Продовольча безпека, як критерій ефективності аграрної політики

Стан продовольчої безпеки  країни оцінюється комплексом показників. Головним гарантом продовольчої безпеки  є державний резерв зерна - цільовий запас, що складається з продовольчого зерна, продуктів його переробки і грошових коштів, призначених для чинення регулюючої дії на ринок зерна. Цей резерв використовується для закупівлі і створення запасу зерна і продуктів його переробки, забезпечення гарантії закупівель продовольчого зерна у місцевих виробників сільськогосподарської продукції, виділення товарних кредитів, проведення товарних інтервенцій, тобто цілеспрямованої державної дії на зерновий ринок у разі виникнення диспропорцій між попитом і пропозицією на зерно, продукти його переробки і хлібобулочні вироби. Перехідний запас зерна повинен складати 60 днів його споживання (що рівне приблизно 17% від споживання зерна в рік) [2, с. 13].

В узагальненому виді оцінка стану продовольчої безпеки  населення визначається:

Фізичною доступністю  продуктів харчування для споживачів, тобто постійна наявність продуктів  харчування на усій території країни в кількості і асортименті, що відповідають платоспроможному попиту. Цей критерій є визначальний.

Економічною доступністю  продуктів харчування, тобто їх доступності для споживача за ціною незалежно від соціального статусу і місця проживання, який дозволяти придбавати продукти харчування, принаймні, на мінімальному рівні.

Безпека продуктів харчування, тобто відсутність в них усього того, що робить цей продукт непридатним в їжу або небезпечним для людини.? Якість живлення, тобто споживання людиною в щоденному раціоні харчування необхідного йому кількості калорій і поживних компонентів. Різні джерела по-різному називають раціональні норми споживання ккал. у добу, вони варіюються від 2700-3100, 2961, чи від 3000-3500 ккал. у добу, залежно від віку і сфери діяльності. При цьому висока якість живлення забезпечується ще і поєднанням в їжі білків, жирів, вуглеводів і вітамінів, які відповідають раціональним нормам [4].

До сучасних критеріїв  продовольчої безпеки відносяться:

• доля витрат на продовольство в загальних витратах окремих груп населення;
• територіальна доступність продуктів (вимірювана шляхом порівняння рівня роздрібних цін на однакові товари в різних регіонах країни);
• рівень «зручності» продовольства (доля в споживанні сучасних продуктів, які знижують втрати і економлять час роботи в домашньому господарстві);
• міра «натуральності» і доброякісності продуктів, вплив якості продуктів на стан здоров'я і тривалість життя, у тому числі продуктів, отриманих за допомогою методів генної інженерії і біотехнології і ін.

Продовольча безпека  буде досягнута частково, якщо виконуються  наступні умови:

• населення країни забезпечене продуктами харчування вітчизняного виробництва не менше чим на 80% і ці продукти є екологічно чистими і корисними для здоров'я.
• ціни на ці продукти доступні основній масі трудового населення країни;
• стратегічні запаси продовольства обмежені і не забезпечують стійке постачання населення у разі виникнення надзвичайних обставин;
• виробничі потужності дозволяють нарощувати випуск продовольства;
• науково-технічна база хоча і відстає від рівня вищих світових досягнень, але розвивається.

До цільових характеристик  продовольчої безпеки в країні віднесені: рівень споживання населенням продуктів харчування; обсяги власного виробництва продовольства; спеціальною підціллю виступає зниження долі сімей і домогосподарств з недостатнім об'ємом живлення по калорійності і збалансованості.

 

3. Продовольча безпека як пріоритет аграрної політики.

 

Необхідність визначити стратегічні напрями агропродовольчої політики держави, що забезпечує ефективний розвиток агропромислового комплексу як основи продовольчого забезпечення населення відповідно до раціональних норм харчування на основі підвищення фізичної і економічної доступності продуктів харчування різних соціальних груп населення, вимагає розроблення відповідних теоретико-методологічних основ продовольчої безпеки, формування її концепції, кількісних та якісних параметрів продовольчої безпеки, організаційно-економічних і соціальних механізмів забезпечення.

Саме ці складові зумовлюють необхідність комплексного системного обґрунтування основних теоретико-методологічних підходів до формування стійкої системи продовольчої безпеки в умовах формування ринкового господарства, інституційних змін в економіці України, радикальних перетворень у відносинах власності та визначають актуальність теми дослідження.

Національну продовольчу безпеку в широкому розумінні слід розглядати як стан економіки, а у більш вузькому значенні — як гарантовану здатність держави задовольняти потреби населення в особі кожного громадянина продуктами харчування в необхідному обсязі, асортименті і якості на рівні, що забезпечує здоров’я та інтелектуальний розвиток особи, на принципах самозабезпечення основними базовими продуктами та їх економічної і фізичної доступності, незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.

Розглядаючи питання національної продовольчої безпеки, необхідно виходити з найгірших передбачень вирішення світової продовольчої проблеми. Нині дедалі гострішим стає глобальне протиріччя, коли абсолютне перевиробництво продовольства в розвинутих країнах супроводжується масовим голодом і недоїданням у багатьох країнах третього світу. Все більше посилюється вплив таких негативних чинників, як виснаження природних ресурсів, зростання забруднення навколишнього середовища, збереження тенденцій зростання бідності, хвороб, нестачі продовольства. Дослідження показують, що продовольча проблема стає дедалі гострішою і нерідко набуває ознак продовольчої кризи. Тому, вирішуючи продовольчу проблему, кожна країна, в тому числі і Україна, повинна виходити зі своїх можливостей продовольчого забезпечення за рахунок власного виробництва базових продуктів харчування, що гарантує продовольчу безпеку країни.

Проблема продовольчої безпеки має вирішуватися не лише на національному, а й на регіональному  рівні. Це обумовлено нерівномірністю  соціально-економічного розвитку окремих  територій держави, що є наслідком значних відмінностей в природно-кліматичних умовах, виробничо-економічному потенціалі та ін. Підвищення рівня відповідальності суб’єктів держави за забезпечення населення якісним продовольством вимагає формування адекватної регіональної політики продовольчої безпеки.

Реалізація аграрної політики продовольчої безпеки передбачає необхідність забезпечення тісної взаємодії між усіма суб’єктами, що відповідають за процес її формування. Це сприятиме узгодженості політики в усіх сферах, що пов’язані з продовольчою безпекою та запобігатиме завданню шкоди здоров’ю населення, довкіллю й економіці держави. Процес формування аграрної політики продовольчої безпеки починається з дослідження складу харчових продуктів, які виробляються в державі, та створення відповідного банку даних.

На цій основі здійснюється моделювання харчових раціонів для  різних вікових груп населення з  урахуванням територіального рівня  екологічного навантаження та прогнозується фізіологічна потреба населення країни в харчових продуктах. З урахуванням експортних можливостей країни за окремими групами продовольчої продукції формуються баланси продовольчих ресурсів, які використовуються при розробці стратегії формування продовольчої безпеки(рис.2).

Рис. 2. Алгоритм формування і реалізації аграрної політики продовольчої безпеки

 

Основним критерієм  ефективності аграрної політики є стан продовольчої безпеки країни, який визначається широким спектром взаємозалежних показників, що систематизуються у  відповідні групи і характеризують:

1. Стан забезпечення населення якісною і безпечною продукцією (рівень захворюваності населення, пов’язаний з недостатнім чи нераціональним харчуванням; стан контролю за дотриманням якості і безпеки продовольчої продукції; розвиток інформаційної діяльності, спрямованої на поліпшення забезпече­ності населення якісним і безпечним продовольством; обсяг окремих видів продовольчої продукції, що виробляється за міжнародними стандартами якості в загальному обсязі її виробництва).

2. Рівень споживання  населенням продуктів харчування (фактичне споживання окремих видів харчових продуктів в розрахунку на душу населення; споживання продуктів харчування в домогосподарствах з дітьми в залежності від кількості дітей у їхньому складі; споживання продуктів харчування в домогосподарствах за децильными (10%) групами за рівнем средньодушових сукупних витрат).

3. Економічну (вартість  набору продуктів харчування  відповідно до раціональних норм  їхнього споживання; рівень середньомісячної  номінальної і реальної заробітної  плати; розподіл населення за рівнем середньодушових сукупних витрат; частка сукупних і грошових витрат на продукти харчування в загальній структурі витрат населення; індекс споживчих цін на продовольчі товари) доступність продовольства.

4. Стійкість продовольчого  ринку (визначається рівнем роздрібних і закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію з урахуванням нормативної рентабельності її виробництва) і ступінь його незалежності (частка імпортних товарів у загальній структурі реалізації; рівень самозабезпеченості продовольчими товарами;);

5. Рівень розвитку  агропродовольчої сфери (частка  агропродовольчої сфери у формуванні  валового внутрішнього продукту; обсяги виробництва окремих видів  сільськогосподарської продукції  і продовольчих товарів; урожайність  основних видів сільськогосподарських культур; продуктивність худоби і птиці; частка господарств населення у виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції; рентабельність виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів; рівень державної підтримки аграрних товаровиробників).

6. Природно-ресурсний  потенціал і ефективність його  використання (площа ріллі в розрахунку  на 1 жителя; родючість землі, у  т.ч. в розрізі окремих територій;  частка деградованих земель у  загальній їхній структурі; рівень розораності земель і ін.).

Ефективність аграрної політики є наслідком спільної дії  великої кількості факторів, тому при її оцінці враховується їхня взаємодія  і комплексний вплив на регульовані  державою об’єкти, розрізняють результати часткової і загальної дії. Негативна зміна кожного з показників, що входять до оціночних груп, розглядається як реальна чи потенційна загроза продовольчій безпеці країни, оскільки усі вони взаємозалежні і взаємопідпорядковані в контексті своєї цільової спрямованості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки:

 

Отже, можна зробити  висновок, що реальна і повноцінна система продовольчої безпеки України  повинна охоплювати такі складові:

- міцне і надійне  забезпечення, що базується на  національному АПК, здатному постійно  забезпечувати населення продуктами харчування на відповідному рівні, адекватно реагуючи на кон’юнктуру продовольчого ринку;

- фізична і економічна  доступність необхідної кількості  і асортименту продовольства  для різних категорій населення  забезпечується їх платоспроможністю, що не ставить під загрозу задоволення інших основних потреб людини; система захищеності вітчизняного виробника продовольчих товарів від імпортної залежності як в продовольстві, так і ресурсному забезпеченні.

- кожен структурний елемент аграрної політики повинен мати одну і ту ж генеральну мету - забезпечення продовольчої безпеки країни, яка конкретизується по кожному з напрямів.

Агропродовольча сфера  може стати базовою передумовою  для більш широкого розвитку всієї  економіки та формування вищого рівня  продовольчої безпеки. При цьому має враховуватися, що кожен наступний приріст агропродовольчого виробництва пов’язаний з необхідністю залучення несільськогосподарського капіталу, зокрема у вигляді ефективних засобів виробництва, професійного кадрового складу, розвинутої фінансової та матеріально-технічної інфраструктури та ін.

 

 

Список використаних джерел

1. Деякі питання продовольчої безпеки: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. №1379 // Офіційний вісник України. – 2007. – №93. – Ст. 3405.
2. Дем’яненко С. До питання про стратегію розвитку аграрної політики України / С. Дем’яненко, І. Свіредська // Економіка України. — 2004. — №3. — С. 72—79. 
3. Резнікова О. С. Удосконалення механізму забезпечення продовольчої безпеки в Україні / О. С. Резнікова // Економіка АПК. — 2010. — №5. — С. 35—38.
4. Кочетков О. В., Марков Р. В. Формування системи показників продовольчої безпеки України // Економіка АПК. – 2011. - № 9.
5. Гойчук О. І. Продовольча безпека: структура, рівні та критерії забезпечення // Загальні проблеми економіки. – 2010. – № 12.

Размещено на Allbest.ru