Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства

 

 

                                                                                       

 

 

                                                                                    

 

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни: «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка »

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                 Виконала:

                                                                                 студентка 4-го курсу

                                                                             групи О і А 07– 4з

                                                                                         економічного факультету

                                                                                        заочної форми навчання

                                                                                          № зал.книжки  290375                                        

                                                                  Зєніна Н.А.

 

 

                                                                       Перевірила:

                                                                          Димченко О.В.                                                                                                                                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2010 

 

 

1. Фактори,  принципи та закономірності розміщення виробничих сил.

Поняття простір і територія не є тотожними. Територія – це поверхня суходолу, яка характеризується двомірністю, а поняття простору пов’язане з поняттям часу. Простір має такі властивості: протяжність, єдність перервності і безперервності. Якщо є зв’язок виробництва з територією, то це буде елементом географічного простору. Географічний простір – це сукупність відносин між географічними об’єктами, які розташовані на конкретній території і розвиваються в часі.

Економіко-географічний простір формується господарськими об’єктами і їхніми зв’язками на конкретній території. Підприємство впливає на навколишню територію в трьох напрямах: виробництво, населення, природа. Формується три ареали впливу: виробничий, соціальний, економічний. Вони разом створюють економіко-географічне поле підприємства. Якщо розглядається не територія, а організаційно-господарські зв’язки, виявлені через систему управління, то вживається термін “економічний простір”.

РПС є наслідком впливу об’єктивних законів і закономірностей  та суб’єктивної волі людини.

Закон – це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі і суспільстві.

Закономірність – це об’єктивно дійсний, повторюваний зв’язок явищ природи з громадським життям.

Закони і закономірності не залежать від волі людей.

Закономірності РПС виявляються у відношенні між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють.

Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної  організації території, згідно закономірностей  розміщення називаються принципами розміщення продуктивних сил, або принципами регіональної соціально-економічної політики.

Існують наступні закономірності:

- ефективне розміщення продуктивних сил;

- територіальний поділ праці;

- економічна цілісность регіону;

- регіональна інтеграція господарства;

- територіальна комплексність продуктивних сил;

- територіальна концентрація продуктивних сил;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- соціальна спрямованість;

- усталеність  розвитку;

- національна  безпека;

- планомірність;

- керованість;

- комплексність;

- конкурентоспроможність;

- ефективність господарства  економічних  районів.

До принципів РПС  відносяться свідома економічна політика, направлена на здійснення пізнаних закономірностей. Найважливіші принципи:

- принцип раціонального розміщення виробництва;

- принцип оптимальності розміщення виробництва;

- принцип збалансованості і пропорційності;

- принцип комплексного розміщення виробництва;

- принцип розміщення  підприємств, згідно з раціональними  формами суспільної організації виробництва;

- принцип урахування міжнародного територіального поділу праці;

- принцип збереження економічної рівноваги;

- принцип обмеженого централізму.

Дотримання принципів  РПС є основою регіональної політики. Регіональна політика – це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспектах.  Регіональна політика характеризується наступними напрямами:

- співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, коопераційному, приватному та ін. секторах національної економіки;

- співвідношення державних і регіональних аспектів;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- регіональні аспекти  демографічної та економічної  політики.

Мета  регіональної політики – це забезпечення населенню гідних умов життя.

Її  принципи:

- пріоритет інтересів регіону над інтересами галузей, відомств і т.д.;

- всебічне врахування передумов і факторів розміщення продуктивних сил;

- пріоритет ресурсозберігаючого підходу до РПС;

- потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Фактор розміщення є  одним з центральних понять. Слово  “фактор” в перекладі з латинського  “factor” – той, хто робить, виробник. Фактор – це повне співвідношення між об’єктом розміщення і територією, де вони розміщуються.

y=f(x), де х – фактори,  у – територія.

Праця, сировина і транспорт  є найважливішими факторами виробництва.

Сировинний  фактор ще називають факторами матеріаломісткості. Витрати на матеріаломісткість виробництва у більшості галузей промисловості складають понад половину сукупних витрат на весь обсяг виробництва.

Ступінь матеріаломісткості – це відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини виражають у грошових і натуральних показниках. Якщо кратність перевищує 2, то матеріаломісткість вважається високою. Для матеріаломісткого виробництва характерна висока концентрація.

В світовому виробництві  постійно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, внаслідок чого вплив  сировинного фактора поступово  спадає.

Паливно-енергетичний фактор близький до сировинного за характером впливу на виробництво, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом.

Енергомісткі – це виробництва, які зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора. Вони поділяються на електромісткі та паливомісткі.

Енергомісткі виробництва  поділяються на високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на виробництво продукції), середньо місткі (15-30%) та неенергомісткі (менше 15%).

До паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла. Особливе місце належить ТЕС.

Вплив водного фактора базується на використанні природних ресурсів. Мається на увазі прісна вода, яка використовується у процесі виробництва. Вода річок і озер, яка використовується для водного транспорту, безперечно, є водним ресурсом, але не вважається складовою частиною водного фактора. Споживання прісної води у світі має тенденцію до зростання. Вода використовується у промисловому і сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах різні. Водоспоживання залежить від розвитку зрошування в регіоні.

Водомісткість виробництва є висока (81-500 м /т), середня (20-80 м /т) та низька (менше 20 м /т).

Дефіцит води є лімітуючим фактором для розміщення водомістких  виробництв.

Дія фактору робочої сили (трудового) залежить від демографічного потенціалу регіону, чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури.

Вплив трудового фактора  визначається обсягом витрат праці  на одиницю продукції. Можна його порахувати шляхом обчислення питомих витрат на зарплату в собівартості продукції, однак даний метод не завжди точний, тому що, якщо вартість вихідної сировини є висока, то в кінцевій собівартості готової продукції її питома вага буде великою, що понизить питому вагу зарплати. На неї істотно впливає рівень механізації праці.

Точнішим є метод  натуральних показників, наприклад  витрати людино-години на одиницю  продукції. Цей метод використовується в сільському господарстві.

Працемісткість також  можна визначити через розрахунок маси продукції, яка припадає на одного виробника.

До фактора “працемісткості” наближений фактор “наукомісткості” виробництва. В деякій випадках наукомістке  виробництво виноситься разом з  науковою бібліотекою за межі великого міста (Новосибірське академмістечко).

Дія споживчого фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Він посилюється в наступних випадках:

- коли продукт порівняно дешевий і перевезення на великі відстані істотно вплине на його вартість;

- коли масове споживання готової продукції локалізується в певних центрах.

Наприклад, хлібопекарське виробництво обслуговує територію  з радіусом до 10 км., транспортування  свіжого молока до 25-30 км., радіус подавання  тепла від ТЕЦ становить не більше 30 км. і т.д.

Транспортний  фактор посилює дію попередніх факторів, його складова в структурі витрат в багатьох випадках є високою. У залежності від розмірів транспортних витрат виробництво розміщують ближче до сировини або до споживача. Дешеві вантажі перевозити на великі відстані невигідно, тому що частка транспортних витрат буде становити в цих випадках 25% і більше. Для порівняння – у вартості дорогих вантажів вона становить 0,1-1,5%.

Вплив транспортного  фактору дається в ознаки через забезпеченість території транспортними сполученнями (конфігурація транспортної мережі, щільність доріг і т.д.). високий економічний розвиток регіону і розвиненість транспортної мережі є прямопропорційними величинами.

Фактор  науково-технічного прогресу  істотно впливає на РПС. Тобто, на території регіону може виникнути виробництво, яке раніше тут було неефективним.

Наприклад, до 20 ст. підприємства чорної металургії орієнтувались у  розміщенні переважно на вугілля, тому що його було потрібно більше, ніж руди на одиницю металу (виник металургійний район Донбас). При зміні технології витрата вугілля значно знизилась і виробництво чорної металургії почало тяжіти у розміщенні до залізорудних басейнів (Кривий Ріг).

НТП у кожній історичній фазі виводить на провідні місця ті чи інші галузі економіки. Наприклад, до середини 19 ст. провідними були с/г і текстильна промисловість, згодом – металургія і транспортне машинобудування, зараз – енергетика, машинобудування, хім.. промисловість, електроніка.

Ринкова кон’юнктура  враховує конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили. Фактори кон’юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмір виробництва та зайнятості населення.

Кон’юнктура ринку – конкретні умови реалізації суспільного продукту, яка здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою в них. Якщо попит перевищує пропозицію, то створюється стимул для розвитку виробництва, якщо навпаки, то виробництво доцільно скорочувати.

Ринкова кон’юнктура  тісно пов’язана з НТП. Товари вищої якості, якщо задовольняють вищі потреби, мають високий попит і на них ростуть ціни.

Економіка витримує темп НТП при  умові врахування тенденції ринкової кон’юнктури.

Також має вплив фактор егономіко-географічного положення.

Економіко-географічне положення об’єкта – це сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним. Тобто об’єкт характеризується розташуванням на певній території та системою реальних і потенційних зв’язків з іншими об’єктами. Зміна економічного простору біля об’єкту впливає істотно на економічний потенціал даного об’єкту.