Теоретичні основи дослідження ринку праці і зайнятість населення

Одним з проявів ринкових відносин у сфері праці є поява і розвиток поряд з традиційною формою ринку праці гнучких її форм. Гнучкі форми зайнятості досягаються введенням режимів неповного робочого часу, надомної праці, роботи за викликами, а також прийомом тимчасових працівників, заохоченням так званої самостійної зайнятості9.

Це дозволяє доцільно використовувати можливості різних категорій працівників (наприклад, літніх людей, іммігрантів тощо). У Росії гнучкі форми зайнятості стали консервацією неефективних форм використання людських ресурсів. Підприємцям вигідніше притримувати на підприємстві протягом декількох місяців зайву чисельність працівників, переводячи їх у режим неповного робочого часу або відправляючи у примусові відпустки, ніж нести витрати щодо скорочення чисельності персоналу. Невиплати заробітної плати дозволяють підприємствам залишатися на плаву і в той же час за рахунок цих коштів вони не можуть забезпечити необхідну реструктуризацію виробництва, консервуючи неефективні виробничі структури і форм зайнятості.

Причинами згоди працівників на подібні заходи є страх стати безробітним, очікування поліпшення виробничої ситуації, труднощі знаходження роботи за спеціальністю, передпенсійний вік і ін.10

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці.  Відкритий ринок праці — організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами. Відкритий ринок праці охоплює все працездатне населення, представлене на ринку праці.

Прихований ринок праці складається з працівників, зайнятих на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи (наприклад, працівники, лише формально значаться на підприємствах, а також працюють не по своїй волі неповний робочий час). Таке становище сьогодні спостерігається в російській економіці в великому масштабі. Воно викликане ліквідацією колишньої системи економічних відносин і виробничих взаємозв'язків, недостатністю вживаються зусиль щодо переорієнтації виробництва, виведення підприємств з кризового стану.

Існують також легальний ринок праці і нелегальний. Останній складається з тих осіб і організацій, які вирішують проблеми працевлаштування в формах, не охоплених законодавством, а також заборонених законом. В такому випадку такий ринок праці буде кримінальним.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці - це поділ його на стійкі замкнуті сегменти (групи), що обмежують рух працівників своїми кордонами. Зазвичай розподіл продавців і покупців відбувається за об'єднуючим їх ознаками, наприклад, географічним положенням, соціально-демографічними характеристиками (стать, вік), за рівнем освіти, кваліфікації, стажу роботи і т. п.

Ознаками сегментації можуть бути11:

• територіальне положення — регіон, місто, район тощо;
• демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;
• соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;
• економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;
• психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;
• поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін.

У зв'язку з сегментированием виникла теорія двоїстості ринків праці, в якій пропонується поділ його на первинний і вторинний ринки. З одного боку, - прийнято вважати, що "первинний ринок" - містить стабільні, добре оплачувану роботу, працю з можливостями службового росту, роботи висококваліфікованою працею та ін. На "вторинному ринку" навпроти присутні низькооплачувані і нестабільні роботи, низький рівень заробітної плати, відсутня можливість просування по службі і т. п. З іншого боку, - під первинним ринком розуміється "ядро" трудового колективу, для якого характерна стабільна зайнятість протягом усього робочого часу. Вторинний ринок - це периферійна частина робочої сили, яка включає частково зайнятих, сезонних працівників, працівників за контрактом, працівників, які в першу чергу підлягають звільненню, при зниженні обсягів виробництва12.

Причини такої сегментації полягають у тому, що виробничі технології, які застосовуються, визначають структуру робочих місць і не для всіх їх необхідна висока кваліфікація і професійна підготовка. Це передусім допоміжні й підсобні роботи. Окрім того, виробництво залежить від кон’юнктурних спадів і піднесень. У зв’язку з цим підприємства повинні мати можливість збільшувати або зменшувати кількість праці. Тому на підприємствах весь персонал поділяється на постійних і тимчасових. Останніх наймають за сприятливої економічної кон’юнктури і звільняють під час спаду виробництва.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

 

1.3. Види, форми, показники  зайнятості населення та її  ефективності

 

Безперечно, індикатором будь-яких змін у розвитку соціально-економічної системи виступає трансформація зайнятості населення.

Зайнятість як соціально-економічне явище можна визначити як суспільно-корисну діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і приносить трудовий дохід (заробіток).

Зайнятість є найважливішою характеристикою економіки і добробуту населення країни, одночасно являючи собою економічну категорію і соціальну проблему.

Зайнятість суспільно-корисною діяльністю охоплює широке коло працездатного населення. За родом (сфери) діяльності всіх зайнятих можна розбити на чотири великі групи13: 1) зайняті в економіці оплачуваною діяльністю; 2) військовослужбовці, зайняті діяльністю, що не приносить прямого грошовому доходу (в міру переходу на контрактну форму служби військовослужбовці будуть наближатися за статусом до зайнятих в економіці); 3) учні з відривом від виробництва; 4) зайняті вихованням дітей і веденням домашнього господарства.

За способом залучення в трудову діяльність зайнятих в економіці можна поділити на три підгрупи: 1) наймані працівники, зайняті на основі продажу своєї робочої сили; 2) роботодавці/підприємці, які реалізують свої організаторські та підприємницькі здібності; 3) самозайняті (особи, які працюють за змий рахунок; члени виробничих кооперативів, які не використовують найману робочу силу на постійній основі); 4) члени виробничих кооперативів; 5) які допомагають члени сім'ї; 6) працівники, які не класифікуються за статусом14.

Залежно від цілей аналізу використовується різна класифікація видів зайнятості.

Як соціальна проблема зайнятість відіграє визначальну роль у формуванні і розвитку професійних можливостей кожної людини, у становленні і розкриття його особистості. Праця в процесі зайнятості створює основне багатство суспільства, забезпечує його прогресивний розвиток, вносить внесок у соціальний прогрес світового співтовариства. На противагу зайнятості - безробіття негативно впливає на життєвий рівень людини, його сім'ї; є дестабілізуючим чинником, який веде до застою, деградації окремих регіонів, соціальних потрясінь у суспільстві. Саме тому, що безробіття є серйозною соціально-політичною проблемою, зайнятість повинна знаходитися в центрі уваги суспільства і держави, що проводиться ним соціально-економічної політики. У цьому як державна політика зайнятості виступає як сукупність заходів, спрямованих на стимулювання залучення та ефективного використання громадян у сфері праці для досягнення цілей особистості і суспільства.

Облік населення за видами зайнятості дозволяє розрізняти такі види зайнятості15:

1) продуктивна зайнятість - має місце в сферах суспільного  матеріального виробництва; приносить  працівникам трудовий дохід; виключає  приховане безробіття осіб, які  формально зайняті, але нічого  не виробляють (такі особи формують  на виробництвах зайву чисельність працівників, які займають формальні, неекономічні робочі місця і попадають під процедуру вивільнення у зв'язку зі скороченням або реструктуризацією виробництва);

2) корисна зайнятість, яка  поширюється на всі соціально  значущі види зайнятості, включаючи очну навчання, службу в Армії, виховання дітей, ведення домашнього й особистого підсобного господарства, догляд за хворими членами сім'ї, престарілими громадянами, громадську та релігійну діяльність працездатних громадян;

3) раціональна зайнятість, яка відображає співвідношення продуктивної зайнятості з іншими видами корисної зайнятості або пропорції розподілу трудових ресурсів суспільства по сферах суспільно корисної діяльності, включаючи пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки;

4) повна зайнятість, при  якій всі бажаючі працювати  при сформованому (домінуючому) рівні  реальної заробітної плати мають  роботу; за іншою оцінкою, повна  зайнятість має місце, якщо задоволення  попиту всіх бажаючих на робочі місця відбувається за умови економічної доцільності пропонованих робочих місць. Стосовно до окремої людини повна зайнятість - це робота протягом нормальної тривалості робочого дня (тижня), встановленої законодавчо (РФ нормальна тривалість робочого дня становить 8 годин на день або 40 годин на тиждень)16. Таким чином, якщо попит на економічно доцільні робочі місця буде задовольнятися відповідним професійно-кваліфікаційної структурі пропозицією робочої сили, це і буде означати повну зайнятість. Без постійного вдосконалення робочих місць, створення нових, що відповідають сучасним вимогам, і виведення з виробничого процесу старих, що не відповідають економічній доцільності місць не можна досягти соціального прогресу, реалізації інтересів суспільства і кожної особистості. Досягнення повної зайнятості неможливо забезпечити з допомогою одного ринкового механізму, необхідно постійне регулювання цього процесу з боку держави і суспільства, в першу чергу, в сфері освіти, науки, охорони здоров'я, екологічної та національної безпеки, функціонування так званих природних монополій (залізні дороги, енергетичні та трубопровідні мережі);

5) ефективна зайнятість - це зайнятість населення, яка  забезпечує достойний прибуток, зростання освітнього і професійного  рівня працездатних громадян на основі зростання суспільної продуктивності праці, і зберігає здоров'я зайнятих. За іншою оцінкою, ефективна зайнятість - це доцільна, продуктивну, суспільно-корисна, раціональна зайнятість, задовольняє суспільні та особисті потреби. При цьому вирішальне значення для будь-якого суспільства має продуктивна зайнятість, яка, по-перше, визначає економічний потенціал країни; по-друге, формує рівень і якість життя населення; по-третє, є найважливішою складовою повної і ефективної зайнятості - ключове завдання соціально-економічної політики держави.

Повна зайнятість можлива і при деякому відхиленні існуючих робочих місць від статусу економічно доцільних, при невідповідність їх професійно-кваліфікаційного складу та освітнього рівня. В даній ситуації і працівники, і держава будуть нести економічні і соціальні втрати. Частина працівників буде отримувати низькі заробітки, не забезпечують нормальне існування, а держава, суспільство - недоотримувати грошові ресурси в бюджет і соціальні фонди17.

Провідна роль у регулюванні зайнятості населення належить державі. Для того, щоб воно було ефективним як в економічному, так і в соціальному аспекті, необхідно мати уявлення про рівень та динаміку зайнятості населення. Основними показниками зайнятості населення є чисельність зайнятих та рівень зайнятості.

Чисельність зайнятих - це абсолютний показник зайнятості населення, який характеризує її розміри. Відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності населення віком 15-70 років - це відносний показник зайнятості, що відображає її поширеність і називається рівнем зайнятості. Він розраховується за такою формулою 1.118:

 

                                                 (1.1)

 

де Рз - рівень зайнятості;

Чз - чисельність зайнятих;

Чн - загальна чисельність населення.

 

Економічною теорією і господарською практикою розроблена система показників, яка характеризує рівень ефективності зайнятості в суспільстві. До її складу входять такі групи показників19:

1. Пропорції розподілу  трудових ресурсів залежно від  характеру їх участі в суспільно  корисній діяльності. За їх допомогою  визначається, за якого рівня  продуктивності праці задовольняється  потреба населення в робочих  місцях та якими шляхами досягається повна зайнятість населення. Високою продуктивністю праці створюються передумови для отримання високих доходів працівниками, для вдосконалення умов трудової діяльності, підвищення якості життя та збільшення вільного часу працівників без зниження рівня їх життя. Із зростанням продуктивності праці повна зайнятість досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.

2. Рівень зайнятості працездатного  населення в суспільному виробництві  належить до тих показників, які відображають задоволеність потреби громадян у оплачуваній роботі, а виробництва - у працівниках. Високий рівень зайнятості населення є свідченням її низької ефективності, тому що не забезпечується достатній рівень продуктивності праці і відповідний рівень її оплати.