Витрати виробництва як фактор вибору оптимальних масштабів виробництва

Кількість продукції (Q)	Ціна(Р)	Валовий дохід (Р ? Q)	Валові витрати (ТС)	Прибуток (гр. 3—4)	Граничний дохід (MR)	Граничні витрати (МС)
1	134	134	320	–186	134	64
2	124	248	340	–92	114	20
3	114	342	355	–13	94	15
4	104	416	368	48	74	13
5	94	470	381	89	54	13
6	84	504	400	104	34	19
7	74	518	431	87	14	31

 

З таблиці видно, що з переходом виробництва від першої одиниці до другої граничні витрати (МС) (340 – 320 = 20) виросли на 20 одиниць; від другої до третьої одиниці (355 – 340 = 15) — на 15 і т. д., тому 20 і 15 і є граничними витратами, які пов’язані з виробництвом відповідних одиниць товару.

 

При визначенні граничного доходу на одиницю товару розглянемо колонку 3. Різниця валового доходу при випуску двох перших одиниць товару порівняно з випуском першої становить 114, а при випуску трьох одиниць товару дає приріст 94. Це і є відповідно приріст валового, або граничного, доходу від виробництва другої і третьої одиниць. Дані таблиці свідчать, що найвигідніший обсяг виробництва — при шести одиницях товару, а потім граничні витрати перевищують граничний дохід, що явно є несприятливим для підприємства. Таким чином, понад цей обсяг воно не повинно виробляти продукцію (в даному випадку понад шести одиниць).

 

Зрозуміло, що будь-який вид виробничих витрат, їх обсяг відповідним чином  пов’язані також і з характером взаємодії господарюючих суб’єктів  з існуючими в суспільстві  інститутами, тобто, набором правил, які структурують, упорядковують  соціально-економічні відносини, різними формальними і неформальними організаціями — групами людей, які вкладають свої активи у виробництво, тощо. Для розуміння зв’язку між цими інститутами та ефективністю виробництва істотна роль належить концепції транзакційних витрат. Термін «транзакційні витрати» ввів у науковий обіг Нобелівський лауреат 1991 р. Рональд Коуз. Ці витрати пов’язані не з виробництвом, а із супутніми його затратами: пошуком інформації про відповідні ціни та ринки, контрагентів господарських операцій, укладанням угод, контролем за їх виконанням і т. ін. Чітке виконання інституціональних вимог на всіх рівнях сприяє зниженню сукупних транзакційних витрат.

 

Поняття собівартості продукції

 

Слід зазначити, що категорія «витрати виробництва» суттєво відрізняється від категорії «собівартість продукції», яка до недавнього часу широко вживалася у радянській навчальній літературі та використовувалася в реальній практиці. Поняття «собівартість продукції» використовується і дотепер у державних нормативних актах, наприклад Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятому Верховною Радою 28 грудня 1994 р.

 

Під собівартістю продукції розуміється виражена в грошовій формі сукупність витрат, які пов’язані з виробництвом і збутом продукції на кожному конкретному підприємстві. Складовими собівартості є такі основні витрати: вартість спожитих у процесі виробництва матеріалів, сировини, палива, електроенергії тощо, тобто предметів праці; перенесена вартість засобів праці (амортизаційні відрахування); виплати на оплату праці; видатки на реалізацію продукції. Собівартість акумулює поточні витрати підприємства і є важливим показником ефективності його роботи. Як розрахунковий показник вона використовується і при переході української економіки на національну систему рахунків (з початку 2000 р.).

 

Залежно від обсягу витрат на підприємстві розрізняють такі види собівартості: цехову, виробничу і повну.

 

Цехова собівартість включає виробничі витрати, пов’язані з виготовленням продукції на рівні цеху (як структурного підрозділу підприємства).

 

Виробнича собівартість містить виробничі затрати підприємства в цілому, тобто це цехова собівартість з доданими загальнозаводськими і цільовими видатками.

 

Повна собівартість — це сума витрат підприємства на виготовлення і реалізацію продукції.

 

У бухгалтерсько-аналітичному плані  розрізняють індивідуальну і  середньогалузеву собівартість. Індивідуальна  собівартість включає витрати на виробництво і реалізацію продукції  в умовах окремого підприємства. Середньогалузева собівартість характеризує витрати на виготовлення і збут продукції в середньому по галузі. Це дає змогу зіставляти ефективність роботи підприємств відповідної галузі.

 

У сільському господарстві, крім індивідуальної собівартості, обчислюють зональну собівартість, що дозволяє аналізувати раціональність спеціалізації господарств щодо відповідних природно-кліматичних зон.

 

Важливе значення для розвитку виробництва  та зростання добробуту населення  має зниження собівартості (як витрат виробництва). Головні напрями такого зниження:

 

• комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів;

 

• поглиблення спеціалізації і кооперації виробництва;

 

• удосконалення структури управління та здешевлення утримання управлінського апарату;

 

• економічне стимулювання підвищення ефективності функціонування живої праці.

 

Узагальнююча роль у реалізації всіх цих напрямів, як, до речі, і  у підвищенні віддачі кожного ресурсу, належить науково-технічному прогресу. Однак не завжди зниження собівартості є доцільним. Так, зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не може бути економічно виправданим.

Висновки 
Отже, можна зробити наступні висновки: 
Управління витратами доцільно у всіх сферах діяльності підприємства й має велике значення та цінність для всіх місць виникнення і центрів витрат. 
Чітка побудова бухгалтерського обліку витрат відповідно до змін, що відбуваються в його організації й техніціведення, підвищує роль обліку як основного засобу одержання достовірної інформації для прийняття економічно обгрунтованих рішень і попереджень ризику у виробничо-господарській діяльності підприємств, у системі оподаткування, у складанні балансу, звіту про фінансові результати, різноманітної фінансової звітності тощо. 
Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва буде зростати все повільніше, якщо все більше робітників будуть залучатися до його обслуговування. 
Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані витрати та доходи. У зв'язку з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати. 
Одним з інструментів дослідження ринку й збереження конкурентоспроможності є аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, у тому числі й аналіз його фінансового стану. Порядок і інструментарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття фінансових рішень, визначається самою логікою функціонування фінансового механізму підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

литература

 

 

 

1. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Б 44 Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.

* У таблиці дані у графах 2 і 4 взяті довільно, але з урахуванням їх загальних тенденцій: збільшення виробництва одиниць продукції призводить, як правило, до зростання загальних (валових) витрат, але одночасно і до зниження ціни.

Див.: Экономическая теория: Политэкономия: Учеб. / Под общ. ред., акад. В. И. Видяпина, акад. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М, 1999. — С. 188.

* Див.: Основи економічної теорії: Політеконом. аспект: Підруч. / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — С. 234.

• <<

 

 Пе