Типи та моделі економічних систем

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕСИТЕТ

ІМЕНІ ВІДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

Кафедра політекономіки

 

 

 

 

Реферат

На тему: «Типи та моделі економічних систем»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                    Студентки __курсу

                                                                                                                   спец. ____

                                                                                          Заочної форми навчання

                                                                              ____

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

План

Вступ

1. Економічні системи за цивілізаційним аспектом

1.1. Цивілізація як критерій  поділу економічних систем

1.2. Доіндустріальне суспільство

1.3. Індустріальне суспільство

1.4. Постіндустрільне суспільство

2. Сучасні економічні  системи

2.1. Ринкова економічна  система

2.2. Командна економічна  система

2.3. Змішана економічна  система

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Як відомо, економічні явища, процеси та закономірності формуються в рамках економічної системи. У сучасному розумінні економічна система являє собою певну організаційну форму національного суспільства – сукупність всіх економічних процесів, що відбуваються в ньому на основі сформованих відносин власності та господарського механізму .

Тобто ми можемо сказати , що економічна система – це упорядкована структура зв'язків між людьми щодо виробництва і споживання матеріальних благ і послуг.

Економічна система –  це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є  основні системоутворюючи елементи, які визначають природу економічних  систем.

 Без системного характеру  економіки не могли б відтворюватися  економічні відносини та інститути,  не могли б існувати економічні  закономірності, не могло б скластися  теоретичне осмислення економічних  явищ та процесів, не могла  б бути сформована ефективна  та скоординована економічна  політика.

 Коректне та науково обґрунтоване визначення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало важливе значення. У важких умовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуває додаткової актуальності, так як уже протягом великого проміжку часу не вдається вийти на шлях стійкого економічного росту. До того ж зміна політичного курсу нашої країни також змушують критично оцінювати попередню модель економічного розвитку.

 Головною проблемою  сучасного періоду формування  научних економічних систем у  вітчизняній науці можна вважати  проблему суміщення універсальних,  розроблених світовою економічною  думкою , з необхідністю відображення  важкої картини сучасної економічної  дійсності в Україні.

Розділ І. Економічні системи за цивілізаційним аспектом

1.1. Цивілізація  як критерій поділу економічних  систем

Одним з принципів розподілу  економічних систем є виокремлення аграрної, індустріальної та постіндустріальної цивілізацій у розвитку суспільства, (див. Додаток 1)  а отже, пріоритетність підходу на основі цивілізаційного критерію. Вона запозичена з робіт західних учених, які ігнорують домінуючу роль власності. Тому необхідно стисло розглянути сутність цивілізаційного підходу в економічному дослідженні.

Поняття "цивілізація" розглядають:

— як синонім культури;

— як рівень і ступінь  суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (при цьому  виокремлюється антична цивілізація);

— як ступінь суспільного  розвитку, що наступає після періоду  варварства. Загалом цивілізаційний підхід передбачає акцентування на ролі культури у розвитку суспільства.

В економічному контексті  окремі вчені цивілізацію характеризують передусім особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовною культурою3. Деякі російські вчені  стверджують, що "цивілізаційний підхід, на відміну від формаційного, вважає першоджерелом суспільного прогресу не зміни у матеріальних продуктивних силах і класовій боротьбі, а розвиток самої людини, її духовного світу"1. Крім названих трьох типів цивілізації, вони виокремлюють античне суспільство, середньовікову цивілізацію і передіндустріальну цивілізацію.

Найчастіше цивілізаційний підхід використовують історики і розглядають  його як концепцію періодизації історії  суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства  та історичних епох через кілька стадій від зародження до смерті. Так, відомий  історик А. Тойнбі виділяє в минулому існування десятків цивілізацій.

Основою поділу цивілізації  лише на три епохи є критерій розвитку окремих елементів продуктивних сил, передусім засобів праці, зміст  яких в узагальненому вигляді  становить відношення людини до природи. Його конкретизацією є спосіб праці. Так, із понад трьох мільйонів  років існування людства лише приблизно 40 тис. останніх років триває активне втручання людини у природу, розпочате переходом від привласнювального (збирального) до відтворювального господарства (або до виробничої економіки) —  землеробства і скотарства. Матеріальною основою такого переходу було вдосконалення  знарядь праці, однак лише ручної.

Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто  до початку промислової революції, що активізувала взаємодію людини з  природою. Наслідком цієї революції  стала поява індустріального  суспільства, матеріальною основою  якого була система машин, механізація  виробничих процесів. На перших етапах існування індустріального суспільства  ще переважала фізична сила людини, а на наступних, особливо на завершальному, його матеріальною основою стає комплексна механізація. Переважає в цей  час машинна праця.

Наступним етапом розвитку економічної системи за критерієм  засобів праці було постіндустріальне  суспільство, започатковане в 50-ті роки XX ст. з розвитком НТР. Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, яке людина лише контролює, займаючись здебільшого творчою працею. Для  постіндустріального суспільства  характерні радикальне зменшення кількості  працездатного населення у промисловості  та аграрній сфері (до 15%) і всебічний  розвиток наук, сфери послуг.

 

 

1.2. Доіндустріальне суспільство

У доіндустріальну епоху господствовало натуральне сільськогосподарське виробництво. Індивід не міг проіснувати, не будучи так чи інакше пов'язаним із землею, із землеробським процесом. Існувала природна єдність праці з його істотними передумовами. Людина була включена в біологічні цикли природи, була змушена підлаштовуватися під них.

Напрямок діяльності , характер її організації , масштаби виробництва  були зумовлені для людини заздалегідь  тієї локальною групою , до якої дана людина належала. Тому виробництво в доіндустріальну епоху завжди носило обмежений, більш-менш замкнутий, локальний характер.

 

Місце безпосереднього виробника  і його функція в процесі виробництва  , мета і засоби його діяльності, якість і кількість продукції визначалися не тільки рівнем розвитку продуктивних сил, а й конкретними

Відсутність суспільного розподілу праці, замкнутість, ізольованість від зовнішнього світу, самозабезпеченість ресурсами а також задоволення всіх потреб за рахунок власних ресурсів становлять головні риси натуральної форми господарства. Для такого господарства переважне значення мала якість продуктів , а не їх ціна, його метою було особисте споживання, яке змінювалося від однієї епохи до іншої.

 

Технічні винаходи і передові виробничі навички поширювалися вкрай повільно , так як в умовах панування натурального господарства рівень продуктивності праці одного господарства майже не впливав на інше. Безпосередні виробники спиралися  на силу традиції.

Особиста залежність охоплювала не тільки відносини безпосереднього  виробництва. Вона поширювалася і на відносини розподілу , обміну та споживання. Належність до того чи іншого колективу зумовлювала місце людини не тільки у виробництві, а й у суспільстві, а отже, відбивалася в його способі життя, «стандартах» його буття. Розподіл, обмін і споживання матеріальних благ набували форму особистих відносин, закріплювалися традицією, нормами права, моралі, а іноді і політичними установами.

 

1.3.Індустріальне суспільство

Удосконалення штучних, створених людиною знарядь праці, безумовно, сприяє подоланню залежності людини від природи , створенню передумов для переходу від природних продуктивних сил до громадських. Розвиток системи знарядь праці, техніки дозволяє людині збільшити міру влади над зовнішньою природою. Техніка виступає як «друга природа».

Промислова революція  означає якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, заміну природних продуктивних сил громадськими в якості ведучого і визначального типу. У процесі переростання мануфактурного виробництва в фабричне відбуваються глибокі зміни у змісті й характері праці . Стрімкими темпами зростає урбанізація населення. Товарно-грошові відносини набувають загального характеру. Кожен товаровиробник господарює на свій страх і ризик і сам визначає , що, як і скільки виробляти, кому , коли і за яких умов реалізувати свою продукцію. Однак ця формальна особиста незалежність має в якості своєї основи всебічну речову залежність від інших товаровиробників.

 Економічні кризи надвиробництва, загострення класової боротьби між робочим класом і буржуазією все наполегливіше ставлять питання про історичні долі фабрично - заводської системи. Прагнучи подолати розрив між ідеальними уявленнями про справедливість і прозової реальністю , соціалізм намагається вирішити колізії ринкової економіки шляхом створення умоглядних конструкцій.

У ході розвитку техніки  відбуваються зміни її елементів, структури і функцій Поглиблюється поділ праці, розвиваються його спеціалізація, кооперація і комбінування. Тим самим створюються передумови для ослаблення залежності не тільки від зовнішньої природи, а й від обмежених біологічних можливостей самої людини. Все це висуває нові вимоги до форм організації бізнесу, раціонального використання всіх ресурсів, розвитку наукової організації праці, виробництва і управління. Фредерік У. Тейлор (1856-1915) розробляє основи наукової організацій праці , Генрі Форд (1863-1947) впроваджує поточно-масове виробництво , Ельтон Мейо (1880-1949) створює наукові передумови для розвитку системи людських відносин .

 

1.4.Постіндустріальне суспільство 

У ході науково - технічної  революції наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу, загальні продуктивні сили стають провідним елементом системи продуктивних сил. В ході НТР виникає постіндустріальна економіка.

 Підсумком діяльності інтелігенції є революція у сфері телекомунікацій. Якщо в XIX - першій половині XX в. головною формою комунікації були газети , журнали, книги, телефон, телеграф, радіо і телебачення, то в даний час вони все більш витісняються засобами комп'ютерного зв'язку. Знання та інформація стають стратегічними ресурсами . Це призводить насамперед до суттєвих змін у територіальному розміщенні продуктивних сил. У доіндустріальну епоху міста виникали на перетинах торгових шляхів, в індустріальну - поблизу джерел сировини і енергії; технополіси постіндустріальної епохи виростають навколо наукових центрів і великих дослідних лабораторій.

У розвинених країнах відбувається звуження власне матеріального виробництва  при одночасному стрімкому зростанні " індустрії знань". Таким чином , передумови майбутнього суспільства створюються не тільки і навіть не стільки в матеріальному, скільки , за словами К. Маркса , " по той бік матеріального виробництва".

Найбільш значущі зі змін у постіндустріальному суспільстві – виникнення якісно нового принципу організації економічного і соціального життя взагалі. Якщо для індустріальної ринкової економіки були типовими принципи раціональності та матеріального прогресу, то для нової епохи постіндустріальної «держави-мегахолдингу» ними стають органічна цілісність і оптимальність. Такі принципи зумовлені всіма змінами в технологічній, економічній і соціальній організації суспільства, де автоматизоване машинне виробництво змінюють комунікаційно-інформаційні мережі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Сучасні економічні системи

2.1.Ринкова економіка

У сучасному світі існують  три основні різновиди економічних  систем: ринкова , командна і змішана.

Ринкова економіка характеризується як система, заснована на приватній  власності, свободі вибору і конкуренції, вона спирається на особисті інтереси, обмежує роль уряду .

У процесі історичного  розвитку людського суспільства  створюються передумови для зміцнення  економічної свободи - можливості індивіда реалізувати свої інтереси та здібності  шляхом активної діяльності у виробництві, розподілі, обміні і споживанні економічних благ.

Ринкова економіка гарантує перш за все свободу споживача, що виражається у свободі споживчого вибору на ринку товарів і послуг. Добровільний, без примусу обмін стає необхідною умовою суверенітету споживача. Кожен самостійно розподіляє свої ресурси у відповідності зі своїми інтересами і при бажанні може самостійно організовувати процес виробництва товарів і послуг в тих масштабах, які дозволяють його здібності і наявний капітал. Це означає, що існує свобода підприємництва.