Фразеологізми-колоризми у лінгвокраїнознавчому аспекті

Як бачимо, у Фрідріха Зейлера відсутній єдиний підхід до класифікації ФО (наявний і структурний, і за джерелом походження), однак  фразеологу вдалося відобразити все розмаїття фразеологізмів німецької мови та пояснити характер цих мовних одиниць: “Оскількі наші ідіоми … беруть початок в народному мовленні, навряд чи можна очікувати, щоб вони містили абстрактні судження, висновки наукового характеру, естетичні оцінки чи тонкий психологічний аналіз – все це майже ніколи не зустрічається в ідіомах. Їх внутрішній зміст відображає життя людей в його простих проявах… В німецьких ідіомах багато гумору, але мало романтики і краси” [19,с.158].

Нашу увагу, безумовно, привертає процес становлення ФО, їх походження. Без історико-етимологічного коментаря, на думку О.М.Мелеровича та В.М.Мокієнка, неможливо встановити висхідне мотивування. Пояснення виникнення ФО, їх образного мотивування допоможе глибше вникнути в смисловий зміст ФО, наочно уявити різні грані фразеологічного образу, оцінити зображальні можливості ФО” [27,с.109].

 

1.4 Феномен кольору.Особливості сприймання.

 

Феномен кольору цікавив  людство з давніх-давен. Люди намагалися пояснити це явище, з’ясувати його дію на мозок і психіку. Спроби розробити теорію кольору сягають ще часів Платона: “у Платона – колір… четвертий елемент відчуття. Особливо треба відзначити те, що він знає основу вчення про кольори та світлотіні” [15,с.145]. Ґрунтовно колір як фізичне явище описав І.Ньютон. Саме він виділив у спектрі 7 основних кольорів, виміряв довжину різних світлових хвиль, які і викликають кольорові відчуття. Однак говорити про колір як щось визначене не можна, це зумовлено неоднаковим сприйманням даного явища різними людьми [8,с.23]. Великим кроком в області кольорознавства стало вчення Й.В.Ґете про колір. Ось як він пояснює природу кольору: “кольори – діяння світла, діяння і страждання. В цьому розумінні ми можемо чекати від них розкриття природи світла. Кольори і світло стоять, правда, в самому точному взаємовідношенні один з одним… Колір є закономірною природою по відношенню до відчуття зору” [15,с.125,131-132]. Німецький філосооф піддає критиці певні положення ньютонівської теорії; і “хоча критика законів, відкритих Ньютоном, базувалась у Ґете не на фізичній основі і в цьому розумінні була позбавлена наукової доведеності, вивчення зв’язку “світло-колір-емоція” було великим його досягненням” [16,с.114].

Вивченням фізичних якостей  спектральних кольорів займається кольорознавство. А вивчення психологічного впливу певних сполучень кольорів – кольорових гармоній - складає предмет естетики кольору.

В психології розробкою  характеристик основних кольорів займався М.Люшер. Нас буде цікавити сприйняття кольору різними народами та психологічне його трактування. Адже ми розглядаємо вплив тих чи інших характеристик кольору на утворення мовних одиниць.

Багатство барв навколишнього  світу своєрідно відображається в мові. Як зазначає у своїй статті А.Порожнюк, не в усіх мовах існує однакова кількість назв на позначення кольору. Навіть деякі основні кольори спектра не завжди мають окремі назви. Так, наприклад, в німецькій мові існує одна лексема (blau) на позначення синього та блакитного кольорів. А червоний, оранжевий та жовтий у мовах африканських народів здебільшого мають одну лише назву. Кожна мова має свій спосіб “членування” спектра. Тобто колір пов’язаний з історією народу, його культурою, побутом, традиціями тощо [31,с.28].

Символізмові кольорів О.О.Потебня присвятив декілька сторінок у своєму дослідженні “О некоторых символах в славянской народной поэзии”.

Отже, для з’ясування певних питань, поставлених у даній  роботі, необхідно звернутися до символічних  значень кольорів та їх психологічної  характеристики.

“Дослідженням мови поетичних  творів… встановлено, що основу палітри  фарб складають живописні означення  чорний – червоний – білий” [20,с.66]. Дослідження фразеологізмів, до складу яких входять колороніми, також підтверджує думку про те, що лексеми на позначення червоного та білого кольорів зустрічаються якнайчастіше.

Чорний, як і білий, не входить до кольорів спектру, тому деякі  психологи (зокрема М.Люшер) ними іґнорують. Однак Й.В.Ґете надає їм особливої  ваги, ототожнює їх зі світлом і  мороком. Вони є першоосновою утворення всіх інших кольорів: “для виникнення кольору необхідні світло і морок” [15,с.133].

Символічне значення чорного кольору, що ототожнюється  з мороком, зустрічаємо у О.О.Потебні: “Подібно до того, як мороз, наближаючись до вогню, протистоїть йому за деяким символічним значенням, чорний колір, утворюючись від вогню, має значення безладу, ненависті, смутку, смерті, що є протилежним до переносних значень світла” [33,с.314].

Характерною особливістю  чорного кольору є те, що для  всіх народів він символізує “погане”. В західній традиції це смерть, траур, скорбота, меланхолія, приниження, руйнування. В східній – Ворота Пекла [5,с.23].

В чорному кольорі  є завершеність. Чорний – “верхівка” темноти – агресивна наполегливість, протест проти своєї долі, абсолютна відмова. Як правило, чорний колір викликає страх (чорна людина, чорний диявол, чорна богиня Калі – у індусів, чорні прапори піратів, чорна кицька). Цей колір символізує пітьму і таємницю. А в пітьмі – заперечення світла [14,с.21].

Однак не завжди чорний – символ зла. Відомо, що в деяких східних країнах цей колір означає траур. Це і колір покаяння. Доведено, що чорний, як і білий, захищає від дії шкідливої енергетики. Ось чому представники духовенства різних країн і вірувань носять чорну одіж [10,с.21]. “Кольором честі… назвав чорний колір… китайський імператор Цинь Шихуан” [14,с.21].

Як бачимо, серед тлумачень  даного кольору переважають ті, що мають негативний зміст. Так як ми розглядаємо фразеологізми німецької  мови, то до уваги будуть братися  традиції західної культури.

Повною протилежністю  чорного кольору є білий. У  слов’ян білий походить від світла та вогню. Білизна – символ краси, любові [33,с.309-310]. На заході цей колір означає святість, чистоту, відвертість, спокій, тріумф духа над плоттю. В той час у східній традиції білий – символ неба, траур [5,с.23]. Взагалі, цей колір – це кінцевий пункт яскравості та світла, панування добрих сил.

Червоний, поряд із синім  та зеленим, з точки зору фізики, - основний колір світла [29,c.816]. До цих трьох додається ще жовтий. Дані чотири кольори не сприймаються як суміші [2,с.22].

Колір вогню, або ж  червоний, діє на людину збудливо, хвилююче. Деяких він просто дратує. Однак  в більшості випадків люди добре  ставляться до червоного кольору [4,с.21].

Для українського народу, як і для деяких інших, здавна були і залишались улюбленими кольори червоної гами [31,с.28].

Червоний збуджує, а  тому імпонує глядачу. Тому одіж королів, кардиналів була червоною [24,с.7]. В одежі духовенства цей колір символізував могутність Бога-Отця. Збуджуючі якості червоного кольору пов’язані з тим, що він асоціюється із пристрастю. Будучи сонячним, теплим, вогняним кольором, він не тільки гріє, а й обпалює. Багряний символізував відчайдушне самозабуття, кохання. Хоча невинності в цьому було мало – червоні плаття, як правило, носили куртизанки [4,с.21]. Червоні ліхтарі в усьму світі вказують шлях туди, де пропонується сексуальне збудження [24,с.342].

З точки зору психології червоний означає бажання і різноманітні схильності та прагнення. Це також прагнення отримувати результати, досягати успіху. Це жадібне бажання всього того, що може сприяти насиченості буття і повноті досвіду. Це всі форми життєвості і сили [24,с.342].

Символічне використання червоного кольору можна спостерігти  в повсякденному житті: червоне світло світлофора примушує водіїв зупинитися; на підприємствах цей колір означає заборону та безпосередню небезпеку.

Узагальнюючи тлумачення червоного кольору, зазначимо, що він  означає вогонь, кров, життя, пристрасть, любов, екстаз, мучеництво, честь [5,с.23].

Синій колір пов’язаний з фізичною потребою в спокої і  з психологічною потребою в задоволеності [14,с.20]. Темно-синій викликає повний спокій. Ніщо так не заспокоює і не охолоджує, як гама синьо-блакитних тонів [25,с.58]. Споглядання синього кольору може сприяти сну [30,c.309]. Синій – колір неба, отже, це символ вірності (небо не змінює свого кольору), схильність до традицій, постійність, відданість вічним цінностям і спогляданню [24,с.337]. Як правило, він асоціюється з мудрістю, інтуїцією, є кольором синього птаха [14,с.20]. Однак синій виникає біля темряви [15,с.133], і цей факт певною мірою впливає на характеристику цього кольору. Наближаючись до чорного, він набуває відтінку нелюдського смутку [24,с.10], може спричинити депресію.

Таким чином, в західній культурі синій означає чистоту, мир, мрію, істину, інтелект, благочестя, мудрість, непорочність [5,с.23].

О.О.Потебня вважає, що зелений колір рідниться зі світлом  та вогнем “у рідкій малоросійській формі  гряний . Отже, за спорідненістю зі світлом (золото і горіти) зелений колір повинен мати ті ж значення, що і світло; але він означає лише молодість, красу і веселість” [33,с.310-311]. Таке значення зеленого не лише у слов’ян. Взагалі західна традиція трактує його як символ весни, тріумф життя, природи, молодість, веселість, процвітання [5,с.23]. Зелений нагадує нам про юність, цвітіння, надію та радість.

Протиріччя в психологічному тлумаченні містить у собі жовтий колір. З одного боку, - колір сонця  та сонячного проміння, колір весняних кульбабок, надії. Він сприймається як світлий, яскравий, збуджуючий, а тому – зігріваючий [24,c.25]. З жовтим пов’язаний стан розкутості, зміни і стану розвитку. Він виражає основну психологічну потребу – розкриття надії в душі [14,c.21].

Однак, з іншого боку, жовтий буває нав’язливим і зухвало неспокійним [14,c.21]. У європейців жовтий завжди вважався кольором зради. Існувала думка, що у тих, хто заздрить та ревнує, відбувається розлиття жовчі, а тому жовтіє шкіра та білки очей [4,c.21]. Взагалі у західній традиції жовтий означає ревнощі, інтелект, інтуіцію, славу, багатство, розкіш [5,c.23].

Що стосується коричневого  кольору, то це - суміш червоного, жовтого  і чорного. Втративши життєдайну силу червоного, коричневий символізує тілесні відчуття та потреби [14,c.21]. Символізуючи покарання, деґрадацію, відречення від світу, він є земним кольором [5,c.23].

Сірий – нейтральний. Він повністю позбавлений будь-яких стимулюючих чи психологічних тенденцій. Сірий – це взагалі не територія, на якій можна жити; це тільки межа: межа – як нейтральна смуга [24,c.34].

Отже, ми розглянули психологічне тлумачення тих кольорів, які зустрічаються  у компонентному складі фразеологізмів німецької мови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II. ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ, ДО СКЛАДУ ЯКИХ ВХОДЯТ КОЛОРОНІМИ

 

ФО утворюються в  мовленні і відображають ті явища  і предмети, що безпосередньо оточують людей; люди в свою чергу, надають  їм тих чи інших характеристик, в  тому числі ознак за кольором. Отже, цілком закономірно, що у деяких фразеологізмах, які увиразнюють, емоційно забарвлюють образність в мовленні, саме колір є складовою частиною. Колір допомагає створити яскраві зорові образи з сухих абстракцій, що робить мовлення барвистим, соковитим та емоційно насиченим.

Оскільки ФО є мовною універсалією, то можна припустити, що в будь-якій мові існують фраземи, до складу яких входять назви кольорів, адже фразеологізми відображають реалії життя. Безсумнівно, для кожної мови буде різним психологічне тлумачення кольорів, яке дасться взнаки при перекладі ФО. Розбіжності у сприйманні певним народом довкілля вплинуть на кількість фразем з одним і тим самим кольором у різних мовах.

Як показало дослідження, в німецькій  мові найбільшу кількість становлять ФО з колоронімом schwarz (22,71%). На другому місці фраземи з компонентом blau (18,86%). Далі у порядку зменшення йдуть такі назви кольорів як weiß (14,01%), rot (11,31%), grün (8,47%), gelb (7,47%), grau (6,74%), braun (5,54%). rosa (1,22%), Серед ФО зустрічаються і такі, до складу яких входять два або більше колороніми. Вони становлять 3,67% проаналізованих фразем. (див. додаток 1) Отже, у фразеологізмах найчастіше використовуються назви тих кольорів, які за теорією Ньютона не існують – чорний та білий. Однак на думку Й.В.Ґете, чорний та білий є першоосновою утворення інших кольорів: “для виникнення кольору необхідні світло і морок” [15,с.133].

Не дивно, що другим за частотою вживання є колоронім blau. Й.В.Ґете вказував, що колір, який стоїть найближче до мороку, - синій [15,с.133]. Деякі психологічні тлумачення даних кольорів спільні. Як чорний, так і синій можуть означати ніч, похмурість. Німецькі фразеологізми з компонентами schwarz та blau в більшості своїй несуть негативне забарвлення, хоча з колоронімом blau таких ФО менше, ніж з schwarz.

Далі за частотністю вживання слідують назви кольорів rot та grün. Синій, червоний та зелений з точки зору фізики є основними кольорами, що і знаходить своє відображення в мові. Кількість ФО з колоронімом gelb цілком закономірно слідує за grün. Як зазначає Ж.Аґюстон, “серед усіх кольорових тонів є тільки чотири, які не сприймаються як суміші…: одиничний червоний, одиничний жовтий, одиничний зелений та одиничний синій” [2,с.22]. Решта ж кольорів є сумішшю основних. ФО з такими колоронімами нечисленні.

Входячи до складу фразеологізмів, назви кольорів у деяких випадках втрачають своє первинне значення (ознака кольору) і набувають зовсім інших семантичних відтінків. У певних ФО можна виокремити значення компонента, в інших же це неможливо, бо взаємодія всіх компонентів фраземи породжує її значення. Семантика кожного з компонентів по-різному виявляється в різних типах ФО. Для виявлення певних закономірностей в межах одного типу фраземи слід розподілити їх так, щоб наявно проступала деактуалізація компонента фразеологізму. Оскільки деактуалізація слова у складі ФО безпосередньо пов’язана з переосмисленням значення самого виразу, фразеологізми, до складу яких входить назва кольору, доцільно скласифікувати за типами переосмислення. Можна виділити фразеологізми-порівняння та фразеологізми-метафори та фразеологізми-метонімії [37,с.169].

 

2.1 Фразеологізми-порівняння.

 

Як зазначає О.В.Кунін, в сфері фразеології можуть використовуватись  структурно-семантичні моделі ФО. Цей  тип моделювання наявний у  стійких порівняннях, які ще називаються  компаративними зворотами. Ад’єктивні компаративи, типу “прикметник + wie + іменник (чи словосполучення)” є одним з основних [23,с.76-77].