Зовнішьекномічна діяльність України

Понад 71 % наших поставок отримує Росія. Основним споживачем їх є Центральний район Росії, на який припадає майже 3/4 вивозу продукцій з України. Значними споживаннями залізної руди, чорних металів, які надходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів, зокрема прокату, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Білорусі, Молдови, цукор – в усі республіки колишнього СРСР (за винятком Молдови), м’ясо, масло, м’ясні вироби – здебільшого в Росію. [12, 281]

 В Україну з інших республік колишньго СРСР найбільше ввозить Росія –70%. Це – нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних  і кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція.

Білорусь постачає в Україну трактори, вантажні автомобілі, електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір; Казахстан – кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових металів; Молдова – продукцію приладобудування, виноробної промисловості, килими, виноград; республіки Середньої Азії – газ, бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль; республіки Закавказзя – нафту і автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії – електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні і галантерейні вироби та інші товари широкого вжитку.

Завдяки транзиту Україні вдається зберігати позитивний баланс торгівлі послугами. Транзит енергетичних матеріалів, особливо газу й нафти, протягом 2013–2014 років становив 86% у загальній структурі вантажопотоків. Майже весь вантажопотік забезпечує Росія: близько 4/5 вантажопотоку з Росії – це енергоносії, що надходять до Європи українськими трубопроводами. Відомо, що територією України здійснюється переважна частина поставок природного газу з Росії на європейський ринок (90%) та значна частина нафти.

Експансія Росії на українському енергоринку посилюється, оскільки через Україну пролягає найбільш економічно вигідний і натепер практично єдиний шлях в Європу для російських енергоносіїв. Енергоекспорт для Росії – це питання життєздатності держави і, значною мірою, її геополітичної могутності. Більше половини надходжень до російського бюджету припадає на надходження від експорту енергоресурсів. Потенціал Росії в розвитку експорту енергоносіїв до Європи ще довго залишатиметься вагомим. Тому Росія так активно домагається спільного управління газовими магістральними мережами України і не тільки газовими.

Інтереси Росії у сфері нафтотранзиту практично збігаються з інтересами в сфері транзиту газу: зменшити витрати транспортування шляхом посилення контролю. Одночасно ЄС мотивує свою зацікавленість у газотранспортному консорціумі міркуваннями безпеки й необхідністю широкомасштабного інвестування з метою відновлення газопроводу. Не ставлячи під сумнів необхідність таких інвестицій, зауважимо, що головний інтерес ЄС не тільки в безпеці, а, швидше, в ціні на російський газ на ринку Європи. Таким чином, обидві сторони лобіюють створення газотранспортного консорціуму з метою недопущення збільшення витрат на транспортування шляхом контролю тарифів. Більше того, участь у перерозподілі прибутків від експлуатації газопроводів дозволить їм зменшити витрати на транспортування газу. В інтересах України не втратити контроль над трубопроводами. В цьому випадку єдиним прийнятним методом вирішення проблеми транзиту одночасно для всіх сторін є підписання довгострокових договорів на взаємовигідних умовах, але не передання в безоплатне користування права власності на частину трубопровідної системи України.

Україна має бути зацікавлена в збільшенні прозорості національного ринку енергоносіїв та ефективності використання газу, що надходить як оплата за транзит. Найкраще взагалі відмовитися від бартерних розрахунків і перейти на оплату транзиту грошима. Сплачуючи за бартером, Росія заощаджує на трансакційних витратах, перекладаючи їх на Україну, та ще й одержує важелі політичного впливу в обмін на економічні поступки українському уряду. Така позиція Росії сприяє тінізації газового ринку України і дозволяє російському бізнесу й уряду більш щільно його контролювати. У свою чергу Україна також не робить дієвих кроків для лібералізації цього ринку.

З огляду на зростання продажу російської електроенергії на європейські ринки та подальші плани щодо його нарощування різко зростає роль країн-транзитерів – Білорусі, країн Балтії і, звісно, України. Тому варто очікувати активізації політичного тиску з боку Росії на ці країни з метою налагодження схем транзиту електроенергії до Європи.

2.3. Відносини України з МВФ

Оскільки Україна після здобуття своєї незалежності потрапила у ситуацію, коли потрібно було при переході до ринкової економіки і відповідно для розвитку старих, занедбаних, та нових галузей економіки, позичати гроші у інших країн, зокрема у США, ЄС тощо. Тому необхідно було налагодити співпрацю зі всесвітньою валютною організацією, тобто МВФ. Україна стала членом МВФ 3 червня 1992 року (відповідно до Закону України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій"). Не дивно, що на даний момент відносини з цим фондом мають стратегічне значення для України, оскільки у нас існує брак коштів на реконструкцію галузей економіки тощо. Тому метою є встановити, які ж відносини склалися, існують, і якими вони будуть у майбутньому; які завдання треба поставити задля дружніх стосунків з МВФ.

Ресурси, отримані від МВФ, спрямовуються на збільшення валютних резервів з метою зменшення дефіциту платіжного балансу і досягнення стабілізації грошово-кредитної системи. Розпорядником ресурсів, наданих МВФ Україні, виступає Національний банк України.

За період з 1994 по 1998 роки Україна реалізувала чотири кредитні угоди з МВФ, фактично отримавши [30]:

• за позикою STF (1994 р.) - (близько 720 млн. доларів США за річною ставкою 5,75% на строк 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 4,5 роки). Кошти було використано Національним банком для здійснення валютних інтервенцій на УМВБ;
• за позиками Stend-by: 1995 року - (близько 780 млн. доларів США), 1996 року - (близько 860 млн. доларів США), 1997 року - (близько 247 млн. доларів США). Позики Stend-by надавалися за річною ставкою 6,29% на строк 5 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 3,25 роки.

Станом на 1 січня 1999 року залишок заборгованості України складав:

• Перед МВФ - 2,8 млрд. доларів США;
• Перед Світовим банком - 1,58 млрд. доларів США.

Заходи, які підтримувались позиками Stand-by, були спрямовані на стабілізацію грошово-кредитної та бюджетної сфери, прискорену приватизацію (в тому числі грошову), дерегуляційну реформу та поглиблення структурних реформ в енергетичному секторі (електроенергетика, газовий сектор, вугільна галузь) та сільському господарстві.

Здійснення Урядом цих заходів вже у 1996 році почало давати суттєвий позитивний ефект.

У результаті значного економічного зростання та зниження темпів інфляції в Україні протягом 2001 року, стало можливим отримання нашою державою коштів чергового траншу кредиту в рамках програми "Механізм розширеного фінансування" (EFF) в розмірі 290,8 млн. СПЗ (приблизно 375 млн. дол. США) [10]. При цьому, Фонд висунув вимогу посилити економічну складову своїх реформ. Зокрема, МВФ хотів би побачити реорганізацію великих банків, більш активну приватизацію заводів, що знаходяться у державній власності, та лібералізацію агропромислового сектору. 

Відновлення програми "Механізм розширеного фінансування" відкрило Україні широкі можливості щодо успішного проведення реструктуризації зовнішнього боргу, а також продовження роботи по раніше заморожених проектах, зокрема, добудові енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС. 

Станом на 01.03.2002 року Україна в рамках зазначеної програми отримала останній транш у розмірі 1 млрд.480 млн. дол. США. Але за результатами чергового аналізу стану виконання виставлених фондом умов і аудиту було призупинене. Уряд України докладає всіх зусиль для відновлення фінансування в межах цієї програми. З вересня 2002 року Програма розширеного фінансування припинилася, будь-які фінансування з боку МВФ були припинені на 2 роки [32].

Як бачимо, відносини України з МВФ, зокрема щодо Програми розширеного фінансування, не найкращі, хотілося б сподіватися кращого. Проте існують інші програми, у яких Україна зацікавлена більше. Зокрема найпривабливішою для нас здається програма stand-by.

Так, 29 березня 2004 року Рада директорів МВФ дала згоду на започаткування щодо України річної програми stand-by, яка передбачає можливість виділення фінансової допомоги в межах 411 млн. SDR (бл. 605 млн. дол.). Ця програма передбачає, що виділені кошти перебувають на рахунках МВФ і можуть бути надані у випадку особливих ситуацій на запит України, зокрема у випадку погіршення платіжного балансу країни. Як зазначив тоді ще депутат України Олег Рибачук, Міжнародний валютний фонд, як і керівництво України, турбує одне питання – прихований дефіцит бюджету 2005 року [32].  Як бачимо, умови нової програми stand-by відрізнялися від "класичного" stand-by тим, що гроші позичальнику виділяються за необхідності.

Разом з тим, на початку серпня 2004 року МВФ заявив про те, що через невиконання Києвом низки зобов’язань перед фондом, у першу чергу, у сфері фіскальної і банківської політики, програма призупиняється. Тоді ж МВФ застеріг Київ від проведення політики, яка може привести до росту інфляції [30].

Представники МВФ на зустрічі з українським керівництвом стосовно річної програми stand-by, розглянули ряд інших важливих питань для України, зокрема зупинилися і на питанні хеджування ризиків за кредитами, наданими в іноземній валюті. Між сторонами було знайдено розуміння щодо необхідності більш зваженого відпрацювання механізму оцінки ризику, який би виключав можливість негативного впливу на стабільність та розвиток національної банківської системи.

Протягом 2005-2006 років технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю. У 2008 та 2009 роках Україною за результатами 2 переглядів програми було отримано коштів на загальну суму 7 млрд. СПЗ (10.6 млрд. дол. США), частину з яких було зараховано до золото-валютних резервів Національного банку України (3,875 млрд. СПЗ), а частину до Державного бюджету України (3,125 млрд. СПЗ), а саме: кошти першого траншу (4,5 млрд. дол. США) були зараховані на рахунок Національного банку України та направлені для регулювання платіжного балансу України, підтримки обмінного курсу гривні та ліквідності банківського сектору; кошти другого траншу (2,8 млрд. дол. США), які Україна отримала 12 травня направлені не лише на підтримку платіжного балансу, частина коштів у сумі 1,5 млрд. дол. США спрямована безпосередньо до Державного бюджету України для фінансування зовнішніх боргових зобов’язань; кошти третього траншу (3,3 млрд. дол. США) в повному обсязі спрямовані на фінансування Державного бюджету 2009 року. Залучення коштів Міністерством фінансів відбулося відповідно до законодавства України та згідно з внутрішніми процедурами МВФ (з оформленням відповідних боргових інструментів, упорядкуванням договірно-правових відносин з НБУ та включенням сум заборгованості до складу державного боргу України). Кошти, які зараховувалися до Державного бюджету України були включені в загальний обсяг фінансування, передбаченого для покриття бюджетного дефіциту у 2009 році, як це було встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік». Програма була спрямована, по-перше, на вирішення проблем у фінансовому секторі шляхом: 1) підтримки ліквідності та розширення гарантій по депозитах; 2) посилення спроможності банківської системи, включаючи державні фонди; 3) врегулювання питання боргів домогосподарств та підприємницького сектору. По-друге, на скороченню рівня інфляції шляхом проведення відповідної макроекономічної політики. Впровадження Програми 2009 року сприяло макроекономічній стабілізації, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової системи в умовах глобальної кризи на фінансових ринках та структурній перебудові в економіці в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури. Щодо продовження співробітництва України з МВФ в рамках нової програми, слід відзначити що 16.07.2010 до Міжнародного валютного фонду було направлено Лист про наміри та Меморандум про економічну та фінансову політику. Результатом стало рішення від 28 липня 2010 року про схвалення нової Програми співробітництва для України. Дана Програма передбачала виділення Україні коштів у розмірі 10 млрд. СПЗ (15,15 млрд. доларів США), що еквівалентно 728,9 відсоткам української квоти у Фонді. Програма розрахована на 29 місяців, при цьому 29.07.10 відбулося надходження першого траншу у розмірі 1,25 млрд. СПЗ (1,89 млрд. доларів США), з яких 1 млрд. доларів США було направлено на покриття дефіциту державного бюджету, а 890 млн. доларів США - у валютні резерви Нацбанку. 22 грудня 2010 року за підсумками завершення першого перегляду програми співробітництва України з МВФ Виконавча Рада директорів фонду прийняла рішення про виділення Україні другого траншу кредиту Stand-by в розмірі 1 млрд. СПЗ (1,5 млрд. доларів). Основною метою надання коштів Фонду є підтримка реалізації реформ, спрямованих на економічне відновлення. З моєї точки зору, доцільно висвітлити ключові заходи, які були передбачені Програмою для досягнення її цілей: Бюджетно-податкова політика мала на меті повернути державні фінанси до сталого рівня через розроблення плану консолідації податково-бюджетного сектору; реформувати пенсійну систему; обмежити швидке зростання фонду оплати праці у державному секторі. Монетарна і валютно-курсова політика передбачала: утримання рівня базової інфляції в межах однозначних показників та подальше зниження загального ІСЦ до рівня не вище 5% у середньостроковій перспективі; посилення незалежності та підзвітності НБУ; покращення функціонування валютного ринку. Політика фінансового сектору мала зосередиться на вирішенні питань проблемних банків і рекапіталізації системних банків. З 1 по 15 лютого 2011 року в Києві працювала місія фахівців Європейського департаменту МВФ під керівництвом Атанасіоса Арванітіса з метою здійснення другого перегляду Програми співробітництва Stand-by, а також для проведення щорічних консультацій за Статтею IV Угоди з МВФ. Таким чином, загальний обсяг коштів, виділених Україні в рамках нової програми за 2010-2011 рр. на даний момент складає 2,25 млрд. СПЗ (3,4 млрд. дол. США). Востаннє Місія МВФ прибула до Києва 25 жовтня 2011р. для вивчення виконання зобов’язань в рамках програми співробітництва. Основними вимогами Фонду було проведення пенсійної реформи (підвищення пенсійного віку), підвищення тарифів на газ для населення і теплокомуненерго, скорочення дефіциту НАК «Нафтогаз України». Місія Міжнародного валютного фонду покинула Україну на день раніше запланованої дати, так ні про що і не домовившись. Кредит МВФ в 2011р. Україна так і не отримала. Але знову виникла необхідність найшвидшого відновлення співробітництва з МВФ у 2012р. терміново потрібні гроші на російський газ. Головним завданням Кабміну стає пошук джерел фінансування. А в їх набір закономірно потрапляє, перш за все, кредит МВФ. Адже на сьогодні саме цей кредитор може забезпечити країну найдешевшим ресурсом під 2,5% річних. Виплати України МВФ в 2012 році склали 2,43 млрд. SDR ($3,74 млрд. за поточним курсом), у тому числі 0,198 млрд. SDR в рахунок відсотків, що стало рекордом за всю історію взаємин із фондом з 1994 року. У 2013 році Українаа перерахувала МВФ 3,69 млрд. SDR ($5,6 млрд.), у тому числі 0,11 млрд. SDR відсотків ($0,167 млрд.). 2014рік.Наприкінці квітня уряд на чолі з Арсенієм Яценюком, сформований проєвропейськими політичними силами, що перемогли в результаті Революції гідності, та МВФ затвердили дворічну програму кредитування української економіки, що реформувалася, обсягом 17 млрд. дол. На початку травня країна одержала перший транш у розмірі 3,2 млрд. дол., а другий транш у розмірі 1,4 млрд. дол. було перераховано наприкінці серпня. Програма співпраці передбачає виконання Україною ряду умов, зокрема - проведення податкової реформи, ефективну боротьбу з корупцією і оздоровлення енергетичного сектора, включаючи скорочення дефіциту бюджету держкомпанії «Нафтогаз України». 2015 рік. У лютому Кабінет міністрів України затвердив меморандум співпраці з МВФ за програмою Extended Fund Facility, яка передбачає ряд ключових реформ – ефективних рішень в управлінні економікою, боротьбі з корупцією, наведення ладу в енергетиці, оптимізацію і скорочення державних видатків, збільшення до 3% ВВП витрат на інвестиції, скорочення кількості чиновників. Крім того, метою нової програми є стабілізація банківської системи і валютного курсу з тим, щоб 2016 рік став роком стабілізації та економічного зростання України. Рада директорів МВФ 11 березня схвалила цю програму на загальну суму 17,5 млрд. дол. і пообіцяла виділити перші 5 млрд. до середини березня. Умови виділення і обсяги подальших траншів визначатимуться Фондом у міру виконання критеріїв програми.

Якими можуть бути можливі наслідки розірвання Україною програм співробітництва з МВФ та виходу зі складу членів Фонду? Програма розширеного фінансування не є самодостатньою а продовження співробітництва з Фондом - не самоціль для нас. Успішна реалізація програм Фонду є умовою не тільки подальшої співпраці з майже усіма міжнародними фінансовими організаціями, але і найважливішим сигналом, своєрідним “зеленим світлом” для приватних інвесторів.

Процедурами діяльності МВФ передбачене дострокове погашення країною-членом всіх отриманих від Фонду кредитів. Це відбувається у разі, коли Фонд дійде висновку, що рішення про надання кредитів було прийнято на основі інформації про виконання умов (у тому числі юридичних), яку було спростовано даними, що надійшли пізніше.

Чого ж можна очікувати у разі прийняття Верховною Радою рішення про відклик Меморандуму економічної політики та денонсацію договору про вступ України до МВФ? Можливі наслідки можна розділити на дві групи: політичні та соціально-економічні. Політичні наслідки: Перш за все, внаслідок такого безпрецедентного випадку, Україна не тільки надовго опиниться серед аутсайдерів світового економічного співтовариства, але буде завдано значної шкоди і політичному іміджу нашої молодої держави. Вихід зі складу учасників МВФ стане для всього світу чітким сигналом про те, що Україна обрала курс на політичну самоізоляцію. Це “клеймо” на довгі роки залишить Україну “за бортом” європейської інтеграції. Слід також очікувати зниження авторитету України в таких впливових організаціях, як ООН.

Економічні наслідки: Прийняття рішень щодо розірвання відносин з МВФ матиме як коротко - так і довгострокові наслідки. Це дуже швидко призведе до оголошення суверенного дефолту, пред’явлення до негайної сплати всіх зовнішніх боргових зобов’язань (а це - близько 11 мільярдів доларів) та накладання арешту на іноземні активи не тільки України як держави, але й на майно суб’єктів підприємницької діяльності.

В цих умовах на довгі роки нам можна буде забути не тільки про комерційні запозичення, але й про прямі іноземні інвестиції в "реальну економіку", що унеможливить її структурну перебудову та технологічне переозброєння.

Процедури Фонду передбачають офіціальний розгляд питання про вихід зі складу членів Виконавчою Радою, здійснення Директором-розпорядником консультацій з керівництвом Фонду та окремих міжнародних фінансових організацій, публікацію заяви про втрату державою-членом права на використання ресурсів Фонду, прийняття рішення про призупинення права голосу держави-члена. І лише останньою мірою цього процесу є примусове виведення держави зі складу членів Фонду.