Шпаргалка по "Экономике"

10.Показники рівня використання  робочої сили: рівень зайнятості,  рівень безробіття, коефіцієнт участі в робочій силі.

Робоча сила — економічно активна частина населення, яка має здібності до праці і бажання працювати.

Зазначу, що все доросле  населення країни можна поділити на три групи. Перша група — зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15—70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. Друга група — безробітні. До складу безробітних входять особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві. Зазначені групи становлять робочу силу країни. Третя група — особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу.

Для характеристики стану ринку праці застосовуються відносні показники. До них можна віднести такі:

1) рівень зайнятості — визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15—70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку:

(%); (3.1)

2) рівень безробіття — визначається як відношення кількості безробітних віком 15—70 років до робочої сили (економічно актив- 
ного населення):

(%), (3.2)

де u –– рівень безробіття; U –– кількість безробітних; L –– робоча сила;

3) коефіцієнт участі в робочій силі — відображує процент робочої сили в чисельності дорослого населення:

(%). (3.3)

За даними Держкомстату України у 2003 р. рівень зайнятості в  Україні становив 56,6 %; рівень безробіття — 9,1 %. Коефіцієнт участі в робочій силі у 2003 р. за нашим розрахунком дорівнював 62,3 %.

11.Види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне. Повна зайнятість, неповна зайнятість, надмірна зайнятість.

Зайнятість населення  – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтвор. ВВП та нац.доходу. Вона визнач. чисельністю осіб, що викон.будь-яку роботу за певну зароб.плату або з метою отримання інших видів доходу. Міжнарод.статистика, крім цього, поділяє все населення на 2 категорії: “економ.активне населення” і “економ.пасивне населення”. Економ.активне населення включ.: осіб найманої праці, самост.робітників, осіб, які тимчасово не працюють з об’єкт.причин (хвороба, відпустка тощо), неоплачуваних членів сім’ї в працездат.віці, осіб, які поєдн.навчання з працею на умовах неповн.робоч.часу, учнів та осіб, які проходять профпідготовку. Економ.пасивне населення включ.всіх тих, хто незалежно від віку та статі не вход.до вищезазнач.категорії. Отже економ.активне населення в умовах ринкових відносин практично визнач.сукупну робоч.силу, тобто обсяг труд.потенціалу країни. Безробіття –це економ.явище, коли частина економ.активного населення не має можливості використ. свою робоч.силу. У залежності від причин, які виклик.безробіття, слід розрізняти декілька його видів. Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку з добровільн.зміною місця роботи. Безробіття пов’яз.із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукає роботу перебув.на ринку праці в середньому не більше 1 місяця. Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структур.диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’явл.невідповідності між попитом і пропозицією робоч.сили за професією, кваліфікацією, географ.та іншими ознаками. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменш.або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільш. Робоч.сила повільно реаг. на ці зміни. Отже, виникає ситуація, за якою структура робоч.сили не відповід.новій структурі робоч.місць, внаслідок чого з’яв.структурне безробіття. Циклічне безробіття. Воно виник.внаслідок цикл.спаду вир-ва і є результатом зниження сукупного попиту на робоч.силу. Коли сукуп.попит на товари та послуги зменш., зайнятість теж скороч., а безробіття зростає. З цієї причини цикл.безробіття іноді назив.безробіттям з дефіцитом попиту. Фрикційне та структурне безробіття дістало назву – “природне безробіття”. У зв’язку з цим повна зайнятість – це зайнятість лише при наявності природного безробіття та відсутності цикл.безробіття. Коли виникає цикл.безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття. Рівень безробіття обчисл.за такою формулою: 

12.Природний рівень безробіття та методи його вимірювання.

Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто  шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зайнятість і тому фактичне безробіття нижче за природне.

Отже, природне безробіття є не лише показником повної зайнятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.

Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:

 

де v — коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних;

l — коефіцієнт звільнення, який відображає частку звільнених працівників у складі зайнятих;

(L – U) — кількість зайнятих (робоча сила — безробітні).

Якщо обидві частини  рівняння (3.4) поділити на L, то можна  визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:

.

13.Неокласична модель ринку праці.

Неокласична теорія виходить з того, що за умови досконалої  конкуренції і гнучкої з/п, попит підпиємств на роб силу на працю пов’язується з досягненням максимізації прибуткуЦя теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на працю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту:

Прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а  реальну заробітну плату.

Згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною  функцією від реальної заробітної плати:

 

Незважаючи на здешевлення  праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть  попит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання попиту на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умовах максимізації прибутку попит на працю залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.

Якщо ми зменшуємо заробітну  плату, то забезпечуємо  собі прибуток. Отже, реальна заробітна плата  лежить в основі неокласичної теорії ринку праці й у разі визначення функції пропозиції робочої сили. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Отже, пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної заробітної плати:

14. Кейнсіанська  модель ринку праці.

Кейнсіанська  теорія. Для пояснення механізму функціонування ринку праці ця теорія спирається на передумови, відмінні від неокласичної теорії. Принципово відмінною є позиція кейнсіанців щодо попиту на працю. В обґрунтуванні функції попиту на працю вони не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва. Що стосується граничної продуктивності праці, то в кейнсіанській теорії вона використовується для визначення верхньої межі заробітної плати, на яку погоджуються підприємці під час укладання угод із робітниками. Звідси випливає кейнсіанська функція попиту на працю:

 (3.10)

Визначаючи функцію  пропозиції праці, прихильники кейнсіанської  теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реальну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише в один бік — у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці в кейнсіанському варіанті є зростаючою функцією від номінальної заробітної плати:

Отже, кейнсіанська концепція стверджує, що з/п не впливає  на фугкціонування ринку праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15.Втрати від циклічного безробіття. Відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП (розрив ВВП). Закон Оукена.

Для визначення втрат ВВП у світов.практиці використ.положення  та висновки досліджень Артура Оукена. Америк.економіст на основі макроекон.аналізу  дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактич.безробіття перевищ.рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП склад. 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена. Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (цикл.) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів. Перший – обчисл.відсотка відставання факт.ВВП від потенційного ВВП:   В= (РБф –  РБп) 2,5. Другий – якщо прийняти за 100%, то звідси ВВП_ф дорівнює:

 

Третій – оскільки нам  відомо ВВПп і ВВПф, то звідси витрати  економіки від цикл.безробіття будуть дорівнювати:  , де  ВВПd-- втрати ВВП від цикл.безробіття.

16. Визначення потенційного ВВП на основі розриву ВВП.  Вплив безробіття на динаміку ВВП.

Почну з того, що узагальнюючою  економічною ціною, яку суспільство  платить за циклічне безробіття, є невироблена продукція. Оскільки певна частка робочої сили не використовується в процесі виробництва, то економіка не спроможна виробляти потенційно можливий обсяг товарів і послуг, тобто потенційний ВВП. Цей невироблений (втрачений) обсяг продукції свідчить про відставання фактичного ВВП від потенційного, яке називається «розрив ВВП». Розрив ВВП показує, на скільки процентів відхиляється фактичний ВВП від потенційного під впливом циклічного безробіття. Чим вище циклічне безробіття, тим більшим є розрив ВВП і тим більшу величину ВВП втрачає економіка. Американський економіст Артур Оукен виявив для США емпіричну залежність між циклічним безробіттям і розривом ВВП. Згідно з його дослідженням кожний процент циклічного безробіття викликає 2,5—3,0 % відставання фактичного ВВП від потенційного. Ця залежність увійшла в макроекономічну науку під назвою «закон Оукена». Її можна подати такою формулою: де Dy — розрив ВВП у процентах до потенційного ВВП; β — коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття, який показує, на скільки процентів фактичний ВВП менший від потенційного, якщо фактичне безробіття перевищує природний рівень на один процентний пункт; u — фактичний рівень безробіття; u_n — природний рівень безробіття.

На основі розриву ВВП можна обчислити потенційний ВВП  
і втрати ВВП від циклічного безробіття. Потенційний ВВП є розрахунковою величиною, яка визначається на основі припущення, що фактичне безробіття дорівнює природному. За цих умов потенційний ВВП — це сума фактичного ВВП плюс втрати ВВП від циклічного безробіття, які обчислюються з урахуванням розриву ВВП:

де Y — фактичний ВВП; Y_p — потенційний ВВП. Звідси одержимо, що

 (3.16)

Звідси можна обчислити  втрати ВВП від циклічного безробіття як різницю між потенційним і фактичним ВВП:

DY = Y_p — Y, (3.17)

де ΔΥ — втрати ВВП від циклічного безробіття в грошових одиницях.

Слід зазначити, що потенційний  ВВП — це реальний ВВП. Тому для  обчислення втрат ВВП від циклічного безробіття має використовуватися  фактичний реальний ВВП, який визначається за допомогою коригування його номінальної величини (дефлювання чи інфлювання).

Закон Оукена використовується і у разі визначення залежності динаміки ВВП від динаміки безробіття. Для  цього застосовується така формула:

 (3.18)

де  — зміна фактичного ВВП у періоді t (у %);

  — зміна потенційного ВВП у періоді t (у %);

  — фактичний рівень безробіття відповідно у періодах t і (t – 1).

17.Сукупний попит: сутність, графічна інтерпретація.

Сукупний попит (AD) —  це сукупність вітчизняних товарів і послуг, які мають бажання купити резиденти і нерезиденти з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. Суб’єктами сукупного попиту є домогосподарства, підприємства, уряд та іноземці. У зв’язку із цим сукупний попит можна визначити як суму попиту домашніх господарств на споживчі товари і послуги, підприємств на інвестиції, урядового попиту на державні закупівлі та попиту іноземців, який дорівнює чистому експорту:

Y^AD = C + I + G + NX. 

Сукупний попит є  категорією ринку, на якому ціна відіграє головну регулювальну роль — пов’язує між собою сукупний попит і сукупну пропозицію. Інші чинники сукупного попиту враховуються в його функції як зовнішні екзогенні змінні.

Сукупний попит знаходиться  в оберненій залежності від ціни. При цьому під ціною розуміється загальний рівень цін в економіці, тобто ціна ВВП. Отже,Виразимо залежність між сукупним попитом і ціною за допомогою графіка.На горизонтальній осі відкладемо обсяг реального ВВП, який відображує сукупну кількість товарів і послуг (Y), а на вертикальній — загальний рівень цін на товари та послуги (Р).

Рис. 4.1. Крива сукупного  попиту

Як видно з графіка, у разі зниження ціни від P₁ до P₂ сукупний попит збільшується від Y₁ до Y₂. Отже, сукупний попит є спадною функцією від ціни. Тому крива сукупного попиту має від’ємний нахил. За своєю формою вона аналогічна кривій однотоварного попиту, тобто ринкового попиту на окремі види товарів і послуг, але за своїм змістом суттєво відрізняється від останньої.