Стакович Євген Федорович

1                          

     Стакович Євген Федорович

                                              

Євген Станкович (19 вересня 1942 р.) – композитор, педагог, громадський діяч, лауреат Державної премії України ім.Т.Г.Шевченка (1977), володар численних національних та міжнародних мистецьких відзнак, серед яких премії фольклорного конкурсу Європейського радіо (1986), Міжнародної трибуни композиторів ЮНЕСКО (1985), диплом Тбіліського міжнародного фестивалю за кращу музику (1993), театральна премія „Київська пектораль" (2000), звання лауреата Премії ім. Артемія Веделя (2001) та Всеукраїнської премії „Визнання" (2002)...

        Євген Станкович народився 19 вересня 1942 року у місті Свалява на Закарпатті. Професійний шлях музиканта проліг через Ужгородське (творчий наставник — С.Мартон) та Московське (клас М.Сидельникова) музичні училища, Львівську (клас А.Солтиса) та Київську (клас Б.Лятошинського та М.Скорика) консерваторії.

Його творчий доробок представлений усіма музичними жанрами: фольк-опера «Коли цвіте папороть», опера «Rustici», 6 балетів («Княгиня Ольга», «Прометей», «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом», «Вікінги», «Володар Борисфену»), 6 великих симфоній (Симфонія № 3 «Я стверджуюсь» на слова П. Тичини відзначена Національною премію України імені Тараса Шевченка), 10 камерних симфоній, велика кількість вокально-симфонічних, інструментальних і хорових полотен («До Тебе, Господи взиваю»), а також окрема сфера камерних творів, музика до 6 драматичних вистав і більш ніж 100 художніх та документальних фільмів («Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Роксолана», «Ізгой» тощо.

Творчість Станковича надзвичайна щодо емоційної свободи, мелодійної майстерності та гнучкості форми. Його композиторська техніка, з детальною поліфонічною фактурою, є досконалою, а пост-романтична оркестровка додає музичному полотну теплоту та експресію.Унікальність музики митця полягає в

2

поєднанні фольклору з найскладнішою багатопластовою поліфонією, в сполученні народної інтонації з сучасними оркестровими барвами.

Хорова музика у творчому доробку композитора займає значне місце. Як компонент виконавського складу, хор входить до масштабних вокально- симфонічних композицій митця Симфонії №3 „Я стверджуюсь" (1976), Каддиш-реквієму „Бабин Яр" (1991), „Чорної елегії" (1991), „Панахиди за померлими з голоду" (1992), „Слові о полку Ігоревім" (2001). Хор акапельний – мішаний, чоловічий, жіночий – є самостійним та самодостатнім „інструментом" жанрового розмаїття власне хорової музики Станковича, до якої належать і обробки народних пісень, і хоровий концерт, і Літургія, і одночастинні хорові композиції, і хорова симфонія. Фольк-опера Станковича „Коли цвіте папороть", точніше, її друга дія – „Купало" – стала основою для самостійного хорового варіанту твору, здійсненого Миколою Гобдичем. Отже, хорова складова постійно присутня у творчості Є.Станковича – чи то у чистому вигляді, чи то як одна з барв палітри митця, чи то як основа для виконавських варіантів життя його музики.

Нині композитор живе в Канаді і працює в м. Вінніпезі з одним із найкращих симфонічних оркестрів американського континенту. Прем’єри його нових творів звучать у концертних залах Канади, США, Німеччини, Франції, Іспанії, Англії, Швейцарії, Югославії, Китаю, Філіпін та країнах постсоціалістичного об’єднання. В 1992 році Євген Станкович очолював журі першого Міжнародного фестивалю сучасної музики у м. Вінніпег (Канада). У 1996 році, на запрошення уряду Швейцарії, був композитором в резиденції кантона Берн (Швейцарія). Його Третя камерна симфонія увійшла в десятку найкращих творів світу організації ЮНЕСКО за 1985 рік. Він переможець низки вітчизняних та міжнародних мистецьких оглядів, конкурсів, фестивалів.

 Фольк-опера "Цвіт папороті" написана у середині 1970 років, на замовлення французької концертної фірми «Амітена». У 1979 році Є.Станкович готував прем'єру фольк-опери "Цвіт папороті" (виконавцями були Державний заслужений академічний симфонічний оркестр УРСР під орудою Федора

3

Глущенка та Народний хор ім.Григорія Верьовки, керований Анатолієм Авдієвським). Після генеральної репетиції, яка відбулася у палаці "Україна", прем'єру було відмінено ("мистецтвознавці у цивільному" побачили там прояви так званого "буржуазного націоналізму" – і це у композитора, який виріс на фольклорному грунті і в країні, офіційна естетика якої декларувала опору на народну творчість!). Відтоді один з найкращих оперних творів повністю не виконувався – незважаючи на зміну гасел, політичної ситуації. Микола Гобдич зробив перекладення другої дії опери - "Купало" – для мішаного хору (лібрето О.Стельмашенка, партію ударних аранжував Г.Черненко). В перше  в концертному виконанні прозвучала в 2011 році.

Фольк-опера «Цвіт папороті» є яскравим прикладом неофольклоризму в оперному жанрі. Вся музика опери зіткана з фольклорних інтонацій і народних пісень. Традиційний оперний оркестр Є. Станкович поєднав із мистецтвом народного хорового співу. Оперне дійство збагачувалося сценами модерної хореографії. Авангардні музичні засоби вражали зухвалістю і фантазією: в оркестрову партитуру автор увів старовинні народні інструменти, голоси природи, галас і гомін народних гулянь, незвичайні звучання.

Літературна основа теж складає національні джерела: колаж із творів М. Гоголя «Тарас Бульба», «Страшна помста», поезія Т.Г. Шевченка, історичні пісні, думи, старовинний обрядовий фольклор.

 «Заключне Купало» є фінальним заключенням цього твору. В ньому творі композитор засобами хору змалював картину народного обряду гуляння Йвана Купала: плетіння дівчатами вінків, пускання на воду вінків, щоб знайти своє кохання. Композитор майстерно втілює художні образи літературного тексту з звучанням хору, яким набуває в уяві яскраві образи.

Радісному, світлому настрою всього сприяють всі засоби музичної виразності, які використовує композитор.

«Заключне Купало» написано для змішаного чотириголосного хору а cappella

Форма твору двохчасна з Кодою:

4

I ч. «Заплету віночок, заплету шовковий…»

II ч. « Та купавсь Йван та  вводу впав…»

Частини контрасні в темповому відношенні: I ч. – Moderato (помірно),  II ч. – Allegro legiero (швидко, легко).

Частини контрасні в темповому відношенні: I ч. – Moderato (помірно),  II ч. – Allegro legiero (швидко, легко).

По характеру виконання твору різнохарактерний: в I ч. звуковедення legato,                  II ч. – staccato, non legato.

Фактура гамофонно-гармонічна, також присутній підголосчний і акордовий тип.

Основна тональність твору – с-moll. В 37-69тт. використовується відхилення в G-dur -   a-moll - C-dur через  g-moll повертаємось в основну тональність.

Метр залишається витриманим на протязі всього твору. Розмір перемінний: 2/4; 3/4. В ритмічному малюнку переважають восьмі та четвертні тривалості.

Динаміка – це один із головних засобів виразності художнього образу автора. Динамічний розвиток між частинами з p до fff.

I частина «Заплету віночок, заплету шовковий…» розвивається в куплетно-варіантній формі: 3 куплети по 12 тактів.

Перший куплет розпочинає із далека на р соло S, потім звучить дует S i A, що нам показує картину поступового зібрання дівчат. В другому куплеті з’являються чоловічі голоси, як підголосочний фон, в високій теситурі в терцію.

 

 

 

 

 

 

 

 

5

Таке звучання хору малює образ поступового збирання хлопців на свято. Тип гамофонно-гармонічний.

В третьому куплеті основна тема I ч. розвивається в динаміці до f, що показує нам зв'язок з літературним текстом та образом який задав автор.

Отже, I частина побудована на поступовому плавному мелодичному і динамічному русі.

        II частина «Та купавсь Йван та вводу впав…». Характер танцювальний. Ця частина побудована на перекличках жіночої групи хору з чоловічою групою, з динамічним розвитком до 82 такту. В заключних тактах (т.83-106) динаміка знову наростає з р до ff.

Тональний план міняється – G-dur, a-moll, g-moll. Хорова фактура – об’ємна, поліфонічна, підголосочна, акордова.

Мелодичний рух більш яскравий, який складається із повторень двох самостійних тем ( жіночої та чоловічої груп хору), які перекликаються між собою. В кожніх партіях присутня divizi.

      Перший  епізод  розпочинає жіноча група хору  на staccato в швидкому темпі, а потім вступає чоловіча група в якій звучить самостійна тема в октавний унісон, водночас з темою яка звучить в жіночих голосах.

 

 

 

 

 

 

 

В такому випадку коли присутній штрих staccato, такі фрагменти можна вчити на non legato, або навіть legato, щоб надати можливість виконавцям точно прослухати акорди.

 

6

Другий епізод це повторення першого епізоду. Але головна тема тепер проходить у тенора і баса, яка звучить в терцію в високій теситурі.

 

 

 

 

 

 

 

 

В цьому випадку жіночим голосам слід співати тихіше, щоб не перекрикувати головну тему.

В третьому епізоді з’являється нова тема, яка проходить спочатку у жіночої групи а потім в чоловічої групи в октавний унісон по хроматизму.

 

 

 

 

 

 

 

Четвертий епізод розпочинають сопрано та альти, який побудований на темі першого епізоду, а потім вступають тенор з басом в яких проходить самостійна тема в високій теситурі.

 

 

 

 

 

7

Кода побудована на одній темі, яка переплетається в жіночій та чоловічій групі хору з динамічним розвитком з р до кульмінації до fff.

 

 

                                   Вокально-хорові трудності

Ансамблеві трудності:

Ансамбль є одним із елементів хорової органіки. Кожний диригент повинен звернути увагу аналізу ансамблевих якостей твору. Особливе значення мають риси ансамблю кожної партії. Голоса повинні зливатися тембрально, якість тембрального ансамблю залежить від чистоти інтонування, тому що і тембр, і інтонація дуже тісно пов’язані між собою.

Дикційний ансамбль переважає єдиної манери артикуляції.

Якісне звучання неможливе без строю. Тим паче цей твір виконується без супроводу.

В ритмічному ансамблі є синкопи та пунктирний ритм. Який досягається синхронністю диригентського жесту, а також відчуття внутрішньо-дольової пульсації. До поліфонічних фрагментів мають бути призначені контрольні точки, які синхронізують музичний розвиток кожної партії.

Вокальні трудності:

В творі рідко зустрічаються скачки на широкі інтервали, в основному є ходи на м3, в3, ч4, ч5, також хроматичні ходи. Спів великих і малих секунд потрібно співати гостро в єдиній вокальній позиції. Всі тони і полутони необхідно співати вверх – широко, а вниз – вузько. Скачки на ч4 та ч5 повинні виконуватись активно, на гарному опорному диханні.

Зустрічається в теноровій та басовій партіях висока теситура. В цьому випадку може з’явитися форсування, поява відкритого звуку, що потребує ретельної роботи над зберіганням опори дихання та правильним формуванням голосних.

 

8

Також, присутній спів у тихій динаміці, де може з’явитися дезорганізація співочого апарату, який може призвести до появи сильного звуку.

Дуже велику увагу потрібно звернути на розспіви на один голосний, може з’явитися втрата форми голосної.

Диригентські трудності:

Неприрівність музичного розвитку, самостійність мелодичних ліній – все це заставляє обдумати диригентський жест. Диригент повинен весь час уявляти собі хорове полотно, для того щоб постійно керувати нею, попереджувати і направляти.

Аналізуючи основні вокально-хорові трудності, слідує зупинитись на використанні глибокого, спокійного диханні для кожного виконавця і ланцюгового дихання для хору. Цьому може допомогти спеціальні вокальні вправи, які виконуються на підготовчому етапі, безпосередньо перед роботою над твором.

Всі перераховані трудності, це лише невелика частина тих трудності, які можуть зустрітись при роботі над даним твором.

Головне – виявити їх в процесі хорового аналізу та знайти шляхи до їх перевтілення.

Твір Є. Станковича «Заключне Купало» - чудовий приклад хорової музики. Виконання цього твору значно розширює культурний рівень виконавців, слухачів і призводить їх до культурного розвитку. Твір може виконуватись як учбовим, самодіяльним, так і професійним хором.

 

                                               Діапазон партій: