Звіт з ознайомчої практики (об`ект дослідження казначейство)

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Харківський національний економічний  університет

 

Кафедра фінансів

 

 

 

     Звіт з ознайомчої практики

(об`ект дослідження казначейство)

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студенка 2 курсу 2 групи      Купчіна О.В.

 

Перевірив        

 

 

 

 

Харків 2012

ЗМІСТ

Вступ                   3

1. Фінансова стабілізація, як основа фінансової політики держави           4
2. Доходи і видатки бюджету України                       10
3. Висновок                  18
4. Використана література.               19
5. Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Головними задачами вищої школи  у справі підготовки фахівців, які  задовольняли б потреби народного  господарства й були конкурентоспроможними  на ринку праці, є систематичне підвищення як теоретичного, так і практичного  рівня  навчання студентів.

Практика є невід’ємною складовою  частиною освітньо-професійної підготовки фахівців, основним завданням якої є  якість практичної підготовки випускника за освітньо-кваліфікаційним рівнями: бакалавр, спеціаліст, магістр.

   Об'єктом мого дослідження  я обрала казначейство. Я вважаю, що мною обрана тема на сьогоднішній  день дуже актуальна оскільки  казначейство відіграє головну  роль в економіці нашої країни.

Метою мого дослідження є ознайомлення з організацією фінансової роботи казначействі, набуття практичних умінь проведення техніко-економічного аналізу діяльності підприємства, заповнення розрахункових та платіжних документів, формування професійної направленості особистості, розширення знань про фінанси, сутності майбутньої діяльності.

Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним  органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується  Кабінетом Міністрів України  через Міністра фінансів України (далі – Міністр).

    Казначейство України  входить до системи органів  виконавчої влади та утворюється  для реалізації державної політики  у сфері казначейського обслуговування  бюджетних коштів. Казначейство  України є учасником системи  електронних платежів Національного  банку України.

Основними завданнями Казначейства України  є:

1) внесення пропозицій щодо формування  державної політики у    сфері  казначейського обслуговування  бюджетних коштів;

2) реалізація державної політики  у сфері казначейського обслуговування  бюджетних коштів.

 

1. Фінансова стабілізація, як основа фінансової політики держави

Фінансова стабілізація досягається  за рахунок зниження темпів інфляції, укріплення національної грошової одиниці  та зростанні темпів виробництва.

Стабільне фінансове становище  держави є однією з умовою її економічного розвитку і зростання суспільного добробуту. У цьому ствердженні нема потреби нікого переконувати. Так як це стало зрозумілим як переважній більшості вчених, політичних і громадських діячів, так і широким верствам населення.

 Якщо в державі протягом  тривалого часу немає фінансової  стабільності, то настає деградація  суспільної свідомості, виробничих відносин, а майбутнє стає невизначеним. Відсутність фінансової стабілізації і, як наслідок, чергові сплески кризових явищ тяжко б'ють по добробуту населення, бо втрати через прорахунки у фінансовій політиці несуть широкі маси населення, насамперед найбідніші його верстви. Суть проблеми полягає в тому, що майже всі фактори, які дестабілізують фінансове становище в державі, є результатом дій відповідних державних структур на макрорівні, тобто залежать від основних положень фінансової політики, здійснюваної законодавчою і виконавчою владою, так і на мікрорівні — на рівні підприємницьких структур і фізичних осіб.

 На сьогоднішній день  законодавча влада немає чіткого уявлення про шляхи забезпечення фінансової стабільності в державі, а саме про те, яка частина чинного законодавства не сприяє фінансовій стабільності і які законодавчі акти необхідно розробити й прийняти, щоб забезпечити стабільність. Є тільки нищівна критика того, що робиться в державі у галузі фінансів і банківської діяльності.

 За таких умов виконавча влада поводиться досить невпевнено. В неї нема чіткої програми дій, вона кидається в різні боки при здійсненні конкретних заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів і їх витрачання, щодо посилення відповідальності за порушення фінансової дисципліни і зменшення заборгованості з соціальних виплат тощо[1, c. 85-87].

 Фінансове становище держави може характеризуватися двома показниками такими як : виконанням бюджету і сталістю національної грошової одиниці. В Україні після проведення грошової реформи вдавалося підтримувати стабільність грошової одиниці. Але це давалося досить дорогою ціною через великі суми заборгованості з виплати із бюджету населенню заробітної плати, різних видів допомоги, пенсій, а також через зростання заборгованості бюджетних установ по розрахунках за електроенергію та інші види послуг, через постійне зростання зовнішнього і внутрішнього державного боргу, витрат на його обслуговування й завищення дохідності облігацій внутрішньої державної позики.

Якщо тепер не вжити рішучих  заходів, які б попереджали знецінення грошової одиниці, може скластися ситуація, яка в майбутньому загрожуватиме  державі фінансовою, а згодом і  загальноекономічною небезпекою. Річ  у тім, що потенційно зберігаються фактори, без подальшої локалізації яких ситуація може вийти з-під контролю уряду.

 Насамперед необхідно створити  ефективний механізм страхування  банківських депозитів. Для цього  слід прийняти закон "Про  фонд гарантування вкладів фізичних  осіб", у якому має йтися  не лише про гарантію їх  повернення, а й про гарантію  компенсації втрат від знецінення. Це дасть змогу щорічно залучати  вільні кошти населення на  суму понад 10 млрд. грн. і використовувати  їх як кредитні ресурси.

 Виплата процентів за вкладами  населення навіть у половинних  розмірах від того, що сьогодні  сплачує держава за ОВДП, по-перше,  забезпечила б збільшення реальних  доходів населення, по-друге, позитивно  позначилася б на стабілізації  грошової одиниці. Є й інші  форми залучення коштів населення,  які виправдали себе в цілому  ряді зарубіжних країн і на  сьогодні є важливим стабілізатором  національної грошової одиниці.

 Житлове будівництво — одна  з провідних галузей в економіці  усіх економічно розвинутих країн.  Капітальні вкладення у цю  сферу становлять у середньому  третину загального обсягу інвестицій  в економіку.

Є багато прикладів у світовій практиці, коли зростання житлового будівництва було початком загальноекономічного піднесення. Так було у повоєнній Федеративній Німеччині, Франції й деяких інших країнах.

 Нині в Україні є умови  для впровадження найефективніших  систем житлових заощаджень і  пільгового кредитування житла.  Це значна кількість готівкових  грошей на руках у населення,  набутий певний досвід кредитування  житла Ощадним банком України,  наявність зарубіжної організації  (німецький банк "Шватім-Халл"), яка має досвід роботи у  цій сфері й готова до співробітництва.

 Система житлових заощаджень  громадян і пільгового кредитування  житла в Україні має включати  такі елементи:

— запровадження житлово-будівельних  вкладів населення з подальшим  цільовим використанням їх на будівництво  і придбання житла. Такі вклади могли  б дати можливість громадянину протягом п'яти років накопичити кошти  на рахунку в спеціальному банку  до рівня 15000 гривень із рівномірними щорічними внесками;

 — можливість громадян одержувати  проценти за зберігання коштів  на рахунку в банку, а також  премію від держави в розмірі  до 20% вкладу, що гарантує знецінення  коштів від інфляційних процесів. По закінченні п’ятирічного терміну  кожний громадянин може одержати  суму вкладу з процентами і  преміями, а також кредит, що дорівнює  сумі його заощадження на будівництво  й придбання житла під контролем  банку. Кредит надається строком  на 20 років із процентною ставкою  3% річних.

 — надання державою податкової  пільги банкам для більшої  їх зацікавленості у такому  кредитуванні: зменшення ставки  податку на суму прибутку, отриманого  від процентів за надані на  таких умовах позики

Актуальність проблеми фінансової стабілізації в Україні залишається  предметом гострих дискусій серед  фахівців. Одні вважають, що вона повинна  завершувати перший етап трансформаційного  процесу [3], інші переконують у тому, що фінансова стабілізація є передумовою, визначальною, первинною фазою ринкової трансформації [4].

Однак існує багато розбіжностей щодо критеріїв, показників, індикаторів  фінансової стабілізації. Фінансова  макроекономічна стабілізація є  одним з першорядних завдань  ринкової трансформації. Це пов’язане, з одного боку, з тим, що на попередніх етапах у колишніх соціалістичних країнах  сформувались серйозні фінансові диспропорції, з другого – фінансова нестабільність посилювалася внаслідок розпаду  раніше єдиного економічного комплексу  СРСР та господарських зв’язків між  країнами, формування власних економічних  і політичних систем у нових незалежних державах.

Можна виділити три головні етапи  фінансової стабілізації в Україні, що охоплюють періоди: перший – з 1992 по 1996 рр., другий – з 1996 по 1998 рр. і, нарешті, третій етап розпочинається з серпня 1998 р.

Завданням фінансової стабілізація в  Україні на даному етапі с в  гамуванням гіперінфляції, суттєве  скорочення бюджетного дефіциту, стабілізація обмінного курсу власної грошової одиниці, підготовка передумов для  здійснення грошової реформи, зниження облікової ставки НБУ, подолання  платіжної кризи тощо.

Характерними ознаками першого  етапу були запровадження купонокар-бованця, вихід з рубльової зони, суттєве  зменшення інфляції у 1993 р. Стабілізувався обмінний курс карбованця протягом 1995-1996 рр. на рівні 1,7-1,8 грн. за 1 долар США. Водночас посилювалась платіжна криза, вимивались оборотні кошти підприємств  і організацій. Спостерігається  збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості.

Отже, за станом на другу половину 1996 р. у цілому були підготовлені головні  передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці – гривні і переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Відмітною особливістю другого  етапу фінансової стабілізації стало  закріплення позитивних тенденцій  у валютно-фінансовій сфері країни, про що свідчили подальше зниження рівня інфляції, стабілізація обмінного  курсу гривні, зниження облікової  ставки НБУ, стабілізація цін, поступове  зростання зарплати і доходів  населення. Розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов’язані насамперед з гіпертрофованим  розвитком ринку облігацій внутрішньої  державної позики (ОВДП), перекреслили сподівання на стале господарське зростання  за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх  фінансових коштів (кредити Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та портфельні інвестиції приватних  компаній). Очевидною стала необхідність переорієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспроможності  юридичних і фізичних осіб за рахунок  поповнення оборотних коштів підприємств  та диверсифікації доходів населення.

Фінансова ситуація у 1998 р. відзначалася девальвацією гривні, обривом фондового  ринку, падінням ліквідності банківської  системи, подорожчанням кредитних  ресурсів. Усе це дає підстави говорити про настання третього етапу фінансової стабілізації, продиктованої не стільки  логікою трансформаційного процесу, скільки ситуацією на міжнародних  фінансових ринках та прорахунками у  внутрішній економічній політиці.

Останнім часом внутрішні дестабілізуючі чинники підсилюються негативним впливом  світової фінансової кризи на економічній  події в Україні. Світова фінансова  криза зумовлює необхідність внесення коректив до сфери як міжнародної, так  і національної економічної політики.

На третьому етапі фінансова  криза негативно впливає на банківську систему, яка може бути зміцнена шляхом підвищення її ліквідності та кредитоспроможності, санації з боку НБУ, диверсифікації банківських операцій, залучення іноземного банківського капіталу. Криза ще раз показала, що лише конструктивна взаємодія банків з виробничою сферою, перетворення провідних банків у основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансових груп і компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність.

Практика ринкового реформування в Україні на цьому етапі свідчить про те, що самі по собі монетарні  методи можуть дати короткочасний ефект. Розкол економіки на дві автономні  сфери – фінансову і реальну  мають свої наслідки високі відсоткові ставки, спекулятивні операції у першій та бартеризацію, платіжну кризу і  стагнацію – у другій. Фінансова  криза продемонструвала, що поглиблення  розколу може призвести до остаточного  занепаду.