Шпаргалка по "Экономике"

BR — банківські резерви. До банківських резервів відноситься та частина банківських грошей, яка не використовується для здійснення активних операцій (надання позик, інвестування). Вони включають депозити, розміщувані на рахунках центрального банку, та готівку, яку кожний банк може тримати в своїй касі.

Банківські резерви  складаються з двох компонентів: обов’язкові резерви та надлишкові резерви. Обов’язкові резерви — це мінімальна сума резервів, яку зобов’язаний тримати кожний банк. Величина обов’язкових резервів регламентується центральним банком за допомогою норм щодо депозитів. Вони, як правило, диференціюються за видами депозитів. На цій підставі величину обов’язкових резервів можна визначити так:

LR = Ir × D, (5.2)

де LR — обов’язкові резерви, Ir — норматив обов’язкового резервування; D — банківські депозити.

Крім обов’язкового  мінімуму резервів кожний банк може тримати  певну величину наднормативних резервів, які називаються надлишковими. Їх величину банки визначають самостійно на основі аналізу співвідношення втрат і вигод. Величину банківських резервів можна визначити за формулою

BR = LR + ER (5.3)

де ER — надлишкові резерви.

Пропозиція грошей відрізняється  від грошової бази і визначається як сума готівки і банківських депозитів:

M^s = CU + D,(5.4)

де M^s — пропозиція грошей.

26.Грошовий мультиплікатор, коефіцієнт готівки, резервна норма. Мультиплікація грошової бази банківською системою.

Банк.система скл.з  Нацбанку та комерц.банків. Нацбанк  регулює грош.пропозицію через комерц.банки. Комерц.банки викон.такі ф-ції: залучають гроші на депозит; надають кредити. Зв’язок між цими ф-ціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини. Перша – відрахування в банк.резерви (R), якіскл.з двох компонентів: 1) обов.резервів, норма яких регламентується Нацбанком; 2)додатк.резервів, що їх комерц.банки ств.самостійно. Заг.норма банк.резервів визначається відносно депозит.грошей (D) за формулою rr=R/D. Друга – кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозит.грошима і банк.резервами за формулою MC=D- R. Гол.особливість комерц.банків полягає в тому, що, залучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони володіють здатністю ств.нові депозити. Здатність банк.системи примножувати початк.величину депозит.грошей визначається депозитним мультиплікатором (коефіцієнт, який відображає, на скільки одиниць змінюється грош.маса за початкової зміни депозитних грошей на одиницю), який перебуває в оберненій залежності від резервної норми і обчислюється за формулою m_d=1/rr.  Але насправді грош.маса скл.не тільки з депозит.грошей, а й з готівкових (МВ), тобто M^S=MB-D. За цих умов певна частка грошей,. Що їх залучають комерц.банки, вилучається в формі готівки. З урахуванням цього зміна грош.пропозиції визначається за формулою   , де Н – грош.база ( гроші високої ефективності), яка Н= MB+R , m_m – грош.мультиплікатор.

Мультиплікатор (М) – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі вир-ва.

Грош.мультиплікатор –  коефіцієнт, який відображає, на скільки  одиниць змінюється грош.маса для  здійснення активних операцій

,

де cr – коефіцієнт готівки, який розраховується як cr=MB/D.

 

 

27.Пропозиція  грошей як функція процентної ставки. Крива пропозиції грошей.

Пропозиція грошей передусім є  функцією від грошової бази, яка складається з готівки поза банками і банківських резервів. Останні є сумою двох компонентів: обов’язкових резервів і надлишкових резервів. Іншою змінною функції грошової пропозиції є грошовий мультиплікатор, який знаходиться в оберненій залежності від резервної норми та коефіцієнта готівки. У графічних моделях пропозиція грошей розглядається як функція від процентної ставки. (рис).

Рис. Крива пропозиції грошей

Як видно з рис. 5.1, крива пропозиції грошей має додатний нахил, тобто є зростаючою функцією від процентної ставки і. В дійсності процентна ставка може впливати на пропозицію грошей через такі чинники.

По-перше, якщо зростають  процентні ставки за депозитами та збільшується альтернативна вартість грошей, економічні суб’єкти намагатимуться зменшувати запаси готівки і за рахунок їх економії збільшувати депозитні вклади. Внаслідок цього зменшу- 
ється коефіцієнт готівки, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, пропозиція грошей перебуває в прямій залежності від процентних ставок за депозитами.

По-друге, коли зростають  процентні ставки за кредитами, комерційним банкам стає невигідно тримати надлишкові резерви. Тому вони намагатимуться їх зменшувати з метою максимізаціїї обсягів кредитування. За цих умов зменшується резервна норма, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, між пропозицією грошей і процентними ставками за кредитами спостерігається пряма залежність.

28.Класичний  підхід до функції попиту на  гроші. Рівняння Фішера і кембріджське рівняння попиту на гроші.

В основі класичного підходу  до функції попиту на гроші лежить рівняння кількісної теорії грошей, яке пов’язують з ім’ям Фішера (P × Y = M × V).

У цьому рівнянні добуток P × Y — це номінальний ВВП, або номінальний дохід економіки, що залежить від обсягу виробництва (Y) та рівня цін (P). Добуток M × V характеризує номінальну платоспроможність економіки, яка залежить від кількості грошей і швидкості їх обігу. Виходячи з рівняння Фішера можна отримати функцію попиту на гроші в умовах рівноваги на грошовому ринку:

(5.12)

де M^D — попит на гроші; V — швидкість обігу грошей; 1/V— коефіцієнт пропорційності, що показує кількість грошей на кожну одиницю доходу (P × Y), якою люди бажають володіти. Він є величиною, оберненою до швидкості обігу грошей. При цьому швидкість обігу грошей вважається постійною величиною. Тому коефіцієнт 1/V теж вважається постійним.

Отже, згідно з кількісною теорією грошей Фішера попит на гроші є виключно функцією доходу, а процентна ставка на нього не впливає. Фішер дійшов до такого висновку, вважаючи, що люди зберігають гроші лише з однієї причини — для фінансування купівельних операцій і не мають інших мотивів для зберігання грошових запасів.

Насправді ж гроші виконують  ще дві функції: це — міра вартості й засіб заощадження. Перша з них не пов’язана з потребою людей в грошах, бо для вимірювання вартості наявні гроші не потрібні. Друга (засіб заощадження) — відіграє суттєву роль у формуванні попиту на гроші, оскільки останні можуть бути використані не лише для фінансування купівельних операцій, а й засобом для здійснення заощаджень (нагромадження багатства), наприклад, у формі фінансових активів.

Певною мірою ця обставина була врахована іншими представниками класичної теорії, яких називають кембриджськими економістами (А. Маршал та А. Пігу). Вони усвідомлювали, що гроші потрібні людям не лише для їх використання в якості платіжного засобу, а й як засіб заощадження. На їхню думку, коли дохід людини збільшується, в неї виникає бажання певну його частину заощаджувати у формі фінансових активів. Таке бажання також знаходиться в прямій залежності від доходу.

Кембриджське рівняння, яке описує функцію попиту на гроші, виглядає так:

M^D = K × P × Y(5.13)

В цьому рівнянні коефіцієнт K дорівнює коефіцієнту 1/V, яке є елементом попереднього рівняння. Але за зовнішньою схожістю між цими рівняннями ховається суттєва відмінність. На відміну від Фішера кембриджські економісти допускали, що K є не постійним, а може коливатися у короткостроковому періоді. На їх думку, коливання K обумовлюється тим, що на рішення економічних суб’єктів відносно зберігання грошових запасів впливає рівень доходу, який можна отримати від фінансових активів і який залежить від рівня процентної ставки. Якщо, наприклад, процентна ставка зростає, то економічні суб’єкти намагатимуться економити на грошових запасах, щоб збільшити частку свого доходу, яка спрямовується на заощадження. Тому K зменшується.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

29.Кейнсіанська  функція попиту на гроші. Попит  на гроші і швидкість обертання  грошей.

Суттєвий вклад у  розвиток теорії попиту на гроші вніс Кейнс. Сукупність його теоретичних положень щодо попиту на гроші назвали теорією переваги ліквідності. Цей термін підкреслює той факт, що, на думку Кейнса, серед всіх якостей грошей люди віддають перевагу їхній ліквідності. Кейнс суттєво розширив уявлення про причини виникнення попиту на гроші, визначивши три мотиви, що викликають у людей бажання зберігати грошові запаси, а саме трансакційний мотив, застережний мотив і спекулятивний мотив.

Трансакційний і застережений мотиви Кейнс пов’язував із потребою людей в грошах для фінансування купівельних операцій. При цьому перший з них стосується запланованих витрат на купівлю товарів і послуг, другий — непередбачених витрат, які вимагають створення страхових грошових запасів. Ці мотиви конкретизують положення класиків про те, що попит на гроші зумовлений їхньою платіжною функцією і знаходиться в прямій залежності від доходу. Виділенням третього, спекулятивного, мотиву Кейнс поділив думку кембриджських економістів, що гроші виступають засобом заощадження. Оскільки заощадження пов’язані з бажанням отримати процентній дохід, то мотив до здійснення заощаджень є спекулятивним. Виходячи з цього Кейнс зробив висновок, що попит на гроші залежить не лише від доходу, а й від процентної ставки. Отже, у Кейнса бажання людей заощаджувати відображається не через коефіцієнт пропорційності, а за допомогою процентної ставки.

Оцінюючи кейнсіанський  підхід щодо ролі процентної ставки у  формуванні попиту на гроші, можна зробити  такі висновки. Якщо процентна ставка (альтернативна вартість володіння грошима) є низькою, оскільки низьким є процент від облігацій, в економічних суб’єктів зменшуватиметься бажання вкладати свої гроші в облігації. Вони віддадуть перевагу ліквідності і зберіганню свого багатства у формі грошових активів. Якщо, навпаки, процентна ставка за облігаціями висока, то володіти великою ліквідністю невигідно. За цих умов економічні суб’єкти намагатимуться економити на грошових запасах, тобто зменшувати попит на гроші. Отже, між процентною ставкою і попитом на гроші існує обернена залежність.

Висновок Кейнса, що попит  на гроші пов’язаний не тільки з  доходом, а й з процентними  ставками, — головна відмінність  його позиції від поглядів Фішера і кембриджських економістів на функцію попиту на гроші. Але крім цього, Кейнс звернув увагу на необхідність розрізняти номінальну і реальну кількість грошей. Він виходив з того, що для людей користь від грошей полягає не в їх кількості, а в кількості товарів, які можна купити за гроші.

Підсумовуючи, можна записати кейнсіанське рівняння попиту на гроші, яке також відоме як функція переваги ліквідності:

(5.14)

де M^d / P — попит на реальні грошові запаси (або залишки); L ( ) — символ, яким Кейнс позначав функцію попиту на гроші.

У рівнянні (5.14) знак «+», розміщений під Y, означає, що попит на реальні грошові запаси знаходиться в прямій залежності від реального доходу, а знак «–», розміщений під і, вказує на обернену залежність між реальним попитом на гроші та номінальною процентною ставкою.

Від попиту на гроші залежить швидкість обігу грошей, яка показує, скільки разів протягом року грошова одиниця використовується для купівлі товарів і послуг. Виходячи з цього швидкість обігу грошей (V) можна визначити за формулою

.(5.15)

Кейнс уважав, що процентні  ставки мають значні коливання. Тому, коли і підвищується, L(Y, і) падає, а швидкість обігу грошей зростає. І навпаки. Отже, кейнсіанська теорія попиту на гроші (теорія переваги ліквідності) передбачає, що функція попиту на гроші й швидкість обігу грошей не є стабільними, а коливаються внаслідок коливання швидкості обігу грошей. Це положення є предметом гострої полеміки між кейнсіанцями і монетаристами.

Кейнс виділяв  три мотиви, що викликають у людей  попит на гроші: трансакційний, застережний  та спекулятивний. Перші два мотиви він пояснює потребою людей в грошах для здійснення купівельних операцій, яка знаходиться в прямій залежності від доходу. Спекулятивний мотив пов’язується з бажанням людей заощаджувати певну частину своїх доходів, яке залежить від рівня процентної ставки. Процентна ставка визначає альтернативну вартість грошей, яка дорівнює втратам від неотриманого процента. Це зумовлює обернену залежність попиту на гроші від процентної ставки. Кейнс акцентував увагу на те, що попит на гроші — це попит на реальні грошові запаси, які визначаються за допомогою коригування номінальних грошей на рівень цін. У зв’язку з цим у кейнсіанській функції попиту на гроші основною змінною є не номінальний, а реальний дохід.

30.Функція  попиту на гроші М. Фрідмена.

Фрідманівська функція  попиту на гроші помітно відрізняється від кейнсіанської функції. По-перше, якщо Кейнс спирається у своїй функції на поточний дохід, то М. Фрідман — на постійний дохід, який дорівнює середньому доходу у довготривалому періоді. По-друге, якщо у Кейнса процентна ставка є чинником попиту на гроші, то у Фрідмана вона не впливає за грошовий попит. Це пояснюється тим, що процентні ставки за всіма фінансовими активами змінюються приблизно однаково. Тому альтернативна вартість зберігання грошей є незмінною величиною. У підсумку попит на гроші у Фрідмана є лише зростаючою функцією від постійного реального доходу.