Теоретичні засади економічної безпеки

Стійкість — найважливіша характеристика економіки як єдиної системи. Стійкість  економіки відображає міцність і  надійність її елементів, вертикальних і горизонтальних зв'язків усередині  системи, здатність витримувати  внутрішні і зовнішні "навантаження". Якщо система втрачає стійкість, то говорять про її руйнування, катастрофу.

Економічна безпека підтримується  як чисто економічними методами, так  і засобами неекономічного характеру: політичними, військовими та іншими, включаючи захист державних таємниць. Крім того, економічне оцінювання наслідків загроз безпеки у будь-яких сферах, як правило, забезпечує універсальний підхід, даючи можливість кількісно оцінити збитки, і на цій основі визначити систему пріоритетів.

 

 

 

 1.2. Роль економічної безпеки в системі національної безпеки

В системі національної безпеки  економічна безпека виконує чітко  визначені функції, несе на собі суттєве  функціональне навантаження. Її сутність полягає у тому, що вона є матеріальною основою національної суверенності, що визначає реальні можливості в забезпеченні інших видів безпеки. Тобто економічна безпека — це підґрунтя для функціонування всіх інших її елементів, що входять у цю систему (військової, технічної, продовольчої, екологічної).

Виділяють такі чинники, що визначають особливе місце економічної безпеки серед інших видів системи національної безпеки:

1. При вирішенні проблем  в усіх сферах діяльності підкреслюється  базисна роль економіки, тому  що виробництво, розподіл і  споживання матеріальних благ  первинні для кожної з них і визначають життєдіяльність та життєздатність суспільства. Не може бути військової безпеки при слабкій і неефективній економіці, так само як не може бути одночасно ні військової, ні економічної безпеки в суспільстві, яке переживає соціальні конфлікти.

2. В Україні криза суспільства найбільшою мірою охопила саме економіку, оскільки мали місце катастрофа планової економічної системи та намагання побудувати щось інше, схоже на капіталізм західного зразка. Подібна "перебудова" уже сама по собі є джерелом численних потрясінь, а отже, і загроз безпеці країни.

 Наслідки загроз безпеці  в будь-яких сферах можуть бути  оцінені з економічного погляду,  тобто йдеться про кількісний  підрахунок збитків, на основі  чого визначається система пріоритетів.  Про те, яка увага приділяється питанням забезпечення економічної безпеки в інших країнах, свідчать такі факти. За перші 100 днів правління нового президента Ф. Рузвельта в 1933 році було прийнято 15 законів, що забезпечували "новий курс" і стали базою подальшого розгортання заходів для подолання кризи і відновлення економічної могутності країни. Ф. Рузвельт продемонстрував відмову від класичної теорії і практики невтручання держави в економіку. Уже тоді він та його команда зрозуміли, що ринковий механізм XX ст. повинен передбачати оптимальне поєднання ринкових механізмів і державної участі в господарських процесах, тому що економічні інтереси особистості реалізуються через соціальну політику держави. Ф. Рузвельт багато консультувався в той час із Дж. М. Кейнсом — прихильником державного втручання в економічне життя країни.

Економічна безпека — це складова частина національної безпеки, її фундамент  і матеріальна основа. Забезпечення економічної безпеки є винятковою прерогативою держави. Ніхто інший  не в змозі вирішити це завдання. У практичному плані забезпечити економічну безпеку країни означає створити якусь систему її самозбереження, що автоматично приводила б у рух її захисні механізми захисту від тієї або іншої загрози.

Наша країна переживає складний історичний період державного становлення. Гостра і тривала економічна криза, яка вразила Україну чи не найбільше з усіх пострадянських республік, надзвичайно актуалізувала питання її національної безпеки, передусім економічної.

На жаль, важливі рішення, які  закладали основи стратегічного економічного розвитку Української держави після набуття нею незалежності, приймалися часто спонтанно, під тиском обставин, без належного наукового обґрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існування Української держави позначилися руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок. Характерний приклад — безсистемна, тотальна конверсія колись потужного військово-промислового комплексу, темпів якої не знала жодна країна світу. Було завдано колосальних збитків економіці України, зруйновано високий науково-технічний потенціал оборонної галузі, а висококваліфіковані спеціалісти оборонних підприємств залишилися без роботи, багато з них у пошуках кращої долі виїхали за кордон. Отже, економічний потенціал України, який є матеріальною основою національної безпеки, нині значно ослаблений.

Тривала економічна криза  негативно вплинула на всі сфери  національної безпеки. Досі дається  взнаки спад виробництва, втрачається  науково-технічний потенціал, спостерігається  зниження життєвого рівня, згортаються інвестиційні процеси, зростає безробіття, розростається і міцніє "тіньовий" сектор економіки. Соціальне зубожіння широких верств населення, значна диференціація в доходах різних прошарків населення, зневіра у власні сили та владні структури стоять на заваді консолідації нації і становлять значну загрозу національній безпеці, у тому числі й економічній. У міжнародних відносинах спостерігається намагання деяких розвинених країн використати економічну ослабленість України у своїх національних інтересах.

Перед Україною постала  проблема, яка полягає у певному  протиріччі між необхідністю інтегруватися  у світову економіку, з одного боку, та забезпечити внутрішню економічну інтеграцію, захист свого внутрішнього ринку, власного товаровиробника і національних інтересів, з іншого. При цьому слід враховувати, що світова економіка і далі залишається ареною зіткнення інтересів різних країн. Тож лише створення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути потенційних руйнівних наслідків швидкого відкриття зовнішнього доступу до національної економіки, забезпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника та ефективно взаємодіяти з міжнародними фінансовими та економічними інституціями.

Правові передумови формування економічної безпеки було закладено в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) та Законі УРСР "Про економічну самостійність України". У Конституції України (1996 р.) вперше в правовому документі незалежної України (ст. 17) використовується словосполучення "економічна безпека". У Концепції (основах державної політики) національної безпеки (1997 р.) офіційного статусу та змістовного розкриття набуло поняття "економічна безпека" через національні інтереси, загрози національній безпеці та напрями державної політики національної безпеки в економічній сфері.

Протягом майже восьми років велася інтенсивна робота з  формування правових підстав економічної  безпеки. Так, у 1995 роді Координаційний комітет для боротьби з корупцією  і організованою злочинністю при Президентові України ініціював розроблення Концепції економічної безпеки України. Координатором та розробником цього документа виступило Міністерство економіки України. У серпні 1995 р. документ було розроблено, але офіційного статусу він і досі не набув. Держава не має офіційно затверджених концептуальних основ економічної безпеки. Інститутом економічного прогнозування НАН України у 1999 році здійснено спробу їх розроблення, було видано Концепцію економічної безпеки України, але вона так і залишилася у статусі наукового видання, а не проекту законодавчого документа. Тривалий час у Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України велося розроблення Програми забезпечення економічної безпеки України, яка, як і Концепція, так і не вийшла зі стану проекту.

Критичність нинішньої економічної  ситуації в тому, що або руйнівні процеси стануть незворотними і  призведуть до втрати державності або, в кращому разі, забезпечать Україні  роль другорядної держави і сировинного  придатку високорозвинутих країн, або ж вдасться зупинити негативні процеси, домогтися економічного зростання і гідного місця у світі.

Отже, нині як ніколи перед нами постає надзвичайно важливе питання  — забезпечення економічної безпеки  України, що є одним з найважливіших  національних пріоритетів і вимагає посиленої уваги представників владних структур, політичних партій, науковців, широкої громадськості, а також виступає гарантом державної незалежності України, умовою її прогресивного економічного розвитку і зростання добробуту громадян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1.3. Принципи економічної безпеки, її структура та рівні

Економічна безпека — складна багатогранна економічна категорія, що мас досить непросту внутрішню структуру. Аналіз реальних процесів і осмислення досвіду вирішення цієї проблеми дозволяють виділити три її найважливіших елементи:

• економічна незалежність, що означає насамперед можливість здійснення державного контролю над національними  ресурсами, спроможність використовувати  національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі;

• стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність і надійність усіх елементів  економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для  ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів;

• здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні  економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну  інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

Отже, сутність економічної безпеки  можна визначити як такий стан економіки та інститутів влади, за якого  забезпечуються гарантований захист національних інтересів, незалежність обраного економічного курсу, соціальна спрямованість економічних реформ, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів.

Політика економічної  безпеки визначається на основі певних принципів, які створюють політичну і правову базу для оцінювання зовнішніх і внутрішніх загроз, формування національних економічних інтересів і стратегії економічної безпеки.

До основних принципів  забезпечення економічної безпеки  України можна віднести:

• верховенство закону під  час забезпечення економічної безпеки;

• додержання балансу економічних  інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави;

• взаємна відповідальність особи, сім'ї, суспільства, держави щодо забезпечення економічної безпеки;

• своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і захистом національних економічних інтересів;

• пріоритет договірних (мирних) заходів  у вирішенні як внутрішніх, так  і зовнішніх конфліктів економічного характеру;

• інтеграція національної економічної  безпеки з міжнародною економічною безпекою.

Економічну  безпеку необхідно розглядати як взаємозалежну систему її різних рівнів: міжнародного, національного, рівня окремо узятої господарської  структури, особистості.

Під міжнародною економічною безпекою розуміють такий стан світової економіки, за якого забезпечуються взаємовигідне співробітництво країн у вирішенні національних і глобальних проблем людства, вільний вибір і здійснення ними незалежної стратегії соціально-економічного розвитку при активній участі в міжнародному поділі праці. Міжнародна економічна безпека забезпечується за допомогою створеної світовим співтовариством системи міжнародних економічних організацій — МВФ, МБРР, ВТО тощо. При цьому важливу роль у вирішенні проблем економічної безпеки відіграють партнерські угоди про вільний рух капіталів, товарів та послуг, облік взаємних економічних інтересів, відмова від силового тиску, рівноправні відносини з менш розвинутими країнами.

Правові гарантії здійснення міжнародної економічної безпеки  полягають у визнанні:

• принципів рівноправності держав поза залежністю від соціального і політичного ладу;

• свободи вибору шляхів розвитку і форм організації економічного життя;

• взаємовигідного співробітництва  і вільного розвитку економічних, фінансових, науково-технічних та інших мирних відносин між державами з метою економічного і соціального прогресу;

• мирного врегулювання економічних суперечок без застосування сили.

Під економічною безпекою країни розуміють  не тільки захищеність розглянутих  вище національних інтересів, але й  готовність та здатність інститутів влади створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримки соціально-політичної стабільності суспільства. Економічна безпека країни відносна, навіть у найбільш економічно розвинутих і соціально стабільних країнах зі сталим політичним режимом можливі зовнішні несприятливі впливи. У процесі інтернаціоналізації виробництва, включення національної економіки у світове господарство, економічна безпека країни дедалі тісніше пов'язується з міжнародною економічною безпекою.

Під економічною безпекою регіону розуміється насамперед здатність регіональної влади забезпечити конкурентоздатність, стабільність, стійкість, поступальність розвитку економіки території, органічно інтегрованої в економіку країни, як відносно самостійної структури. В основі економічної безпеки регіону як категорії відображаються регіональні інтереси (забезпечення і підтримка гідного рівня життя населення, раціональне використання наявного економічного потенціалу, реалізація незалежної соціально-економічної політики регіону, збалансованість та інтегрованість у фінансову систему країни) і необхідність їхнього захисту від різноманітних внутрішніх (що виникають у межах регіону) і зовнішніх (з боку проведеної економічної політики держави, адміністрацій інших регіонів, іноземних держав) загроз при дотриманні балансу із загальнонаціональними інтересами.

Стосовно економічної  безпеки регіонів доцільним є  поділ категорії на такі складові: енергетична безпека, фінансова, інвестиційна, інноваційна та соціальна. Під економічною безпекою підприємства розуміють стан найбільш ефективного використання його ресурсів для запобігання загрозам і забезпечення стабільного функціонування як у теперішній час, так і в майбутньому. Важливими умовами та елементами у забезпеченні нормального функціонування підприємства є: оцінювання та управління економічними ризиками, загальний стан економіки.

Під економічною безпекою особистості  розуміють такий стан життєдіяльності  людини, за якого забезпечуються правовий та економічний захист його життєвих інтересів, дотримання конституційних прав та обов'язків. Найбільш серйозними видами економічних загроз особистості є порушення прав споживача, невиплата пенсій і заробітної плати, безробіття, непоправне знецінення заощаджень, рекет, шахрайство тощо. Економічна безпека особистості багато в чому визначається станом національної економіки.