Теоретичні засади економічної безпеки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1.4. Національні економічні інтереси та загрози економічній безпеці України

Визначення національних економічних інтересів має першочергове значення під час створення системи економічної безпеки, яка є складовою цілісної системи національної безпеки України, оскільки від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту.

Національні економічні інтереси (НЕЇ) невіддільні від історії і традицій українського народу, системи господарювання, менталітету, культурних і духовних цінностей.

У ролі виразника і гаранта захисту  НЕЇ повинна виступати держава. В аналітичній та прогнозній діяльності відповідні державні органи повинні визначати НЕЇ, досліджувати їхню взаємодію, співвідношення пріоритетності тощо.

Можна застосувати  таку класифікацію національних економічних  інтересів:

1. За ступенем важливості:

• життєво важливі; стратегічні; тактичні.

2. За тривалістю дії:

• довготривалі; середньотривалі; короткотривалі.

3. За характером зіткнення:

• паралельні; конфронтаційні; розбіжні; спільні.

4. За місцем дії:

• внутрішні; зовнішні.

5. За ступенем реалізації:

• нереалізовані; частково реалізовані; реалізовані.

6. За сферами розповсюдження:

• виробничі; фінансові; експортно-імпортні; технологічні; інституційні; військово-економічні; соціально-економічні; демографо-економічні; еколого-економічні та ін.

Для створення цілісної системи НЕІ та її ефективного функціонування насамперед необхідно:

• створити відповідну нормативну базу;

• моніторити НЕІ та їхнє моделювання;

• створити банк даних  щодо НЕІ;

• забезпечити баланс НЕІ та їхнє гармонійне поєднання.

Найбільш пріоритетними  національними економічними інтересами є:

• створення надійної системи економічної безпеки  України;

• створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої  економіки;

• забезпечення альтернативних джерел надходження нафти і газу;

• створення потужного  військово-промислового комплексу;

збереження та розвиток інтелектуального й науково-технічного

потенціалів України;

• вирішення державою соціальних проблем;

• побудова економічних  відносин з іншими країнами на засадах  рівноправності та взаємовигоди тощо.

Формування довгострокової стратегії економічної безпеки також передбачає формулювання основних загроз економічної безпеки. При цьому під загрозою економічній безпеці розуміють сформовані в суспільстві економічні й інші умови, здатні прямо або опосередковано впливати на економічну безпеку суб'єкта господарювання (галузі економіки, економічної території, національної економіки загалом) у теперішньому або найближчому майбутньому. Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

 Подібні загрози можна згрупувати в такі блоки:

1. Зростання майнової, фінансової і матеріальної диференціації населення, підвищення рівня його бідності, що ведуть до дестабілізації соціального порядку. Серед факторів, що вплинули на становлення такої ситуації в українському суспільстві, насамперед хотілося б виділити:

• різке розшарування суспільства на вузьке коло багатих  і переважну масу бідних, невпевнених  у своєму майбутньому людей;

• збільшення частки бідних прошарків населення в міському середовищі порівняно з сільською  місцевістю, що сприяє появі соціальної та кримінальної напруженості і створює сприятливе підґрунтя для поширення нових для України негативних явищ (наркоманія, організована злочинність, проституція тощо);

• зростання безробіття, що веде до соціальних конфліктів;

• нерегулярна виплата  заробітної плати, зупинка підприємств.

2. Деформація структури  економіки України, що відбулася  з таких причин:

• зростання паливно-сировинної орієнтації національного господарства;

• відставання розвідки запасів корисних копалин від  їхнього видобутку;

• слабка конкурентоздатність продукції більшості вітчизняних товаровиробників;

• згортання виробництва  в стратегічних і життєво важливих галузях обробної промисловості, передусім  у машинобудуванні;

• зниження ефективності, руйнування технологічної єдності  наукових досліджень і розробок, розвал сформованих наукових колективів і  на цій основі підрив науково-технічного та військово-технічного потенціалу;

• захоплення іноземними компаніями внутрішнього ринку основних видів товарів народного споживання;

• скуповування за необґрунтованими цінами іноземними компаніями українських  підприємств з метою витіснення вітчизняної продукції і виробника  за наявності дешевої робочої  сили як із зовнішнього, так і з внутрішнього ринку;

• збільшення зовнішнього  боргу і пов'язане з цим збільшення витрат бюджету на його погашення.

3. Посилення нерівномірності  соціально-економічного розвитку  регіонів, викликане такими факторами,  як:

• об'єктивні розходження  в рівні соціально-економічного розвитку регіонів, наявність депресивних, кризових і відсталих в економічних відносинах районів на тлі структурних зрушень у промисловому виробництві, що супроводжуються різким зменшенням частки обробних галузей;

4. Криміналізація суспільства і господарської діяльності. Основними факторами цієї загрози є:

• зростання безробіття, оскільки значна частина злочинів скоюється  особами, які не мають постійного джерела доходу;

• тісний зв'язок частини  чиновників органів державної влади  з організованою злочинністю, можливість доступу кримінальних структур до управління визначеною частиною суспільного виробництва і їхнє проникнення до різних владних структур;

• зниження системи державного контролю, результатом якого стало  розширення діяльності кримінальних структур на внутрішньому фінансовому ринку, у сфері приватизації, експортно-імпортних операцій тощо.

Очевидно також, що вихідним пунктом  розроблення стратегії завжди є  визначення кінцевої мети, тієї соціально-економічної  моделі, що повинна скластися внаслідок реформ. Як основні параметри кінцевої мети реформування економіки, що, зрозуміло, підлягають конкретизації й уточненню за окремими етапами і термінами, повинні бути обрані:

• орієнтація економіки на вирішення  соціальних завдань, досягнення високої якості життя, створення інститутів і механізмів, що дозволяють поєднати економічну ефективність та соціальну справедливість;

• створення високоефективної економіки, гнучких і сприйнятливих до науково-технічних  нововведень, до постійно мінливих суспільних і особистих потреб.

Загрози економічній  безпеці можна класифікувати  за такими параметрами:

1. За місцем виникнення: внутрішні; зовнішні.

2. За ступенем небезпеки:  особливо небезпечні; небезпечні.

3. За можливістю здійснення: реальні; потенційні.

4. За масштабами здійснення: загальнонаціональні; локальні; індивідуальні.

5. За тривалістю дії:  тимчасові; постійні.

6. За сферою спрямування:

виробничі; фінансові; експортно-імпортні; технологічні; інституційні; військово-економічні; соціально-економічні; демографо-економічні; еколого-економічні та ін.

7. За ставленням до  них: об'єктивні; суб'єктивні.

8. За характером спрямування:  прямі; непрямі.

В результаті проведеного системного аналізу сучасного стану економічної  безпеки було сформульовано комплекс реальних і потенційних загроз економічній безпеці України.

Основними зовнішніми загрозами економічній безпеці  вважаються:

1. Зацікавленість та  прагнення світової спільноти  не допустити у нову світову  економічну систему такого конкурента, як Україна.

2. Ведення проти неї прихованої інформаційної та економічної війни.

3. Нав'язування хибних  економічних методик та порад,  дія яких, зрештою, призведе до  утворення підсистеми для обслуговування  Україною індустріально розвинених  країн світу. Втручання в економіку  України міжнародних фінансових організацій, іноземних радників та консультантів, зокрема МВФ та Світового банку. Успішному здійсненню планів Заходу щодо України сприяє відтік ресурсів, інтелекту, ідей та інших потенціалів, які становлять національне багатство країни.

4. Відсутність експортно-імпортної  збалансованості, значне від'ємне  зовнішньоторговельне сальдо.

5. Нераціональна структура  експорту, надмірний вивіз сировинних  ресурсів.

6. Перебування у зародковому  стані фінансової, організаційної  та інформаційної інфраструктури підтримки конкурентоспроможності українського експорту.

7. Втрата традиційних  ринків збуту військової та  машинобудівної продукції.

8. Недостатній державний  контроль за здійсненням експорту  та імпорту.

9. Надмірна відкритість  економіки України, невиважена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.

10. Залежність процесу  реформування економіки України  від іноземних кредитів та  інших іноземних позик.

11. Зростання зовнішньої  заборгованості, нераціональне використання  іноземних кредитів.

12. Недосконала система збереження державних таємниць економічного характеру.

13. Некерований відтік  за кордон інтелектуальних і  трудових ресурсів.

14. Витіснення України  з частини зовнішніх ринків  збуту продукції, зокрема в  країнах СНД і Східній Європі.

15. Монопольна залежність України від імпорту з країн СНД багатьох видів продукції стратегічного характеру, відсутність географічної збалансованості процесів експорту та імпорту.

16. Ввезення в Україну  технічно застарілих та екологічно  небезпечних виробництв.

17. Витіснення іноземними  товарами вітчизняної продукції  з внутрішнього ринку.

18. Розбіжність цілей  присутнього в Україні іноземного  капіталу та інтересів економічного  розвитку України.

Внутрішні загрози:

1. Відсутність надійної  системи економічної безпеки України.

2. Високий рівень матеріало-  та енергомісткості виробництва.

3. Високий рівень морального  та фізичного спрацьовання основних  фондів.

4. Деформована структура  виробництва, відсутність науково  обґрунтованої структурної перебудови  економіки.

5. Домінування видобувних і базових галузей з низьким ступенем переробки сировини.

6. Застарілі виробничі  технології у більшості галузей  виробництва.

7. Зруйнування системи  відтворення виробничого потенціалу.

8. Низький рівень замкнених  циклів виробництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння.

9. Широкомасштабне і  безсистемне проведення конверсії  воєнно-промислового комплексу.

10. Енергетична криза.

11. Недостатня база  даних щодо власної мінерально-сировинної  бази, особливо тих її компонентів, які Україна змушена імпортувати.

12. Низький рівень видобутку  нафти, газу, вугілля для забезпечення  власних потреб.

13. Відсутність золотовалютного  резерву, алмазного фонду.

14. Неефективність державного  управління соціально-економічними  процесами.

15. Непослідовність і  безсистемність у здійсненні  економічних реформ, відсутність  власної моделі реформ та їхнього  ідеологічного обґрунтування.

16. Неефективність управління  державним сектором економіки,  зловживання при здійсненні приватизаційних процесів.

17. Недосконалість національного  законодавства, пов'язаного з  управлінням економічними процесами.

18. Низький рівень продуктивності  праці.

19. Низький рівень інвестиційної  діяльності.

20. Невиважене реформування  відносин власності, відсутність  ефективного власника приватизованого майна.

21. Зволікання із земельною  реформою, занепад села.

22. Високий ступінь  галузевого лобізму під час  прийняття управлінських рішень.

23. Неефективність бюджетної,  податкової та банківської систем.

24. Недосконала фінансово-бюджетна система, неефективність системи контролю за витратами бюджетних коштів, невчасне прийняття Державного бюджету.

25. Зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації.

26. Штучність курсу  національної грошової одиниці.

27. Необґрунтоване зростання цін на споживчому ринку, відсутність паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію.

28. Низький рівень заробітної  платні, відсутність мотивації до  праці.

29. Поглиблення розриву  в рівнях доходів різних груп  населення.

30. Соціальна незахищеність значної частини населення, зростання бідності.

31. Криза платежів, значна  заборгованість з виплати заробітної  плати, пенсій, стипендій та інших  соціальних виплат.

32. Неможливість оплати  значною частиною населення соціально-комунальних послуг і водночас — невідшкодовування державою субсидій, а звідси — криза в енергетиці.

33. Низький платоспроможний  споживчий попит населення.

34. Значне приховане  безробіття. Втрата фахових освітніх  знань, вимушені перекваліфікації  тощо.

35. Погіршення фізичного і духовного здоров'я населення, моральна деградація особи, сім'ї, суспільства.

36. Депопуляція населення.

37. Наявність у суспільстві  соціальної напруженості.

38. Масове порушення  прав споживачів.

39. Зростання економічних  злочинів.

40. Нелегальний капіталу вивіз з України.

41. Корупція в управлінських  структурах.

42. Перетворення української  економіки в об'єкт протиборства  політичних угруповань та мафіозних  структур.

43. Загрозливий стан  науки, освіти, культури, довкілля.

44. Неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне нехтування правилами охорони навколишнього середовища та екології.

45. Техногенні та природні  катастрофи, негативний вплив наслідків  Чорнобильської катастрофи.