Миколаївській області

 

ВСТУП

 

Миколаївська область  входить до складу Причорноморського  економічного району, до якого окрім  Миколаївської області входять: Одеська та Херсонська області та Автономна республіка Крим. Площа  району -113,4 тис.км2. Специфіка економічно-географічного  положення, сприятливі кліматичні умови, наявність кваліфікованих трудових ресурсів – усе це вплинуло на формування територіально-господарського комплексу  з розвинутою промисловістю, багатогалузевим  транспортом, рекреаційним і агропромисловим  комплексам.

Миколаївська область  займає північно-центральну частину  Південного району, тобто розташована  на півдні України , в басейні нижньої  течії річки Південного Бугу. На півночі регіон межує з Кіровоградською, на заході – з Одеською, на сході  – з Дніпропетровською, на південному сході – з Херсонськими областями, а з півдня омивається Чорним морем.

Площа області – 24,6 тис. кв. км. (4,1 % всієї площі України), населення  – 1298,8 тис. чоловік (2,6 % жителів України). Густота населення на 1 кв. км – 53 чоловіка. У містах проживає 66 %, що на 2,0 % менше ніж по Україні. Етнічний склад населення: українці -75%, росіяни  – 20%, інші -5% (греки, молдавани, болгари). У селі відповідно проживає 34 % населення, що на 2,0 % більше ніж по Україні.

Мінерально – сировинні  ресурси на території Миколаївської  області представлені значними запасами будівельних матеріалів: каменя будівельного більше 627 млн.м3, гранітів з широкою  гамою кольорів і вискими декоративними  якостям 51,3 млн.м3, цементної сировини 60,7 млн.тон, піску будівельного 123,7 млн.тон  та багато інших.

Загальна площа лісного  фонду сягає 70 тис. га, в тому числі  вкритих лісом 38 тис. га. Лісистість території більше 1,5%. До головних порід  лісів відносять дуб, сосну, акацію білу, тополю тощо.

Природними основними  рекреаційними ресурсами є морські  піщані пляжі довжиною більш, ніж 70 км, джерела мінеральної води з  експлуатаційними запасами до 1,0 тис. м  на добу, геологічні запаси лікувального бруду з запасами більш, ніж 2 млн. м³.

Природно - кліматичі умови  області в цілому дуже сприятливі для розвитку сільського господарства. Клімат помірно-континентальний: літо жарке з сильними вітрами, частими суховіями, зима — м'яка, малосніжна. Середня температура січня складає мінус 4— 5, липня — плюс 23°С. Річна кількість опадів коливається від 300-350 мм на півдні до 450 мм на півночі. Максимум опадів (у вигляді злив) припадає на теплий період року.

У ґрунтовому покриві області  переважають чорноземи звичайні, які на півдні поступово змінюються чорноземами південними, темно каштановими, слабо- і середньосолонцюватими  ґрунтами. Річкову сітку області  складають Південний Буг, який перетинає  її з північного заходу на південний  схід, а також притоки: Інгул, Кодима, Мертвовод, Чигинлая, Синюха, Сланець. На крайньому сході області протікає Інгулець — притока Дніпра, на півдні — Березань.

 

 

1.Загальні відомості про регіон.

1.1Економіко – географічне  положення.

Миколаївська область  розташована в південній частині  країни в межах Причорноморської низовини в басейні нижньої течії  ріки Південний Буг.

На заході межує з Одеською, на півночі – з Кіровоградською, на сході та північному сході –  з Дніпропетровською та на південному сході – з Херсонською областями. Область утворена 22 вересня 1937 року з частини Одеської області. До неї  увійшла частина населених пунктів  Херсонщини та Дніпропетровщини. Свого  сучасного вигляду і розмірів область набула наприкінці 1959 року. Нині її площа охоплює 24,6 тис.км2 (4,6% площі України). Протяжність території  із півночі на південь – 194 км, із заходу на схід – 204 км. На півдні омивається водами Чорного моря.

Сприятливими факторами  економіко-географічного положення  Миколаївської області є її близькість до великих промислових центрів  Донецько-Придніпровського регіону  та вихід до Чорного моря. Це посилює  значення області в територіальному  поділі праці, зумовлює розвиток портового  господарства, морського транспорту республіканського та міжнародного значення, а також рекреаційного  господарства.

1.2 Адміністративно –  територіальний устрій.

Область поділена на 19 адміністративних районів. В області налічується 9 міст, з них 5 міст обласного і 4 районного  підпорядкування, 17 селищ міського типу та 894 села. Найбільшими містами  області є Миколаїв, Первомайськ, Вознесенськ, Южноукраїнськ. У містах та селищах міського типу мешкає 66% населення області (цей показник зберігає стабільність уже багато років  поспіль). Адміністративний центр –  Миколаїв з населенням 509,1 тис. жителів.

 

1.3 Історія господарського  освоєння території.

Заселення земель, на яких зараз  розташована Миколаївська область, почалося ще в епоху пізнього палеоліту, більше 15 тис. років тому. З початку  першого тисячоліття до нашої  ери, змінюючи або витісняючи одне одного, на берегах Чорного моря селилися племена землеробної трипільської культури, кіммерійці, скіфи, сармати, греки. Залишки цих поселень та пам’ятки культур збереглися до наших часів. Найвідомішою з них є Ольвія –  колишнє античне місто-держава, засноване  ще в 6 столітті до нашої ери. Найбільшого  розквіту Ольвія досягла в 5 – першій половині 4 ст. до н. е.

Протягом перших століть  нашої ери ці місця поступово  заселяли слов’янські племена, а  з кінця 10 століття територія нинішньої  Миколаївщини увійшла до складу Київської  Русі. Саме по Дніпровсько-Бузькому лиману проходив знаменитий торгівельний шлях «з варяг у греки». І важливим пунктом на цьому шляху був  острів Березань.

Бузький край приваблював  багатьох чужоземці – орди печенігів, половців, монголо-татар, а також  литовці, кримські татари, турки час  від часу спустошували ці землі. І  саме тут, на південному рубежі, у Дикому полі, ставали на захист рідної землі  запорізькі козаки.

З кінця 18 століття розвиток краю пов’язаний з Запорізькою Січчю. У важкій затяжній російсько-турецькій  війні Російська держава відстоювала  право на вихід до моря, наполегливо  просуваючись до важливого стратегічного  пункту – Очакова. Росії потрібен був свій флот. І за велінням князя  Г.О.Потьомкіна в гирлі річки Інгул  у 1788 році була закладена нова верф. Довкола верфі почало рости містечко, поки що безіменне. Ім’я своє воно отримало через рік, після переможного  штурму Очакова російськими військами  під командуванням О.В.Суворова. Очаків був здобутий у грудні 1788 року, в день Святого Миколая, заступника моряків. На його честь і назвали  нове місто – Миколаєвом.

Отже, місто Миколаїв було засновано 1789 року за наказом імператриці  Катерини ІІ. А з 9 лютого 1795 року заснована  нова Вознесенська губернія. Саме губернське містечко Вознесенськ постало «вздовж  річки Буг в околиці містечка Соколов». Місто отримало назву на честь великого церковного свята  Вознесіння Господнього. Губернія поділялася на 12 повітів. До неї входили «приписні  міста» Одеса, Миколаїв, Очаків, Дубосари, Берислав. Але за рік Вознесенську губернію ліквідували, а сам Вознесенськ  став заштатним містечком.

У 1796–1802 рр. заснували Новоросійську  губернію, що простягалася від Дністра  до Кубані, включаючи Кримський півострів  та Передній Кавказ. Столицею губернії був Новоросійськ – таку назву  кілька років мав Катеринослав (сучасний Дніпропетровськ). Управляти такою  великою територією було надзвичайно  складно. Тому 8 жовтня 1802 р. російський імператор Олександр I видав указ про поділ Новоросійської губернії на Катеринославську, Миколаївську (потім  Херсонську) і Таврійську.

На початку 19 століття Миколаїв знову став центром Миколаївської  губернії. Увійшовши до складу Російської імперії, край одразу визначився в своїй  спеціалізації. Колонізований степ перетворився на хлібні землі, а місто  над Південним Бугом стало  центром суднобудування. В 19 столітті Росія експортувала мільйони пудів  хліба. Левова частка цього хліба  вирощувалася на Миколаївщині. А возили його за кордон, зокрема, і на судах, що сходили з миколаївських стапелів.

25 грудня 1920 p. Херсонську  губернію перейменовано на Миколаївську  відповідно до назви губернського  міста. Відтак, до Миколаївської  (колишньої Херсонської) губернії  увійшли Єлісаветградський, Херсонський,  Миколаївський, Олександрійський  повіти, а також Дніпровський  повіт (спочатку Таврійської,  потім тимчасової Мелітопольської  губерній), що межував з ними.

Район Дніпровського лиману, розташування Очакова у місці  злиття Південного Бугу й Дніпра з  морем, водний шлях через Очаків до Миколаєва – усе це не тільки географічно, але й економічно вказувало  на логічність оптимального вирішення  питання про приєднання даного регіону  до Миколаївської, а не Одеської губернії. Через це в серпні 1920 р. уряд вирішив  передати Очаків і 6 прилеглих волостей з Одеської губернії до Миколаївської. Тоді ж розташовані на річці Південний  Буг міста Первомайськ та Вознесенськ  стали центрами нових повітів.

Заштатне досі м. Первомайськ, як і Вознесенськ, значно зросли за останні роки, в них з’явилися  залізничні станції, а, відтак, і залізничні перегони, налагоджені зручні шляхи  сполучення. Вознесенський повіт  виділився з великого за територією Єлісаветградського повіту, а разом  з ним відійшли економічно близькі  йому за структурою господарства прилеглі волості.

У жовтні 1922 року Миколаївська і Одеська губернії об’єдналися  в Одеську. У березні 1923 р. в ній  створюється шість округів, в  т. ч. Миколаївський, який у 1925 році стає самостійною адміністративною одиницею. До складу Миколаївського округу в 1925 році входило 9 районів: Варварівський, Вознесенський, Володимирівський, Ландауський, Миколаївський, Новобузький, Новоодеський, Очаківський, Привільнянський.

22 вересня 1937 створено  Миколаївську область, а місто  Миколаїв отримало статус обласного  центру. Ця подія мала виключне  значення для подальшого соціально-економічного  розвитку регіону, формування  його промислового та сільськогосподарського  потенціалу.

Миколаївщина одразу стала  одним з головних центрів військового  суднобудування. Люди, відчуваючи відповідальність за подальшу долю Батьківщини, робили все можливе для зміцнення  обороноздатності держави. Темпи будівництва  кораблів були такими, яких до того часу не знала світова практика суднобудування.

На Миколаївщині, як і  у всій країні, була завершена насильницька колективізація. Тисячі селянських родин  були розкуркулені, частина з них  вислана за межі України. Проте, селяни продовжували добиватися високих показників у праці. У 1940 році на території області  діяло 54 МТС, які мали близько 4 тис. тракторів. Середня врожайність  зернових у цей час становила 16,6 ц/га. У 1940 році на всесоюзній сільськогосподарській  виставці демонстрували свої досягнення 200 колгоспів Миколаївщини.

Однак мирну працю людей  перервав напад німецько-фашистських  загарбників. Миколаївська область  мобілізовувала усі сили на боротьбу проти фашизму. В перші ж дні  війни на збірні пункти області з’явилися 100% військовозобов’язаних. Добровільні  народні формування створювалися в  усіх містах і селах області. Вже  наприкінці липня на Миколаївщині нараховувалося понад 70 тисяч ополченців, з яких близько 19 тисяч становили жінки. Було організовано 33 винищувальні батальйони і 1108 допоміжних груп загальною чисельністю  понад 20 тис. чоловік.

Швидкими темпами здійснювалася  перебудова промисловості Миколаївщини на військовий лад. Колгоспники, робітники  радгоспів і МТС докладали  всіх зусиль, щоб зібрати урожай і достроково виконати план хлібоздачі. Завдяки спільним зусиллям врожай 1941 року було зібрано своєчасно.

З наближенням лінії фронту в глиб країни були евакуйовані разом  з робітниками основні промислові підприємства області. Спеціалісти  з Миколаєва працювали на заводах Туапсе, Поті, Баку, Астрахані, Уралу та Сибіру.

В тяжких умовах окупації непримиренну боротьбу з ворогом вело підпілля, ядром якого став «Миколаївський центр» (керівник – Герой Радянського  Союзу Віктор Лягін). Прикладом вірного  служіння Вітчизні стала діяльність комсомольської підпільної організації  «Партизанська іскра» у селі Кримка Первомайського району.

Не менш важким був перехід  до мирної праці. Поступово відновлювали роботу промисловість та сільське господарство. На карті області з’явилися нові підприємства, яким судилося стати  флагманами сучасної промисловості  – це турбінний завод «Зоря», суднобудівний завод «Океан», Миколаївський  глиноземний завод, Южноукраїнська АЕС. Практично всі потужні промислові підприємства області, зокрема, суднобудування та машинобудування обслуговували  військові потреби всього Радянського  Союзу.

 

2. Природно –  ресурсний потенціал регіону.

2.1 Аналіз геоморфологічних  умов господарювання.

Рельєф області являє  собою рівнину, нахилену у південному напрямі. Більша частина області  лежить у межах Причорноморської низовини. На півночі простягаються  Подільська височина (правобережжя Південного Бугу) та Придніпровська височина (лівобережжя  Південного Бугу). Глибоко в суходіл  врізаються Дніпровсько-Бузький, Березанський, Тилігульський та Анджигольський лимани. До території області належать острів Березань й Кінбурська коса.

Область розташована в  межах двох фізико-географічних зон  лісостепової (Кривоозерський і західна  половина Первомайського району) і  степової (решта території). Ландшафти  представлені заплавними комплексами (заплавні ліси й луки), ділянками  піщаного степу, вапняковими степами, прибережно-водними комплексами, наскельними  дібровами, кам’янистими степами тощо.

2.2 Мінерально – сировинні  ресурси.

Корисні копалини представлені головним чином нерудним комплексом. На північному заході розробляється  родовище нікелю, на півночі є родовища уранових руд. Видобуток граніту  проводився у 18 великих родовищах. Разом  із гранітами зустрічаються гнейси, кварцити й польовий шпат. Миколаївщина має великі запаси будівельних матеріалів: каменю будівельного понад 627 млн. куб. м, гранітів із широкою гамою кольорів і високих декоративних якостей 51,3 млн. куб. м, цементної сировини 60,7 млн. т, глиняно-черепичної сировини 48,1 млн. куб. м, будівельного піску 123,7 млн. т. Промислове значення мають також  поклади вапняків 16,4 млн. т, каоліну 113,6 млн. куб. м і т.п.