Риторика як предмет. Закони і жанри риторики

Тема: Риторика як предмет.

Закони і жанри риторики

 

            Матеріали до лекції  №1

 

1. Предмет і основні завдання риторики.

2. Вимоги до вживання риторичного слова у спортивній сфері.

Ораторські  вміння і навички у контексті  професійної діяльності  спортовця.

3. Закони риторики:

3.1.  Концептуальний.

3.2.  Моделювання аудиторії.

3.3.  Стратегічний.

3.4.  Тактичний.

3.5.  Мовленнєвий.

3.6.  Ефективної комунікації.

4. Жанри риторики:

4.1.  Академічний.

4.2.  Соціально-побутовий.

4.3.  Лекційно-пропагандистський.

4.4.  Дипломатичний.

4.5. Військовий.

4.6. Рекламний.

 

 

1. Предмет і основні завдання  риторики

 

 

Наша свідомість, можливо, й не зводиться до слів, але донести до людей свої думки, емоції та побажання ми можемо лише у формі слова. Мова фіксує наші знання про світ і дає змогу виразити ставлення до нього. Вона є основним засобом спілкування людей.

Виступаючи  перед іншими, людина виражає й утверджує себе, водночас впливаючи на слухачів. Слово "красномовство" й означає гарне, красиве мовлення, яким милуються слухачі. По суті, воно — сила, з допомогою якої вдається впливати на оточуючий світ, змінювати його, реалізуючи своє власне бачення життя. Можна, щоправда, нажити через гострий язик чимало ворогів, але той, хто добре говорить, здатний і своїх ворогів перетворити на друзів. Про силу слова свідчить народна мудрість: "Немає нічого солодшого від язика; немає й нічого більш гіркого, ніж язик". Буває, що цілі угрупування, верстви суспільства або й народи перебувають під впливом обдарованих красномовців, які отримують в такий спосіб владу над свідомістю інших.

Риторичне слово вживається не лише в офіційних сферах. Без риторики не може обійтися ані проповідник, ані викладач, ані державний діяч, ані юрист, ані бізнесмен. Чим більше розвинуте суспільство, тим більше в ньому цінується вміння володіти словом. Недаремно у народі здавна живе вислів "золоте слово". Старогрецький філософ Арістотель казав, що дар мовлення має характер загальності й виявляється за найрізноманітніших обставин.

Юрист, який покликаний здійснювати законність і не вміє словесно довести свою позицію, опиняється за межами своєї професії. У його руках — доля людини, яка може бути помилково звинувачена; він спроможний захистити суспільство від злочинця. І невправне володіння словом означає в певній ситуації безвідповідальність і непрофесіоналізм.

Політик-оратор, що не в змозі запалити словом маси, приречений на невдачу. А відповідальність його значно більша, аніж відповідальність юриста: від політика залежить доля суспільства, принаймні значної групи людей.

 Викладач середньої чи вищої школи, якого не  може слухати аудиторія, починає шукати іншу роботу. Тут не порятує навіть блискуче знання свого предмета з суто наукового боку: треба вміти ще й зацікавити ним людину. Хто ж з викладачів не відчуває живу потребу вміти говорити з аудиторією?

  Релігійний проповідник, який не вміє надихати людей словом, втрачає авторитет духовного лідера своєї громади. "Німий" проповідник — це справжній нонсенс століть.  Духовна особа, яка не спроможна донести палання священного вогню до свідомості своїх слухачів, безперечно, посідає не своє місце.

Бізнесмен, який покладається лише на силу грошей і матеріальні чинники, ризикує позбутися клієнтури чи партнерів, які знайдуть собі менеджера чи продавця більш приємного і ввічливого.

Закоханий, який не в змозі викласти свої почутття, може залишитися непочутим. Кожен знає, як важко знайти потрібні слова для висловлення почуттів, як важливо бути почутим саме цією, однією в світі людиною.

Батько, який виховує сина не словом, а ременем, ризикує породити не розуміння, а ненависть. Скільки сімей навколо страждають через те, що між їхніми членами запановує непорозуміння, напруженість, які часто переростають у неприязнь, сварки, а то й огидну відверту ворожнечу. Сім’я, в якій не знаходиться слів для порозуміння, дуже швидко перестає бути сім’єю і перетворюється на гуртожиток, у якому випадково зібралися різні за духом та інтересами люди.

 Красномовство — це мистецтво, розкута гра словом, якою можна милуватися, як милуються виступом артиста. Часом такий дар проявляється сам по собі, від природи. "Людина з черги", яка розважає себе та інших, може викликати іноді справжнє захоплення, хоча вона не вивчала правил вживання лексики чи побудови синтаксичних конструкцій. Водночас риторика — це ще й наука про способи переконання та ефективні форми впливу на  аудиторію з урахуванням її особливостей. Риторика (від грец.) — наука про ораторське мистецтво, красномовство.

У системі  освіти європейського суспільства  доля риторики не була стабільною. Останні два століття, наприклад, були позначені згасанням інтересу до неї. У XIX ст. висловлювалася навіть думка: якби риторику за традицією не продовжували вивчати в навчальних закладах, вона давно б вмерла. Увага філологів була зосереджена здебільшого на художніх творах і поетиці, а не на риториці.

Поетика й  риторика мають між собою чимало спільного (особливо якщо йдеться про використання риторами поетичних прийомів). Слово художнє і слово повсякденне не тотожні. Якщо в поетичному слові важлива полісемія (багатозначність), то в повсякденному житті цінується точність вислову. Тому теорію художньої мови вивчає поетика, а закони  красномовства — риторика. Художнє слово створює образ дійсності, побудований на емоційному переживанні. Слово риторичне, не уникаючи образу, ґрунтується здебільшого на чіткому, конкретному значенні. Риторика взаємодіє з іншими науками. Так, мовознавство озброює її знанням законів формування та розвитку людського мовлення. Літературознавство відкриває закони творення художнього образу словесними засобами. Філософія вводить у світ інтелектуально-духовного пошуку людства, а окремі філософські дисципліни ознайомлюють із цінностями моралі (етика), принципами розуміння та творення прекрасного (естетика), законами мислення (логіка). Психолінгвістика допомагає зрозуміти, наскільки вибір слова зумовлено емоційно-вольовим станом людини. Психологія дозволяє ораторові контролювати власний душевний стан і настрій аудиторії; зокрема когнітивна психологія  відкриває можливості осягнення світу через слово. Фізіологія знайомить з мовним апаратом, його можливостями та механізмом творення голосу. Допомагає ораторові оволодіти голосом  і поставою, жестикуляцією й мімікою така дисципліна, як методика виразного читання.

 

2. Вимоги до вживання риторичного слова у спортивній сфері.

Ораторські  уміння і навички у контексті  професійної діяльності спортовця

 

Визначимо комплекс вимог до оратора, що склався за століття розвитку ораторського мистецтва.

1. Оратор повинен чітко визначити тему свого виступу і не відхилятися від неї. Основна думка виступу повинна поступово розгортатися у процесі промови, що й буде розкриттям теми.
2. Виступ на спортивну тематику повинен порушувати проблему, яка хвилює людей в аудиторії, є актуальною або, принаймні, несе в собі нову й потрібну слухачеві інформацію. Водночас знавець лише свого предмета швидко надокучить слухачам. Отже, загальна ерудиція, обізнаність у різних галузях науки та культури в жодному разі не завадять.
3. Аудиторія очікує від оратора духовного насичення, чіткого визначення моральних оцінок. Ситуація вимагає від оратора вміння чітко визначитися щодо своїх уподобань і бажань. Позиція оратора повинна бути зрозумілою для аудиторії: промовець, який "напускає туману", приховуючи власну точку зору, ризикує не лише породити підозріння у нещирості, а й просто залишитися незрозумілим.
4. Оратор повинен зважати на те, чого від нього очікує конкретна  аудиторія   (учні,   студенти-спортовці, тренери  тощо), думати, насамперед, не про власний успіх; а зважати на те, що відбувається у свідомості слухача.
5. Мета промови — досягнути прихильної реакції аудиторії. Оратор повинен бути насамперед співрозмовником,  тому за інтонацією промова повинна нагадувати звичайну бесіду.
6. Ораторові необхідно хоча б іноді використовувати метод імпровізації: адже матеріал потрібно викладати невимушено, вільно і цікаво.
7. Оратор повинен контролювати свою поведінку під час виступу (погляд, голос, міміку, жести тощо), постійно підтримувати духовно-емоційний контакт з аудиторією.

 

3.  Закони риторики

 

3.1. Концептуальний закон

 

Концептуальний  закон — базовий закон риторики, який становить перший крок ідеомовленнєвого циклу — винайдення задуму, ідеї (створення концепції). Цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета.

Повноцінна мисленнєво-мовленнєва діяльність людини починається з оволодіння нею концептуальним законом, за допомогою якого людина вчиться передбачати наслідки своїх дій як найближчим часом, так і у перспективі, визначатися з метою своєї діяльності, виокремлювати головне, логічно вибудовувати власну діяльність. Знання цього закону дає можливість людині виробити в себе повагу до думки, адже без розвитку інтелекту неможливий прогрес суспільства, неможливо розв’язувати сучасні проблеми.

Концепція — це система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі.

Мислителі давнини  відзначали таке: „Мовлення повинне  розцвітати й розгортатися тільки на  основі повного знання предмета, а  якщо за ним не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, тоді словесне його вираження уявляється пустопорожньою і навіть дитячою балаканиною”.

Таким чином, знання і  застосування концептуального  закону риторики забезпечують людині необхідний рівень компетентності й професіоналізму.

 

3.2. Закон моделювання аудиторії

 

      Закон моделювання аудиторії передбачає системне вивчення аудиторії на основі соціально-демографічних, соціально-психологічних та індивідуально-особистісних ознак. Психологи звертають увагу на такий важливий момент встановлення контакту з аудиторією, як оцінка ораторської ситуації — позитивна чи негативна модель — з позиції оратора й аудиторії. Кожен з них прогнозує ситуацію, зважаючи на свій досвід й інші індивідуальні особливості.

Реалізація позитивної моделі спілкування лектора зміцнює  впевненість у своїх силах, а негативні моменти активізують його захисні психологічні чинники: підвищується увага, загострюється чутливість, що може призвести до стресової ситуації, знижується  творче самопочуття, виникають зневіра, хвилювання, страх перед аудиторією. Досвідчений оратор прагне тримати на видноті свою аудиторію. Для цього він готує набір цікавих фактів, наочний матеріал, змінює тональність розмови, виключає або адаптує складний матеріал тощо.

Соціально-демографічні ознаки є першим ступенем вивчення аудиторії. До цієї групи можна віднести такі ознаки: стать, вік, національність, освіту, професію, склад сім’ї тощо. Цих ознак недостатньо, щоб скласти психологічний портрет аудиторії. 

До соціально-психологічних ознак можна віднести такі: мотиви поведінки, потреби,

рівень  розуміння предмета.

Індивідуально-особистісні ознаки спрямовані на розкриття особливостей кожного суб’єкта зокрема, способу мислення, особливостей характеру, типу темпераменту, ступеня розвитку основних функцій — інтелектуальної, емоційної тощо.

Соціально-демографічні та соціально-психологічні ознаки аудиторії необхідно вивчати ще на підготовчому етапі (до безпосереднього спілкування), тобто прогнозувати їх, якщо відомий конкретний адресат. Індивідуально-особистісні ознаки вивчаються під час безпосереднього спілкування залежно від тривалості спілкування.

Значущість закону моделювання аудиторії полягає не лише у тому, що на його основі можна створити цілісний психологічний портрет аудиторії (вичерпно  вивчити аудиторію), але і в тому, що цей закон відкриває можливість впливу на аудиторію з метою її розвитку.

 

3.3. Стратегічний закон

 

Стратегічний  закон передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію.

Стратегія (програма дій) характеризується динамічністю, гнучкістю. Концепція може мати декілька стратегій залежно від аудиторії (на кожну аудиторію розробляється певна програма дій). Наприклад, можна розробити концепцію предмета (культурологія, історія, риторика та ін. як засоби розвитку людини) і виробити декілька стратегій: насамперед створити стратегію за роками навчання — на один рік, другий, третій і т. д., орієнтуючись на певну аудиторію, далі розробити стратегію уроків як більш конкретний етап реалізації концепції.

З яких компонентів складається  стратегія?

Завдання — плановий результат впливу на аудиторію (що пояснити, розтлумачити, аргументувати і в чому переконати). Коли визначено завдання (що я хочу отримати, чого домагаюсь від тієї чи іншої аудиторії), необхідно вичленувати з концепції коло запитань, орієнтованих на аудиторію, проаналізувати їх і сформулювати власний підхід до пошуку відповідей на них.

Формулювання тези ― система коротких відповідей суб’єкта на поставлені запитання.

Стратегія, хоча й становить  певну конкретизацію концепції  все ж є досить загальним явищем, яке потребує подальшої конкретизації: розгортання тези та її обґрунтування, залучення з аудиторії однодумців, нейтралізації противників, схиляння на свій бік тих, хто вагається. Для цього необхідний наступний крок, роль якого відведена тактичному закону риторики.

 

3.4. Тактичний  закон

 

Тактичний закон передбачає систему дій з підготовки ефективної реалізації стратегій. До складових цього закону належать аргументація і активізація мислення аудиторії.