Трансформаційна економічна система

 

Вступ

Трансформаційні процеси  сьогодення України спрямовані на подальше посилення „людиноцентризму” в  процесах соціально-економічного розвитку та  формування державної політики, сприяння розробки нових теоретичних концепцій, які б підтверджували визначальну роль соціального розвитку та формування адекватного суспільного середовища.

Людський потенціал  є джерелом та передумовою формування робочої сили, трудових ресурсів, трудового  потенціалу, людського фактору, людського  капіталу та чинником людського розвитку, як економічних категорій, що еволюційно відбивають зміну місця і ролі людини в економічних процесах. Нагромаджений людський потенціал, в якості носія праці є джерелом економічного зростання в короткостроковому періоді, а в якості акумулятора знань і домінуючого чинника науково-технічного прогресу – у довгостроковому.

Людський потенціал  в процесі еволюції спроможний до виконання поточних наявних економічних  функцій та одночасного формування і розвитку нових функцій, із відповідним  еволюційним та інституціональним розвитком нових форм господарювання.

Нагромадження людського  потенціалу та якісне зростання робочої  сили відбувається в процесі розширення потреб людини. Матеріальна потреба  трактується Демокритом (біля 460-370 рр. до н. е.) як постійно діюча корінна причина змін, що відбуваються у розвитку суспільства. Однак безпосереднім приводом виникнення цих змін він вважає усвідомлення тієї користі, яку повинні вносити до їх життя нововведення. Нагромадження та якісне зростання потреб людини виражаються як у споживанні нематеріальних товарів та переорієнтації його на сферу послуг, так і у зростанні потреби самореалізації людини в процесі виконання нею розумової і творчої діяльності. 

З іншого боку, ми знаходимось  на стадії зародження постіндустріального  господарства. Німецько-американський філософ і соціолог Герберт Маркузе (1898-1979 рр.) наводив таку характеристику індустріальної стадії людської цивілізації: „Під впливом технології культура, політика та економіка зливаються у всеосяжну систему, котра поглинає або відкидає всі альтернативи. Продуктивність і зростаючий потенціал цієї системи стабілізують суспільство і утримують технічний прогрес у межах свого панування”. Відтак, розгляд категорії „робоча сила” стає обмеженим, неповним; вже не можна відокремлювати спроможність людини до праці від усіх інших її здібностей.

 

Розділ 1. Поняття трансформаційної економіки

1.1. Суть та зміст трансформаційної економіки як науки.

Трансформаційна економіка (транзитологія) – розділ економічної теорії, що вивчає взаємодію процесів соціально-економічних перетворень та їх загальний вплив на результати економічного розвитку.

Перехідна економіка – розділ економічної теорії, що вивчає процеси переходу економічної системи від одного рівноважного стану до іншого. Водночас це тимчасовий стан національної економіки, за якого вона переходить від однієї до іншої економічної системи у процесі здійснення реформ.

Метою транзитології  є вивчення закономірностей трансформації  національних систем, основних типів  та етапів трансформаційних циклів, можливостей постіндустріальної трансформації у постсоціалістичному світі. При цьому основними завданнями є: засвоєння закономірностей існування трансформаційних станів економічних систем, наслідків і соціальних орієнтирів трансформації капіталістичної та постсоціалістичної систем.

Предметом науки виступають трансформаційні стани економічних  систем, які у своєму розвитку проходять  такі стадії: виникнення, формування, розвиток, проходження, розпад, зникнення.

Таким чином, перехідним процесом в економіці вважається процес, у якому одна економічна система перебуває в стадії формування, а інша – в стадії розпаду.

Основний зміст трансформаційної економіки становлять наступні питання:

1. Логіка економічного  розвитку та закономірності руху  економічних систем

2. Ринкова трансформація та основні шляхи переходу до ринку

3. Економічна політика  держави в перехідний період

4. Інституціональні основи  системної трансформації і трансформація  відносин власності

5. Роль та функції  держави як головного інституту  управління в період трансформації

6. Ринкові трансформації  в аграрному секторі

7. Формування ринків  капіталів, землі, нерухомості  та праці

8. Підприємство і підприємництво  в перехідній економіці

9. Формування ринкової  інфраструктури в транзитивній  економіці

10. Фіскальна та монетарна політика в умовах ринкової трансформації

11. Доходи населення  і соціальна політика в умовах  ринкових перетворень

12. Економічне зростання  в перехідний період

13. Глобальні світові  тенденції та їх вплив на  економіку України

14. Формування відкритої економіки, інтеграція до світового господарства

15. Економічна безпека  України тощо.

1.2. Економічний розвиток і проблеми його дослідження в сучасній         економічній теорії.

Економічна теорія як напрям мислення є відносно молодим  розділом наукового пізнання. Його виокремлення зі структури загальної філософії пов'язують із появою праці Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів», яку формально можна вважати першою працею з проблем економічного розвитку. Саме в рамках класичної політекономії проблематика процесів, які лежать в основі тривалого зростання виробництва продуктів та доходів у суспільстві, стала невід'ємною складовою предмета економічного аналізу.

Промислова революція  вперше привернула увагу економістів  до закономірностей тенденцій динаміки капіталістичної економіки, до дослідження коливань економічних змінних, і насамперед, економічного розвитку.

Економічний розвиток, в його класичному трактуванні, детермінується «поділом праці» і спеціалізацією. Спочатку процес розвитку виступає як кумулятивний результат взаємодії таких чинників:

– усе більш глибока спеціалізація;

– приріст заощаджень унаслідок зростання доходів;

– грошова економія фірми за рахунок зв'язків з іншими фірмами;

– зростання здатності й зацікавленості фірм впроваджувати технічні нововведення завдяки спеціалізації праці.

У результаті науково-технічного прогресу XIX ст. у галузі ресурсів і  техніки визначення економічної сутності розвитку теж зазнало суттєвих змін:

Розвиток – поступовий процес, для якого характерні органічне зростання та еволюційний характер.

Розвиток – гармонійний  процес, блага якого дістаються всім одержувачам доходів і поширюються  на всю систему, оскільки економіка  має такий характер, що всі її елементи взаємозалежні й доповнюють один одного.

Можна розраховувати  на постійний економічний прогрес, тому що результати відкриття нових  джерел ресурсів і технічних нововведень, очевидно, переважать ефект віддачі, що знижується, від споконвічно обмежених  ресурсів.

Факти економічної дійсності  перших десятиліть XX ст. внесли відповідні зміни у трактування економічного розвитку в умовах капіталізму. Йозеф Шумпетер обґрунтував гіпотезу, що економічний розвиток відбувається у формі дисгармонійних стрибків і ривків, які проходять унаслідок освоєння принципово нових інвестиційних проектів (інновацій). Процес розвитку неминуче припускає чергування порівняно недовгих періодів процвітання і депресії через порушення звичного для системи кругообігу ресурсів і доходів.

Друга половина XX ст. характеризується загостренням кризових явищ в економічних системах, що розвиваються. Головні економічні проблеми слаборозвинутих країн пов'язувалися зі зростанням і структурними змінами, без яких процес розвитку неможливий, а також із місцем цих країн у світовій економіці та розподілом доходу, багатства і влади. Розвиток економічних систем в теорії стадій економічного зростання Вільяма Ростоу включає п'ять лінійних стадій:

традиційне суспільство  – технологічно відстале суспільство, в якому переважають аграрні  відносини та ієрархічна соціальна структура;

формування передумов  для стрибка – характеризується використанням новітніх технологій у сільському господарстві за рахунок  появи нових інвесторів;

стрибок до кумулятивного  зростання – характеризується самодетермінованістю процесів зростання та формуванням соціально-політичної структури суспільства, спрямованої на підтримання новітніх технологій;

перехід до технологічної  зрілості – довготривалий період технологічного прогресу;

стадія масового споживання – найтриваліша стадія, в ході якої формується суспільство добробуту та ускладнюється процес виробництва споживчих благ.

Перехід до стадії зростання  можливий за умов мобілізації внутрішніх та зовнішніх інвестиційних ресурсів. Вплив інвестицій на пожвавлення  економічного зростання описано в моделі Харода-Домара, суть якої зводиться до необхідності заощадження та мобілізації значної частки національного доходу у формі інвестицій задля нарощення темпів економічного розвитку.

До 70-х років XX ст. економічний  розвиток розглядався економістами як суто економічне явище. Вважалося, що швидке збільшення обсягів ВНП та ВВП на душу населення автоматично надасть блага за рахунок створення нових робочих місць та інших можливостей. При цьому проблемам бідності, безробіття та розподілу доходів відводилась другорядна роль. Однак в 1950–60 роки, підвищення рівня життя практично не відбулося і тоді увага була сконцентрована на скороченні масштабів нерівності та безробіття у процесі економічного зростання.

Більш широкого трактування  теорія економічного розвитку набула протягом 70-х років XX ст, коли головну увагу економістів було акцентовано на структурній трансформації переважно аграрної економіки слаборозвинутих країн. Основні положення теорії прихильників підходу структурних трансформацій описуються в рамках двосекторної моделі Артура Льюїса. Підґрунтям теорії є теза про існування двох секторів в економічній системі, що розвивається: сучасний, з відносно передовою технікою і добре функціонуючим ринковим механізмом, і традиційний – з відсталою технікою і слабким зв'язком із ринком.

Наприкінці XX ст. Едгар  Оуенс висловив тезу, що настав час  для розгляду не тільки шляхів підвищення продуктивних сил суспільства, а  й його якісних характеристик, пов'язаних із політичними ідеями, формою державного управління та роллю людей у суспільному житті. Розвиток почав розглядатись як багатоплановий процес, що веде до радикальних змін у соціальних структурах, поведінці людей, суспільних інститутах, а також до прискорення економічного зростання, скорочення нерівності та викорінювання безробіття. Інакше кажучи – це комплекс змін, за допомогою яких соціальна система, орієнтована на задоволення основних потреб та попиту окремих людей і груп населення, рухається від стану загальної незадоволеності до нових сприятливіших матеріальних та духовних умов життя. Ціннісні складові умови розвитку: забезпечення елементарних умов існування, самоповага та свобода.

Основні параметри економічного розвитку: характеристика груп бідності, рівень безробіття та структура справедливого  перерозподілу.

Із розпадом Радянського  Союзу проблеми економічного розвитку і економічних трансформацій  набули принципово нових характерних  рис.

1.3. Теорії перехідної економіки: неокласична концепція загальної рівноваги   Л. Вальраса та В. Парето.

Серед економістів всього світу ведуться дискусії про трактування сутності трансформаційних процесів, визначенні критеріїв оцінки, виявленні основних закономірностей їх динаміки тощо.

Загальна аналітична уява стосовно фундаментальних основ  функціонування економічної системи  в процесі ринкових перетворень може бути сформована на основі поєднання наявних методологічних підходів, які можна поділити на дві основні групи:

1. теорії перехідної  економіки;

2. теорії трансформації  економічної системи.

3. Теоретичні концепції  перехідної економіки ґрунтуються на неокласичній концепції загальної конкурентної рівноваги, яку було започатковано Л. Вальрасом, В. Парето.

Вихідними принципами аналізу  моделі загальної рівноваги є  «методологічний індивідуалізм», що базується на припущенні про раціональність поведінки індивідів, та принцип оптимізації економічної діяльності суб’єктів господарювання. Залежні змінні моделі загальної рівноваги детермінуються виключно індивідуалістичними перевагами суспільства з урахуванням його можливостей. В принципі існує нескінченна кількість можливих варіантів розміщення ресурсів і доходів, однак, у результаті функціонування системи взаємозв'язаних ринків завжди формується лише одне оптимальне співвідношення. Досягнення загальної рівноваги за своєю економічною сутністю є системою рівноважних станів кожного із економічних агентів на всіх ринках товарів і ресурсів за даного вектора цін.

П'ять необхідних і достатніх умов для досягнення загальної рівноваги в ринковій економіці:

1. рівність зважених за цінами переваг для всіх товарів;

2. рівність доходів  і витрат кожного із суб'єктів  господарювання;

3. зміна ціни на  один із товарів вимагає приведення  решти цін;

4. ціни готових продуктів  дорівнюють сукупним витратам  на їх виробництво;

5. повне і ефективне  використання всіх наявних благ.

Згідно з фундаментальними припущеннями неокласиків, економічна система вільної конкуренції (в  її статичному розумінні) завжди перебуває  у стані рівноваги. Виходячи із зазначеного, перехідний стан економічної системи трактується як перехід від одного рівноважного стану до іншого, де основна увага приділяється сумісності значень змінних між собою, їх сумісності із загальним рішенням та стабільності рівноважних значень змінних.