Розробка заходів макроекономічного регулювання

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ ЯК НОРМАТИВНА БАЗА МАКРОЕКОНОМІЧНИХ РАХІВНИЦТВ.................................................4

1.1Сутність  системи національних  рахунків  і основні етапи її  развитку…………………..……………………………………….................…   4

1.2Методологічні принципи побудови системи національних рахунків.7

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ  НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ…  ……………………………………………………  ……… ....12

2.1 Розрахунок основних  макроекономічних показників ..................... 13

2.2 Аналіз макроекономічних  чинників .................................................... 19

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ........... 30

3.1 Теоретичні основи і  інструменти здійснення напрями  економічної політики держави ...................................................................................... 30

3.2 Пропозиції щодо реалізації  макроекономічного регулювання за допомогою антиінфляційної політики……..…………………...............…… 34

ВИСНОВКИ ....................................................................................................….. 36

Список використаних джерел ............................................................................. 37

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Мета даного наукового дослідження полягає у виявленні макроекономічного стану країни, тенденції його зміни протягом розглянутих п'яти періодів.

Трансформація економічної системи, формування ринкової економіки передбачає теоретичне осмислення сутності економічних явищ, що відбуваються на макроекономічному рівні, обумовлює розробку дієвих, а головне ефективних, з предсказательную економічними та соціальними наслідками моделей розвитку.

Макроекономіка має справу зі складною системою взаємопов'язаних між собою економічних процесів. Будь-яке макроекономічне явище перебуває в певній взаємозалежності від інших.

Тема курсової роботи "Розробка заходів макроекономічного регулювання" має велике теоретичне і практичне значення в Україні.

Робота складається з трьох розділів. На першому етапі розглядається теоретичний аспект макроекономіки як науки, і система макроекономічних показників - система національних рахунків. На другому етапі проводиться розрахунок основних макроекономічних показників за п'ять років і побудова моделей економічної рівноваги. На третьому етапі описано такий метод державного регулювання, як макроекономічна політика у відкритій економіці.

 

 

РОЗДІЛ 1.

 СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ  РАХУНКІВ ЯК НОРМАТИВНА БАЗА МАКРОЕКОНОМІЧНИХ РАХІВНИЦТВ

1.1Сутність  системи національних  рахунків  і основні етапи її  розвитку

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних статистичних макроекономічних показників, які характеризують стан і динаміку економіки. СНР являє собою систему упорядкування інформації про макроекономічні процеси і в цьому розумінні є національним обліком в межах країни в цілому. Вона побудована у відповідності з принципами, що застосовуються в бухгалтерському обліку, тобто виконує таку ж саму функцію, що і бухгалтерський облік на окремому підприємстві. В СНР, поданої в формі таблиці, віддзеркалюються ресурси та їх використання. Їх облік здійснюється за принципом двох записів по кожній операції. Це означає, що кожна господарська операція записується один раз як надходження ресурсів одержувачу і другий раз – як витрати платника (витрати використання). В подвійній бухгалтерії всі показники обліковуються за допомогою рахунків, які  ведуться за єдиними правилами і можуть порівнюватися та зіставлятися. Система національних рахунків, розроблена статистичною комісією ООН і з кінця 60-х років пропонується всім країнам як стандартна система обчислення статистичних показників національної економічної діяльності. Суттєвий внесок в розробку сучасної СНР зробили американський економіст Саймон Кузнец (1901-1985 рр.) і англійський економіст Ричард Стоун. Першими країнами, які почали використовувати СНР, були Англія, США, Франція, Німеччина, скандинавські країни. Сьогодні систему національних рахунків використовують практично всі країни світу.

СНР відбиває ідею загальної економічної рівноваги в країні, коли забезпечується рівність наявних ресурсів та їх використання; показує рівновагу сукупних операцій обміну між господарюючими суб’єктами. Господарюючі суб’єкти, або інституційні одиниці, групуються у сектори економіки..

Система рахунків для економіки в цілому і для секторів внутрішньої економіки є єдиною і найбільш повною. За своєю формою рахунки СНР подібні до рахунків бухгалтерського обліку. Збалансованість рахунків забезпечується за допомогою балансового методу: сума записів, які відносяться до ресурсної частини рахунка, дорівнює сумі записів, які відносяться до використання.

Національні рахунки будуються для кожного сектора економіки окремо і за змістом поділяються на: поточні рахунки, рахунки накопичення і баланси активів і пасивів на початок та кінець періоду.

Основу національних рахунків для економіки в цілому складають шість рахунків: рахунок виробництва, рахунок створення доходів, рахунок розподілу доходів, рахунок використання доходів, рахунок капіталу, фінансовий рахунок.

Рахунок виробництва відображає результати виробничої діяльності, тобто витрати, проміжне споживання, виробництво нової (доданої) вартості.

Рахунок створення доходів характеризує процес створення прибутку, заробітної плати, доходів від власності, соціальних виплат, інших доходів.

Рахунок розподілу доходів показує, як доходи розподіляються між основними одержувачами – домашніми господарствами, фірмами, установами, адміністративними структурами.

Рахунок використання доходів віддзеркалює процес створення кінцевого споживання і валового нагромадження з наявного валового доходу.

Рахунок капіталу (капітальних витрат, операцій з капіталом) містить показники заощадження, зміни запасів, амортизації основного капіталу, перерахування капіталу. Має вигляд балансу фінансування інвестицій.

Фінансовий рахунок показує підсумкові зміни фінансових активів і пасивів, створення сальдо боргових вимог і зобов’язань. Інакше кажучи, це підсумковий баланс, який показує, хто надає необхідні капітали (фінансові ресурси) і кому передані надлишки фінансових ресурсів.

Отже, національні рахунки являють собою струнку систему з високим рівнем деталізації її внутрішньої структури. В сполученні з відповідною організацією збору й обробки статистичної інформації вони стають незмінною основою для проведення розрахунків на макроекономічному рівні. В умовах посилення інтеграційних процесів вони виступають також ефективним інструментом загального механізму регулювання економіки різних країн.

Національні рахунки - найважливіший вид балансових побудов в статистиці, що представляють собою систему взаємопов'язаних показників, які характеризують виробництво, розподіл, перерозподіл і використання кінцевого продукту і національного доходу.

За методом побудови національні рахунки аналогічні бухгалтерських рахунках, тобто кожна операція записується двічі: по дебету (кредиту) одного рахунку і по кредиту (дебету) кореспондуючого рахунку - це важлива методологічна особливість системи національних рахунків (СНР)

Розробка балансових побудов за кордоном почалася під впливом кейнсіанських ідей про необхідність переходу від мікро- до макроекономічних досліджень та державного регулювання економіки з метою пом'якшення згубних наслідків економічних криз.

Історія розробки міжнародної СНС розвивалася з невеликим відставанням від становлення і розвитку національного рахівництва в США, Англії, Франції, Німеччині та в інших капіталістичних країнах. Мабуть, першими здійснили балансові побудови німецькі статистики, але перший у світі баланс народного господарства (БНХ) був складений ще в 20-х рр. 20 в. радянськими статистиками. Основним стимулом до розробки систем, досить повно відображають картину національної економіки, з'явилися економічні та соціальні наслідки Другої світової війни. У зв'язку з катастрофою колоніальної системи й утворенням молодих незалежних держав зі слаборозвиненою економікою виникла проблема індустріалізації величезного числа країн.

1.2Методологічні принципи  побудови системи національних рахунків

Національне рахівництво являє собою рекомендовані ООН для використання на макрорівні стандарти, що утворюють певну систему національних рахунків (СНР).

В основу національного рахівництва покладено кейнсіанську модель кругообігу продукту та доходу і теорію економічного циклу. Кругообіг між економічними суб'єктами відбувається завдяки величезній кількості угод між ними, причому утворюється потік товарів і послуг в один бік та потік грошей (доходів) у протилежний бік. Якщо ці потоки не мають втрат вони врівноважують один одного.

Система національних рахунків побудована на основі методологічних принципів:

• в економіці відбувається постійний кругообіг товарів і грошей, унаслідок реалізації товарів видатки перетворюються на доходи, а доходи - на видатки;
• продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить доход економічним суб'єктам;
• видатки на виробництво внутрішнього продукту дорівнюють доходу, отриманому від його реалізації.

Система національного рахівництва відображає операції, які здійснюються протягом економічного циклу з обміну, придбання вимог, прийняття зобов'язань, руху трансфертів. Таким чином, система національних рахунків в обмеженому господарському періоді відображає одночасно макроекономічний, цифровий та бухгалтерський кругообіг доходу.

Відповідно до ринкових критеріїв економіка в системі національного рахівництва розподіляється на інституціональні сектори. Одиницею класифікації секторів є інституціональні одиниці.

Інституціональна одиниця - це економічний агент, який самостійно може володіти товарами й активами, мати економічні зобов'язання, здійснювати повний набір бухгалтерських розрахунків і від своєї особи укладати угоди з іншими економічними агентами.

У СНР розрізняють два основних типи інституціональних одиниць: фізичні особи (домогосподарства) та юридичні особи (підприємства). Усі інституціональні одиниці відповідно до своїх функцій розподіляються за такими основними секторами економічної діяльності:

1. сектор домогосподарств об'єднує усіх фізичних осіб, які є суб'єктами некорпоративної підприємницької діяльності, споживачами товарів і послуг та одержують доходи від участі у виробництві, від власності та за соціальними програмами;
2. сектор нефінансових корпорацій складається з підприємств, які виробляють товари для ринку та надають нефінансові послуги;
3. сектор фінансових корпорацій складається з комерційних інституціональних одиниць, які здійснюють фінансове посередництво або надають допоміжні фінансові послуги іншим інституціональним одиницям;
4. сектор некомерційних організацій об'єднує громадські організації, які засновані на добровільній участі фізичних осіб і надають неринкові послуги домогосподарствам;
5. сектор загальнодержавного управління складається з органів державного управління на всіх рівнях, які виконують політичні функції та функцію регулювання економіки, а також виробляють неринкові товари і послуги для індивідуального або колективного споживання та здійснюють розподіл і перерозподіл доходів.

У процесі макроекономічного регулювання, яке здійснюється інструментами політики у бюджетній, грошовій, структурній, зовнішньоекономічній та інших сферах, економіку доцільно поділити на кілька секторів за функціональними ознаками. Це значно спрощує макроекономічний причинно-наслідковий аналіз в економіці, тому часто виділяють такі сектори:

1. реальний сектор, який складається з домогосподарств і недержавних нефінансових підприємств, забезпечує виробництво та пропозицію товарів і послуг та одночасно створює попит на них;
2. бюджетний сектор, в якому відбувається перерозподіл доходу, а сам він представлений консолідованим державним бюджетом;
3. грошовий сектор, який представлений грошовими потоками, що проходять через центральний банк та мережу комерційних банків;
4. зовнішній сектор, який складається з операцій економічних суб'єктів усіх зазначених секторів даної країни із зарубіжними країнами та економічними суб'єктами.

В СНР виділяють внутрішню та національну економіки, для розмежування яких використовують такі поняття, як резидент і нерезидент. Так само поділяються всі інституціональні одиниці в СНР.

Резидентами вважаються інституціональні одиниці, які постійно знаходяться на економічній території даної країни незалежно від належності їхнього капіталу або громадянства.

Нерезидентами є всі інституціональні одиниці, які постійно знаходяться на території іноземної держави, навіть якщо вони є філіалами інституціональних одиниць даної країни.

Виходячи з цього, внутрішню економіку розглядають як таку, що охоплює діяльність на економічній території країни як резидентів, так і нерезидентів. Національна економіка охоплює діяльність тільки резидентів, як на економічній території даної країни, так і поза її межами.

Інституціональні одиниці взаємодіють між собою шляхом здійснення економічних операцій, тобто угод, відповідно з якими передаються права власності на матеріальні або фінансові активи та надаються послуги.

Зміст операцій в СНР полягає у відображенні процесів виробництва й утворення доходу, його розподілу, перерозподілу і використання на споживання та заощадження.

В СНР економічні операції вважаються нефінансовими або реальними, якщо вони відображають угоди щодо виробництва та придбання товарів і послуг. Економічні операції вважаються фінансовими, якщо відображають зміни в активах і пасивах на рахунках економічних суб'єктів, у тому числі обмін одних фінансових активів на інші. Нефінансові операції мають кореспондуючі фінансові операції, але не завжди. Прикладом може бути купівля цінних паперів за гроші, що не передбачає руху реального товару. У той же час реальні і фінансові потоки в сумі відображають доходи та видатки усіх інституціональних одиниць в економіці, а балансу за нефінансовими операціями має відповідати баланс за фінансовими операціями, причому будь-яке відхилення від балансу вважається статистичною помилкою.