна міжрегіональна конкуренція. В силу міжнародного характеру продовольча безпека схильна до дії чинників світового ринку, цін на світових ринках продовольства, коливань у виробництві сільськогосподарської продукції, локальних конфліктів і так далі.