МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ
І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИЙ
ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. Г. С. Сковороди
ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра географії
КУРСОВА РОБОТА
на тему: ЛЬОДОВИКИ, ВІЧНА МЕРЗЛОТА ТА ЇХ РЕЛЬЄФ
Студента І курсу 11 групи
напряму підготовки історія/географія
777777777777
Керівник:
канд. пед. Наук.
777777777777
Національна шкала ________________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS
_____
Члени комісії ________________ ___________________________
(підпис)
(прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис)
(прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис)
(прізвище та ініціали
Харків 2013
ЗМІСТ
Вступ...............................................................................................................3
Розділ I. Походження
льодовиків і їх поширення на Землі......................6
1.1 Північний льодовитий
океан..................................................................7
1.2 Зледеніння
і льодовики Арктики..........................................................12
1.3 Зледеніння
і Світовий океан.................................................................19
РозділII. Рельєф
льодовиків........................................................................25
2.1 Основні черти орфографії......................................................................30
2.2 Геологія...................................................................................................32
2.3 Основні закономірності формування
рельєфу....................................35
Розділ ІІІ. Вічна мерзлота...........................................................................44
Висновки.......................................................................................................47
Список використаної
літератури................................................................49
ВСТУП
Що ж, я гадаю що
вірним буде розпочати свою роботу
з першої вдалої експедиції до Північного полюсу, експедиція Пірі
1908-1909 років - шоста арктична експедиція
Роберта Пірі і його третя спроба досягти
Північного полюса, успішно завершилася
6 квітня 1909. За словами керівника, завершувала
його 23-річну боротьбу за підкорення Північного
полюса. Експедиція ставила перед собою
суто спортивні завдання, тому її внесок
у розвиток науки невеликий. Дослідників
Арктики було чимало ось декілька з них:
Руаль Енгельбрегт Гравнінг Амундсен
(16 липня 1872 - 18 червня 1928) – один з піонерів
застосування авіації - гідролітаків і
дирижаблів - в арктичних подорожах.
Микола Миколайович Урванцев (1893 - 1985)
- дослідник Арктики, доктор геолого-мінералогічних
наук (1935). Автор багатьох наукових праць,
головні з яких присвячені дослідженню
геології Таймиру, Північної Землі і півночі
Сибірської платформи.
Олександр Федорович Міддендорф (18
серпня 1815 - 24 січня 1894) - основоположник
мерзлотоведеня, російський мандрівник,
географ, ботанік і натураліст.
Отто Юлійович Шмідт (18
(30) вересня 1891 року, Могильов - 7 вересня 1956 року Москва) - радянський
учений, математик, географ, геофізик,
астроном. Дослідник Паміру (1928), дослідник
Півночі. Вніс внесок у вивчення північних
полярних територій. У 1932 був начальником
експедиції на пароплаві криголамного
типу "Сибіряков", яка здійснила перше
в історії плавання по Північному морському
шляху за одну навігацію. Ініціатор та
ідейний натхненник створення "Великої
радянської енциклопедії", був головним
редактором за дорученням уряду Радянського
Союзу.
Михайло Григорович Гросвальд (05 жовтня 1921 - 16 грудня 2007)
– радянський і російський географ, геоморфолог,
один із засновників вітчизняної та світової
гляціологічної школи, розробник особливого
наукового напрямку про покривних заледеніння
континентальних шельфів, автор кількох
фундаментальних монографій і сотень
наукових статей.
Сніги
і льоди представляють собою
невід'ємну частину земних ландшафтів.
Вони відіграють важливу роль в еволюції
землі і, являючись продуктом
клімату, самі завжди вказують існуючий
вплив на клімат.
Основна
маса льоду знаходиться в Арктиці й Антарктиці. У
північному півкулі на льоди суши припадає
всього 20% загальної площі оледіненія
Арктики, інші 80% - на морські льоди. У південненій
півкулі спостерігається зворотна картина:
площа морських льдів всього 15%, основну
ж частину оледіненія становить гігантський
льодовиковий покрив Антарктиди.
Ці
умови зумовили й інші відмінності
оледіненія обох півкулі. Так сезонні
зміни оледіненія суши і моря в
Арктиці відбувається на площі 10-17 млн.
км. кв., а в Антарктиді - на 16-33
млн. км. кв. Обсяг морських льдів в цих
полярних областях приблизно однаковий,
зате об’єм льодовиків в Антарктиді на
порядок вище, ніж у Арктиці.
Заледеніння
Антарктиди займає понад 99% всієї суші.
У Арктці тільки в Гренландії
лід покриває майже 83% поверхні. На інших
арктичних архіпелагах (за винятком Землі
Франца-Йосифа) льодовики займають значно
менше місця, полярні ландшафти, та й самі
форми льодовиків, гараздо різноманітніше.
Щож
таке льодовик? Льодовик – це маса
фірну і льоду, що утворюється шляхом тривалого
нагромадження і перетворення твердих
атмосферних опадів та який володіє власним
рухом.
Скупчення
снігу і льоду знайомі мільйонам
людей.В холодний час року великі
території суші покриваються білим
саваном снігу, а водойми – панциром льоду.
З приходом весни сніжно-льодова оболонка
нашої планети поступово зменшується
в розмірах і на рівнинах помірних широт
зникає на ціле літо. Зате в високих горах
і полярних районах маси снігу і льоду
можуть існувати постійно завдяки суворим
кліматичним умовам.
В сучасну
епоху контакти з світом снігу
і льоду розширюються. В результаті
загострення глобальних ресурсних
і екололгічних проблем кардинально
змінюють оцінки територій.
У полярних
широтах на рівні моря, а в помірних
та жарких поясах у середніх та верхніх
кулях тропосфери волога в атмосфері знаходиться
переважливо у твердій фазі. Атмосферні
опади тут випадають у вигляді снігу, який,
якщо є умови (материки і острови в полярних
широтах, високі гори - у помірних і тропічних),
зберігається цілий рік, накопичується
та переходить в кригу. Так на Землі формується
сфера вічних снігів і криги, яка отримала
назву хіоносфери (грец. хіонос - сніг).
Вперше її виділив М. В. Ломоносов під назвою
морозної атмосфери!
Актуальність: п’яту частина нашої планети займають
льодовики і вічна мерзлота, актуальність
очевидна – це і перспектива використання
інформації яка закладена в льодовиках,
і вивчення рельєфотворення під дією льодовиків,
і можливості господарської діяльність
в місцях вічної мерзлоти.
Мета: проаналізувати льодовики, вічну мерзлоту
та їх рельєф.
Завдання:
- розглянути походження і поширення на Землі льодовиків
- дослідити рельєф льодовиків
- зробити опис вічної мерзлоти
Об’єкт дослідження: льодовики і вічна мерзлота.
Предмет дослідження: рельєфоутворюючу діяльність льодовиків
і вічної мерзлоти.
РОЗДІЛ I.
ПОХОДЖЕННЯ ЛЬОДОВИКІВ І ЇХ
ПОШИРЕННЯ НА ЗЕМЛІ
Льодовики – це природні маси
кристалічного льоду (угорі фірну), що
перебувають на поверхні Землі в результаті
нагромадження й наступного перетворення
твердих атмосферних опадів (снігу). Льодовик
- природне скупчення льоду, що рухається
на земній поверхні.[1.с 163]
Явка
між поверхнею, де є сніг і де нема,
називається сезонною сніговою лінією. В холодний сезон
зміщується в бік нижчих широт, в горах
вниз по схилах, а в теплий сезон навпаки.
Середнє положення снігової лінії називається
кліматичною сніговою лінією. Вище її
– позитивний сніговий баланс (іде акумуляція),
нижче – негативний баланс (сніг розтає),
на самій лінії – нульовий баланс.
Сучасні
льодовики покривають площу
понад 16 млн. км, або близько 11% суші.
Найбільші області
зледеніння: Антарктида, Гренландія, Канадський
арктичний архіпелаг, Аляска, острови
Арктики, Шпіцберген і інші.
ЛАМБЕРТА ЛЬОДОВИК
(рис.1) , найбільший на земній кулі льодовик
в Антарктиді, що спускається по долині
МГГ. Харчує шельфовий льодовик Эймери.
Довжина близько 450 км, ширина від 30-40 до
100-120 км. Відкритий в 1957 австралійською
експедицією; названий по імені керівника
картографічної служби Австралії Б. П.
Ламберта.
Рис.1.1 Льодовик
Лаберта зйомка с космосу
КАТУНСКИЙ
ЛЬОДОВИК - на південних схилах м. Белуха
на Алтаєві. Довжина близько 8 км; площа
близько 8,5 км2.
У льодовиків виділяють
області харчування (акумуляції) і
абляції. У першій з них сніг перетворюється
у фірн, а потім у лід, і відбувається
збільшення маси льоду, степного в область
абляції, де ця маса зменшується в результаті
танення, відколювання, випаровування
й здування снігу вітром. Розміри льодовиків
досить різноманітні. Якщо вони мають
площу менш 0,1 км2, то називаються малими.
Найбільш великі можуть досягати багатьох
млн. км2. Наприклад, льодовиковий щит Антарктиди
досягає майже 14 млн. км2, а його максимальна
товщина перевищує 4,7 км.
1.1 Північний льодовитий
океан
Арктичний
океан – найменший за
розмірами океан земної кулі. Розташований
між Євразією і Пн. Америкою, в Арктиці.
Межу Північно-Льодовитого океану з Атлантичним
і Тихим океанами проводять приблизно
по Пн. Полярному колу. Площа 14,7 млн. км²
Об’єм водної маси 18 млн. км² пересічна
глибина 1225 м, максимальна 5527 м. Берегова
лінія розчленована затоками та протоками.
Характер берегів різноманітний від скелястих,
фіордових дор низьких намивних, складених
з алюмінієвих і морських відкладів. Моря
Північно-Льодовитого океану мілководні,
окпаїні, розташовані переважно біля берегів
Євразії, крім внутрішніх вод Канадського
Арктичного Архіпелагу. За кількістю островів
(площа близько 3,8 млн. км²) Північно-Льодовитий
океан посідає друге місце після Тихого
океану. Острови розташовані головним
чином на материковій обмілині (шельфі).
Найбільші з них: Гренландія, Баффінова
Земля, Шпіцберген, Північна Земля, Франца-Йосифа
Земля та ін. Рельєф дна океану відзначається
розмитою шельфовою зоною завширшки до
1300 км. За фізико-географічними і морфологшічними
особливостями в океані виділяють Північно-Європейський
басейн (Гренландське море, Норвезьке
море, Баренцеве море, Біле море), Арктичний
басейн, розташований між шельфом Євразії
та узбережжям Північної Америки, Канадський
басейн, що включає північно-західні протоки,
та моря сибірського шельфу (Карське море,
море Лаптєвих, Східно-Сибірське море
та Чукотське море). Північно-Європейський
та Арктичний басейни розчленовані системою
підводних хребтів (зокрема Гаккеля хребтом),
що є північним продовженням Серединно-Атлантичного
хребта. В межах Арктичного басейну, крім
того, виділяють глибоководні западини.
Нансена улоговина, Амундсена улоговина,
Канадська улоговина та ін., розділені
між собою складчастими підводними хребтами
понад 1000 м, найменша – 954 м. [карта. 1.1]
Карта.1.1 Фізична карта Північно-Льодовитого
океану
Клімат
Північно-Льодовитого океану визначається
його положенням у полярних широтах.
Близько 75% сонячної радіації відбивається
льодовою поверхнею, що вкриває більшу
частину Північно-Льодовитого океану.
Влітку для центральних районів
Арктичного басейну характерна циклонічна
діяльність; відбуваються істотні зміни
тиску, напряму вітру, температури повітря.
Взимку над арктичним басейном розвивається
арктичний антициклон. Протягом року над
Північно-Льодовитим океаном переважають
арктичні повітряні маси. На формування
клімату океану мають також вплив Тихоокеанська
течія та північно-атлантична течія. Пересічна
температура повітря у різних районах
Північно-льодовитого океану змінюється
від +3 до -40 градусів взимку та від 0 до
+10 градусів влітку. Опади бувають найчастіше
у вигляді снігу. Пересічна річна кількість
їх від 150 до 300 мм на рік. Улітку значна
хмарність та часті тумани.[2.с.123-125]
Гідрологічний
режим Північно-Льодовитого океану зумовлений
значним надходженням прісних вод та водообміном
з прилеглими океанами. Пересічна температура
поверхневих вод становить близько +1,5
градусів, солоність їх – до 32‰. Східно-Гренландська
течія та Лабрадорська течія виносить
поверхневі води та морську кригу в Атлантичний
океан. З Атлантичного й Тихого океанів
у Північно-Льодовитий океан надходять
теплі й солоніші води. Основними складовими
загальної церкуляції поверхневих вод
Північно-льодовитого океану є Трансарктична
течія, що перетинає арктичний басейн
від Чукотського моря на Захід; Східний
антициклональний кругообіг на північ
від Аляски; холодна східно-Гренландська
течія, а також тепла Норвезька течія з
розгалуженнями. Однією з особливостей
Північно-Льодовитого океану є потужний
льодовий покрив, утворенню якого сприяють
низькі температури та відносно низька
солоність поверхневих вод. Товщина однорічної
криги коливається в межах від 0,5 до 2,5
м. Арктичний басейн вкритий переважно
багаторічною дрейфуючою кригою (паком)
завтовшки до 4,5 м. Трапляються айзберги
та „льодові острови”, розміри яких досягають
кількох десятків кілометрів, товщина
понад 30 м.
Рослинний
і тваринний світ Північно-льодовитого
океану характеризується інтенсивним
розвитком фітопланктона, у складі
якого переважають діатомові
водорості. В тепліших водах біля
берегів Ісландії, Норвегії, Кольського
півострова і в Білому
морі багато ламінарієвих, фукусових та
інших донних водоростей, які мають промислове
значення. В Північно-Європейському басейні
зустрічається понад 2 тис. видів тварин,
у тому числі китоподібні, риби (морський
окунь, тріска, пішка, оселедець) та ін.
В Арктичному басейні живуть білий ведмідь,
морж, тюлень, нарвал; серед риб: полярна
тріска, навага тощо. [карта 1.2]