Демографічна проблема людства

Демографічна проблема -- сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.

Нерівномірне  зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним  процесом перерозподілу світового  населення між ними. Частка населення  економічно розвинених регіонів неухильно знижується (33,1% 1950 p., 27% 1975 p.) і до 2000 р зменшилася. до 20,5% , тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно зростає (1950 p. -- 66,9%, 1975 p. -- 72,9% і за оцінкою 2000 p. -- 79,5%). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 -- на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності -- значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання  населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності  кожні 20 - 30 років і ускладнює вирішення  соціально-економічних проблем.

1. ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА  Й ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ

Демографічна  криза -- глибоке порушення відтворення  населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії  людства аж до кінця XVIII ст. причинами  демографічної кризи були часті  голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє, як зазначалось раніше, тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух -- різке прискорення кількісного зростання світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства.  Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8--2,0%.  Демографічний вибух -- явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення.  Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, -- не раніше середини XXI ст.

2. ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТА РОЗПОДІЛ  НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

На початку  нашої ери на Землі нараховувалося близько 200 млн. осіб, у 1000 р. - 275 млн., у  середині 17 ст. - 500 млн., у 1850 - 1,3 млрд., у 1900 - 1,6 млрд., у 1950 - 2,5 млрд., у 1970 - 3,6 млрд. за даними на 1999 рік, чисельність населення світу становила 6 млрд. Зараз чисельність населення Землі складає 6,2 млрд. осіб. Протягом ХХ ст. кiлькiсть людей виросла у чотири рази. У містах мешкає 47% населення, у селах 53%.

За оцінками ООН, чисельність населення збiльшуеться  на 1,2%, тобто 77 млн. 97% зростання доводиться на такі країни, як Iндiя, Китай, Пакистан, Нiгерiя, Бангладеш, Iндонезiя.

Експерти вважають, що до 2050 р. в Iндii мешкатиме на 100 млн. осiб бiльше, анiж у Китаї. А з розвинених краiн високий рiвень народжуваностi зберiгаеться лише в США. Ця краiна займае сьоме мiсце в свiтi за темпами приросту чисельності населення. 80% цього зростання забезпечують iммiгранти. Чисельність населення в Европi скорочується незважаючи на iммiграцiю.

Розподiл населення  по континентах (млн. чол.):

Евразiя - 4300 (Европа - 800, Азiя - 3500);

Африка - 800;

Пiвнiчна Америка - 430

Пiвденна Америка - 350

Австралiя та Океанiя - 26.

Країни - лiдери за чисельнiстю населення (млн. чол.):

Китай - 1300, Iндiя - 934, США - 262, Iндонезiя - 198, Бразилія - 162, Росія - 147, Пакистан - 140, Японія - 125, Бангладеш - 120, Нiгерiя -114.

3. ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА

Демографічна  політика -- цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Об'єктами демографічної політики може бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу. Вона являє собою комплекс заходів економічних (оплачувані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей, допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім'ї тощо), адміністративно-правових (законодавчі акти, які регламентують шлюби, розлучення, положення дітей у сім'ях, аліментні обов'язки і т. ін.), а також виховних і пропагандистських, покликаних формувати суспільну думку, норми і стандарти демографічної поведінки.

Залежно від  напрямів демографічної політики визначають три групи країн:

1) країни, які проводять політику  обмеження росту населення; 

2) країни, демографічна політика  яких спрямована на підтримування  існуючих темпів приросту населення; 

3) країни, які здійснюють політику  стимулювання росту населення.  До першої групи належать країни з багаточисленним населенням або його високою щільністю, які мають високі показники природного приросту (Китай, Бангладеш, Індонезія, Пакистан, Малайзія, Непал, Кенія, Нігерія, Мексика та ін.).

На початку 90-х XX ст. років загальнонаціональні  програми планування сім'ї здійснювались у 128 країнах. Друга група включає країни як з багаточисленним населенням (наприклад, Бразилія), так і малочисленним (Намібія), які мають високий приріст населення (Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Японія). До третьої групи належать країни з низьким (Болгарія, Чехія Німеччина, Греція, Угорщина, Франція та ін.) і з високим приростом населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак та ін.).

Особливості сучасної демографічної політики: зміна її пріоритетів з регулювання кількісного росту на удосконалення якісні: характеристик населення; її головним об'єктом стає сім'я; адресно вибірковий характер, врахування специфічних інтересів окремих соціально-демографічних груп населення (молодь, особи похилого віку, жінки), а також етнічних, релігійних і т.д.

4. ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА  В УКРАЇНІ

Демографічна  ситуація в Україні залишається, м'яко кажучи, складною. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя, падіння народжуваності і  від'ємне сальдо міграції є головними  показниками демографічної кризи.

Причини такого явища мають історичне коріння. Це, зокрема, втрати під час першої та другої світових війн, впродовж трьох  голодоморів (1921, 1932-1933, 1947 років), примусової колективізації, масових репресіях 30х-50х років.

Негативно вплинула на демографічну ситуацію Чорнобильська катастрофа та затяжна економічна криза 90-х.

Переважно через  низький рівень народжуваності Україна  за 1993-2004 роки втратила більше, ніж 4 мільйони населення. В державі, починаючи  з 1995 року, фіксують від'ємний природний приріст населення, тобто смертність переважає народжуваність.

Про основні  проблеми народонаселення в Україні  та шляхи їх вирішення можна сказати  наступне:

Основні проблеми - це зменшення терміну життя населення  України, скорочення населення та погіршення продуктивного оздоровлення населення.

В першу чергу, повинна бути чітка державна політика для вирішення цих проблем. Характерна річ, що саме зменшення чисельності, на думку фахівців, не є ознакою  демографічної кризи. Демографічна криза переважною більшістю і політиків, і журналістів трактується як скорочення чисельності населення України. Хоч насправді це не тільки і навіть не стільки це.

Демографічна  криза - це передовсім коротке життя. Питання не в тому, що нас стає менше. Менше стає населення більшості країн Європи, питання в тому, що ми живемо мало і живемо погано. І в цьому є ознака демографічної кризи.

37% 16-річних хлопчиків  не мають шансу дожити до  пенсійного віку. Аналог є в  таких країнах як Росія, Білорусь, Казахстан, Албанія, це далеко не країни ЄС, до співдружності з якими ми прагнемо.

Питання в тому, що у нас надмірно висока смертність немовлят, в нас, практично, від усіх захворювань люди помирають раніше, ніж в більшості європейських країн. Додає проблем демографічних і соціальних неконтрольований відплив населення з України. Передусім, на жаль, від'їжджає висококваліфікована молодь.

На прикладі Львівської області, за останній рік, народилося на 438 дітей більше, ніж за попередній, в цілому за 10 років народжуваність зменшилась від 13,7% до 9,1%. Причин тут декілька. Це і міграційні процеси - виїзд молодих людей за кордон і, як наслідок, утворення неповних сімей, і соціально-психологічний дискомфорт (невпевненість у завтрашньому дні), і, безумовно, стан репродуктивного здоров'я. Показники захворюваності жінок дітородного віку, материнська і дитяча смертність (а саме вони є основними показниками стану репродуктивного здоров'я) в Україні ще дуже високі порівняно з середньоєвропейськими.

До того часу, коли дівчинка вступає в репродуктивний період, вона вже має цілий ряд захворювань. Здоров'я дитини закладається в антинатальному періоді, під час внутрішньоутробного розвитку. Тож не дивно, що лише 6 відсотків дітей народжуються практично здоровими”.

Анемії, серцево-судинна  та ендокринологічна патологія, інші соматичні хвороби призводять до прямих репродуктивних втрат.

Окрім цього, велике занепокоєння викликає поширення захворювань, що передаються статевим шляхом, - тут  п'ятдесят відсотків хворих становлять жінки віком від 15 до 39 років. За останні 10 років захворюваність на сифіліс, виявлена у вагітних, зросла у 20 разів!

Багато жінок  не виношують вагітність, скажімо  майже десять відсотків подружніх  пар, які живуть на Львівщині, страждають на безпліддя. Часто виною цього  є аборт. І, на превеликий жаль, аборт і надалі залишається основним регулятором народжуваності: переривається кожна третя вагітність. Вважає, що несприятлива ситуація з репродуктивним захворюванням значною мірою пов'язана з низьким рівнем сексуальної культури населення та браком відповідної поінформованості щодо питань планування сім'ї

У одній з  Львівських обласних клінічних лікарень відбулась подія, напряму пов'язана  з питаннями, що розглядали на “круглому  столі”, “Здорова сім'я - міцна держава”. Тут було презентовано проект “Здоров'я матері й дитини”. Проект, впроваджуватимуть у життя в Криму, Донецьку, на Волині та Львівщині. Зокрема, у Львівській області його реалізація вже розпочалась.

Зростає кількість  необґрунтованих кесаревих розтинів, материнська смертність на фоні не виявленої під час вагітності супутньої патології, 16 відсотків жінок, які пішли з життя при пологах, - помирають від кровотеч, 82 відсотки породіль (за даними опитування) виходять з пологових будинків з почуттям “приниження людської гідності”. Щоб змінити ситуацію, проект “Здоров'я матері й дитини” передбачає впровадження у перинатальну діяльність таких пріоритетних напрямів, як забезпечення доброзичливої ситуації під час пологів, підтримку грудного вигодовування, профілактику ускладнень вагітностей, демедиканізацію пологів (мінімальне використання медикаментів), створення більш комфортних умов для породіллі: палати сумісного перебування, присутність (за бажанням) батька при пологах тощо. Зробити неускладнені пологи максимально природним процесом, а не медичною операцією - головна мета проекту. Звертають увагу присутніх на використанні низькозатратних сучасних технологій в антинатальному (передпологовому) догляді за вагітною жінкою. Лише кілька прикладів: жінка вирішила перервати вагітність. Святий обов'язок лікаря, якщо для цього немає дуже вагомих підстав, - переконати її не робити цього. Додаткових коштів це не потребує. Немає потреби, щоб породілля і немовля (при неускладнених пологах) перебували у лікарні більше трьох днів.  Інакше зростає ризик захворювання дитини: в жодному разі не можна після пологів класти лід на живіт жінки або використовувати без нагальної потреби скоротливі медикаментозні засоби - новонароджену дитину прикладають до материнських грудей, і за рахунок того, що вона смокче, відбувається природне скорочення матки.

Отже, українським  лікарям доведеться ламати певні  стереотипи. Незабаром оновлені пологові відділення приймуть перших породіль. Звісно, що вони відразу не вирішать існуючих проблем. Проте ці “перші ластівки” дадуть змогу простежити позитивність нового підходу до пологів і у майбутньому зробити так, щоб жінка виходила з пологового будинку лише з відчуттям щастя і бажанням прийти сюди знову.

Як не дивно, але найсильніша половина людства, як зазвичай називають чоловіків, у  демографічному аспекті є найуразливішою

Чоловіки в  Україні практично від усіх причин і в усіх вікових групах вмирають значно частіше і раніше, ніж жінки. Особливо вагомою є різниця в смертності від нещасних випадків майже в 5 разів.

Однією з  причин підвищення уразливості чоловіків є зловживання алкоголем та тютюнопалінням. Важкі умови сільськогосподарської праці та сільського побуду, недоступність у більшості випадків своєчасної і кваліфікованої медичної допомоги обумовлюють підвищений рівень смертності сільських жителів, порівняно з городянами.