Роль музичної діяльності в розвитку музичних здібностей і музикальності дітей дошкільного віку

1. Роль музичної діяльності в розвитку музичних здібностей і музикальності дітей дошкільного віку.

 

Музичне виховання є органічною складовою всього навчально-виховного процесу в дитячому садку. Воно відіграє велику роль у гармонійному розвиткові дитини. Музика допомагає дошкільникові глибше сприймати навколишнє життя, виховує любов до своїх рідних, друзів, батьківщини, збагачує і емоційно забарвлює її мову, сприяє розвиткові її музичних здібностей.

 

Прилучення до музики важливо  розпочинати в ранішньому віці та поступово вводити дитину в світ музичної культури. Музична практика дитини, як і людини загалом, виявляється  через сприймання музики, виконавство та музично-освітню діяльність.

 

У процесі музичного виховання  діти ознайомлюються з різноманітними музичними творами, набувають певних знань, умінь та навичок зі слухання музики, співів, музично-ритмічних рухів. У дітей виховується любов до музики, формуються музичні здібності, оцінне ставлення до музичних творів.

 

Музичні здібності – це індивідуально-психологічні властивості особистості, що є передумовою успішного виконання музичної діяльності.

 

Професор Б.Тєплов визначив такі основні музичні здібності:

 

        1. Ладо-тональне відчуття, тобто здатність емоційно розрізняти ладові функції звуків мелодії. Цю якість можна назвати емоційним компонентом музичного слуху.

        2. Здатність до слухового уявлення, тобто довільне користування слуховими уявленнями, що відображають звуковисотний слух. Це слуховий компонент музичного слуху.

        3. Музично – ритмічне відчуття, тобто відчуття емоційної виразності музичного ритму і його точне відтворення.

 

      Формування основних музичних здібностей відбувається в ранній період дитинства. Вони можуть виявитись раніше від будь-яких інших. Систематичні музичні заняття забезпечують значний рівень музичного розвитку дошкільників. Музично обдаровані діти швидко випереджають менш обдарованих у розвитку тих чи інших музичних здібностей. Проте в успішному оволодінні музикою наполегливість відіграє не меншу роль, ніж здібності.

 

       Музичні телевізійні програми для дітей, дитячі вистави, прослуховування аудіо записів також збагачують музичний досвід дітей. Дуже важливо, щоб одержані музичні враження сприяли формуванню естетичного смаку, всебічному розвиткові дитини.

 

       У всіх дітей необхідно розвивати музикальність, незалежно від природних даних. Без цього неможливий гармонійний розвиток особистості. Однак треба берегти голос дитини, не дозволяти кричати, голосно співати, берегти слух дитини від шкідливих впливів (різі, гучні звуки, крик, шум, увімкнений на повну потужність магнітофон чи телевізор). Все це негативно відбивається на гостроті її слуху.

 

       Т.Науменко зазначає, що основними компонентами музикальності в дошкільному віці є: музичний слух, почуття ритму, музичне мислення, музична пам'ять. Кожний з цих компонентів має складну структуру, а розвиток здібностей іде від простого до складного. Рівень розвитку певної здібності залежить переважно від віку дитини та спрямованості навчання.

 

        Необхідно зазначити, що музичні здібності взаємопов’язані між собою. Тому, якщо одна зі здібностей розвивається недостатньо, це може спричинити гальмування розвитку інших. Важливо вчасно усунути цю проблему.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Розробити методику музичного заняття по вивченню пісні, музичної гри, таночка (на вибiр)

 

Вивчення  пiснi

       Співи – один з найважливіших форм музичної діяльності для дітей. Воно допомагає розвитку психічних процесів та властивостей особистості (увага, пам'ять, мислення, уява, тощо), розширенню світогляду, нормалізації діяльності периферичних відділів мовленевого апарату (дихального, артикуляційного, голосоутворювального), розвитку мови за рахунок розширення словника, поліпшення вимови за рахунок тренування ритміко-мелодійної сторони (темп, ритм, тембр, динаміка).

       Музично-дидактичні ігри, дидактичні вправи та завдання, деякі ігри зі співами допомагають фонетико-фонематичний слух. Так, на початку роботи, коли велика увага приділяється розвитку слухової уваги, слухової пам’яті, диференціації немовних звуків, корисно використовувати музично-дидактичні ігри: «На якому інструменті граю?», «Відгадай та зіграй, як я». На слідуючому етапі розвитку фонематичного слуху, коли дітей вчать розрізняти не фонеми, а цілі фрази,  орієнтуватися на особливості голосу, можна використовувати музично-дидактичні ігри зі співами, наприклад «Пташенята» О. Тілічеєва, «Три ведмедя» Андрєєва, «Ведмідь» Красєва, «В лісі» та «відгадай по голосу Тілічевої».

         На слідуючих  етапах робити при вивченні диференціації фонем, музичні керівники можуть використовувати на музичних заняттях підспівку «Бубенчики» О. Тілічеєвої, У якій діти розрізняють три фонеми (-н-;-а-;-о-) у складах дін.,(дан, дон), орієнтуючись на висоту звука у Т3. Можна також запропонувати дітям вгадати де, за характером звучання, «ведмедики», а де «мишенята», та відобразити їх рухи.

         У роботі  над співами велику увагу треба  приділяти вправам по формуванню  пісенних навичок: вірному інтонуванню,  диханню, дикції, вірному звукоутворенню. При цьому треба слідкувати  щоб діти робили подих на  початку фрази та утримували  його до кінця, не «розривали»  слово під час виконання активно  працювали губами. Музичному керівникові  треба звертати особливу увагу  на рухливість нижньої щелепи  при відкриванні дітьми рота, на вимову твердих закінчень  слів.

        Працюючи над дикцією корисно промовляти текст одними губами, у різних темпах, починаючи з дуже повільного. Це дозволяє дітям слідкувати за вірними положенням губ, та більш точно запам’ятовувати мелодію.

        Працюючи над диханням можна використовувати такий прийом, як показ педагогом жести, що допомагає дітям вчасно взяти дихання, або «понюхати квітку», а потім вже починати співати. Також корисно співати голосні звуки, чи відкриті склади, або своє ім’я чи назву групи. Необхідно також слідкувати за поставою дітей під час співів.

         Багато уваги треба приділяти роботі над чистотою інтонування. Проводять її у двох напрямках. З однієї сторони, треба навчити дітей вслуховуватися в мелодію, запам’ятовувати її, а з іншої – вірно співати, координуючи голос зі слухом. Для цього слід використовувати такі прийоми:

• Програвати мелодію на фортепіано, духовних інструментах, металофоні, щоб діти її краще запам’ятали.
• Приспівування мелодії педагогом, або чисто співаючими дітьми із супроводом та без нього.
• Відгадування знайомих пісень.
• Підстроювання голосу до даного звуку.
• Прикривати рукою слуховий канал одного вуха.
• Співи вокалізів, нескладних мелодій з якимось голосним звуком, потім транспортуючи мелодію та змінюючи голосний звук.
• Співати нескладну мелодію водночас руками імітуючи гру на якомусь інструменті.
• «Лесенка», «Гармошка», «Качели», «Високая лестница», «Бубенчики»,муз. Тіліеєвої зі збірки «Музичний буквар» Н.Вєтлугіної (м. музика 1988)
• «Гуси», «Баю-баю», «Конь», «Самолет» муз. О. Тілігеєвої з її збірки «Маленькі пісеньки» (м. музика, 1964).

        Добираючи пісні, бажано звернути увагу на слідуєте:

• Доступний зміст.
• Зручний у вимовлянні текст.
• Нескладна мелодія, бажано з повторами.
• Короткі фрази.
• Повільний темп, або середній.
• Нескладний супровід.
• Різноплановість пісень за характером виконання. Включення у репертуар пісень не тільки до свят але ще й народних, та пісні з рухами.

 

Методика  розучування пісень.

        Спочатку педагогом виразно виконує пісню. Потім розповідає про її характер, пояснює значення важких слів та виразів. Потім пісня виконується ще раз.

        На слідуючих етапах  розучування педагог ставить запитання дітям перевіряючи чи вірно вони зрозуміли зміст пісні. Намагається привернути увагу до пісенної мелодії, показує, як можна проспівати те чи інше місце. Пропонує повторити мелодію чисто співаючий дитині, або підгрупі. Співати треба більш повільно так діти краще запам’ятовують мелодію.

         Якщо в пісні є заспів і приспів, то треба починати з приспіву: він повторюється у кожному куплеті і діти його краще запам’ятовують. Щоб краще запам’ятати мелодію, корисно співати без поетичного тексту по фразах, за показом педагога, чи після його показу. Час роботи над піснею залежить від її складності, об’єму співочих навичок, пам’яті дітей та кваліфікації педагога.

        Для активізації процесу запам’ятовування, корисно використовувати ілюстрації, малюнки, інсценування пісні, якщо дозволяє її зміст, або відповідні рухи. Інколи допомагають вказівки педагога дітям: («Ця пісня дуже проста, ви її повинні швидко вивчити.»), запитання («Як починається перший куплет? Про що ми будемо співати у другому? Який куплет тобі подобається?»).

         Можна грати з дітьми у «Підказку», коли педагог спочатку співає сам, а потім зупиняється, та чекає, коли діти доспівають те слово, яке він забув.

         На слідуючих етапах дуже важливо звертати увагу на те, щоб діти починали кожний куплет водночас, без спізнення. Це дуже часто викликає складнощі у дітей з вадами мови внаслідок їх недостатньої концентрації та слабкорозвинутої пам’яті.

         Впродовж всього навчального року діти з вадами мови розучують кілька пісень, але внаслідок недорозвиненої пам’яті вони їх дуже швидко забувають. Щоб цього не траплялося, треба час від часу їх повторювати.       

         Можна провести концерт для ляльок або дітей іншої групи можна провести гру «Вгадай мелодію», можна погратися у «Музичний телефон», чи «Чарівний кубик», які допоможуть згадати знайомі пісні, орієнтуючись на малюнки. Можна на музичному занятті повторити знайому пісню, співаючи її «ланцюжком».

        Повторення пісень разом з вихователям, використовування їх в повсякденні, також допомагають закріпити їх у пам’яті. А якщо дитина співає програмні пісні вдома, чи використовує їх у самостійні ігровій діяльності, то вони йому дуже сподобалися і він їх запам’ятає надовго.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Жанри камерної музики.

 

       Камерна музика – це вид музики, призначений для вузького кола слухачів та для виконання в невеликих приміщеннях. Для неї характерна увага до внутрішнього світу особистості, цей вид музики має великі можливості для передачі ліричних емоцій і найтонших градацій душевного стану людини.

         Виникнення камерної музики пов’язане з практикою домашнього музикування в колі знавців-аматорів. Камерні твори виконуються соло чи в ансамблі – з двома (дует), трьома (тріо), п’ятьма (квінтет) і більше вокалістами або інструменталістами. Найпоширенішими інструментами, що застосовуються в камерній музиці, є скрипка, альт, віолончель, фортепіано, флейта.

         Сучасні жанри камерно-інструментальної музики остаточно сформувалися у творчості віденських класиків – Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетховена. Це соната, тріо, квартет, квінтет; ансамблі, в яких велика частина відводиться струнним інструментам.

        Камерно-інструментальна музика увібрала в себе стилістичні риси інших різновидів музичної творчості.

       У першій половині XX ст. камерно-інструментальні ансамблі побутували у досить вузькому колі інтелігенції, тому музика для них не набула значного розвитку. Українські композитори створювали твори малої форми – прелюдії, етюди, поеми, цикли мініатюр, обробки народних пісень і танців для фортепіано та інших інструментів.

        Вагомою у вітчизняній камерній інструментальній музиціє постатькомпозитора та піаніста Василя Барвінського (1888 – 1963), який залишив багатожанрову камерно-інструментальну спадщину для різних інструментів та їх складів (квінтет, тріо, квартет). До унікальної «Збірки українських колядок і щедрівок» митця увійшли 22 фортепіанні обробки українських стародавніх церковних наспівів Карпатського і Центрального регіонів України. Композитору вдалося створити власний витончений стиль завдяки використанню різнобарвної колористичної гармонії та фактурно-тембрових ефектів. Музика композитора має глибоко національний характер.

         Вершиною вітчизняної камерно-інструментальної музики є монументальний «Український квінтет» Бориса Лятошинського (1894/95 – 1968), присвячений трагічним подіям війни. Його теми побудовані на інтонаційних джерелах українського фольклору – думах, історичних піснях, плачах. У цьому творі композитор продемонстрував високу ансамблеву майстерність.

         Камерна музика відомого українського композитора Валентина Сильвестрова (1937) характеризується пошуками тембрового співвідношення різних інструментів, застосуванням нетипових ансамблевих складів і форм, використанням прийомів полістилістики («Кіч-музика» для фортепіано, тріо для флейти, труби і челести) та ін.

       Серед здобутків камерної творчості також квартет «Вірменські ескізи» А. Штогаренка, сюїта для струнного квартету «Дружба» І. Шамо, квінтет для дерев’яних духових інструментів Г. Таранова, а також твори А. Філіпенка, Л. Дичко, В. Губи, Ю. Іщенка, Є. Станковича, І. Карабиця.

        Камерний оркестр – це невеликого складу оркестр, основою якого є ансамбль виконавців на струнних інструментах (6 – 8 скрипок, 2 – 3 альти, 2 – 3 віолончелі, контрабас).) Іноді до складу камерного оркестру входить клавесин, на якому разом із віолончелями, контрабасом і фаготами виконують партію генерал-баса. Інколи до складу камерного оркестру додають духові інструменти. У XVII – XVIII ст. такі оркестри (на відміну від церковних чи оперних) використовувалися для виконання concerti grossi, концертів із інструментами, на яких виконують соло, концертних симфоній, оркестрових сюїт, серенад, дивертисментів та ін. Тоді їх не називали «камерними оркестрами». Цей термін увійшов до обігу лише у XX ст.