Вступ України до Європейського Союзу: переваги та перспективи

В умовах нинішньої зовнішньополітичної  ситуації мета України – передусім  економічне співробітництво з Європейським Союзом, яке необхідно ефективно  та швидко розвивати. У зв’язку з  цим ефективними й результативними  стали відносини України з  Європейською асоціацією вільної торгівлі. Нагадаємо, ЄАВТ є зоною вільної  торгівлі, що об’єднує митні території  чотирьох європейських країн, котрі  не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. Зона вільної  торгівлі забезпечує країнам-членам режим  вільної торгівлі товарами та послугами, а також гарантує вільний рух  капіталів і фізичних осіб. Сьогодні з Європейською асоціацією вільної  торгівлі співпрацює багато держав Центральної  і Східної Європи та Середземномор’я. Починаючи з 1992 року свої відносини  з Європейською асоціацією вільної  торгівлі формалізувало понад 20 країн. Угоду про вільну торгівлю з ЄАВТ уклали Болгарія, Польща, Угорщина, Чехія, Латвія, що сприяє постійному зростанню  обсягів взаємної зовнішньої торгівлі.

Протягом останнього десятиріччя  ЄАВТ створила розгалужену мережу угод про вільну торгівлю з країнами Центральної  та Східної Європи, басейну Середземного моря, Азії, Північної та Південної  Америки, Близького Сходу, Африки. Це співробітництво реалізується на двох рівнях.

Перший передбачає укладення  двосторонніх угод про вільну торгівлю. ЄАВТ уклала угоди про вільну торгівлю з Чилі, Канадою, Хорватією, Ізраїлем, Йорданією, Ліваном, Македонією, Мексикою, Єгиптом, Марокко, Палестинською Автономією, Румунією, Сінгапуром, Тунісом, Колумбією, Туреччиною, Південною Кореєю та Південно-Африканським митним союзом (ПАМС), який об’єднує 5 південноафриканських країн (Ботсвану, Лесото, Намібію, Південно-Африканську  Республіку та Свазіленд). 

Другий рівень співробітництва  передбачає укладення ЄАВТ спільних декларацій про співробітництво. Такі декларації ЄАВТ уклала з Україною, Албанією, Алжиром, Сербією та Чорногорією, Перу й Торговельно-економічним  союзом країн Латинської Америки (МЕРКОСУР) та Організацією співробітництва країн  Перської затоки.

Стратегічною метою діяльності ЄАВТ залишається лібералізація  торгівлі з її найважливішими торговельними  партнерами шляхом укладення угод про  вільну торгівлю та розвитку співпраці  в рамках Світової організації торгівлі. Метою укладення таких угод є створення для суб’єктів підприємницької діяльності країн-членів ЄАВТ сприятливих умов доступу до ринків країн цього регіону.

Україна поставила за мету інтегруватися до ЄАВТ, розглядаючи  її як інструмент інтеграції до Євросоюзу. ЄАВТ та Україна підписали 2010 року Спільну  декларацію про співпрацю. Переговори щодо угоди про вільну торгівлю між  чотирма державами ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія) і  Україною були розпочаті в Києві  ще 21 квітня 2009 року. Угоду про створення  зони вільної торгівлі між нашою  державою та країнами ЄАВТ було підписано 24 червня 2010-го. Це перша преференційна угода України після її вступу до СОТ у 2008 році [2].

Угода про вільну торгівлю є всеохоплюючою, включаючи торгівлю товарами (промислові та сільськогосподарські товари, риба й інші морські продукти), послугами, інвестиції, спрощення процедур торгівлі, умови конкуренції, захист прав інтелектуальної власності та державні закупівлі.

Підписана Угода про зону вільної торгівлі з ЄАВТ сприятиме  подальшому зміцненню економічних  зв’язків, торгівлі й інвестиціям  між обома сторонами. Цей всеохоплюючий документ є важливим кроком у проведенні урядом України програми реформ, яка має на меті подолання негативних наслідків глобальної економічної та фінансової рецесії, забезпечення відновлення сталого розвитку національної економіки.  Угода є одним з найголовніших здобутків членства України у Світові організації торгівлі та збігається з євро інтеграційними прагненнями нашої держави. Ефективна реалізація угоди сприятиме інтеграції України до європейського економічного, а отже й політичного простору.

Окрім цього, Україна стала  повноправним членом Енергетичного  Співтовариства після набуття чинності з 1 лютого 2011 року Протоколом про приєднання України до Енергетичного Співтовариства. Він передбачає включення нашої  держави до числа договірних держав Енергетичного Співтовариства, графік імплементації Україною правових норм Євросоюзу у сфері енергетики, що охоплює загалом період до 1 січня 2018-го. Протокол містить також інші перехідні положення дії Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на території України, а також  фінансові зобов’язання останньої  щодо здійснення нею внесків до бюджету  Енергетичного Співтовариства [2].

Як сторона Договору про  Енергетичне співтовариство Україна  отримує доступ до внутрішнього ринку  електроенергії та газу Євросоюзу та стає його повноправним учасником. Вітчизняні газотранспортна й електрична мережі стають частинами європейських, а це вимагатиме від нашої держави системної роботи з підвищення їхньої рентабельності та досягнення відповідності сучасним вимогам екологічної безпеки. Енергетичний сектор України функціонуватиме в рамках загальної регуляторної бази ЄС, що має забезпечити прозорі механізми формування тарифів на енергоносії та дотримання правил конкуренції й істотно сприятиме залученню інвестицій в енергетичну галузь. Це своєю чергою відкриває шлях до реалізації домовленостей між Україною та ЄС з модернізації української ГТС. Але для цього необхідно продовжувати послідовну роботу з подальшої адаптації українського законодавства до відповідних норм Євросоюзу. Крім того, формування спільного енергетичного ринку між Україною та ЄС об’єктивно посилює позиції нашої держави в ситуації можливого тиску на її енергетичний сектор з боку постачальників енергоресурсів. Договором також передбачається можливість взаємодопомоги між країнами співтовариства на випадок зриву поставок країнами-постачальниками.

Для гармонізації українського законодавства із законодавством права  Європейського Союзу в сфері  енергетики Україна вже прийняла головний рамковий Закон «Про засади функціонування ринку природного газу»  від 8 липня 2010 року [2]. Отже, приєднання нашої держави до Енергетичного  Співтовариства відкриває для неї  як нові перспективи, так і накладає серйозну відповідальність у сфері  реформуванні національного енергетичного  сектору та забезпеченні надійності поставок енергоносіїв до країн Європейського  Союзу.

Відносини України з НАТО змінили свій зовнішній вектор, оскільки відповідно до Закону «Про засади внутрішньої  і зовнішньої політики України» від 1 липня 2010 року закріплено позаблоковий статус нашої держави, закладено  підґрунтя для фактичної зміни  зовнішньополітичного курсу держави. Його мета – закріплення відмови  від євроатлантичної інтеграції [6]. Також у черговому Посланні Президента України Віктора Януковича  до Верховної Ради «Про внутрішнє  та зовнішнє становище України в 2011 році» зазначається: позаблоковість розглядається нашою державою як послідовна позиція захисту національних інтересів без участі у військових союзах, що створює необхідні можливості для розвитку партнерських, взаємовигідних стосунків із іншими державами та міжнародними організаціями за всіма напрямами.

Подальше спiвробiтництво України з НАТО у військових галузях має на метi використання досвіду й допомоги НАТО, держав-членiв i країн-партнерiв Альянсу для реформування та розвитку Збройних Сил України, удосконалення механізмів соціального захисту військовослужбовців, підготовку військових контингентів i вiдповiдної інфраструктури нашої держави для взаємодії з НАТО пд. час проведення спільних миротворчих, пошукових i рятувальних операцій [5].

Для співпраці з Україною важливе значення має Стратегічна  концепція НАТО, ухвалена на саміті в Лісабоні 19 листопада 2010 року. Передумови виникнення потреби у новій Стратегічній концепції склалися під впливом  таких чинників. У зв’язку з  появою нових загроз і здійсненням  операцій та місій під проводом Альянсу  увиразнилася критична невідповідність  ресурсних можливостей і наявних  потенціалів країн-членів у спроможності забезпечити мир і стабільність там, де це необхідно для захисту  свободи й безпеки членів НАТО. На подолання цієї проблеми спрямована широкомасштабна трансформація  НАТО у військовій, політичній і  структурній сферах. Таким чином, нова Стратегічна концепція, що розробляється  до 2020 року, має визначити головні  риси нової безпекової обстановки, елементи підходу НАТО до безпеки, закріпити довгострокові цілі НАТО, характер організації, її основні завдання, а також надати рекомендації з подальшої адаптації збройних сил Альянсу до подолання нових загроз [4 ].

Основною міжнародною  організацією, в якій Україна бажає  набути членства, є Європейський Союз. Зазвичай при розгляді країни претендента на членство в ЄС Європейська комісія, крім інформації, наданої самою державою, вивчає також документи інших міжнародних організацій, передусім Ради Європи, котра є визнаним авторитетом зі встановлення контролю за дотриманням стандартів у сфері демократії, верховенства права та прав людини. Саме запровадження стандартів Ради Європи у сфері демократії, верховенства права і прав людини слід розглядати як головний політичний пріоритет держави та ключовий механізм досягнення відповідності України передусім політичним критеріям членства в Євросоюзі.

Молоді демократії мають  широко застосовувати механізми  наближення правової системи до європейських норм і стандартів. Отже, вся історія  участі України в різних міжнародних  організаціях є сталим правовим процесом. Уряди змінювали один одного, змінювалися  національні та міжнародні умови  їхнього функціонування, змінювалися  їхні інтереси у відносинах зі згаданими  організаціями, але сама участь не припинялася. Це дало змогу Україні в цілому налагодити механізм участі в цих  об’єднаннях.

На мою думку, повноцінна участь України в міжнародних організаціях сприяє розв’язанню проблем внутрішнього розвитку. Це розширює та поглиблює міждержавне спілкування, допомагає просуванню національних інтересів в інших країнах і водночас досягненню цілей міжнародної спільноти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Вважається, що вступивши до Європейського  Союзу українці втратять свою національну  ідентичність. Насправді основним принципом  європейської інтеграції є збереження національної ідентичності та різноманіття культур країн-членів, а багата українська культура не лише не загубиться, а й  здатна збагатити загальноєвропейську  культуру.

Вважається, що найбільш ефективною роллю  України на міжнародній арені  є роль буфера між Європою і  Росією. Насправді роль такого буфера буде приречена на удари з обох боків, тоді як роль активного члена  Європи надає можливість реалізувати  економічні, оборонні інтереси України  та її потенціал регіонального лідера.

Вважається, що українська економіка  не витримає конкуренції з ринковими  економіками європейських країн, а  потужні європейські корпорації несуть загрозу українським підприємствам, які не зможуть бути конкурентами навіть на внутрішньому ринку. Насправді  не конкурентоздатними є лише деякі галузі української економіки із застарілими технологіями, які потребують суттєвого реформування. Як показує світовий досвід, здорова конкуренція на світових ринках стимулює підвищення конкурентоздатності шляхом залучення нових інвестицій та технологій, підвищення якості продукції, розвитку маркетингу, і виходу на нові ринки.

Вважається, що  європейські країни не зацікавлені в присутності українських товарів на своїх ринках, а Україна може стати ринком збуту неякісної продукції країн-членів Європейського Союзу. Насправді у конкурентному середовищі виграють вища якість і нижча собівартість товарів і послуг, а захистити свій ринок від неякісної продукції можна за допомогою існуючих механізмів ЄС і СОТ.

Вважається, що європейці надто  прискіпливо ставляться до питань дотримання демократії, захисту прав людини, свободи  слова в Україні. Насправді захист прав і свобод громадян, зміцнення  демократії, розвиток інститутів громадянського суспільства, побудова правової держави  потрібні, перш за все, нам - українським  громадянам.

Список використаної літератури

 
1. Право Європейського Союзу:  Підручник / За ред. В. І. Муравйова.  – К.: Юрінком Інтер. – 2011. – 704 с.

2. Смирнова К. В. Європейська  інтеграція та Україна. – Право  України.  – 2011. – № 4. – С. 153–158.

3. Шульга Р. Р. Джерела  правового регулювання надання  послуг: господарсько-правовий аспект. – Митна справа. – 2011. – №  1 (73). – Частина 2. – С. 352–356.

4. http: // www.niss.gov.ua/articles

5. http: // www.pda.coolreferat.com/Співробітництво_України_з_НАТО

6. http: // zakon1.rada.gov.ua