Розробка заходів макроекономічного регулювання

Динаміка темту інфляції

Рис. 2.5. Динаміка темпу інфляції

Відображає динаміку темпу інфляції, побудований на підставі даних таблиці 2.1. Аналізуючи отримані дані, можна сказати наступне: у першому році рівень інфляціх складав 3,46%, у другому році – 3,5%, що свідчить про зростання рівня інфляції; у третьому році інфляція набула значення -0,0084, тобто рівень інфляції зменшився, у четвертому становила -0,0051, тобто рівень іфляціх знову знизився, що є сприятливим для розитку економіки, у пя8ятому році рівень інфляції набув значення 0,016, тобто знову спостерігається тенденція до підвищення рівня інфляції, що не є позитивним чинником для економічного стану в цілому.

Розрахунок показників економічної динаміки

Приклад розрахунку показників за другий період (t2).

Абсолютний приріст = 3764 – 3670 = 94

Темп росту =

Темп приросту =

Табл. 12      Показники економічної динаміки

 Можна зробити наступні висновки:

1. ВВП підвищувався із кожним роком, найменший – 3570 мрлд грош. од, найбільший – 4713 млрд грош.од., у першому році ВВП становив 3570 млн. грош.од., у другому році він підвищився до 3764 млн. грош.од., у третьому році він підвищився до 4075 млн. грош.од., у четвертому становив 4321 млн. грош.од., а у п'ятому досяг свого максимального значення –  4713 мнл грош.од.
2. ЧНП підвищувався із кожним роком: найменший 2829 млрд грош.од, найбільший – 3908 млрд грош. од.; у першому році ЧНП становив 2829,00 млн. грош.од., у другому році він підвищився до 3002 млн. грош.од., у третьому році він підвищився до 3277 млн. грош.од., у четвертому становив 3518 млн. грош.од., а у п'ятому досяг свого максимального значення –  3908мнл грош.од.;
3. НД такоє із кожним роком мав тенденцію до підвищення: найменший – 2558 млрд грош.од, найбільший – 3569 млрд грош.од.; у першому році НД становив 2558,00 млн. грош.од., у другому році він підвищився до 2717 млн. грош.од., у третьому році він підвищився до 2976 млн. грош.од., у четвертому становив 3197 млн. грош.од., а у п'ятому досяг свого максимального значення – 3569 мнл грош.од.;
4. ЛД також підвищувався на протязі всього періоду: найменший – 2646 млрд грош.од., найбільший – 3635 млрд грош.од.; у першому році ЛД становив 2646 млн. грош.од., у другому році він підвищився до 2806млн. грош.од., у третьому році він підвищився до 3066 млн. грош.од., у четвертому становив 3270 млн. грош.од., а у п'ятому досяг свого максимального значення –  3635 мнл грош.од.;
5. дохід в особистому розпорядженні також підвищувався: найменший – 2179 млрд грош.од., найбільший – 3063 млрд грош.од.; у першому році він становив 2179 млн. грош.од., у другому році він підвищився до 2313 млн. грош.од., у третьому році він підвищився до 2538  млн. грош.од., у четвертому становив 2716 млн. грош.од., а у п'ятому досяг свого максимального значення –  3063 мнл грош.од.
6. реальний ВВП у другому році зменшився, порівнюючи із першим та досяг рівня 3090 млрд грош.од., надалі він підвищувався та досяг максимального рівня у п’ятому році – 4363 млрд грош.од.; так, у першому році він становив 3570 млн. грош.о., у другому році зменшився до 3090 млн. грош.од, у третьому році він підвищився до млн. 3918  грош.од, у четвертому становив 4076 млн. грош.од., у п'ятому році набув свого максимального значення –  4363 млн. грош.од.;
7. темп інфляції в третьому році зменшився на -0,0084 %, у четвертому році також спостерігається зменшення на -0,0051%; у першому році рівень інфляціх складав 3,46%, у другому році – 3,5%, що свідчить про зростання рівня інфляції; у третьому році інфляція набула значення -0,0084, тобто рівень інфляції зменшився, у четвертому становила -0,0051, тобто рівень іфляціх знову знизився, що є сприятливим для розитку економіки, у п'ятому році рівень інфляції набув значення 0,016, тобто знову спостерігається тенденція до підвищення рівня інфляції, що не є позитивним чинником для економічного стану в цілому;
8. необхідна кількість грошей набуває свого максимального значення у другому році – 1230 млн грош.од., мінімального – у пʹятому році – 942 млн грош.од.; у першому цоці кількість грошей становила 1190 млн шрош.од, у другому році підвищилась до 1230 млн грош.од., у третьому році вона становила 1018, 75 млн грош.од., тобто вона зменшилась. Це повʹязано з тим, що кількість грошей повинна відповідати потребам обігу. Грошова маса мусить зростати пропорційно зростанню обсягу товарів і послуг або зменшуватися у відповідності із зменшенням обсягу товарної маси , отже , зменшення грошової маси у третьому році повʹязано із економічними потребами. Надалі, у четвертому році, кількість грошей зростае до 1080 млн грош.од., що свідчить про пожвавлення в економічному стані, у пʹятому році необхідна кількість грошей становить 942 млн грош.од.;
9. потенційний ВВП набуває найбільшого значення у першому році – 5492,3 млн грош.од., найменшого – у третьому році – 4609,71 млн грош.од.; у першому році потенційний ВВП склав 5492 млн грош.од, у другому році зменшився  до 5089 млн грош.од., у третьому році становив 4609 млн грош.од., тобто він зменшився.  У четвертому році потенційний ВВП становив 4658 млн грош.од., у пʹятому він зменшився до  4595 млн грош.од.;
10. збереження  у другому році  році зростають, порівняно із першим, як і в наступні роки; максимальне значення -612,6 молн грош.од., мінімальне – 217,9 млн грош.од.; у першому році збереження становили 217,9 млн грош.од., у другому підвищились до 231,5 млн грош.од., у третьому році вони досягли значення 253,8 млн грош.од, у четвертому – 271,6 млн грош.од., у пʹятому році спостерігається різке підвищення кількості збережених грошей – 612,6 млн грош.од. Важливим є те, що зберігаючи, ми «вичерпуємо» гроші з грошового обігу, тим самим шкодимо економічному стану в цілому, не сприяємо розвиткові економічного стану.

Проаналізувавши всі складові економічного розвитку за даний період ( 5 років) можна зробити наступний висновок: динаміка макроекономічних показників та  рівень ВВП, що підвищується із кожним роком, потребує певних стримуючих засобів. Отже, у наступному розділі наглянемо основні напрями та медоди стримування економіки за допомогою антиінфляційної політики держави.

РОЗДІЛ 3 
РОЗРОБКА МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Варіант 22 (Антиінфляційна політика)

У цьому розділі на базі проведеного аналізу, відповідно певній фазі економічного циклу та виявлених проблем, розробляються необхідні методи державної економічної політики.

3.1 Теоретичні основи та  інструменти здійснення антиінфляційної політики держави.

Антиінфляційна політика - це сукупність ефективних заходів держави, спрямованих на реальну стабілізацію рівня споживчих цін.

Для подолання інфляції й формування ефективної політики стабілізації національної валюти вироблено цілий ряд методів.

У країнах з ринковою економікою інфляція стала практично невід’ємною часткою  ринкової системи господарювання. Це дає підстави говорити не тільки про наслідки, а й про деякі специфічні функції інфляції. Ряд економістів дотримуються точки зору, що незначна за рівнем інфляція (наприклад, щорічні підвищення цін на 3-4 %), що супроводжуються відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво.

Але незважаючи на можливу начебто “позитивну” роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки: закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття та багато іншого. Тому більшість країн прагнуть досягнути «не інфляційного» економічного зростання, стабілізації грошового обігу, що на пряму залежить від стану інфляційних процесів, для чого застосовуються грошові реформи і антиінфляційна політика.

Перш за все розглянемо особливості антиінфляційної політики. Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об’єктивних, економічно обґрунтованих системних прогнозах. З цим твердженням не можна не погодитись, адже власне необдумана антиінфляційна політика надто часто вела до загострення інфляційних процесів. Слід пам’ятати, що боротьба з інфляцією це не самоціль – мета антиінфляційної політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання .

Антиінфляційна політика – це комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією .

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на  зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня:

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але як багаторазово доводилось, тільки цього замало для “приборкання ” інфляційних процесів і усунення небезпеки для економіки.

Монетарна антиінфляційна політика, яку в свою чергу прийнято поділяти на політику шокової терапії, адаптивну політику, політику доходів.

Політика шокової терапії (активна політика) – базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок: скорочення витрат на соціальні програми, збільшення відсоткової ставки, зменшення податкових ставок, обмеження грошової маси тощо. 

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильніші підприємства. Таким чином інфляція призупиняється .

 Негативним наслідком  цього методу можна вважати  погіршення добробуту громадян.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) – це метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Дана політика проводиться за рахунок: стабілізації інфляційних очікувань, поступового обмеження грошової пропозиції, індексації грошових доходів громадян.

Індексація, як уже відомо, означає, що номінальні доходи громадян змінюються пропорційно коливань цін, тобто вона є механізмом, за допомогою якого доходи частково або цілком захищаються від інфляції. Інакше кажучи, індексація передбачає, що поточні доходи населення збільшуються відповідно до темпу зростання цін у країні  за певний період. У разі повної індексації реальні доходи захищені від згубного впливу інфляції, а тому життєвий рівень населення не знижується.

Однак індексацію не можна розглядати як дієвий метод боротьби з інфляцією. За її допомогою можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи. Річ у тім, що індексація, по-перше, розкручує інфляційну спіраль. За політики індексації темпи інфляції зростають, і вона із помірної може розвинутися у галопуючу, а то й у гіперінфляцію. По-друге, неможливо повністю вберегти від знецінення усі доходи населення. Нарешті, індексація потребує значних державних видатків, що збільшує дефіцит бюджету .

Таким чином адаптивна політика  дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

Політика доходів – припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановленням меж їх зростання. З соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюються.

Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кілька методів антиінфляційної політики .

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовуються  для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

• Нуліфікація – оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці введення в обіг нової. Прикладами такої ситуації були Німеччина в 1925 р., Угорщина 1946 р., а також Україна 1994 р..
• Ревальвація – процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.
• Девальвація – процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.
• Деномінація – процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

 Головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки існують об’єктивні причини виникнення інфляції, то повністю її усунути неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.

3.2.Пропозиції щодо реалізації  макроекономічного регулювання  за допомогою антиінфляційної  політики.

У попередньому розділі було визначено, що економіці необхідні заходи, які б її стримували.

Інфляція завжди виникає в результаті порушення (диспропорції) між сукупним попитом і сукупною пропозицією (попит перевищує пропозицію). Причиною такої диспропорції може бути як зростання попиту в результаті збільшення доходів, грошової маси (інфляція попиту), так і скорочення пропозиції в результаті зростання витрат виробництва (інфляція витрат). Від того, чим інфляція викликана, залежать конкретні заходи її обмеження. Якщо це інфляція попиту, потрібно регулювати доходи, ціни, грошову масу.

 Інфляція  витрат призводить до зростання  цін і скорочення ВВП (стагфляції). В аналізованому періоді витрати (матеріальні витрати) зросли, але виріс і ВВП. Одночасне зростання і цін і ВВП дає підставу вважати, що це не інфляція витрат.