Вплив класичної політичної економії на розвиток англійської та світової економіки та економічної теорії

 

ЗМІСТ

ВСТУП 2

ВПЛИВ КЛАСИЧНОЇ  ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ НА РОЗВИТОК АНГЛІЙСЬКОЇ  ТА СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ  ТЕОРІЇ 3

1. Історичні  передумови виникнення та етапи  розвитку класичної політичної  економії 3

2. Загальна  характеристика класичної політичної  економії 7

3. Загальні положення економічних ідей У. Петті, А. Сміта і Д. Рікардо та вплив їх на розвиток англійської та світової економіки та економічної теорії 9

3.1.  Вільям  Петті- засновник політичної економії 9

3.2. Вплив  теоретичної спадщини А. Сміта  на еволюцію світової економічної  думки 13

3.3. Основі положення методології дослідження Рікардо 15

ВИСНОВКИ 18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 19

 

 

 

 

 

 ВСТУП

Розвиток капіталістичних  відносин  спричинив занепад меркантилізму передовсім в Англії- найбільш економічно розвинутій країні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.

За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних  проблем буржуазії. Промислова буржуазія  потребувала обґрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того, буржуазія  намагалася звільнитись від жорсткого  урядового регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних  і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів було досягнено в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших науках. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія.

Об’єктом дослідження  є розвиток економічної думки  в другій половині XVII- першій половині XIX ст.

Предметом дослідження є  погляди вчених-економістів: В.Петті, А.Сміт, Д. Рікардо.

Метою є розгляд та аналіз основних економічних думок другої половини XVII- першої половини XIX ст.

 

 

ВПЛИВ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ НА РОЗВИТОК АНГЛІЙСЬКОЇ  ТА СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

1. Історичні передумови виникнення та етапи розвитку класичної політичної економії

Класична політична економія як перша наукова школа в історії  економічної думки прийшла на зміну меркантилізму в період стрімкого проникнення мануфактурного капіталу у сферу виробництва найбільш розвинутих європейських країн. Завершення епохи первісного нагромадження капіталу, буржуазні революції та прихід буржуазії до влади, бурхливий розвиток підприємництва та ринкова лібералізація економічної політики сприяли подальшому розвитку капіталізму та переміщенню інтересів підприємців зі сфери обігу в сферу виробництва. Становлення ринкової економіки та поступова реалізація закладеного в ній потенціалу саморегулювання викликали необхідність переоцінки учення меркантилістів щодо шляхів примноження національного багатства та досягнення узгодженої взаємодії економічних суб'єктів, активізувавши розробку наукової теорії ринкового господарювання.

Теоретико-методологічні  підходи до дослідження економічних  процесів та явищ і категоріальний апарат, започатковані в  цей період, заклали підвалини світової економічної науки, саме тому школа, яка стала фундатором нової традиції економічної думки, отримала назву "класичної".

За загальноприйнятою  оцінкою, класична політична економія була започаткована у кінці XVII — на початку XVIII cm. В. Петті в Англії та П. Буагільбером у Франції. Водночас хронологічні межі завершення класичного напряму економічної думки визначаються дослідниками по-різному. Історично в економічній літературі сформувалось кілька підходів до трактування цього питання.

Перший підхід був започаткований К. Марксом і набув широкого розвитку в марксистській літературі. Саме К. Маркс першим вжив термін "класична політична економія", зарахувавши до класиків економістів від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера де С. де Сісмонді у Франції. Згідно з марксистською думкою, класичний період завершився у першій третині XIX ст., а його визначальною рисою було дослідження "внутрішніх залежностей буржуазних відносин виробництва", що сприяло виявленню антагоністичних суперечностей капіталізму та підводило до концепції безкласового комуністичного майбутнього.

Виходячи з класово-формаційної  аргументації, марксисти слідом за своїм учителем вважали, що на початку XIX ст. відбувся перехід від "класичної" (наукової) до "вульгарної" (ненаукової) політичної економії, родоначальники якої (Ж.Б. Сей, Т. Мальтус та ін.) відійшли від трудової теорії вартості, ухопившись "за зовнішню видимість явищ".

Другий підхід набув найбільшого поширення у науковому світі, перетворившись у наші дні у загальновизнаний для більшості західних та вітчизняних дослідників. На думку прихильників цього підходу, класична політична економія еволюціонувала у першій половині XIX ст., знайшовши відображення у працях Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та Ф. Бастіа та ін., а її завершителем став видатний вчений другої половини XIX ст.

Так, наприклад, відомий дослідник  історії економічної думки М. Блауг у своїй знаменитій книзі "Економічна теорія в ретроспективі" відносить до класиків політичної економії "всіх послідовників А. Сміта аж до Дж.С. Мілля і Дж.Б. Кернса".

Третій підхід характеризує позицію, яку займав у трактуванні цього питання відомий англійський економіст початку XX ст. Дж.М. Кейнс та його прихильники. Згідно з цим підходом до складу класичної школи слід віднести послідовників Д. Рікардо аж до 30-х років XX ст., у тому числі А. Маршалла, Ф.Еджуорта, А.Пігу та ін. Однак аргументація такого розширення хронологічних меж класичної школи викликає сумніви у дослідників, які розрізняють класичну політичну економію та неокласичну економічну теорію.

Слід зауважити, що відмінності  у визначенні хронологічних меж класичної школи відображають різні методологічні підходи до періодизації історії економічних учень; складність та неоднозначність самої класичної політекономії, яка увібрала в себе різні ідейні традиції; багатогранність переходів від однієї наукової традиції до іншої тощо.

У полеміці з меркантилістами  в межах класичної школи були започатковані теорія обміну, спрямована на розвиток ідей ринкового саморегулювання (лінія Сея) та теорія виробництва, спрямована на пошук істинної природи багатства (лінія Рікардо). На думку багатьох дослідників, різне трактування відносної значущості цих теорій (для К. Маркса пріоритетною була теорія виробництва та праці Д. Рікардо, а для його опонентів — теорія обміну і теоретична спадщина А. Сміта) виявилось у відмінностях визначення хронологічних рамок класичної школи та у розмежуванні теоретичних досліджень у процесі "маржинальної революції" останньої третини XIX ст.

Численні праці представників  класичної політичної економії, створені протягом майже 200-річної історії її розвитку, мають свої особливості. Водночас можна узагальнити деякі спільні теоретико-методологічні підходи, характерні риси класичної школи, які формувались та розвивались на противагу меркантилістським підходам попередників .

Основні етапи еволюції класичної  політичної економії:

1-й етап (кінець XVII — середина XVIII ст.) — започаткування класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях В. Петті (Англія), П. Буагільбера (Франція), представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене (Франція).

2-й етап (друга половина XVIII ст.) — формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта (Англія).

3-й етап (перша половина XIX ст.) — розвиток та переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікардо, | Мальтус, В.Н. Сеніор), Франції (Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа), США(Г.Ч. Kepi), збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками.

4-й етап (друга половина XIX ст.) — завершення класичної політичної економії у працях Дж. С. Мілля (Англія).[2, 172 с.]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Загальна характеристика класичної політичної економії

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці XVIІ ст. та у Франції на початку XVIII ст.,прийшовши на зміну меркантилізму.

К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням нам  засад капіталістичного виробництва  Водночас він що дійсна наука сучасної економії починається лише з того час, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу  виробництва. Цей перехід здійснила класична політична економія.

Уперше термін «класична політична економія» ужив Mаркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. К.Маркс писав: «...під класичною політичного економією я розумію всю політичну економію починаючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва.

Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бій його явищ, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну  від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної  свободи, економічного лібералізму. Класики  були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно  з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно- дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

Загальна оцінка класичної  політичної економії у колишній радянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе.

На зміну класичній політичній економії, яка мала справді науковий характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналізом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульгарної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі захисники капіталізму. Перехід до вульгарної| політекономії Маркс зв'язував із загостренням класової боротьби.

Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс називав Сея та Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами.[3, 55 с.]

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Загальні положення економічних ідей У. Петті, А. Сміта і Д. Рікардо та вплив їх на розвиток англійської та світової економіки та економічної теорії

3.1. Вільям Петті- засновник політичної економії

 Вільям Петті є засновником політичної економії в Англії. Він виклав свої економічні погляди у творах, надрукованих у 60—80-х роках XVII ст. К. Маркс назвав його "батьком політичної економії" і "найгеніальнішим та найоригінальнішим дослідником-економістом".

На відміну від меркантилістів, багатство, на думку В. Петті, утворюють не тільки дорогоцінні метали та камені, включаючи гроші, але і землі країни, будівлі, кораблі, товари і навіть домашня обстановка. Роздумуючи з цього приводу, він висловив дуже популярне і в наші дні переконання: "Праця — це батько і активний принцип багатства, а земля — його мати".

Для збільшення багатства країни В. Петті пропонував замість покарання  тюремним ув´язненням ввести грошові  штрафи, а "неплатоспроможних злодіїв" віддавати у "рабство", примушуючи працювати. Це означало, що багатство, всупереч думці меркантилістів, створюється насамперед працею і її результатами, тобто заперечувалась "особлива" роль грошей у господарському житті. Тому, уточнює В. Петті, якщо якась держава вдається до псування монет, це свідчить про її занепад, безчесну поведінку державника (царя, короля), зраду суспільній довірі до грошей.

Розвиваючи цю тезу, В. Петті звертає  увагу на бездумність і невимогливість заборони вивезення грошей. Подібна  дія держави рівнозначна, за його словами, забороні ввезення в країну імпортних товарів. У цих та інших роздумах В. Петті проявляє себе як прихильник кількісної теорії грошей, демонструючи розуміння закономірності про кількість грошей, необхідних для обігу. Водночас очевидна і його спрощена позиція щодо ролі грошей в економіці. З одного боку, кількісна теорія грошей дійсно показала, що "гроші самі по собі не констатують багатство", з іншого — В. Петті, а потім й інші автори класичної політичної економії, фокусуючи увагу виключно на ролі грошей як засобу обігу, не зрозуміли взаємозв´язку між товарним і грошовим ринком, що випливає з функції грошей як засобу збереження цінностей.