Структура банківської системи України

Рефінансування. Потрібно врахувати, що комерційні банки мають можливість пом'якшити жорстку політику обов'язкових резервів і значно покращити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку і політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом переврахування векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) при безготівкових розрахунках з центральним банком; врахування грошей готівкою при виконанні обов'язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування.

Рефінансування охоплює три види кредитів, які надаються комерційним банкам:

1) Редисконтний кредит  пропонується комерційним банкам  в обмін на цінні папери. Призначається  для рефінансування централізованих  інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже  розпочаті проекти;

2) Ломбардний кредит надається  центральним банком для комерційних  банків (які мають проблеми з  ліквідністю) під заставу цінних  паперів. Має назву “конвертований  кредит рефінансування”, який призначається  на реструктуризацію комерційного  банку.

3) Кредит рефінансування. Відсоткові ставки на кредити  рефінансування визначає центральний  банк залежно від прогнозованого  рівня інфляції та міжбанківського  ринку кредитів.

РОЗДІЛ 2. Структура банківської системи України

2.1. Становлення грошової системи України

Розпад Радянського Союзу, чому сприяли, зокрема, прийняття Верховною Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою, відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної банківської системи.20 березня 1991 року Верховна Рада прийняла перший банківський Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно з ним на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці. 2001 року банківська система України святкувала своє десятиліття.

Декларація про державний суверенітет України та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, які законодавче закріпили за нашою державою право на самостійне формування власної банківської системи, стали фундаментом для появи українських комерційних банків. Упродовж 1989-1991 років у Москві було зареєстровано близько шістдесяти українських банків.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька етапів.

І етап (1991-1992рр.) процеси перереєстрації та реорганізації:

2 жовтня 1991 року Національний  банк почав перереєстровувати  комерційні банки України, зареєстровані  ще Держбанком СРСР. У цей період  “міністерський” капітал, тобто  вкладення у комерційні банки  різних державних установ, поступово  витісняється ринковим капіталом  спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні  Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк  акціонуються під тиском головних  менеджерів та основних клієнтів. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків.

II етап (1992-1993 роки) поява  банків “другої хвилі”:

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом на 1 січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134 комерційні банки.

На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України" у комерційних банках дедалі зменшувалася частка “міністерського" капіталу. Постановою передбачалося, що Мінфін України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Зрозуміло, це не влаштовувало колишніх власників акцій, і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. На цьому ж етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на гіперінфляції, примітивно експлуатуючи цей зовнішній, незалежний від них фактор.

III етап (1994-1996 роки) перші  банкрутства:

Активна побудова Національним банком України чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року - 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відродження”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть право на існування. Зрозуміло, це не могло не внести певних додаткових ускладнень у функціонування всієї банківської системи.

У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва - всього їх було зареєстровано 14. З'явилися також ще 5 нових українських комерційних банків.

Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Вони переходять із рук одних акціонерів до інших, мов естафетна паличка.

IV етап (1996-1998рр.) стабілізація банків та впровадження національної валюти - гривні:

Цей ключовий етап становлення вітчизняної банківської системи потребує детальнішого розгляду. Можемо підбити певні підсумки роботи банківської системи. Позаду роки гіперінфляції та повної розбалансованості економіки. Протягом перших п'яти років існування незалежної держави в Україні:

• створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював);
• пройдено перший етап реформування грошової системи країни, введено проміжну валюту - український карбованець;
• створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в Європі;
• введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;
• розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;
• НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи;
• завдяки зусиллям НБУ, його монетарній політиці подолано гіперінфляцію, керованими стали інфляційні процеси.

Цілями реформування банківської системи України на цьому етапі стали:

1. Забезпечення розбудови  банківської системи, здатної ефективно  та адекватно діяти в умовах  ринкової економіки.

2. Вдосконалення нагляду  за діяльністю комерційних банків.

3. Встановлення клімату  довіри до банківської системи.

4. Створення умов для  ефективної грошової реформи  з уведенням в обіг національної  валюти - гривні.

5. Посилення мобілізації  заощаджень, тобто сприяння розвитку  економіки шляхом інвестицій.

6. Розвиток фінансових  інструментів, поліпшення грошово-кредитного  регулювання шляхом впровадження  ринкових відносин, а не за  рахунок директивного розподілу  кредитів.

7. Поліпшення розподілу  ресурсів - на користь конкурентоспроможних  підприємств.

8. Передача контролю за  фінансовим станом підприємств  механізмам ринку (банки мають  відігравати активну роль в  ініціації реструктуризації підприємств, брати участь в оздоровленні  їх фінансового стану, а в разі  необхідності - в ліквідації неплатоспроможних  підприємств).

9. Розв'язання проблеми  неплатежів та запобігання їх  виникненню.

10. Подальше вдосконалення  та підвищення ефективності платіжної  системи.

11. Послаблення державного  тиску на кредитну діяльність  великих банків.

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона налічує майже десять років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід також враховувати, що банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючи впливу негативних чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки - гальмували його. Йдеться про:

2.2. Основні принципи організації банківської справи

В міру розширення самостійності госпорганів, розвитку народного господарства і товарно-грошових відносин, у тому числі і кредитних відносинах, банківська система трансформується, як правило, у систему двох рівнів.

На верхньому рівні знаходиться Нацбанк, що розташовує реальними важелями керування кредитом, грошовим обігом, а через них - впливу на процес відтворення з метою досягнення матеріально-фінансової збалансованості і підвищення ефективності функціонування економіки.

На другому рівні банківської системи - комерційні банки, створені на пайових (акціонерних) початках: акціонерні, кооперативні, спільні й інші банківські установи, у тому числі республіканські банки (незалежно від форми власності). Комерційні банки цілком самостійні в проведенні кредитної політики, але, на відміну від Держбанку. Не мають право грошово-кредитної емісії і надають кредити в межах реально притягнутих ними ресурсів.

Світова практика банківської справи свідчить, що у всіх країнах із кредитних інститутів відбувається виділення центральних банків, що відіграють головну роль у керуванні банківськими системами різних країн і виступають державними органами економічного керування. Центральне місце в кредитній системі повинний зайняти і Державний банк. Роль центральних банків у розвитку економіки тим значніше, чим ширше використовуються економічні методи керування народним господарством, чим сильніше розвиті товарно-грошові відносини. Чільна роль ЦБ обумовлена широкими повноваженнями, що надані їм державою. У силу здійснення ними функцій банку банків, регулювання грошового обігу і кредиту центральні банки наділені правом адміністративного контролю і реального економічного впливу на операції комерційних банків. Вони мають право нормотворчості в області банківської діяльності, випускають обов'язкові для виконання всіма кредитними установами інструкції і вказівки.

Регулюючі функції центральних банків можна в загальному виді розділити на адміністративні й економічні. Центральні банки мають наступні можливості адміністративного впливу, що фіксуються в законах про банківську чи діяльність у спеціально видаваних законах про центральний банк: установлення вимог по обсязі статутного фонду і ліквідності банків; проведення ревізій і інспекцій стану, операцій і політики банків; видання обов'язкових для виконання інструкцій, правил і вказівок; збір і узагальнення звітності банків з метою запобігання можливого погіршення фінансового положення окремих кредитних інститутів, а також визначення перспектив розвитку кредитної системи; розгляд заявок і видача дозволу на створення нових банків і розширення діяльності діючих банків; обмеження конкурентної боротьби за залучення ресурсів і за надання кредитів.

Економічні функції здійснюються в рамках обраного напрямку грошово-кредитної політики. Вони сприяють досягненню збалансованого розвитку грошово-кредитної сфери, обмеженню інфляції, підтримці надійності кредитної системи і в остаточному підсумку економічному в росту.

Другий рівень банківської системи характеризується різноманіттям кредитних установ, як правило комерційних, тобто займающихся конкретною кредитно-розрахунковою роботою з клієнтами - юридичними і фізичними особами (додаток 1). Їх іменують також діловими банками. Функціонують наступні види комерційних банків: спеціалізовані банки; акціонерні банки за участю засобів держпідприємств і організацій, банків і кооперативів; чисто кооперативні банки; спільні банки за участю капіталів іноземних банківських установ і інші види кредитних організацій.